О ВОЗНИКНОВЕНИИ И СУЩНОСТИ БОГОМИЛЬСТВА,

КОРОТКЕ ЗВЕДЕННЯ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛ

ПРО СЛОВ'ЯН (І — ПОЧАТОК ІІ ТИС. Н. Е.)

Публій Корнелій Тацит

(народився наприкінці 50-х років), «Германія» ¹

46. Тут кордон Свевії. Я не знаю напевно, куди причислити народи певкінів, венетів і фенів — до германців чи до сарматів. Зрештою певкіни, яких деякі називають бастарнами у мові, способі життя, місць проживання і жител, поводять себе як германці. Всі вони жи­вуть у болоті, а знать у бездіяльності. Змішаними шлюбами вони спотворюють себе майже як сармати.

Венети багато що засвоїли з їхніх звичаїв, адже вони обходять розбійними групами всі ліси й гори, розташовані між певкінами і фенами. Все ж таки вони вірогідніше повинні бути віднесені до германців, бо й будинки будують, і носять великі щити, і мають перевагу у тре­нованості і швидкості піхоти,— все це відрізняє їх від сарматів, які живуть на возах і на коні.

¹ Це й наступні за ним джерела друкуються в основному за: Свод древнейших письмешшх известий о славянах. Москва, 1981. Т. 1 (тут і далі: переклад з російської Д. Н. Козака).

Птолемей

(89—167 рр.). «Географія»

111.5. 1,5. Європейська Сарматія оточена з півночі Сарматським океаном вздовж Венедської гори... Іншими горами оточена Сарматія, з яких називають і Венедські гори.

111.5. 7-9. А займають Сарматію дуже великі народи — венеди вздовж всієї Венедської затоки... і менші народи населяють Сарматію: по річці Вістулі нижче венедів гітони, потім фіни, потім сулони...

Східніше названих, знову нижче венедів, суть голінди й судини і ставани аж до аланів...

Йордан (VI ст.). «Історія готів»

34. В оточенні рік лежить Дакія, укріплена, ніби вінцем, крутими Альпами. З їх лівої сторони, яка схиляється до півночі від витоків р. Вісли, на величезних просторах проживає багаточисельне плем'я венедів. Хоч тепер їх назви змінюються в залежності від різних родів і місць проживання, все ж переважно всі вони називаються слов'янами й антами.

35. Слов'яни живуть від міста Новієнтуна і озера, яке називається Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі до Віскли: болота й ліси заміняють їм міста. Анти ж, найбільш могутні з них, там, де Понтійське море робить дугу, простягаються від Данастра аж до Данапра. Ці ріки віддалені одна від одної на багато переходів.

119. Після побиття херулів Херманарік також пішов із військом на венедів, які, хоча й варті презирства через їхнє -[погане] озброєння, але могутні чисельністю, спочатку зробили спробу чинити опір. Але нічого не значить багаточисельність нездатних до війни, особливо коли з ласки божої веде наступ велика кількість добре озброєного війська. Вони ж, як ми сказали раніше, або в каталозі народів, вийшовши з одного кореня, породили три народи, тобто венедів, антів і слов'ян, які хоч тепер лютують повсюдно за гріхи наші, проте всі підпорядковувалися владі Херманаріка.

246....Після смерті їхнього короля Херманаріка, вони [остготи], відділені від візиготів... підпорядковані владі хуннів, залишаються в тій самій державі, проте Амал Вінітарій утримав знаки відмінності своєї верховної влади.

247.Він, наслідуючи владі діда Вултулфа, хоч і уступаючи Херманаріку у вдачі, однак важко переносячи підпорядкування владі хуннів, потроху визволяючи себе від них, між тим прагнув виявити власну доблесть [і] рушив із військом у володіння антів. І коли підійшов до них, був переможений у першій сутичці, потім повів себе більш хоробро й короля їхнього за іменем Боз з синами його і 70 знатними людьми розіп'яв, щоб трупи повішених подвоювали страх покорених.

248. Але після того... не потерпів Баламбер, король хуннів... повів війська на Вінітарія. І [вони] довго воюють, Вінітарій перемагає у першій і другій битві...

249. У третій же битві, при допомозі обману... коли обидва підійшли один до одного, Баламбер, поранивши пущеною стрілою в голову Вінітарія, вбив його [й]... оволодів всім народом готів.

Прокопій Кесарійський

(народився між 490 і 507 рр.). «Історія війн»

IV. 21—30....Адже племена ці, слов'яни і анти, не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві, й від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно... Бо вони вважають, що один з богів — Творець блискавки — саме він і є єдиний владика всього, і йому приносять в жертву биків і всяких жертовних тварин. Долі ж вони не знають і взагалі не визнають, що вона має якесь значення, у крайньому разі у відношенні до людей, але коли смерть уже у них в ногах, чи захоплені вони хворобою, чи вирушають на війну, вони дають обітницю, якщо уникнуть її, тут же здійснити богу жертву за своє життя, а уникнувши [смерті], жертвують, що обіцяли, й думають, що цією жертвою купили собі спасіння. Проте шанують вони ріки і німф і деякі інші божества і приносять жертви також і їм всім, і при цих жертвах здійснюють ворожбу. А живуть вони в убогих хатинах, розташовуючись далеко один від одного і кожен міняючи наскільки можна часто місця поселень. Вступаючи ж у битву, більшість іде на ворогів пішими, маючи невеликі щити і списи в руках, панциря ж ніколи на себе не одягають; деякі не мають [на собі] ні хітона, ні [грубого] плаща, але пристосувавши лише штани, які прикривають сороміцькі частини, так і вступають у бійку з ворогами. Є у тих й інших і єдина мова, повністю варварська. Та й зовнішністю вони один від одного не відрізняються, бо всі вони й високі, й дуже сильні тілом, ще й волоссям не дуже світлі й не руді, але не схильні й до чорноти, але всі вони трішки червонуваті. Спосіб їхнього життя грубий і невибагливий, як і в массагетів, і як і ті, вони постійно покриті болотом,— зрештою вони менш за все підступні й каверзні, але й у простоті своїй вони зберігають гунський норов, і ім'я колись у склавінів і антів було одне. Бо і тих, і других здавна звали «спорами», якраз через те, гадаю, що вони населяють країну, розкидано розташувавши свої житла. Саме тому вони займають неймовірно обширні землі...

VII. 29. Приблизно в той же час (близько 547 р.— Авт.) військо склавінів, перейшовши річку Істр, сотворило жахливе зло по всьому Іллірику аж до Єпідамна, вбиваючи й забираючи у рабство всіх дорослих людей, які їм траплялись, і грабуючи майно. Так само вдалося їм оволодіти там і багатьма фортецями, які раніше вважалися надійними, причому жодна не виявила опору; вони рискали в пошуках [здобичі] всюди, де хотіли. А архонти Іллірика слідували [за ними], маючи п'ятнадцятитисячне військо, і тим не менш не осмілюючись наблизитися до противника.

VII. 38. Приблизно в той же час (близько 549 р.— Авт.) військо склавінів чисельністю не більше ніж 3 тисячі перейшло річку Істр, причому ніхто не виявив їм опору. Без великих перешкод перейшовши зразу річку Гебр, вони розділилися надвоє. І ось архонти ромейського війська в Ілліріці і Фракії, вступивши у бій і з тими, і з іншими, хоч вони і були віддалені один від одного, несподівано зазнали поразки... хоч ці сильно поступалися їм у чисельності... Сотворивши це, вони стали безбоязно розоряти всі області, як фракійські, так і іллірійські, й обидва [загони] взяли облогою велику кількість фортець, [хоча] раніше вони не штурмували стін і не осмілювалися опускатися на рівнину...

Ті, які перемогли Асвада, [дійшли] до моря, грабуючи [на своєму шляху] все підряд, і штурмом захопили приморське місто під назвою Топір, хоча він мав військовий гарнізон. Це перше місто фракійського примор'я лежить від Візантії на 12 днів шляху. Взяли його таким чином. Більшість з них заховалася у важкодоступних місцях перед міською стіною, а деякі з'явились біля воріт, які звернуті до сходу, взялися турбувати ромеїв, [що стояли] біля зубців [стіни]. Воїни — всі, які несли там сторожу, вирішивши, що ворогів не більше, ніж було помічено внизу, тут же, взявшись за зброю, вийшли проти них. А варвари повернули назад, створюючи у наступаючих враження, нібито відходять від страху перед ними. Ромеї, пустившись у погоню, опинилися десь на віддалі від міської стіни, і от [варвари], піднявшись із засідки і виявившись в тилу у переслідувачів, закрили для них [зворотній] шлях у місто. Ті, що зображали відступ, у свою чергу, розвернувшись, примусили ромеїв битися уже на два фронти. Знищивши їх, варвари кинулися до міської стіни... і, приставивши до неї драбини, взяли місто приступом.

VII. 40. Іоанн і військо імператора, прибувши в Далмацію, вирішили перезимувати в Салані... А склавіни й ті, що раніше виявилися в землях імператора, й інші, що дещо пізніше перейшли Істр і, змішавшись із першими, абсолютно безперешкодно розоряли державу ромеїв... Ці варвари, розділившись на три частини, сотворили жахливе зло по всій Європі, не [тільки] в набігах грабуючи тамтешні області, але й зимуючи, нібито у власній країні, не боючись ніякої небезпеки.

VIII. 25. [Кінець 551 р. - ред.].Величезні полчища склавінів, напавши на Іллірік, сотворили там невимовні біди. Імператор Юстінїан послав проти них військо.

Прокопій Кесарійський. «Таємна історія»

XIV. XVIII. Іллірік же і всю Фракію, рахуючи від Іонійської затоки до передмість Візантії, включаючи й Елладу і область херсонесців, гуни, і склавши, і анти [розоряли], здійснюючи набіги майже кожен рік з того часу, коли Юстініан прийняв владу над ромеями, [і] творили жахливе зло тамтешнім людям. Бо думаю, що при кожному вторгненні виявлялося більш ніж по 200 000 погублених і забраних у рабство там ромеїв, [тому] скіфська пустеля справді стала в цій землі...

Менандр Протектор

(народився в середині VI ст.). «Історія» ²

Уривок 34

559 р. Вожді антські доведені були до тяжкого становища і втратили свої надії. Авари грабували і спустошували їхню землю. Пригнічені нападами ворогів, анти відправили до аварів посланником Мезаміра, сина Ідарізієва, брата Келагастова, і попросили допустити їх викупити деяких полонених з свого народу. Посланник Мезамір, базіка і хвалько, як тільки прибув до аварів, закидав їх зарозумілими й навіть зухвалими виступами. Тоді Котрагіг, який був пов'язаний спорідненістю з аварами й подавав проти антів найбільш неприязні поради, слухаючи, що Мезамір говорить зарозуміліше, аніж це дозволено посланнику, сказав кагану: «Цей чоловік має великий вплив між антами і може сильно діяти проти тих, які хоч скільки-небудь є його ворогами. Треба вбити його, а потім без великого страху напасти на ворожу землю». Авари, переконані словами Контрагіга, ухилилися від звичної до особи посланника поваги, проігнорували права і вбили Мезаміра. Відтоді більше, ніж раніше, почали авари розоряти землю антів, не перестаючи грабувати й поневолювати жителів.

Уривок 35

577/578 рр. Отже, поки проходив час в цих переговорах і посли обох держав займалися ними, а про східну війну нічого не було відомо, слов'янський народ в числі біля 100 000 чоловік спустошував Фракію й багато інших областей. Це було на четвертому році царювання Тиверія Константина.

Уривок 36

578 р. Еллада була спустошена склавінами, з усіх сторін нависла над нею біда. Тиверій не мав достатніх сил протистояти і одній частині ворогів, тим менш всім разом... Відправив він посольство до князя аварів Ваяна... Тиверій схилив його воювати проти склавінів, для того, щоб, розоряючи римські області... повернулися на свою рідну землю й, бажаючи допомогти їй, перестали грабувати римську... Як тільки авари переправилися на протилежний берег [Істра], вони почали негайно палити поселення склавінів, розоряти їх і спустошувати поля. Ніхто з проживаючих там варварів не посмів вступити з ними у бій; всі втекли у хащі й густі ліси. Зрештою, похід аварів проти склавінів був наслідком не тільки посольства кесаря й бажання Ваяна виявити йому подяку за виявлені йому ласки,— він здійснювався і з власної ворожості Ваяна до склавінів. Адже перед тим вождь аварів відправив посольство до Давріта і до найважливіших князів склавінського народу, вимагаючи, щоб вони покорилися аварам і зобов'язалися платити данину. Давріт і старшина склавінські відповіли: «Чи народилася на світі й зігрівається проміннями сонця ця людина, яка б підкорила собі силу нашу? Не інші нашою землею, а ми чужою звикли володіти, і в цьому ми впевнені, поки будуть на світі війна й мечі».

² За: Мишулин А. В. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. я. з. // ВДИ. 1941. № 1.

Іоанн Ефе сь кий

(VI ст.). «Церковна історія»

Уривок 43

VI. 25. На третьому році по смерті імператора Юстина і правління державного Тиверія рушив проклятий народ слов'ян, який пройшов через всю Елладу і по країні Фессалоніщ і по фракійських провінціях. Здобув багато міст і фортець, спалив, пограбував і підкорив країну, сів на ній владно і без страху, як у своїй власній, і впродовж чотирьох років, доти, доки імператор був зайнятий персидського війною і відправив всі свої війська на Схід, вся країна була віддана напризволяще слов'янам; останні зайняли її й розтіклися по ній на час, який призначив Бог. Вони спустошують, палять і грабують країну навіть до зовнішніх стін, так що захопили і всі імператорські табуни, багато тисяч голів худоби й інше, і диви — от тепер 595 рік — вони живуть, сидять і грабують в римських провінціях без турбот і страху, вбиваючи і спалюючи; вони стали багатими, мають золото і срібло, табуни коней і багато зброї. Вони навчилися вести війну краще, ніж римляни, [і все ж вони] люди прості, які не сміли з'явитися з лісів і степів і не знали, що таке зброя, за винятком двох або трьох дротиків.

ПсевдоМаврикій

(друга половина VI — початок VII ст.). «Стратегікон»

XI. 5. Племена слов'ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До прибуваючих до них іноземців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, [при переході їх] з одного місця в інше охороняють їх при необхідності, так що якщо б виявилося, що через недбалість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав [якоїсь] шкоди, приймаючий його раніше починає війну [проти винного], вважаючи справою честі помститися за чужоземця. Тих, хто знаходиться у них в полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, на протязі необмеженого часу, а, обмежуючи [термін рабства], певним часом пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишатися там [де вони знаходяться] на становищі вільних і друзів.

У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.

Скромність їх жінок перевищує всяку людську природу, так що більшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю і добровільно душать себе, не вважаючи перебування вдовою за життя.

Вони селяться у лісах, біля важко доступних рік, боліт та озер, влаштовують у своїх житлах багато виходів... Необхідні для них речі вони заривають у тайниках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.

Воювати зі своїми ворогами вони люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах; з вигодою для себе користуються [засідками], раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходячи багато [різноманітних] способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки,, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома, захоплених зненацька раптовим нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачи навзнак на дні [ріки], дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютно не можна догадатися про їх присутність...

Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити... Вони користуються також дерев'яними луками і невеликими стрілами, намоченими особливим ядом, сильно діючим...

Не маючи над собою голови і ворогуючи один з одним, вони не визнають воєнного строю, нездатні битися у правильній битві, показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо і станеться, що вони відважилися іти на бій, то вони в час його з криком трохи просуваються вперед всі разом, і якщо противник не витримує їх крику, похитнеться, то вони сильно наступають, у протилежному випадку починають втікати, не поспішаючи помірятися з силами супротивника у рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони направляються до них, оскільки серед тіснин вони вміють відмінно воювати. Часто здобич вони кидають [нібито] під впливом розгубленості і біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються і завдають супротивнику зло...

Словом, вони підступні і не тримають свого слова відносно договорів, їх легше підпорядкувати страхом, ніж подарунками. Оскільки між ними нема однодумства, то вони не збираються разом, а якщо і зберуться, то вирішене ними тут же порушують інші, оскільки всі вони ворожі один одному і ніхто не хоче поступитися іншому.

БОГОМИЛЫ

1. «БЕСЕДА» КОЗЬМЫ ПРЕСВИТЕРА

О ВОЗНИКНОВЕНИИ И СУЩНОСТИ БОГОМИЛЬСТВА,

Поиск по сайту: