ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1 Стисла історія виникнення та сучасне розуміння поняття "інтелектуальна власність"

Коли у XIX ст.. започатковували міжнародну систему охорони інтелектуальної власності, у літературній та винахідницькій діяльності визначальну роль відігравали автори одинаки, як, наприклад, Жюль Верн або Томас Едісон. Тобто, інтелектуальна власність була персоніфікованою. Саме необхідність охороняти права авторів стала політичним та ідеологічним підґрунтям для укладання перших угод про охорону права інтелектуальної власності. Згодом, у XX ст., ситуація багато в чому змінилася. Наукові досягнення та технічні винаходи здебільшого стають результатом цілеспрямованої діяльності групи людей, які здійснюють свою інтелектуальну діяльність на замовлення певного роботодавця, користуючись потужною фінансовою та матеріальною підтримкою. У результаті таких обставин основними виробниками інтелектуальної власності на сьогодні є великі міжнародні корпорації. Такі корпорації мають великий вплив на економіку окремих країн або цілих груп країн, тому вони мають змогу активно лобіювати свої права на законодавчому рівні.

На початку XX ст. найбільш швидкими темпами розвивались вугільна галузь, металургія, автомобілебудування і саме у цих галузях було зроблено та запроваджено багато технічних винаходів. У наш час найбільш активно створюють об’єкти інтелектуальної власності компанії, що функціонують у сфері розробки програмного забезпечення, фармакології, у сфері розважального бізнесу тощо. Базуючись на правах інтелектуальної власності промислові компанії часто висували суперечливі вимоги щодо захисту своїх прав. З одного боку вони вимагали доступу на ринки інших країн, а з другого – вимагали закрити ринки країн свого розташування від імпорту подібної продукції з інших країн. Деякі галузі людської діяльності більш активно розвиваються навпаки за умов більш вільного пересування товарів та послуг. Таким, наприклад, є виробництво комп’ютерів. Результатом зазначеної зацікавленості є створення зон вільної торгівлі. Саме ця обставина була одним із факторів, що сприяв створенню Європейського союзу, укладання Північноамериканської угоди щодо вільної торгівлі. Крім того, такий підхід сприяв перетворення міжнародної Генеральної угоди з тарифів та торгівлі – ГУТТ (General Agreement on Tariffs and Trade, 1947 р.) у Всесвітню торговельну організацію – ВТО (World Trade Organization, 1995 р.)

. Всесвітня торговельна організація (ВТО). ВТО було створено у 1995 р. з метою удосконалити міжнародні економічні відносини, які не було врегульовано ГУТТ. Зокрема ГУТТ не передбачала здійснювати регулювання питань пов’язаних з продажем послуг та купівлею інтелектуальної власності. Крім того, ГУТТ не передбачала примусових механізмів, що здатні забезпечити виконання положень угоди. Міждержавні переговори між зацікавленими сторонами були непростими і увійшли в історію як Уругвайський раунд міжнародних переговорів. Цей раунд розпочався у 1986 і завершився у 1994 р. підписанням Завершального акту про створення ВТО. Однією із складових Завершального акту була Угода щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності – ТРІПС (Trade Related Aspects of Intellectual Property Rights — TRIPs). Ця угода містить положення про те, що кожна країна-член ВТО поділяє вимоги міжнародних договорів щодо інтелектуальної власності, забезпечує на своїй території рівень її охорони не менший, ніж це випливає з чинних міжнародних угод, а також забезпечує застосування ефективних механізмів примусового виконання договірних зобов’язань.

У разі виникнення претензій щодо неправомірного використання інтелектуальної власності скаргу буде розглянуто у Комісії з регулювання суперечок. Ця комісія може або відхилити скаргу як необґрунтовану, або може підтвердити факт порушення. У другому випадку стороні-порушниці надають попередньо обґрунтований час достатній для усунення порушень. Якщо порушення не буде усунено, тоді країні, що виграла спір може бути надано право застосувати проти порушниці репресії (здійснити заходи відплати). Прикладом може бути ситуація, що виникла через скаргу Сполучених Штатів Америки, до якої згодом приєднався і Європейський Союз, до Індії. США вважали, що Індія не виконує своїх зобов’язань щодо патентної охорони фармацевтичної та хімічної продукції для сільського господарства. Цю скаргу було визнано обґрунтованою і Індія доопрацювала свою систему патентної реєстрації.

Сучасна діяльність у сфері інтелектуальної власності регламентується міждержавними та національними законодавчо-правовими актами. Основні поняття інтелектуальної власності у міжнародному розумінні визначено положеннями міжнародного права з проблем інтелектуальної власності, що почало формуватися на основі міждержавних угод, укладених ще в XIX сторіччі.

Першим міжнародним документом, положеннями якого було окреслено поняття "інтелектуальна власність", стала підписана одинадцятьма державами світу в 1883 р. Паризька конвенція з охорони промислової власності (далі - Паризька конвенція). У 1993 році склад учасників Паризької конвенції налічував уже 108 країн, у тому числі учасником конвенції стала й Україна.

На продовження процесу розвитку охорони авторських прав у світі в 1886 році десятьма державами було підписано Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. У преамбулі Бернської конвенції проголошено її мету: охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їхні літературні та художні твори. Бернською конвенцією визначено чіткі критерії для надання такої правової охорони. Зараз учасниками цієї конвенції є також уже більше 100 країн.

За час, що минув з моменту підписання перших міждержавних угод, поняття "інтелектуальна власність" і "права інтелектуальної власності" постійно уточнювалися, відповідно, неодноразово переглядалися положення вказаних вище конвенцій. Такий багаторазовий перегляд зумовлений розвитком суспільних відносин у сфері авторського права - це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони прав інтелектуальної власності.

З метою подальшого удосконалення та розвитку цього процесу, 6 вересня 1952 p. у Женеві було підписано ще одну угоду - Всесвітню конвенцію про авторське право (далі - Женевську конвенцію). Положення Женевської конвенції базуються на законодавчих засадах охорони авторських прав, що є логічним продовженням принципів, закладених Паризькою та Бернською конвенціями. Отже, викладені в цьому документі поняття принципово не відрізняються від затверджених раніше та, завдяки відмінностям окремих положень, більш ґрунтовно враховують ті соціально-економічні й політичні зміни, що сталися у світі.

Зміна положень усіх зазначених вище конвенцій здійснювалася шляхом укладання їх учасниками додаткових угод, що стосуються окремих питань. Наприклад, у 1967 році таку додаткову угоду було укладено у м. Стокгольм учасниками Паризької конвенції, а учасники Бернської конвенції останнього разу переглянули її положення на зустрічі в Парижі 24 липня 1971 р.

Стокгольмською угодою достатньо повно і докладно виписано сучасні межі, що охоплюють поняття та сферу приналежності об’єктів до прав інтелектуальної власності. За статтею 2 Стокгольмської угоди права інтелектуальної власності поширюються на:

- літературні, художні й наукові здобутки;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійних передач;

- винаходи в усіх сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки;

- товарні знаки, знаки обслуговування, фірмі найменування й комерційні позначення;

- сфери захисту від несумлінної конкуренції; а також усі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Що стосується понять сучасного національного законодавства, то згідно з чинними законодавчими актами України, об'єктами інтелектуальної власності, що охороняються, є:

1) здобутки науки, мистецтва та літератури, а також програми для електронних обчислювальних машин і бази даних;

2) артистичне та музичне виконання, фонограми, передачі організацій ефірного чи кабельного віщання;

3) винаходи;

4) корисні моделі;

5) промислові зразки;

6) відкриття;

7) раціоналізаторські пропозиції;

8) селекційні досягнення;

9) топології інтегральних мікросхем;

10) фірмові найменування;

11) товарні знаки і знаки обслуговування;

12) найменування місць походження товарів;

13) відомості, що складають службову або комерційну таємницю;

14) інші результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації, що охороняються законом відповідно до міжнародних договорів України.

Права інтелектуальної власності є особливим різновидом прав, що охороняються законом, й суттєво відрізняються від прав на матеріальні об’єкти, тому що об'єкти інтелектуальної власності є нематеріальними. Матеріальний об'єкт можна продати одній особі або обмеженій групі осіб. Нематеріальний об'єкт (ідея) може бути використаний необмеженим колом осіб. На відміну від матеріальної речі, повернути ідею її власнику, наприклад, шляхом примусового вилучення, неможливо. Тому матеріальні та нематеріальні об'єкти потребують різних механізмів захисту.

Зазвичай інтелектуальну власність поділяють на авторське право (об'єкти інтелектуальної власності 1, 2, наведеного вище переліку) і промислову власність (об'єкти інтелектуальної власності 3, 4, 5, 10, 11, 12). Крім того, виділяють ще нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (об'єкти інтелектуальної власності 6, 7, 8, 9, 13).

Громадянин або юридична особа має виключне право на результати своєї інтелектуальної діяльності. Виключні права - це права, що забезпечують особам наділеним такими правами правомочність здійснення різних дій з використанням результатів творчої праці, одночасно із забороною всім третім особам робити зазначені дії. Виключні права характеризують терміном дії та територією, на якій вони забезпечені.

Термін дії виключних прав є дуже важливою характеристикою оскільки для кожного об'єкта інтелектуальної власності законодавством встановлено термін дії цих прав. Так, термін дії авторського права дорівнює терміну життя автора й50 років після його смерті. Термін дії права на об'єкти промислової власності з моменту реєстрації різні і становлять:

для патенту на винахід - 20 років;

для товарного знака – 10 років, з можливістю кількаразового продовження цього терміну;

для промислового зразка – 10 років з можливістю продовження не більш ніж на 5 років;

для корисної моделі – 5 років з можливістю продовження не більше, ніж на 3 роки.

1.2 Характеристика поняття "промислова власність"

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності. Об'єкти промислової власності – це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фірмові найменування, товарні знаки і знаки обслуговування, найменування місця походження товарів.

У широкому сенсі промислова власність – це виключні права на захищені законом результати інтелектуальної діяльності, що використовуються у виробництві, а також на захищені законом символи та позначення, що використовуються в торговому обороті продуктів виробництва – фірмові найменування, товарні знаки, позначення найменування походження товарів.

Виключні права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок засвідчуються патентом. За чинним законодавством України патент є єдиним документом, що засвідчує такі права.

Отже, патент – це офіційний охоронний документ, що видається уповноваженим на це органом. В Україні патентування здійснює Державний орган виконавчої влади з інтелектуальної власності (Укрпатент). Патент може бути видано тільки автору чи роботодавцю або ж правонаступникам зазначених осіб.

Запатентований винахід може використовуватися (виготовлятися, застосовуватися, продаватися, імпортуватися) за звичайних обставин тільки з дозволу власника патенту. Патент є документом, що забезпечує захист патентовласника від конкурентів на ринку.

Винахід – це ідея винахідника, що дозволяє на практиці вирішити конкретну проблему в сфері техніки. Об'єктами винаходу можуть бути: пристрій, спосіб, речовина, штам мікроорганізму, культури клітин рослин і тварин, а також застосування відомого пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням.

До промислових зразків належать не тільки власне зразки виробів, а й художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, тобто, дизайн виробу. Наприклад, промисловим зразком може бути зовнішній вигляд телефонного апарата, килима, якого-небудь пакування тощо.

Корисна модель визначається в національному законодавстві України як конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їхніх складових частин.

У самому загальному розумінні, поняття "корисна модель" – це так званий малий винахід, тобто винахід, який є відповідним критерію новизни, але має невисокий творчий рівень. Наприклад, у Кореї захищено як корисну модель конструкцію запальнички, скомбіновану з відкривачкою для пивних пляшок. За невисокого творчого рівня такого технічного рішення, практична цінність цієї моделі безсумнівна, оскільки вона забезпечує виробнику високий прибуток. Охорона корисних моделей дає змогу швидко і дешево патентувати конструктивні розробки.

Правову охорону корисних моделей надають на 5 років, на відміну від патенту на винахід, термін охорони якого 20 років. Більш короткий термін, обумовлено швидким оновленням споживчого ринку в умовах конкуренції, й компенсується більш простим механізмом захисту заявок на корисні моделі. Заявку на корисну модель розглядають тільки за процедурою формальної експертизи, що дозволяє заявнику швидко одержати свідоцтво про інтелектуальну власність на корисну модель (не пізніше ніж через півроку).

Товарний знак і знак обслуговування – це символи, які застосовують для ідентифікації виробника. Наприклад, товарний знак фірми "Мерседес" – трипроменева зірка.

Товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів також охороняються законом. Найменування місць походження товарів охороняються для підтримки і стимулювання певних виробництв і ремесел, що поставляють на ринок продукцію з унікальними якостями. Наприклад, «Яготинське масло», «Моршинська вода».

1.3 Всесвітня організація інтелектуальної власності

Як уже зазначалося, діяльність у сфері інтелектуальної власності на міжнародному рівні регулюється трьома базовими угодами: Паризькою, Бернською та Женевською конвенціями.

Держави, що підписали конвенцію чи приєдналися до неї (іншими словами - країни-учасниці цих конвенцій) формують відповідні союзи:

- союз охорони промислової власності (або Паризький союз);

- союз охорони прав авторів на їх літературні та художні твори (або Бернський союз);

- інші спеціальні союзи.

Відповідно до перегляду положень конвенцій з проблем інтелектуальної власності, для втілення нових умов діяльності в цій сфері та здійснення адміністративного управління, країнами-учасницями було створено різні спеціалізовані служби з відповідними назвами.

На сьогодні найбільш авторитетна з таких служб має назву Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Міжнародна назва цієї служби – WIPO (World Intellectual Properly Organization). Вона має штаб-квартиру в Женеві. ВОІВ було засновано країнами-учасницями Стокгольмської угоди 1967 року (положення якої спрямовано на перегляд Паризької конвенції). Нині ця організація є одним із 16-и спеціалізованих відділень ООН.

Основними функціями ВОІВ, що було передбачено Стокгольмською угодою, є:

– реєстраційна діяльність;

– сприяння міжнародному співробітництву в управлінні інтелектуальною власністю;

– матеріальна (програмна) діяльність.

Реєстраційна діяльність полягає в наданні послуг особам, що подають заявки на права промислової власності. У ВОІВ здійснюють обробку міжнародних заявок відповідно до Договору про патентну кооперацію і міжнародну реєстрацію товарних знаків і промислових зразків. Сприяння міжнародному співробітництву полягає у збиранні та накопиченні патентних документів, що використовують для патентного пошуку; у забезпеченні можливості одержати необхідну інформацію; у підтримці та відновленні міжнародних систем класифікації; у складанні статистичних зведень; контролі щодо дотримання законодавства про авторське право. Матеріальна (програмна) діяльність ВОІВ полягає у сприянні державам у прийнятті міжнародних договорів, відновленні й перегляді міжнародних угод, організації співробітництва між державами.

Секретаріатом Всесвітньої організації інтелектуальної власності є міжнародне бюро (МБ ВОІВ), очолюване Генеральним директором.

МБ ВОІВ має чотири служби міжнародної реєстрації: патентів, товарних знаків, промислових зразків, найменувань місць походження товарів. МБ ВОІВ централізує інформацію з охорони інтелектуальної власності (ІВ). Значну частину цієї інформації регулярно публікують у спеціальному журналі, що видається англійською, французькою та іспанською мовами. МБ ВОІВ пропонує нові проекти і реалізує існуючі, наприклад, проекти удосконалення інформаційного пошуку і розвитку систем класифікації об'єктів промислової власності.

МБ ВОІВ публікує всі міжнародні заявки в спеціальному бюлетені, що має назву "HCN Gazette". Служба міжнародної реєстрації товарних знаків забезпечує ведення міжнародного реєстру знаків і видання відповідного бюлетеня французькою мовою. Контроль над роботою МБ ВОІВ здійснює Генеральна Асамблея ВОІВ, що збирається раз на два роки, та конференція держав-учасників ВОІВ. Крім того, кожен союз має свою асамблею, що контролює і координує діяльність МБ ВОІВ у межах даного союзу.

1.4. Зміст основних домовленостей закріплених міжнародними угодами щодо інтелектуальної власності

1.4.1. Паризька конвенція.

За змістом положення Паризької конвенції можна розділити на чотири основні групи:

1) право національного режиму;

2) право пріоритету;

3) загальні правила у сфері матеріального права;

4) правила, що стосуються адміністративних, організаційних і фінансових питань.

Право національного режиму. Положення про національний режим стосуються всіх об'єктів промислової власності. Ними встановлено (статті 2, 3 конвенції), що кожна країна Паризького союзу зобов'язана надавати громадянам інших країн цього союзу таких же прав, як і громадянам своєї країни. До громадян країн союзу прирівнюються громадяни країн, що не беруть участь у союзі, але проживають на території однієї з країн союзу або мають там діючі та серйозні промислові чи торгові підприємства.

Право пріоритету. Положення про право пріоритету (в основному ст. 4 конвенції) поширюються на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і товарні знаки. Відповідно до права пріоритету, заявник на підставі заявки, поданої в одній із країн союзу, має право протягом певного терміну просити захисту своїх інтересів в будь-якій іншій країні союзу, подавши туди заявку із збереженням пріоритету за датою подачі першої заявки. Термін подачі наступних заявок складає 12 місяців для винаходів і корисних моделей, 6 місяців - для промислових зразків і товарних знаків. Таким чином, якщо заявник хоче одержати захист прав інтелектуальної власності в кількох країнах, він не зобов'язаний подавати заявки в цих країнах одночасно. Він має час, щоб остаточно вирішити питання щодо доцільності патентування в конкретних країнах.

Загальні правила у сфері матеріального права. Загальні правила у сфері матеріального права застосовуються до патентів на винаходів, товарних знаків, промислових зразків, фірмових найменувань, покажчиків місця походження товарів. Стосовно різних об’єктів інтелектуальної власності загальні правила мають певні особливості:

а) загальні правила стосовно патентів на винаходи.

Видані в різних країнах союзу патенти на той самий винахід не залежать один від одного, тобто видача патенту в одній із країн не зобов'язує інші країни видавати патенти. Передбачено можливість примусової видачі ліцензії для того, щоб запобігти зловживанню монопольним правом на винахід (стаття 5). Таке зловживання може полягати, наприклад, у небажанні патентовласника налагодити промислове використання винаходу, хоча воно потрібно для суспільства. У цьому разі державний орган на вимогу, але не раніше, ніж через чотири роки з дати надходження заявки або три роки з дати видачі патенту примусово видає ліцензію. На практиці примусова видача ліцензії зустрічається дуже рідко. У примусовому ліцензуванні зацікавлені насамперед країни, що розвиваються, де патентовласниками в основному є іноземці, що можуть блокувати розвиток національної промисловості. Примусове ліцензування розповсюджується також на корисні моделі.

б) загальні правила стосовно товарних знаків, знаків обслуговування, колективних знаків.

Умови подачі заявки і реєстрації товарних знаків визначаються законодавством кожної країни союзу окремо. Таким чином, заявку на реєстрацію товарного знаку не може бути відхилено на підставі того, що її не було подано в країні походження. Передбачено можливість відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію та забороняти застосування товарного знаку, що являє собою відтворення, імітацію або переклад іншого знака, що вже є в цій країні загальновідомим як знак, який користується перевагами наданими Конвенцією, і використовується для ідентичних або подібних виробів. Країни союзу зобов'язуються охороняти знаки обслуговування. Вони не зобов'язані передбачати реєстрацію цих знаків. Країни союзу зобов'язуються приймати заявки на реєстрацію й охороняти колективні знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового або торгового підприємства. На будь-яку продукцію, на яку незаконно поставлено товарний чи фірмовий знак або найменування, може бути накладено арешт. Арешт може бути накладено відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни на вимогу прокуратури, або будь-якого іншого компетентного органа, чи зацікавленої сторони - фізичної або юридичної особи. Представники влади не зобов'язані накладати арешт лише у разі провозу продукції транзитом.

в) загальні правила стосовно промислових зразків.

Промислові зразки охороняються в усіх країнах союзу одночасно.

г) загальні правила стосовно фірмових найменувань.

Фірмове найменування охороняється в усіх країнах союзу без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.

д) загальні правила стосовно покажчиків місця походження виробу або продукту.

У разі прямого чи непрямого використання неправильних (помилкових) покажчиків походження продуктів або автентичності особи виробника (промисловця) чи торговця, на продукцію накладається арешт.

е) загальні правила стосовно несумлінної конкуренції.

Країни союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн, що є учасниками союзу, ефективний захист від несумлінної конкуренції. Несумлінною конкуренцією вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним правилам діяльності у промислових і торгових справах. Зокрема, підлягають забороні:

- усі дії, здатні викликати плутанину відносно підприємства, або результатів промислової чи торгової діяльності конкурента;

- хибні твердження під час здійснення комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, чи результати промислової або торгової діяльність конкурента;

- твердження, використання яких у комерційній діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Кожна з країн-учасниць повинна забезпечити охорону від несумлінної конкуренції і створити службу охорони промислової власності, що має видавати бюлетень з інформацією про зареєстровані об'єкти промислової власності.

ж) загальні правила стосовно тимчасової охорони на міжнародних виставках винаходів, корисних моделей, промислових зразків і товарних знаків для продукції.

Країни союзу надають тимчасову охорону цим об'єктам права інтелектуальної власності на офіційних і офіційно визнаних міжнародних виставках на території країн, що входять до складу союзу.

Поиск по сайту: