Теоретичне обґрунтування необхідності охорони авторських прав

2.1.1 Передумови та виникнення авторського права

Процес історичного розвитку авторського права в країнах континентальної Європи й в англомовних країнах ішов по-різному. Континентальне європейське право розвивалося в напрямку охорони прав авторів. В XІХ ст. такі автори, як Віктор Гюго, очолили рух за ефективну охорону прав авторів не тільки усередині країни, але й за її межами. Авторське право в англомовних країнах розвивали видавці спочатку шляхом приватних угод між собою, але потім, на початку XVІІІ ст., уже шляхом прийняття законів. У результаті такого розвитку в континентальному авторському праві більший акцент було зроблено на захисті інтересів автора. Правові норми охоплювали інтереси як майнового, так немайнового характеру. В англо-американському праві акцент було зроблено на посилену охорона економічних прав видавців. Однак, незважаючи на таку розбіжність в історичному розвитку, у наші дні подальше регулювання питань авторського права в міжнародних договорах призвело до дуже високого ступеня уніфікації правових норм у законодавстві різних країн світу. Більше того, залишилося дуже мало протиріч між авторами й видавцями. Сильна охорона авторських прав іде на користь обом сторонам. Якби не було видавців, тоді автори з не могли б ефективно користуватися плодами своєї праці, з іншого боку – видавцям не було б що публікувати, якби не було авторів. Останнім часом автори (через свої асоціації) і видавці успішно об'єднали зусилля в лобіюванні питань посилення охорони авторських прав на створені й на перекладені твори, що стали загальним надбанням.

У наш час виник справжній конфлікт між інтересами країн, які є експортерами захищеної авторським правом продукції й країнами, що імпортують цю продукцію. Країни-експортери, зокрема Сполучені Штати Америки, хотіли б бачити більш високі стандарти охорони авторських прав у країнах-імпортерах. Якщо викорінити в цих країнах піратське використання авторських творів, тоді місцеве населення буде змушене купувати ці твори у правовласників з країн, що експортують продукцію, або купувати ліцензії. Країни-імпортери одержують економічну вигоду від слабкої або навіть відсутньої охорони авторських прав. Засоби, зекономлені за рахунок придбання недорогої піратської продукції замість дорогої авторської, може бути використано на виробничі потреби.

2.1.2 Вплив авторського права на творчий розвиток суспільства

Всесвітня організація інтелектуальної власності у своїх виданнях і в мережі Інтернет намагається пропагувати користь від застосування сильної охорони авторських прав у менш розвинених країнах, але ця пропаганда мало переконлива. ВОІВ прагне довести, що авторське право допомагає зберігати культурну національну самобутність у невеликих і менш розвинених країнах, стимулюючи працю творчих працівників охороною їхніх прав. Однак здебільшого ці люди працюють на місцевий ринок і тому їм мало користі від охорони їхніх прав у світовому масштабі. Дійсно авторське право певним чином може сприяти захисту національної самобутності в менш розвинених країнах, але аж ніяк не в тому розумінні, що декларує Всесвітня організація інтелектуальної власності. Якщо в країні з відносно невисоким рівнем доходу на душу населення забезпечується сильна охорона авторських прав, іноземні власники відповідних прав будуть прагнути продати свій продукт за високою ціною тільки самим заможним членам суспільства. Більшість же населення буде, таким чином, ізольовано від іноземних книг, журналів, музичних дисків, відео- й аудіокасет.

Високі ціни на імпорт будуть за цих умов сприяти захисту національної розважальної індустрії й літератури. З іншого боку, за умови значного розмаху піратства, що має місце, наприклад у Китаї, вартість продукції падає до рівня витрат на її виготовлення й до споживання продукції іноземної розважальної індустрії долучаються усе більше широкі верстви суспільства, що потенційно загрожує занепадом національної культури розваг і літератури. Таким чином, сувора правова охорона авторських прав може бути чинником, що забезпечує створення високоефективної торговельної перешкоди для поширення іноземних творів і сприяння захисту національної культури в менш розвинених країнах. Така перешкода аж ніяк не суперечить вимогам Всесвітньої торговельної організації й положенням міжнародних договорів стосовно авторського права. Проте, багато країн із числа слаборозвинених, що є імпортерами інформаційної продукції, розглядають забезпечення охорони авторських прав як основну торговельну поступку більш розвиненим країнам, що експортують таку продукцію. Під час переговорів про торгівлю й, зокрема, під час переговорів про створення ВТО вони вимагали й одержали різні поступки в інших сферах міжнародної торгівлі в обмін на обіцянку запровадити надійну охорону авторських прав.

В XXІ ст. гігантські багатонаціональні компанії у сфері засобів масової інформації й програмного забезпечення будуть домінувати на світовому ринку, використовуючи ефективність сучасних систем передавання інформації. Ефективність сучасних систем уже створила у сфері мистецтва й літератури тип економічних відносин, які одержали назву "усе переможцеві" або "переможець одержує все". Популярні розробки у сфері програмного забезпечення, кінофільми й книги швидко перекладають найбільш поширеними світовими мовами й поширюють в усьому світі. У світі постійно зростає кількість освічених і заможних людей в усьому світі знає англійську мову й тому їм доступна більша частина масової культури мовою оригіналу. Наслідком є те, що значна частина прибутку, гарантованого системою охорони авторських прав, спрямовується на посилення вже й без того могутніх міжнародних компаній.

Позитивним аспектом цієї системи є те, що споживачі різних країн мають постійний доступ до кращих світових творів інтелектуальної творчості. З іншого боку, у невеликих, але багатих державах творчість місцевих авторів може бути знищено потоком іноземних творів. Наприклад, така країна, як Данія, може мати гідну охорону авторських прав, але ринок для творів датською мовою занадто малий, щоб підтримувати значну кількість письменників, поетів і кінорежисерів. Такі країни шукають для авторів стимули, але не в системі гарантій авторських прав, а в інших формах охорони національного мистецтва, що їй не суперечать і дають можливість захистити національну культуру від голлівудської навали.

2.1.3 Загальна характеристика сучасного стану авторського права

Основним міжнародним договором у сфері авторських прав є Бернська конвенція, прийнята в 1886 р., і відтоді зазнавала перегляду п'ять разів. Учасницями цієї Конвенції є всі промислово розвинені країни й більшість менш розвинених країн миру. Конвенція встановлює як загальні принципи, так і спеціальні мінімальні стандарти охорони авторських прав. У число загальних принципів входять: 1) охорона авторського права без яких-небудь формальностей; 2) національний режим охорони; 3) національна незалежність охорони авторських прав.

Протягом певного часу у ряді країн (таких, як США й СРСР) системи охорони авторського права не ґрунтувались на високих стандартах, сформульованих у Бернській конвенції. Розроблена в 1952 р. Всесвітня конвенція про авторське право мала на меті дати можливість цим країнам вступити в багатогранну систему охорони авторських прав. У 80-ті й 90-ті роки переважна більшість таких країн здійснили реформи свого законодавства про авторські права для того, щоб привести його у відповідність із положеннями Бернської конвенції й приєднатися до неї. Внаслідок цього сама Всесвітня конвенція про авторське право в значній мірі втратила своє значення.

Радянський Союз приєднався до Всесвітньої конвенції про авторське право в 1973 г, однак остання діяла для нього лише у своїй первісній редакції 1952 р. Після розпаду СРСР у 1991 р. Україна підтвердила свою участь у цій конвенції, а у 1995 р. – приєдналась до Бернської конвенції.

У наш час рівень авторсько-правової охорони, що забезпечується Бернською й Всесвітньою конвенціями дійсно практично збігається, що робить їхнє паралельне існування багато в чому зайвим. Разом з тим, деякі країни як і раніше беруть на себе лише зобов’язання визначені первісною редакцією Всесвітньої конвенції й не беруть участь у Бернській конвенції. Крім того, між Всесвітньою й Бернською конвенціями зберігається ряд важливих розбіжностей. Зокрема, Всесвітня конвенція передбачає надання правового захисту творам, що були створені авторами певної країни після її приєднання до конвенції, а Бернська конвенція передбачає надання такого захисту усім творам авторів даної країни, що були створені й до моменту приєднання до конвенції.

Зазначена відмінність обумовлена тим, що на відміну від Всесвітньої конвенції Бернська конвенція має зворотну дію. Відповідно до п. (І) ст. 18 Бернська конвенція застосовується до всіх творів, які до моменту набрання нею чинності (для країни, що приєднується до Конвенції) не стали ще загальним надбанням у країні походження внаслідок завершення строку охорони.

2.1.4 Захист авторських та суміжних прав в Україні

Основними законодавчими актами, що регулюють відносини обумовлені авторським правом в Україні є Цивільний Кодекс (Книга IV) та Закон України „ Про авторське право і суміжні права”.

Зокрема, авторському праву присвячено Главу 36 Цивільного кодексу, що має назву „Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)”. У цій главі викладено концептуальні підходи до забезпечення авторських прав. Глава містить 14 статей (433-448), у яких визначено такі ґрунтовні поняття як:

– об’єкти та суб’єкти авторського права;

– співавторство.

Також розкрито зміст таких понять як особисті немайнові права автора, майнові права інтелектуальної власності на твір, забезпечення недоторканості твору, використання та опублікування твору.

Крім того визначено перелік творів, що не є об’єктами авторського права, а також визначено умови за яких виникає авторське право, випадки правомірного використання твору без згоди автора й строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

У ЦК визначено, що об’єктами авторського права в Україні є твори до яких віднесено:

– літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори;

– лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

– драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

– музичні твори (з текстом або без тексту);

– аудіовізуальні твори;

– твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

– фотографічні твори;

– твори ужиткового мистецтва;

– ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

– переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

– збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

– комп'ютерні програми;

– компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

– інші твори, перелік яких наведено в законі „ Про авторське право і суміжні права”.

Зазначені твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Окремо виділено комп'ютерні програми, які охороняються так само як і літературні твори.

Важливим інформаційним ресурсом у сьогоднішньому світі є інформаційні бази. Вдалі рішення, що забезпечують надійне функціонування таких баз та комфортне використання інформації, що в них міститься, є результатом творчих зусиль її авторів. Тому, інформаційні бази також визначено об’єктами авторського права. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

2.1.5 Закон України „ Про авторське право і суміжні права”

Закон України „ Про авторське право і суміжні права” (Закон) у першій редакції набув чинності у 1994 рік, раніше ніж Цивільний Кодекс. За час, що минув від його прийняття, до цього закону було прийнято низку змін та доповнень. Розглянемо структуру та основні положення цього закону.

Закон містить 6 розділів:

І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (ст. 1 – 6)

ІІ АВТОРСЬКЕ ПРАВО (ст. 7 – 34)

ІІІ СУМІЖНІ ПРАВА (ст. 35 – 44)

IV УПРАВЛІННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ СУБ'ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ (ст. 45 – 49)

V ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ (ст. 50 – 53)

VI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.

У першому розділі Закону дано тлумачення усіх термінів, які пов’язані з характеристиками суб’єктів та об’єктів авторського права, а також термінів, що визначають характер правовідносин. Крім того зазначено порядок застосування міжнародних договорів у сфері авторського права, установлено порядок застосування авторського права до іноземних громадян та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Визначено також повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

Другий розділ „Авторське право” розкриває основні положення закону, що стосуються авторського права.

2.1.5.1 Об’єкти та суб’єкти авторського права

Законом визначено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 „Об’єкти авторського права” цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори або їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Згідно зі ст.8:

„1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.”

У цій же статті зазначено, що в Україні охороні підлягають усі зазначені твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу та мети (освіта, інформація, реклама, тощо).

Окремо підкреслено, що „правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.”

Поряд з визначенням об’єктів авторського права визначено також об’єкти, що не можуть бути об’єктами авторського права (ст.10):

„Не є об'єктом авторського права:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).”

Разом з тим зазначено, що „проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до Закону.”

Важливим поняттям, що обумовлює застосування Закону є поняття виникнення авторського права, тобто – презумпція авторства. Пояснення наведено у ст.11:

„1. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.”

Твір може бути створено не однією особою, а групою осіб. За цих обставин виникає необхідність упорядкування авторського права між членами цієї групи – співавторами. У ст.. 13 визначено, що:

„Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

З метою повідомити користувачам про наявність авторських прав щодо певного твору особа, яка його має може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знака не наводиться);

- ім'я особи, яка має авторське право;

- рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляють на оригіналі і кожному примірнику твору.

Для офіційного визнання авторського права певного суб’єкта з метою в подальшому користуватись правовим захистом, що передбачено Законом, необхідно здійснити державну реєстрацію.

„Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.

Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.”

2.1.5.2 Майнові й немайнові права авторів

Досі ми говорили про права авторів загалом без обговорення сутності цих прав. В той же час знання прав і можливість ними скористатись може сприяти новим творчим здобуткам авторів та отримання достойної винагороди за результати своєї творчої діяльності.

Особисті права автора мають дві складові: немайнові та майнові права.

До немайнових прав автора віднесено такі (ст.14):

„1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому 2. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.”

До особистих майнові права автора (ст..15) віднесено:

„а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.”

Крім того автор має право (за винятком окремих випадків передбачених Законом) вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

З метою гарантування реалізації прав авторів Кабінетом Міністрів України може бути установлено мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

Окремого розгляду потребує службовий твір. Це твір, „створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем”. Відповідно до ст.16:

„1. Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.

2. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

3. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.”

Серед інших різновидів творів комп'ютерні програми виділено, збірники та інші складені твори, переклади творів з іноземних мов.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження (ст.18).

Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та інших даних, що є результатом творчої праці (ст.19).

Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору.

Видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім'я або вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором.

Перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку (ст.20).

Перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки.

Авторське право перекладачів і (або) авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів.

2.1.5.3 Вільне використання творів іншими особами

Поряд з правами авторів на використання створених ними творів та захист їхніх прав у Законі визначено яким чином і за яких умов користувачі можуть використовувати твори без спеціального дозволу їх авторів (ст.21).

„Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою

8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.”

Крім того відтворення творів без згоди авторів може бути здійснено з метою відновити законно придбаний екземпляр або з навчальною метою.

Так для бібліотек та архівами передбачено можливість відтворення примірників твору репрографічним способом (ст.22).

„Допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

а) бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.”

Вільне відтворення примірників твору для навчання (ст.22) допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право:

„1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

2) репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:

а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.”

Крім того, для власних потреб передбачено можливість вільного копіювання, модифікації та декомпіляції комп’ютерних програм (ст. 24). Зокрема:

„1. Особа, яка правомірно володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму:

1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право;

2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому пункті та пункті 1 цієї частини, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним;

3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:

а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;

б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;

в) інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право;

4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.”

В той же час у Законі зроблено застереження, що застосування вище перерахованих положень не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми загалом і не повинно обмежувати законні інтереси автора.

Стосовно вільного відтворення творів у особистих цілях (ст. 25) передбачено, що:

„1. Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім:

а) творів архітектури у формі будівель і споруд;

б) комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених статтею 24 цього Закону;

в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону;

2. Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.”

Наведений вище перелік, щодо умов та способів вільного використання творів згідно з чинним Законом є вичерпним.

2.1.5.4 Строк дії авторського права

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково. Авторське право (майнове) діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім окремих випадків, передбачених Законом (ст. 28).

Для творів, що були оприлюднені анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Стосовно творів, які було оприлюднено за інших умов Законом передбачено деякі уточнення щодо строку дії авторських прав на такі твори.

Оприлюднення (розкриття публіці) твору – здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Опублікування твору, фонограми, відеограми - випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.

З метою забезпечити українському суспільству можливість ознайомитись із творчими здобутками авторів і підвищити зацікавленість громадян в оприлюдненні раніше невідомих творів, будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Майнові авторські права можуть бути наслідувані або можуть перейти у спадок. Законом врегульовано правові аспекти такого переходу та строки дії прав, що перейшли до інших осіб (ст.27, 29).

Після завершення строку дії авторського права твори стають суспільним надбанням. Перехід творів у суспільне надбання (ст. 30) регламентовано таким чином:

„1. Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання.

2. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора, передбачених статтею 14 цього Закону.

3. Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.”

2.1.5.5 Порядок передавання майнових авторських прав іншим особам

Автор може розпоряджатись своїми майновими авторськими правами на свій розсуд (ст. 31, 32, 33). Зокрема він може повністю або частково передати свої права іншій особі, а також надати дозвіл на використання твору. Після переходу прав до іншої особи вона набуває усіх передбачених Законом прав у повному обсязі.

Зокрема передбачено, що „автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.”

Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком передбачених Законом випадків вільного використання.

„Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.”

Договори про передачу прав (ст.33) на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється надане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. Однак передбачено, що ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність за невиконання авторського договору передбачено ст. 34 й передбачає таке:

„1. Сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.

2. Якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов авторського договору замовлення, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі упущену вигоду.

3. Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішуються у суді.”

2.1.5.6 Об’єкти та суб’єкти суміжного права

Творча діяльність людей є багатогранною і пов’язана не тільки із створенням первинних творів, але і з їх інтерпретацією. Міжнародним правом та законами України така творча діяльність захищена суміжними правами.

До об'єктів суміжних прав (ст. 35), незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, віднесено:

„а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.”

Суб'єктами суміжних прав є (ст.36):

„а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

г) організації мовлення та їх правонаступники.”

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

2.1.5.7 Майнові й немайнові суміжні права

Законом визначено умови виникнення і здійснення суміжних прав (ст.37), а також передбачено, що виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав.

Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "P", яку обведено колом, імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права, рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми або відеограми вважаються особу, ім’я (назва юридичної особи) якої зазначено на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

Для гарантування прав виконавців Кабінетом Міністрів України може бути встановлено мінімальні ставки винагороди за використання об'єктів суміжних прав та порядок їх індексації.

Особисті немайнові права виконавців та права на ім'я (назву) виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення врегульовано ст. 38.

Згідно з Законом виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:

а) вимагати визнати його виконавцем твору;

б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім було зазначено або повідомлено кожен раз у зв'язку з його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

в) вимагати щоб запис його виконання було здійснено з належною якістю і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

Виробник фонограми або відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному примірнику запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати згадування виробника у під час використання фонограми (відеограми).

Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним відтворенням її іншою організацією мовлення.

Майнові права виконавців визначено ст.39. У цій статті регламентовано можливість повторного виконання творів іншими виконавцями, комерційний прокат, розповсюдження творів тощо, а також порядок отримання матеріальної винагороди власниками суміжних прав.

Майнові права виконавців може бути передано (відчужено) іншим особам на підставі договору, в якому має бути визначено спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

У Законі окремо розглянуто майнові права виробників фонограм і виробників відеограм (ст.40) та майнові права організацій мовлення (ст.41).

Обмеження майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення регламентовано ст.42

Поряд із захистом прав виконавців та видавців Закон максимально враховує права та потреби громадян демократичного суспільства – користувачів творчих здобутків. Законом передбачено, що:

„1. Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21-25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:

а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;

б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;

в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників".

Передбачене цією частиною використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних прав є можливим лише за умови дотримання особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

У домашніх умовах допускається відтворення, але виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора, виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди, якщо нема дозволу на їх вільне розповсюдження.

Виплату винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право або суміжні права, за відтворення творів, має бути здійснено у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення у домашніх умовах творів зафіксованих у фонограмах і відеограмах виключно в особистих цілях, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Розміри відрахувань (відсотків), що мають сплачувати виробники та імпортери обладнання і матеріальних носіїв, визначає Кабінет Міністрів України.

2.1.5.8 Використання фонограм і відеограм, опублікованих з комерційною метою (ст. 43)

З метою захистити права авторів та виконавців творів після оприлюднення та випуску фонограм та відеограм Закон урегульовує їх використання іншими особами з комерційною метою:

„1. Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).”

Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначає Кабінет Міністр України.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання (ст.44). Особисті немайнові права виконавців, передбачені охороняються безстроково.

2.1.5.9 Захист авторського права та суміжних прав

До порушень авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, віднесено таке (ст. 44):

„а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі".

Контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Порядок захисту авторського права і суміжних прав регламентовано ст.45. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав може бути здійснено у порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством України.

Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав визначено у ст.52.

Поиск по сайту: