Професора-нейрохірурга Андрія Слюсарчука

Майже два з половиною роки, проведені у неволі за сфабрикованими обвинуваченнями, невірогідно жорсткий вирок неправдивого і замовного суду та відсутність будь-яких можливостей для власного захисту і перспектив відновити справедливість в апеляційному суді, вимушують мене зробити цю заяву.

Мені нема вже чого втрачати і нема на кого сподіватись, тож сьогодні я хочу не просто поділитися своїм баченням ситуації, яка була штучно створена навкого мого імені, а і закликати тих, від кого залежить ефективний пошук правди у цій справі, до їхньої совісті і честі.

Сьогодні завдяки ЗМІ в Україні кожен школяр знає, що Слюсарчук, названий пресою «Доктором Пі» - це страшний псевдолікар-зарізяка з освітою штукатура-плиточника, «Джек-потрошитель» вітчизняного розливу, хворий на голову шизофреник і збочинець. Наші медіа дуже старались, створюючи цей образ, тож суспільство нині переконане саме в такій версії моєї особистості. Суспільство, нажаль, вітає такі метаморфози, бо знищення вчорашніх героїв є підсвідомим бажанням будь-якого соціуму, про це писали і писатимуть філософи, так було і буде завжди – історія знає такі приклади. Влада у переслідуваннях своїх ворогів завжди використовувала цю особливість масової свідомості. Тому мені, людині яка не вчиняла жодного з навішаних на мене злочинів, годі ображатися на суспільство – воно сліпо вірить в те, що йому кажуть кожного дня ЗМІ та зацікавлені посадовці. Коли преса писала про мої досягнення і унікальні здібності (вони є, вони нікуди не поділись) – суспільство вірило і захоплювалось Слюсарчуком. Коли ЗМІ стали істерично писати про начебто страшні злочини і афери, здійснені тим же Слюсарчуком – суспільство охоче повірило і впало у ненависть. Нажаль, це нормально у випадку, коли людина не має можливості себе захистити, і немає когось, хто може стати на її захист.

Сам я апріорі нічого не можу зробити, аби довести свою невинуватість. Бо є запертий. В інакшому випадку, на волі, я б надав факти і свідчення, аби розбити ці безглузді звинувачення у підробці документів, шахрайстві, «незаконних» операціях. Саме побоювання появи документів і свідків, вщент руйнуючих систему звинувачення, побудовану на відвертому маніпулюванні фактами та фабрикації доказів, є справжньою причиною того, що чотири рази, всупереч здоровому глузду і закону, суди продовжували термін утримання мене під вартою! При тому, що всі обвинувачення, за якими приймались рішення про спосіб запобіжного заходу – утримання під вартою – не підтвердились і відпали.

Отже, сам я нічого зробити не можу, тому сьогодні хочу сказати про людей, одне слово яких могло б розвалити цю справу. Про тих, які знають правду. Люди авторитетні та відомі. Люди, які з не зрозумілих для мене причин просто не хочуть сказати правду про мою освіту і лікарський фах, обрікаючи мене і далі перебувати в ролі осудженого шахрая.

Спочатку я їх розумів. Вони боялись влади Януковича. Влади, яка запустила процес мого переслідування і супроводжувала його всіми адміністративними важелями, запускаючи проти мене дискредитаційну медіа-кампанію, спонукаючи слідство і суд до неправомірних дій у вигляді фабрикування обвинувачень, залякування свідків, інших протизаконних кроків. Влада мала приводи ненавидіти мене через те, що я, особа на той час авторитетна і публічна, постійно критикував особисто Януковича, вказуючи на його схильність до клептоманії, жорстокість і ненависть до власного народу. Отже ті, хто знав абсолютно точно про те, що я маю фахову вищу медичну освіту та досвід лікування і реально володію певними здібностями та технологіями, в той час відсоторонились від цієї справи із страху,мовчазно спостерігаючи за тим, як знищуються документи і свідчення щодо мого навчання і навіть біографії, а замість них з’являються недолугі підробки, які начебто доводять моє ПТУ-шне минуле, аферизм і шлейф смертей пациєнтів, залиблих «під скальпелем «Доктора-смерть»…

Але влада Януковича пішла у небуття (щоправда, керований Сихівський райсуд Львова встиг винести замовний вирок). Тож я очікував, що зараз перед апеляцією, на справедливість якої я не можу розраховувати (про це скажу нижче), хтось отямиться і скаже нарешті, що є свідком моєї невинуватості. Боятися нема чого, панове! Нема Януковича. Ніхто вас не покарає. Чого ж ви мовчите, дивлячись на те, як за грати кидають людину, якою б могла пишатись Україна, вченого, лікаря, кінець-кінцем – просто невинувату людину?

Мені неважко здогадатись, чому вони досі не кажуть правду. Багато хто з цих людей розглядають своє майбутнє, власні політичні та життєві перспективи при новій владі. Тож їм невигідно сьогодні свідчити на мою корить. Слюсарчук нині не в тренді. Суспільство переконане в його злочинному образі, повторюю – ЗМІ дуже постарались зробити з мене зарізяку і дебіла, сформувати в суспільній свідомості саме таке стійке враження. Тож виступити на захист такої людини означає нарватись на критику, нерозуміння, невдоволення, навіть прокляття з боку суспільства. Це небезпечно. Тож виходить так: хай Слюсарчук гниє у буцегарні, а ми будемо жити у змові з власною совістю, заради власних політичних перспектив.

Ні, панове! Не вийде. Я дуже багато хотів принести цій країні. І вона у ваших особах зрадила і поховала мене. Тож я буду сьогодні звертатись до тих, хто може відновити справедливість, але свідомо не хоче того робити. Ці люди не прості. Вони пристосовуються за будь-якої влади саме завдяки вмінню не шкодити собі, робити тільки те, що вигідно, та здатністю приносити в жертву власним перспективам сторонніх людей.

Отже.

Є в країні така відома особа, кандидат в президенти України, колишній очільник служби зовнішньої розвідки, генерал і просто хороша людина Микола Маломуж. Він свого часу контролював процес перевірки моєї біографії, освіти, наукової та медичної діяльності з боку відповідних структур Служби безпеки України. Його співробітники ретельно працювали і в Україні, і в Росії. Він знає коли, ким і кому робилися відповідні запити, як отримувались відповіді на них, чи міг я впливати на ці процеси. Він знає, хто і коли із співробітників СБУ був у Москві і збирав матеріали щодо моєї освіти і наукової діяльності під час мого перебування в Росії. Він повідомлений про зміст цієї таємної наукової роботи і про причини, з яких спецслужби РФ тиснули на мене. Він знає, що його співробітники переконували мене у тому, що Україна зацікавлена у моїх розробках, що держава мене захистить. Кінець-кінцем він знає всю історію із ініціативою про створення Інституту мозку. Свідчення цієї людини, враховуючи її авторитет і обізнаність, могли б вщент зруйнувати обвинувачення про відсутність в мене освіти і медичного фаху, пролити світло на справжні факти моєї біографії. Зрозуміло, чому суд не запросив Маломужа в якості свідка. Їм не була потрібна правда. А сьогодні? Шановний пане генерале, кандидат в президенти! Ви боїйтеся втратити електоральну підтримку, просто сказавши правду? То чого варте ваше прагнення очолити державу? Ви плануєте розбудовувати Україну, керуючись саме такими життєвими принципами?

Є також особа, меньш відома, але не меньш обізнана і авторитетна. Це колишній високопосадовець міністерства охорони здоров’я, який за часів Януковича перекочував на роботу до пшонкинської Генпрокуратури, а нині став навіть заступником генпрокурора – Микола Васильович Банчук. Людина, яка також дуже добре обізнана у моїй справі. Ще працюючи у МОЗ, він всіляко сприяв мені як лікарю і я йому за це вдячний. Давав рекомендації, в тому числі – письмові. Звичайно, також перевіряв справжність моїх дипломів. А головне, не раз особисто пересвідчувався у моїй лікарській кваліфікації. Він неодноразово просив мене про консультації та лікування своїх родичів, знайомих, колег (в тому числі і тих, які сьогодні працюють в Генпрокуратурі). Я допомагав всім, і Банчук десятки разів переконувався в тому, що Слюсарчук – справжній лікар. Але в суді, куди Миколу Васильовича запросили в якості свідка, він чомусь сказав, що Слюсарчук – аферист і шарлатан. Я знов-таки розумію, що працюючи в Генеральній

прокуратурі, яка виконувала замовлення «зверху», Банчук міг казати тільки те, що було потрібно суду. Хоча краще б просто промовчав… Але сьогодні хочу запитати – пане заступнику генерального прокурора очищеної від Януковича України, ви не бажаєте сказати суду правду? Хоча б повідомити, коли ви насправді брехали – даючи мені рекомендації в якості чиновника МОЗу, чи поливаючи брудом в суді, вже в ролі чиновника Генпрокуратури? Чий магічний вплив так змінив вашу свідомість? Я розумію – ви можете побоятися визнати свою брехню. І знов-таки на вівтар вашої кар’єри покладено невинну людину-мене. Вам не здається, що така позиція свідчить про одне – що з часів Пшонки в Генеральній прокуратурі нічого не змінилось?

Я вже не кажу про таких високопосадовців, як в.о. президента України Олександр Турчинов. До честі Турчинова – він, на відміну від Банчука, в суді не лякався і свідчив, що перед моїм працевлаштуванням (я працював радником віце-прем’єра Турчинова) були проведені всі необхідні процедури перевірки освіти і наукових звань. Відповідні документи досі мабуть зберігаються в архівах кабміну. Свідчення Турчинова потім судом враховані як доказ моєї невинуватосні не були. Бо він тоді був просто такий собі опозиціонер. Я розумію – у в.о. президента зараз проблем вистарчає, не до якогось там Слюсарчука,але я згадую про це, тому що мова іде про честь і правду, про моє життя, до якого, як бачимо, нікому немає справи. А президент, навіть якщо він «в.о.» - гарант конституційних прав будь-якого громадянина. Тож хто, як не він, може повернути мені свободу, ім’я і честь? Я хочу запитати Олександра Валентиновича: чи не виникає у Вас когнітивного дисонансу, коли ви порівнюєте образ свого колишнього радника професора Андрія Слюсарчука із дебілом-аферистом «Доктором смерть»? Я користуюсь цією нагодою, аби просити Вас звернути увагу на цю справу, в якій цинічно попрані всі права громадянина України за те, що він не боявся називати Януковича кривавим диктатором.

Це – тільки частина людей, які знають правду. Є народні депутати, є співробітники адміністрації президента часів Ющенка і Януковича, які точно знають, що Слюсарчук є вченим і лікарем, що він нічого не підробляв і нікого не вбивав. Вони знають, але досі мовчать з остраху, що виступивши на мій захист, нарвуться на неприємності. Серед них є ті, кого я лікував, люди, які були мені вдячні. Сьогодні вони мовчки спостерігають за тим, як мене знищує каральна машина вже колишньої влади. Влади нема, а машина залишилась. Отже, залишився і страх.

Хіба можу я розраховувати на справедливість від нашої судової системи, наївно вважати, що Апеляційний суд просто не може, з огляду на зібрані матеріали, підтвердити вирок суду першої інстанції? Іронія долі в тому, що навіть усунення влади Януковича погіршило моє становище. Судді бояться люстрації. Тож будуть робити все, аби не визнавати власних неправосудних рішень. Саме львівський апеляційний суд чотири рази залишав в силі рішення про запобіжний захід у вигляді тримання мене під вартою, хоча на це не було жодних підстав! В Україні сепаратистів та вбивць міліціонерів відпускають під домашній арешт, під заставу, а Слюсарчука, який Батьківщину не зраджував і нікого не вбивав, тримають в СІЗО вже два з половиною роки! Судді не самогубці. Вони ніколи не визнають власного лукавства. Вони зроблять все, аби підтвердити вірок судді Назарія Дулебка, по якому тільки за справу Слюсарчука люстрація плаче – не доплачеться… Але він майданівців не саджав. А решта справ нікого не цікавить.

Тож хочу звернутись і до керівника люстраційного комітету пана Соболєва – зверніть увагу на мою справу, на те, як суддя Дулебко і прокурор Прокопов протягом півтора років ґвалтували українську Феміду. Як слідчий Сорока «збирав докази». Обіцяю – ви зробите для себе багато відкриттів…

Я підозрюю, що ці заклики до Маломужа, Банчука, Турчинова, Соболєва скоріш за все залишаться пустим сотрясінням повітря. Хто ризикне псувати собі карму, захищаючи «Доктора ПІ»? Навіть не захищаючи, а просто шукаючи істину у його справі? Пошук істини, нажаль, процес вибірковий, як і наше правосуддя.

В цій ситуації мені не залишається нічого іншого, як простити захисту і притулку в іншої країни. Колись мене запрошували багато країн, але високопосадовці, які тоді ще пишались знайомством зі мною, відмовляли – працюйте на Україну, казали вони, Україна вас не зрадить…

Тож сьогодні, нажаль, варіант в мене один – Росія. Якою б вона не була, як би я до неї нині не ставився, але Росія – це країна, де я отримав освіту і розпочав наукову діяльність. В Росії, доречі, немає претензій до моєї освіти – жоден з моїх дипломів не був визнаний фальшивим, жоден судовий процес не був розпочатий, аби довести підробність моїх документів (доречі, факт невизнання українським судом російського диплому, який вважається дійсним – той ще нонсенс: Україна просто не могла розглядати цього питання, але зробила це, поправши всі юридичні норми).

Я буду просити російську владу надати мені політичний притулок, адже в Україні я вважаю себе переслідуваним за политичні переконання (саме так – Януковича нема, а переслідування залишилось). Я буду просити російські правоохоронні органи про розслідування - яким чином із архівів медуніверситету ім. Пірогова зникла моя особиста справа, хто за це відповідає. Бо тільки Росія може підтвердити мою освіту та повернути науковий авторитет і чесне ім’я.

Тож заявляю, що я згоден залишитись жити і працювати в Росії, на що не погоджувався багато років поспіль. Мені вже все одно, де займатись науковою діяльністю. Я прагнув бути корисним для України. У відповідь отримав приниження і переслідування. Тож іншого виходу в мене не залишилось.

Я прошу вважати це звернення офіційним проханням про надання притулку до вищого керівництва Російської Федерації, до президента Володимира Путіна.

Професор, доктор медичних наук Андрій Слюсарчук.

=====

Голові Верховної Ради України Виконуючому обов’язки Президента України Турчинову О.В.
Шановний Олександре Валентиновичу!

Звертаємось до Вас, як до Гаранта конституційних прав громадян України, як до політика, від якого залежить дотримання прав і свобод людей у державі Україна.
Просимо Вас втрутитись в межах Ваших можливостей у справу, яка мала і має гучний розголос в суспільстві. У справу, яка, на переконання багатьох правозахисників, є прикладом закамуфльованої під кримінальну справу політичної розправи над людиною, яка мала сміливість ще у 2010 році піддавати нищівній критиці правлячий на той час режим та особисто Януковича.
Мова іде про відомого лікаря і рекордсмена, професора-нейрохірурга Андрія Тихоновича Слюсарчука, засудженого Сихівським судом міста Львова до 8-ми років ув’язнення за надуманими, сфабрикованими звинуваченнями.
Олександре Валентиновичу! Ви, безперечно, пам’ятаєте цю людину. Слюсарчук працював у Вас радником і Ви мали можливість спілкуватись з ним. Ми не говоримо навіть про те, що при працевлаштуванні Слюсарчука ретельно перевіряли, в тому числі його освіту, і були отримані ствердні відповіді з усіх інстанцій. Гадаємо, в архівах Кабміну ці документи зберігаються досі. Власне, Ви знаєте про це, адже давали пояснення суду. Чи виникло у Вас при спілкування із Слюсарчуком враження, що перед вами – олігофрен в стадії дебільності з освітою на рівні ПТУ? Впевнені, у Вас були зовсім інші враження. Але саме таким – недоумкуватим ПТУ-шником - суд визнав Слюсарчука, навісивши на нього звинувачення у вбивствах та шахрайстві.
Ми, як досвідчені юристи-правозахисники, стверджуємо наступне:
Справа Слюсарчука є повністю сфабрикованою і замовною.
У досудовому слідстві та під час судового процесу було допущено величезна кількість порушень прав Слюсарчука. Починаючи від запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, і закінчуючи визнанням недоведених звинувачень.
Досудове слідство і сам процес супроводжувались замовною медіа-кампанією, яка була цілком побудована на наклепах та підтасовках фактів.
Слідчий, суддя і прокурор виконували вказівку тодішнього заступника глави АП Портнова, який особисто був куратором цього процесу.
Вирок був написаний особисто прокурором та головою суду, суддя його просто підписав.
Ми маємо достатньо аргументів, фактичних матеріалів та свідчень, аби довести вищевикладене. Але на наше переконання, судова система не змінилась і продовжує виконувати замовлення людей з оточення Януковича. Тож впевненості в тому, що розгляд апеляційної скарги в Апеляційному Суді міста Львова стане процесом пошуку істини, а не буде продовженням знищення особистості, в нас немає.
Саме тому ми звертаємось до Вас. На наше глибоке переконання, справу Слюсарчука треба прозоро і незаангажовано дорозслідувати, при цьому змінивши запобіжний захід, адже підсудного нема за що тримати у слідчому ізоляторі – стаття, за якою до нього було застосовано утримання під вартою, була скасована у судовому процесі.
Ця справа вимагає дійсно законного розгляду, адже її результатом може стати засудження не просто невинної людини, а талановитого вченого, носія унікальних здібностей, яким свого часу захоплювалась вся Україна. Сьогодні ж Україна готова запроторити свою гордість до буцегарні лише тому, що так хотів Янукович. В цьому випадку, як це було протягом останніх років, Янукович виконував забаганку своїх російських господарів. Адже Російська Федерація зацікавлена у отриманні таємних розробок, якими займався Слюсарчук під час роботи в Росії. Він стверджує,що ці наукові напрацювання в галузі нейронауки, якими цікавляться спецслужби і фармацевтичні компанії, збирався реалізувати в Україні. ФСБ шантажувало Слюсарчука цією справою і саме спецслужби Росії стоять за тим, що документи, які підтверджують факт освіти Слюсарчука, зникли в Москві. СБУ, в свою чергу, допомагало ФСБ за вказівкою Януковича, який ненавидів Слюсарчука за постійну критику в радіоефірі (він вів авторську програму на радіо «Ера»)
З огляду на це, країна повинна зробити все, аби не здійснити фатальної помилки, не засудити людину, «вина» якої полягає у сміливій громадянській позиції і бажанні зберегти для України свої революційні наукові напрацювання.
Сподіваємось на Ваше розуміння.

З належною повагою,

===================================

11.06.2014.Слюсарчуку в львовском СИЗО милицейский конвой сломал указательный палец на правой руке, на теле кровоподтеки. Не надо меня спрашивать, Богдан Степанович, про то, приду ли я еще. Я по кабинетам не ходок, разве вы еще этого не поняли, я несколько иначе воздействую, так, как вы этого боитесь, смертельно боитесь, вы же чиновник, зачем заниматься напоминаниями? Мне это не нравится. Хотите меня услышать? Для этого не надо ломать Слюсарчуку пальцы, твари.

У Lviv. Tatyana Perepetkevich

Працює в Адвокатское бюро Перепеткевич и партнеры

Past: Партнер and общественная деятельность

З Dnipropetrovsk

https://www.facebook.com/perepetckevich?fref=ts

=====

Поиск по сайту: