 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Державний борг і його вплив на національну економіку
Значні первинні дефіцити бюджету ведуть до нагромадження державного боргу.
У реальному вираженні дефіцит бюджету – це сума первинного дефіциту 
та обслуговування боргу 
, взятого раніше під певний процент 
: 
.
Бюджетний дефіцит веде до зміни чистого державного боргу: 
. Цей вираз показує, що навіть коли первинний бюджет збалансований, то борг продовжує зростати темпом , тому уряд змушений брати нову позику, щоб сплачувати процент за наявний борг. Щоб зупинити зростання боргу, уряд повинен завжди мати первинний надлишок в розмірі 
, тобто 
. Такий первинний надлишок стабілізує борг за умови, коли нема інфляції і відсутнє економічне зростання.
Абсолютний розмір боргу країни не є показовою величиною. Щоб визначити, наскільки боргова проблема є для країни серйозною, треба порівняти величину боргу з обсягом ВВП. Всі офіційні дані про заборгованість країн наводяться саме як відношення борг/ВВП (у процентах).
Розрізняють показники валового боргу і чистого боргу.
Валовий борг – це суми, які уряд заборгував, дійсний запас боргу.
Чистий борг отримують, коли від валового державного боргу віднімають вартість об’єктів державної власності (землі, будівель, споруд, корпорацій державної власності).
Існують три найпоширеніші способи, які дозволяють стабілізувати чи зменшити рівень боргу:
v скорочення дефіциту державного бюджету. Розрізняють два шляхи покриття дефіциту державного бюджету:
· емісійний – до 1994 року. Виникають два явища, які дають доход державі – інфляційний податок і сеньйораж (доход, який отримує уряд в результаті його монопольного права друкувати гроші), які і зменшують борговий тягар. Наслідки неконтрольованої емісії:
· з’являється ризик неконтрольованої інфляції,
· руйнуються стимули довгострокових інвестицій,
· розкручується цінова спіраль,
· знецінюються заробітна плата та збереження населення,
· відтворюється новий бюджетний дефіцит.
· неемісійний:
ü посилення оподаткування. В короткостроковому періоді посилення оподаткування може створити додаткові джерела для фінансування видатків (1993, 1994, 2005 роки). Проте, в довгостроковому періоді це призводить до тінізації економіки;
ü скорочення видаткової частини. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему пріоритетності напрямків їх витрачання. У цих випадках стає неминучим секвестр (скорочення) витрат, тобто їх пропорційне зменшення (крім спеціально захищених статей).
ü емісія цінних паперів. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів: облігації та казначейські зобов’язання. Таким чином держава здійснює політику стерилізації (поєднуються фіскальні та монетарні інструменти): кошти від реалізації державних цінних паперів направляють на фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок кількість грошей в економіці не змінюється.
ü державні позики. Державні позики є менш небезпечними, ніж пряма емісія, але вони можуть призвести до ефекту витіснення: державні позики мобілізують вільні кошти на ринку позикових капіталів, збільшуючи тим самим попит на кредити. Як наслідок – процентна ставка зростає і приватні інвестиції скорочуються.
v невиконання зобов’язань з оплати процентів з боргу – застосовуються у виняткових випадках, тягне за собою недовіру до уряду, в результаті якої вкрай важко брати нові позики.
Щоб не переходити безпечної межі заборгованості, уряд повинен здійснювати управління державним боргом. Перш за все – вивчати кон’юнктуру на ринку позичкового капіталу, аби взяти позику на вигідних умовах.
Якщо нові боргові зобов’язання беруться для погашення старих боргів уряду, відбувається рефінансування боргу. Такий шлях становить небезпеку подальшого зростання боргу і викликає труднощі його погашення. Значно безпечніші позики для інвестування економічних проектів. Небезпечно, коли процентні виплати за борговими зобов’язаннями перевищують приріст ВВП від позики.
З борговою політикою нерозривно пов’язані 2 явища: реструктуризація боргу та відмова від повернення (дефолт). Для уряду, який відмовився від повернення боргу, на тривалий час погіршуються умови залучення нових позик. М’яким варіантом такої відмови є реструктуризація боргу, коли уряд не відмовляється від виконання своїх зобов’язань, але затримує їх термін.
Види непрямих відмов від повернення боргу:
- припинення стримування інфляції, яка є результатом емісійного фінансування. Вища за прогнозну інфляція є замаскованим податком, так званим «інфляційним податком» (впливає на внутрішній борг);
- девальвація національної валюти, що призводить до скорочення вартості боргу, деномінованого в національній валюті, в перерахунку на іноземну (впливає на внутрішній борг);
- впровадження спеціального податку на дохід утримувачів цінних паперів. На ринку, де існують тільки державні облігації, подібний захід впливатиме так само як і пряма відмова від виконання частини боргових зобов'язань.
- продовження терміну погашення цінних паперів з рівнем прибутковості нижче за ринковий.
Намагання отримати короткострокові вигоди найчастіше призводить до довгострокових втрат, тому своєчасне обслуговування та погашення державного боргу є невід’ємним елементом будь-якої довгострокової стратегії, спрямованої на досягнення фінансової стабільності та стійкого розвитку.
Поиск по сайту: