Комерційна таємниця

3.1 Міжнародні підходи до правової охорони комерційної таємниці

3.1.1 Виникнення „комерційної таємниці” як об’єкту правовідносин

Комерційна таємниця – це один з найбільш давніх методів охорони інтелектуальної власності. Відомо, що майстри різних промислів та професій зберігали та всіляко охороняли від інших секрети своєї майстерності, ще задовго до того, як виникло поняття інтелектуальної власності. Виробничі секрети здебільшого не записували у письмовій формі. Вони були персоніфікованими знаннями, тим, що зараз ми називаємо „ноу-хау” окремих людей. Такі знання передавались від батька до сина, від майстра до обраного спадкоємця. Окремі знання врешті-решт набували розголосу і поширення, окремі – було загублено.

На час промислової революції в Європі сутність промислових секретів змінилась. З одного боку процес виробництва почав супроводжуватись веденням письмової документації, з іншого – виробничі відносини склались таким чином, що наймані працівники будь-якої кваліфікації могли вільно змінювати місце роботи й роботодавця. За цих умов виникло дві потенційні загрози:

а) конфлікт між працівником та роботодавцем, що довірив цьому працівнику певні виробничі секрети;

б) крадіжка письмової документації, що містить технологічні секрети.

Як наслідок роботодавці почали застосовувати окремі умови у трудових контрактах, які вимагали від працівника нерозголошення секретів виробництва, що складають комерційну таємницю. Законодавці різних країн посилили відповідальність працівників за порушення даних умов контракту. В решті решт на кінець ХХ ст. цей процес завершився тим, що положення про охорону комерційної таємниці, як різновиду інтелектуальної власності було включено до згаданої вище угоди ТРІПС.

За часів існування командно-адміністративної системи у Радянському Союзі поняття комерційної таємниці довгий час було відсутнє, проте у законі „Про підприємства в СРСР” від 4 липня 1990 року це поняття було введено. Зокрема у ст. 33 поняття комерційної таємниці було визначено як відомості, що не є державною таємницею, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, фінансами та іншою діяльністю підприємств, розголошення яких може завдати шкоди інтересам цих підприємств.

3.1.2 Соціально - економічне підґрунтя охорони комерційної таємниці

Правильне розуміння підґрунтя на якому базується охорона секретів виробництва може надати істотну допомогу в справі застосування положень законодавства щодо комерційної таємниці.

Моральною основою тут є бажання кожної людини скористатись плодами своєї роботи, свого таланту. І хоча на загал вважають, що красти аморально, ставлення до цього змінюється, коли мова стосується крадіжки ідей.

Економічна основа – це досягнення більшого прибутку за умови використання тих самих зусиль та матеріальних витрат, що й конкуренти. Часто ця обставина призводить до створення перешкод для поширення нововведень, що є виразом корінного протиріччя між інтересами окремої особи та суспільством, в якому вона живе.

Політична основа – це потужний вплив (лобі) великого бізнесу, що володіє більшістю промислових секретів на керування країною та прийняття законів.

Законодавство щодо комерційної таємниці покликано стимулювати розвиток у тих сферах виробництва, де діє відносно слабкий патентний захист. Досить важко, наприклад, здійснювати патентну охорону секретів виробничого процесу, і, тому, конкуренти можуть їх таємно запозичити й використовувати. Однак відносно просто захистити виробничі секрети як комерційну таємницю, і в такому разі конкуренти можуть ними користуватися тільки, якщо відкриють такий же спосіб виробництва самостійно. Одержання патенту – процес тривалий і дорогий. Тому компанії не можуть собі дозволити патентувати будь-яку раціоналізаторську пропозицію або нововведення. А комерційна таємниця у той же час може забезпечувати охорону секретів виробництва й, отже, стимулювати новаторські пропозиції, кожна з яких відносно мала, щоб стати об'єктом патентування, але їхня сукупність може мати значну цінність. Багато видів таких пропозицій часто бувають не патентоспроможні, оскільки не мають достатніх ознак новизни, необхідних для визнання винаходу.

Навіть якби не існувало "законодавства про комерційну таємницю", бізнес однаково засекречував би інформацію. Такий підхід притаманний самій сутності бізнесу – процесу здобування грошей, прибутку. Якщо щось дає змогу отримати прибуток, то цю можливість треба всіляко охороняти від інших. Такі дії за капіталістичних економічних відносин є чесним веденням конкуренції. Правники вважають, що відсутність правової охорони комерційної таємниці гальмувала б ефективність господарської діяльності. Власники комерційної таємниці часто готові здійснювати будь-які непродуктивні витрати, як, наприклад, заходи фізичної охорони (огорожі, запори, шифрування тощо), якщо не зможуть покладатись на надійні правові засоби проти порушення комерційної таємниці. Якщо правові засоби такі, як договірні умови стосовно дотримання комерційної таємниці, не будуть дієвим інструментом власників комерційної таємниці, вони не зможуть безпечно для себе укладати контракти, у тому числі й трудові, необхідні для ефективного вирішення своїх економічних завдань.

3.1.3 Структура міжнародних угод, що стосуються охорони комерційної таємниці

Мінімальні заходи стосовно захисту комерційної таємниці установлено кількома конвенціями, а також Угодою ТРІПС. Так, зокрема, у ст.10 Паризької конвенції з охорони промислової власності, хоча й не підкреслено, що це стосується комерційної таємниці, але сказано таке:

„1. Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від несумлінної конкуренції.

2. Дією несумлінної конкуренції є будь-яка конкурентна дія, що суперечить чесним звичаям у промислових та торгових справах.”

У ст.39 Угоди ТРІПС зазначено:

„1. Під час забезпечення ефективного захисту від несумлінної конкуренції, як це передбачено у ст.10 Паризької конвенції (1967), країни-учасниці мають охороняти закриту інформацію... й дані, які надано їх урядам...”. Далі у цій статті деталізовано правила охорони закритої інформації. Але головним є те, що в даному документі термін „закрита інформація” використано для того, щоб підкреслити, що захист інтелектуальної власності має бути розповсюджено набагато ширше у порівнянні з концепціями, що було проголошено у ХІХ ст., як, наприклад, про захист „секретів виробництва”.

Угода ТРІПС – це перша велика багатостороння міжнародна угода, що забезпечує охорону комерційної таємниці.

3.1.4 Поняття охорони комерційної таємниці

В Угоді ТРІПС було визначено мінімальний зміст поняття охорони комерційної таємниці як охорони інформації, яку на законних підставах контролює юридична або фізична особа. Ця інформація має такі характеристики:

а) є секретною у тому розумінні, що вона або цілковито, або у певному поєднанні чи розташуванні її компонентів не є відомою та легко доступною для осіб, що належать до певного кола, які зазвичай мають справу з подібними різновидами інформації;

б) має комерційну цінність внаслідок своєї секретності;

в) за конкретних обставин зазнала певних розумних заходів охорони особою, яка контролює цю інформацію на законних підставах, з метою зберегти її секретність.

Наведені характеристики містять три окремі елементи: секретність, комерційна цінність, заходи щодо збереження секретності.

Ці елементи було внесено за наполяганням делегації Сполучених Штатів Америки на Уругвайському раунді переговорів з ГАТТ, оскільки до того у більшості країн до комерційної таємниці ставились тільки як до „секретів виробництва”. Щоб забезпечити вимоги Угоди ТРІПС країнам – членам ВТО доведеться забезпечити правовою охороною всі секрети, що мають комерційну цінність. Разом з тим слід зазначити, що Угода ТРІПС визначає лише загальні правила й кожна країна на національному рівні може розширити вимоги щодо охорони комерційної таємниці.

З одного боку комерційна таємниця має усі ознаки інтелектуальної власності оскільки є одним із її об’єктів, а з іншого – має низку специфічних особливостей.

Серед таких особливостей слід перш за все відзначити, що в її основі знаходиться фактична монополія певної особи на певну сукупність знань. Саме тому ефективність захисту своїх прав залежить у першу чергу від цієї особи.

Іншою особливістю комерційної таємниці є її найбільша універсальність серед інших об’єктів інтелектуальної власності. До поняття комерційної таємниці може бути віднесено різноманітні відомості пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.

У той же час можливості підприємців щодо віднесення певних відомостей до комерційної таємниці не є безмежними. Кожна держава залишає за собою право здійснювати контроль за діяльністю підприємців з метою контролювати своєчасність сплати податків, безпечність діяльності щодо впливу на навколишнє середовище тощо. Тому законами та іншими правовими актами визначають, які відомості не може бути віднесено до комерційної таємниці.

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності не потребує офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або здійснення інших формальностей та сплати мита. Охороноздатність комерційної таємниці визначають не за допомогою спеціальної процедури, а тільки тоді, коли право на комерційну таємницю було порушено або заперечується і треба з’ясувати чи існує воно загалом.

Специфічною рисою комерційної таємниці, що додатково виділяє її серед інших об’єктів інтелектуальної власності є те, що до неї застосовується необмеженість строку її охорони.

Окрім терміну комерційна таємниця у законодавстві й у практичній діяльності широко застосовують такі терміни, як „секрети виробництва”, „ноу-хау”, „торгові секрети” („trade secrets”), „конфіденційна інформація” тощо. Перераховані терміни характеризують певні її відмінності, але важливим є те яким вимогам має відповідати подібна інформація, щоб до неї було застосовано правову охорону.

3.1.5 Способи отримання комерційної таємниці

3.1.5.1 Незаконні способи отримання комерційної таємниці

Згідно з міжнародними угодами щодо охорони комерційної таємниці розрізняють дві групи способів її отримання:

- незаконні способи отримання комерційної таємниці конкурентами;

- правомірні способи отримання комерційної таємниці конкурентами.

Угода ТРІПС містить певні вказівки щодо незаконних способів отримання таємниці конкурентами. Ці вказівки подано у такому вигляді:

„Юридичні та фізичні особи, що на законних підставах контролюють певну інформацію, можуть запобігати її несанкціонованому розкриттю, придбанню або використанню третіми особами, які для цього діють у спосіб, що суперечить правилам чесного здійснення комерційної практики...”. Щодо „чесного здійснення комерційної практики” сформульовано таке пояснення:

„такі способи, як невиконання договірних умов, зловживання довірою або примус до цього, включно з придбанням закритої інформації третіми особами, які наперед знали або зробили необачність стосовно того, що саме у такий спосіб було отримано конфіденційну інформацію”.

До способів, що суперечать правилам чесного здійснення комерційної практики відносяться також й усі різновиди кримінальних дій такі, як проникнення у ділові приміщення конкурента, прослуховування телефонів та підкуп співробітників. Угодою ТРІПС розширено практичні можливості щодо охорони комерційної таємниці оскільки від країн-учасниць ВТО вимагається не просто законодавча заборона явно кримінальних дій, але й прийняття заходів для унеможливлення близьких до злочинних видів діяльності.

3.1.5.2 Правомірні способи отримання комерційної таємниці конкурентами

Є три способи отримання комерційної таємниці, на які не розповсюджуються заборони Угоди ТРІПС:

1) незалежне відкриття;

2) зворотний технічний аналіз;

3) добросовісне придбання.

Незалежне відкриття. У жодній країні світу комерційна таємниця не має захисту від незалежного відкриття. Введення подібної охорони підірвало б основи патентної системи, яка забезпечує захист прав власника патенту від незалежного відкриття в обмін на оприлюднення їм закритої інформації й передавання її у суспільне користування після того, як мине термін патентної охорони. Власник незапатентованого виробничого секрету ризикує втратити свій секрет будь-якої хвилини. Конкурент, який зробить незалежне відкриття, може його засекретити як комерційну таємницю й за таких обставин з’являються два власника однієї таємниці. Для запобігання такій ситуації у деяких країнах передбачено загороджувальні патенти. Конкурент, який захистив себе у такий спосіб, може якщо захоче, оприлюднити свою таємницю, але тоді він втратить право на комерційну таємницю. Комерційну таємницю може бути також втрачено, якщо незалежний вчений або винахідник здобуде такі самі результати й надрукує інформацію про них у науковому виданні.

Зворотний технічний аналіз. Зворотний технічний аналіз інколи називають „зворотна інженерія”. Так називають процес дослідження якогось виробу, що є у широкому продажі з метою з’ясувати секрети його функціонування або як його зроблено. У міжнародному праві не існує захисту від такої „зворотної інженерії”. Якщо продукт надійшов у продаж, конкуренти можуть його придбати й поставити завдання своїм інженерам вивчити його з метою зрозуміти як його зроблено. Компанія, яка зможе це зробити може вільно використовувати результати „зворотної інженерії” у конкурентній боротьбі з власником оригінального секрету виробництва.

Однак останнім часом виробники програмного забезпечення для комп’ютерів ведуть активну боротьбу щодо можливості застосування „зворотної інженерії” по відношенню до програмного забезпечення. Цю боротьбу вони здійснюють за трьома напрямками: договірне використання програмного забезпечення, дотримання авторських прав, виконання вимог міжнародних угод.

Напрямок, пов’язаний з договірним використанням програмного забезпечення, базується на тому, що право на використання ліцензується, але не продається. З розширенням ринку комп’ютерної техніки стало неможливо укладати ліцензійні угоди з усіма користувачами безпосередньо. Замість такої угоди виробники почали друкувати витяги із таких угод на упаковці відповідної продукції. Такі тексти отримали назву „обгорткових угод”. Комп’ютерні компанії здійснюють боротьбу за перегляд деяких принципів договірного права з метою зробити „обгорткові угоди” юридично значними. У розповсюдженні своєї продукції такі компанії усе більше застосовують можливості Інтернет для укладання ліцензійних угод, що забороняють „зворотну інженерію”.

Другий напрям боротьби за заборону „зворотної інженерії” програмного забезпечення пов’язаний з авторськими правами. Часто користувачам програм доводиться здійснювати заходи „зворотної інженерії” для адаптації даної програми до апаратних засобів або іншого програмного забезпечення переписування, дизасемблювання, декомпіляція тощо. Але за законом тільки власник авторського права має виключне право на копіювання й адаптацію своїх творів. Однак у законодавстві, що стосується авторського права, у багатьох країнах роблять виняток з цього правила. Ці винятки роблять на підставі таких обґрунтувань:

1) авторським правом здійснюється охорона вже об’єктивно існуючого вираження творчої ідеї або думки, а не сама ідея або думка;

2) законні власники матеріалів, що захищені авторським правом, на підставі вищезазначеного можуть використовувати наявні в них системи ідей та думок;

3) виходячи з попереднього, розбирання та декомпіляція, які здійснено для того, щоб виділити ідеї має бути дозволено.

Навіть Європейський союз зробив низку кроків на захист „зворотної інженерії”, але тільки в обмежених випадках. Відповідно до Директиви ЄС „дозволено використовувати комп’ютерні програми для отримання інформації, яка необхідна для досягнення взаємодії нової створеної комп’ютерної програми з іншими, що вже існують”.

Добросовісне придбання. Користувач комерційної таємниці завжди має бути готовим довести добросовісне її придбання. Це означає, що необхідно мати повний комплект документації, яка засвідчує законність придбання. Інформація може бути придбана ззовні, а може бути розроблена співробітниками фірми самостійно. У разі придбання закритої інформації у зовнішнього джерела фірма має переконатись, що до цього джерела інформація потрапила законним шляхом. Якщо ж дана інформація є результатом внутрішньої розробки власних працівників фірми, тоді вона має бути зафіксована у журналі лабораторних робіт з дотриманням вимог до ведення офіційної документації (вказівка дати запису, записи зроблено чорнилами без виправлень або з виправленнями у встановленому порядку). Для фіксації та хронометражу експериментів та досліджень може бути застосовано й сучасні комп’ютерні засоби та засоби відео спостереження.

3.1.6 Регулювання взаємин між роботодавцем та найманим працівником у сфері охорони комерційної таємниці

3.1.6.1 Права роботодавця у випадку відсутності трудової угоди з працівником

У випадку відсутності трудової угоди з працівником права роботодавця дуже обмежені. Відповідно до законодавства багатьох країн роботодавець за таких обставин має можливість доводити наявність обов’язків працівника зберігати комерційну таємницю, що випливають із самої природи трудових відносин, що обумовлюють обов’язки пов’язані з лояльності та збереженням конфіденційності. Обмеження, зокрема, пов’язані з тим, що відповідно до законодавства, що регулює питання охорони комерційної таємниці, ніщо не може завадити колишньому працівнику одразу ж почати працювати на конкурента. Невизначеність прав роботодавця щодо охорони комерційної таємниці за цих обставин проявляється достатньо виразно. Наприклад, законодавство не дає відповіді на питання, чи може колишній працівник на новому місці роботи залучати старих клієнтів з числа тих, кого він знав за старим місцем роботи.

3.1.6.2 Регулювання відносин роботодавця та найманого працівника у випадку наявності трудового контракту

Наявність укладеного трудового контракту між роботодавцем і працівником відкриває можливість більш широкого й чіткого його використання для охорони комерційної таємниці в порівнянні зі спеціальним законодавством, застосовуваним у цій області. У ряді країн, наприклад у США, більшість компаній, що володіють важливими секретами, жадає від своїх працівників під час оформлення на роботу підписувати не просто трудовий контракт, але й додаток до нього, який спеціально визначає зобов'язання стосовно нерозголошення комерційної таємниці. Як правило, такі контракти містять дуже широке її визначення й сформульовано чітке зобов'язання працівника не розкривати відомості, що стали відомими йому, як під час роботи в компанії, так і протягом певного періоду після звільнення з неї. Це називається договором про нерозголошення. Крім того, у контракт може бути внесено умови, що на певний період часу забороняють працівникові після його звільнення найматись до конкурента. Таку угоду називають Угодою про обмеження конкуруючої діяльності.

3.2 Захист комерційної таємниці в Україні

3.2.1 Об’єкти комерційної таємниці

Термін «комерційна таємниця» було запроваджено в Україні як об’єкт інтелектуальної власності законом «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р.

Цим законом визначено, що комерційною таємницею підприємства є відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, розголошення яких може призвести до економічних втрат. У той же час зазначено, що комерційною таємницею не можуть бути відомості, які є державною таємницею.

Згодом під час розробки Цивільного Кодексу було сформульовано більш загальне визначення поняття „комерційна таємниця”, яке не суперечить вищенаведеному.

Цивільний кодекс України визначає, що комерційна таємниця – це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи у певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційну таємницю можна охарактеризувати такими ознаками:

1) предметом комерційної таємниці;

2) суб’єктом комерційної таємниці;

3) наявністю заборони на розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;

4) наявність економічних втрат внаслідок розголошення комерційної таємниці.

Як було зазначено вище, предметом «комерційної таємниці» є відомості, пов’язані з комерційною і господарською діяльністю підприємства: виробнича і технологічна інформація, інформація про управління, фінанси й іншу діяльність. Це можуть бути документи про комерційні переговори, що мають місце від імені підприємства, документи, пов’язані з маркетинговими дослідженнями, відомості про організацію праці і підбір працівників, інформація про умови збереження документів, тобто відомості, що можуть впливати на ефективність економічної діяльності.

Термін «комерційна таємниця» часто ототожнюють з терміном «конфіденційна інформація». Але насправді комерційна таємниця є лише окремим різновидом конфіденційної інформації. Як відомо слово конфіденційний походить від латинського „confidential” й означає „довірений”, „той, що не підлягає розголошенню”. Згідно із Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992р. конфіденційна інформація – це відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і можуть бути поширені тільки за ініціативою цих осіб, відповідно до зазначених ними умов. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є економічна цінність, здатна впливати на фінансове становище суб’єкта підприємницької діяльності, розмір отриманого ним прибутку.

3.2.2 Законодавче обмеження об’єктів комерційної таємниці

Кожен підприємець самостійно визначає склад відомостей, що належать до комерційної таємниці. Законодавством України встановлено два обмеження, які застосовують до таких відомостей.

Перше обмеження пов’язане з існуванням державної таємниці. Тому, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, які є державною таємницею. Правовий режим відомостей, що є державною таємницею, регламентовано Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994р. Згідно з законом державна таємниця — це різновид секретної інформації, що містить відомості у сфері оборони, економіки зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду життєво важливим інтересам України і які визнано законом державною таємницею і підлягають охороні з боку держави. Перелік відомостей, що складають державну таємницю складено й затверджено Державним комітетом України з питань державних секретів.

Друге обмеження пов’язане з державним контролем за економічною діяльністю підприємств. Кабінетом Міністрів України затверджено перелік відомостей, що не є комерційною таємницею. Такі відомості використовують під час здійснення перевірок органами державного контролю, аудиторами для здійснення аудиту. До таких відомостей віднесено також інформацію, що міститься у звітах, які надають у різні фонди. До відомостей, що не є комерційною таємницею віднесено:

1) статутні документи та документи, що дозволяють здійснювати підприємницьку або господарську діяльність;

2) інформація, що міститься в усіх запроваджених формах державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки правильності нарахування й сплати податків і інших обов’язкових платежів;

4) зведення про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому й за професіями і посадами, а також інформація про наявність вільних місць;

5) документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

6) інформація, яка дозволяє зробити висновки про забруднення навколишнього природного середовища, про виконання норм техніки безпеки та охорони праці, про реалізацію продукції, що може завдати шкоди здоров’ю споживачів, а також інша інформація, що пов’язана з порушеннями законодавства України й розмірами заподіяних збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, союзах, об’єднаннях і інших організаціях, що здійснюють підприємницьку діяльність;

9) відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають розголошенню.

Хоча зазначені відомості не віднесено до відомостей, що складають комерційну таємницю, але вони не є відкритими і загальнодоступними. Такі відомості може бути надано лише за умов, що передбачено у нормативних актах України. Так, наприклад, відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. міліції для виконання своїх обов’язків надано право безперешкодно і безкоштовно одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності відомості (у тому числі відомості, що складають комерційну таємницю) необхідні у справах про злочини, що знаходяться у впровадженні міліції. Для здійснення загального нагляду за їх діяльністю підприємства, установи й організації повинні надавати прокуророві свою документацію, у тому числі, за його письмовою вимогою, відомості, що складають комерційну таємницю. У разі потреби, прокурор має право вимагати передати зазначені документи для перевірки у прокуратуру.

До поняття «комерційна таємниця» не віднесено відомості, що складають банківську таємницю, страхову таємницю або захищено авторськими правами. Зазначені відомості є самостійними групами конфіденційної інформації, для яких застосовують інше правове регулювання.

3.2.3 Суб’єкти комерційної таємниці

Суб’єктами "комерційної таємниці" є:

1) суб’єкт підприємницької діяльності;

2) персонал, працівники суб’єкта підприємницької діяльності;

3) службові особи державних організацій і органів, що здійснюють перевірку підприємства.

Власником відомостей, що складають комерційну таємницю, може бути юридична або фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність – підприємець.

Працівники мають право користуватись відомостями, що складають комерційну таємницю, для виконання своїх трудових обов’язків. Ступінь доступу окремого працівника до такої інформації підприємець визначає самостійно, а умови користування має бути визначено документами, затвердженими підприємцем, і трудовим договором (контрактом).

Службовці державних організацій і органів, що здійснюють перевірки діяльності підприємця, отримують доступ до комерційної таємниці на підставі відповідних актів державних органів і організацій. Інформацію про «комерційну таємницю» підприємця вони одержують у межах адміністративних правовідносин. Обсяг їхнього доступу до такої інформації обмежено наданими їм повноваженнями для здійснення перевірки. За розголошення комерційної таємниці службовці державних органів і організацій несуть відповідальність, установлену законодавством України. Визначені законом України «Про підприємства», вимоги стосовно нерозголошення комерційної таємниці поширюються на всіх службових осіб державних органів і організацій. Ці вимоги є загальною підставою для притягнення порушників до відповідальності. Додатково подібні вимоги може бути передбачено законодавчим актом, що регулює діяльність певного державного органу або організації. Наприклад, законом України «Про державну податкову службу» передбачено відповідальність співробітників податкових органів за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю.

Заборона розголошення, відомостей, що складають комерційну таємницю. Відомості, що складають комерційну таємницю, не є загальнодоступними. Тільки власник може визначити коло питань або безпосередньо дані, пов’язані з комерційною таємницею, які можна оприлюднити. Власник також може установлювати осіб та обставини за яких може бути здійснено оприлюднення. За таких умов розголошення комерційної таємниці відповідно до законів України є правомірним. Крім того, за певних обставин, нормативними актами України може бути передбачено обов’язкове надання або публічне оприлюднення відомостей, що складають комерційну таємницю. Будь-яке інше розголошення зазначених відомостей не є правомірним. Таке обмеження стосується як працівників даного підприємства або організації, так і службових осіб організацій і органів, що здійснюють перевірку.

Згідно Закону України «Про захист від несумлінної конкуренції» від 07.06.1998р. розголошення комерційної таємниці — це дія, що призвела до ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на це, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України, складають комерційну таємницю, особою, якій ці відомості було довірено у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у випадку якщо це заподіяло або могло заподіяти шкоду суб’єктові господарської діяльності.

У Законі України «Про підприємства в Україні» зазначено дві форми розголошення відомостей, що є комерційною таємницею: передавання й витік відомостей. З юридичної точки зору зазначені форми є окремими правопорушеннями. Передавання відомостей, що складають комерційну таємницю — це незаконне ознайомлення третіх осіб із відомостями, віднесеними суб’єктом підприємницької діяльності до комерційної таємниці, особою, якій такі відомості відомі в зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків або в якої є доступ до них у зв’язку з виконанням посадових обов’язків. Витік відомостей, що складають комерційну таємницю, – це навмисні або ненавмисні дії, що сприяють ознайомленню з такими відомостями третіх осіб, за сприяння осіб, які мають доступ до комерційної таємниці.

Способи розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, можуть бути різними: передавання інформації конкурентам підприємця; ознайомлення з комерційною таємницею службових осіб державних організацій і органів без належних на те підстав з боку особи, що спричинила розголос. Мотиви розголошення так само можуть бути різні: прагнення отримати винагороду, особисті неприязні стосунки, недбале ставлення до трудових і службових обов’язків.

Вимога дотримання і нерозголошення комерційної таємниці є не тільки правом, але й обов’язком суб’єкта підприємницької діяльності. Без належного дотримання вимог щодо користування і зберігання інформації, що складає комерційну таємницю, неможливо забезпечити необхідну охорону такої інформації як цивільно-правовими заходами, так і державно-примусовими.

Обов’язок зберігати в таємниці зазначені відомості так само може бути встановлено нормативними актами України. Наприклад, у Положенні про порядок укладання контрактів під час приймання на роботу працівників визначено, що роботодавець зобов’язаний не розголошувати конфіденційні умови контракту з окремим працівником.

3.2.4 Відповідальність за розголошення комерційної таємниці

Наявність збитку і несприятливі наслідки для осіб, що заподіяли збиток власникові комерційної таємниці. До відомостей, що складають комерційну таємницю, може бути віднесено тільки ті відомості, розголошення яких може завдати шкоди підприємцеві. У такому разі не має значення який різновид збитку може бути заподіяно: збиток пов’язаний з майновим або немайновим правам (моральний збиток). Права суб’єкта підприємницької діяльності мають бути захищені, а заподіяну шкоду має бути відшкодовано в обох зазначених випадках.

В даний час за порушення прав власника комерційної таємниці законодавством України встановлено такі різновиди відповідальності:

1) відповідальність у межах трудових стосунків;

2) цивільно-правова відповідальність;

3) адміністративна відповідальність;

4) кримінальна відповідальність.

Відповідальність у межах трудових стосунків. За недотримання режиму роботи з інформацією, що складає комерційну таємницю, до працівників суб’єкта підприємницької діяльності може бути застосовано матеріальну та дисциплінарну відповідальність. Притягнення до матеріальної або дисциплінарної відповідальності здійснюють на загальних підставах, з урахуванням особливостей правового статусу «комерційної таємниці». Для законного застосування санкцій за правопорушення, пов’язаних з комерційною таємницею у межах трудових стосунків, підприємцеві необхідно мати певні документи, а саме:

а) документ, що встановлює перелік відомостей, які складають комерційну таємницю. Цей документ складає і затверджує підприємець (або компетентний органом управління суб’єкта підприємницької діяльності). У положенні про комерційну таємницю, має бути чітко обмовлено які відомості є комерційною таємницею, порядок віднесення до таких, умови зберігання, а також, хто з працівників підприємства (організації) може передавати закриті відомості представникам державних органів і установ;

б) посадові інструкції. Посадовими інструкціями має бути визначено коло повноважних працівників підприємства й перелік відомостей, що містять комерційну таємницю, з якими працівник має право працювати, порядок роботи з ними;

в) трудова угода (контракт). У трудовій угоді або контракті має бути зазначено зобов’язання працівника щодо дотримання комерційної таємниці й відповідальності у разі недотримання цих зобов’язань. Умови матеріальної відповідальності працівника за розголошення комерційної таємниці може бути передбачено трудовим договором або окремою угодою стосовно матеріальної відповідальності.

З документами, зазначеними в пункті а) і б), працівника має бути ознайомлено перед початком його трудової діяльності у даного підприємця. Факт ознайомлення має бути зафіксовано письмово зі вказівкою дати ознайомлення.

За порушення режиму комерційної таємниці до працівника може бути застосовано такі дисциплінарні санкції: догана, звільнення. Якщо було укладено угоду про матеріальну відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, працівник також відповідає і матеріально, у розмірах передбачених угодою сторін.

Цивільно-правова відповідальність. Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України заподіяну шкоду має бути відшкодовано в повному обсязі. Відповідно до цієї ж статті відшкодування моральної шкоди не пов’язано з відшкодуванням матеріальної, а розмір відшкодування визначається судом.

Моральний збиток відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. У будь-якому випадку розмір відшкодування не може бути менш ніж 5 мінімальних заробітних плат.

Законодавство України не містить вичерпного переліку обставин, з настанням яких підприємець може пов’язувати те, що він зазнав моральної шкоди. У позовній заяві у справі, пов’язаній з розголошенням комерційної таємниці, необхідно вказувати яку саме шкоду було заподіяно розголошенням, у чому саме полягає заподіяний моральний збиток, якими саме протиправними діями відповідача був заподіяний збиток.

Підставою для відшкодування збитку є рішення суду (господарського суду).

Адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані з комерційною таємницею, передбачено за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, ч. 3 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Установлене для порушника покарання — штраф у розмірі від 10 до 20 мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачено відповідальність за неправомірний збір комерційної інформації (ст. 16), розголошення комерційної таємниці (ст. 17), заохочення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18.), неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19). Цим же законом врегульовано порядок подання та розгляду заяв, що стосуються зазначених правопорушень, в Антимонопольний комітет України.

Кримінальна відповідальність. Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність за такі злочини пов’язані з порушенням вимог щодо охорони комерційної таємниці:

– незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що складають комерційну таємницю (стаття 148-6). Установлене покарання: позбавлення волі на термін до 3 років або штрафом до п’ятисот мінімальних заробітних плат;

– розголошення комерційної таємниці (стаття 148-7). Установлене покарання: позбавлення волі до 2 років, або виправні роботи до 2 років, позбавлення права обіймати певні посади або здійснювати певною діяльністю на термін до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітних плат.

Відповідальність за розголошення відомостей в межах трудового й цивільного права найбільш значущі для підприємця тому, що дозволяють оперативно реагувати на факти порушення режиму "комерційної таємниці" і одержувати відшкодування збитку, заподіяного таким розголошенням.

Рівень економічної свободи в країнах, що мають розвинуту і стабільну економіку, характеризується рівнем захисту немайнових прав його суб’єктів, а також діловими етичними нормами, що супроводжують здійснення підприємницької діяльності. В даний час в Україні такі норми лише починають формуватись і необхідно всіляко стимулювати їхнє удосконалення та впровадження у повсякденне життя.

Поиск по сайту: