VI. Вплив виборчих систем на політичні системи

Демократичні вимоги щодо виборів. Процедури голосування та засади проголошення виборів. Під виборчою системою слід розуміти сукупність норм, які регламентують процес артикуляції виборчих переваг, які виявляються у кількості отриманих на виборах голосів і визначають механізми перетворення цих голосів у відповідну кількість депутатських мандатів. Сьогодні у державах Західної Європи існує широкий спектр виборчих систем, які зумовлюють відмінні наслідки для виборців політичних партій і блоків, а також і для цілої політичної системи певної країни.

Головні характеристики системи відносної більшості та двотурової систему більшості, позитивні і проблемні сторони цих різновидностей мажоритарної виборчої системи. Характерні ознаки пропорційної виборчої системи. Серед європейських країн можемо виділити такі різновиди пропорційної виборчої системи: по-перше, пропорційна виборча система з єдиним загальнонаціональним виборчим округом, яку застосовують у Нідерландах; по-друге, пропорційна виборча система з закритими списками; по-третє, пропорційна виборча система з преференціями; по-четверте, виборча система панашаж, яку застосовують у Швейцарії та Люксембурзі; по-п’яте, система єдиного перехідного голосу, яку застосовують в Ірландії та на Мальті. Досвід Німеччини та Італії з 1993 до 2005 року, коли в цій країні діяв різновид змішаної виборчої системи. Кожна виборча система є механізмом, інструментом здійснення демократії в країні, та формування інститутів влади в межах визначеної форми правління. Від політичної еліти країни залежить, які політичні наслідки повинні стати реальністю внаслідок застосування конкретної моделі виборчої системи. Саме політична еліта, оскільки вона приймає рішення в парламенті, повинна усвідомлювати всі позитивні та всі проблемні характеристики виборчих систем перед її вибором і в процесі трансформації.

Оцінка виборчої системи є оцінкою політичних наслідків, які отримує суспільство, внаслідок застосування конкретної виборчої системи. Сама оцінка є складним процесом, оскільки визначення наслідків застосування тієї або іншої системи не є однозначним з погляду головних політичних акторів. Варто зазначити, що оцінка виборчої системи передбачає врахування багатьох змінних, які можуть по- різному впливати на саму оцінку навіть під час двох підряд виборів, які відбуваються за незмінним виборчим законом. Виборчі системи важко розглядати як незалежний феномен, вони здебільшого є частиною складного комплексу політичної системи, внаслідок чого постійно зазнають впливів від інших компонентів, як і самі постійно різновекторно впливають. Серед базових оцінок виборчих систем домінують оцінки щодо забезпечення представництва та щодо рівня пропорційності/диспропорційності. Отже, виборчі системи здатні вирішально впливати на партійну систему країни, сприяючи великим, середнім або малим політичним партіям, стимулюючи збільшення або зменшення частки жінок, які беруть участь у політичному житті тощо. Кожний тип виборчої системи має власні переваги та недоліки, але всі існуючі сьогодні системи з їхніми плюсами та мінусами є іманентною частиною національних демократичних політичних систем, перебуваючи в складній мережі взаємозв’язків з політичними інститутами та механізмами.

Виборчі системи визначально впливають на кількість політичних партій у політичних системах власних країн. Найбільш повно дискримінаційний характер виборчих систем/виборчого закону виявляється в Сполученому Королівстві та Франції. В цих двох випадках мажоритарна виборча система створює сприятливі умови для найбільших політичних партій, суттєво обмежуючи менші партії щодо їхнього потрапляння до парламенту. Особливий випадок становить Швейцарія, де прийняття “Магічної формули” зумовило не лише стабілізацію партійної системи, а й позбавило перспектив малі партії на національній політичній сцені. Пропорційна виборча система сприяє забезпеченню високого рівня пропорційності виборів порівняно з системами відносної більшості та більшості з двотуровим голосуванням. Додаткові чинники, які сприяють зменшенню рівня диспропорційності, такі: запровадження загальнонаціонального виборчого округу та великих округів, другого рівня розподілу депутатських мандатів і стабільні характеристики партійної системи.

VII. Місце політичних партій у політичних системах
країн Західної Європи

Політичні партії є результатом і показником демократичного розвитку суспільства, виконуючи числені важливі суспільні функції. Визнання виняткової ролі політичних партій в організації та проведенні виборчого процесу, усвідомлення постійного зростання вартості виборів зумовили запровадження державного фінансування політичних партій. Внаслідок цього відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій з інституту, який з’єднує державу та громадянське суспільство, у державно-суспільний інститут.

Феномен урядова партія/ії властиві парламентській і напівпрезидентській (змішаній) формам правління, які передбачають формування уряду на підставі створення більшості у парламенті. Конструкція урядової партії є своєрідним інтегратором двох систем – партії та уряду, коли керівники/представники партії, які формують уряд, одночасно займають вищі державні політичні посади. Внаслідок цього кожен конкретний уряд змушений вирішувати складну систему питань, пов’язаних із співвідношенням цілей і інтересів партій учасників, які одночасно є конкурентами на майбутніх виборах, за умов коаліційних урядів; партійної та державно-бюрократичної складової уряду тощо. Формування політичними партіями урядів також сприяє процесу одержавлення політичних партій. Такий процес, на нашу думку, поширюється на всі парламентські партії, які брали участь у формуванні уряду і які були в опозиції.

Формальна кількість зареєстрованих політичних партій не завжди коректно відображає партійну систему країни. Ця некоректність полягає в тому, що вплив на політичний процес чинять не всі зареєстровані партії, а лише обмежена їх кількість. Це зумовлює необхідність звернення до аналізу індексу “ефективна кількість політичних партій”. Порівняння даних дає підстави стверджувати, що в період з 1945 до 1990 років простежувалась тенденція до збільшення показника ефективної кількості політичних партій для всіх європейських країн. Щодо періоду 1990-94 років у Данії та Португалії відмічалось певне зменшення показника за умов продовження загального зростання індексу для решти країн. Починаючи з 1995 р., простежується тенденція поступового зменшення показника індексу. Причини та чинники, які зумовлюють це зменшення. Зазначені чинники та багато інших сприяли тому, що великі/старі політичні партії почали втрачати у 90-их роках голоси виборців, що дало підставу дослідникам заявляти про “кризу політичних партій”. Одночасно підтримка політичних партій почала все більше мати вибірковий, селективний характер. Окрім того, поряд з головними політичними партіями сформувалися менші за розмірами та політичним впливом політичні партії, які набули протягом багатьох виборчих кампаній значного політичного досвіду, навіть коли цей досвід складався з численних фактів невдалих за результатами для її членів і прихильників виборчих кампаній. Чинник часу сприяв природному політичному відбору, коли залишалися в політичному житті лише кращі, які були необхідні/відібрані виборцями, так само час зумовлював і їхню поступову еволюцію. Результатом цього, на наш погляд, стало зменшення показника ефективної кількості політичних партій у державах Західної Європи на початку нового століття/тисячоліття.

Починаючи з 90-их років ХХ ст., у державах Західної Європи відбувався поступовий процес зміни партійних систем. Цей процес порівняно з періодом 1945- початок 90-их років характеризується такими тенденціями:

1) у 90-их роках простежується тенденція до зменшення відмінностей між партійними системами держав Західної Європи за показником ефективної кількості політичних партій;

2) у середньому збільшилась кількість держав, де виборці надають великим (понад 15,0 %) партіям переважаючу підтримку;

3) малі партії здебільшого пов’язані з новими суспільними викликами та суспільними групами, стабілізували підтримку виборців, яка допомагає їм закріпитися на політичній сцені власних країн;

4) відходять у минуле двопартійні та дво – і півпартійні системи, домінуючим типом партійної системи для держав Західної Європи сьогодні стала багатопартійна система з обмеженим плюралізмом;

5) внаслідок державного фінансування відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій із з’єднувальної ланки між суспільством і державою у державно-суспільний інститут. Цьому процесові сприяє парламентська діяльність партій та формування ними урядів;

6) “криза партій” як феномен, що характеризує стан розвитку партійних систем держав Західної Європи наприкінці ХХ ст., виявилась нетривалою або суто умовною. Політичні партії сьогодні продовжують залишатися провідними інститутами політичної системи;

7) все це загалом дає змогу стверджувати про зменшення дистанції між партійними системами західноєвропейських держав і про наявність тенденції до зростання подібних характеристик між партійними системами держав цього регіону. Домінуючим напрямом для всіх партійних систем європейських країн є посилення центризму, рух лівих і правих у минулому політичних партій до центру;

8) у середовищі лівих партій країн Європи за визначений період відбулися суттєві зміни. Якщо після Другої світової війни ці партії були представлені комуністичними та соціал-демократичними партіями за умови, що в південних країнах Європи домінували комуністичні партії, а в північних – соціал-демократичні, то наприкінці ХХ ст. домінуючими в усіх країнах стали соціал-демократичні партії. Натомість другою за силою впливу серед лівих партій стали – зелені. В програмно-ідейному плані соціал-демократичні партії мають тенденцію до переміщення в центр ліво-правого спектра, перетворюючись на ліво-центристські. Партії зелених виходять за межі традиційного ліво-правого поділу, оскільки вони уособлюють потсматеріальний напрям;

9) для консервативних партій у програмно-ідейному плані властиве широке залучення засад лібералізму. Внаслідок цього родину консервативних партій можемо умовно поділити на дві групи, які між собою відрізняються за кількісними параметрами та за місцем у ліво-правому політичному спектрі. Консервативні партії північних/скандінавських країн відрізняються від партій цього спрямування інших європейських країн тим, що вони є меншими чисельно і за рівнем впливу та домінуючою ліберально-консервативною орієнтацією;

10) правий спектр європейської політичної сцени сьогодні займають крайні праві партії. До головних їхніх характеристик належить антиіммігрантський та популістичний характер. Серед чинників, що призвели до появи цієї групи партій, варто зазначити симетричність відповіді на появу та діяльність партій “зелених”, відповідно постматеріалістичні проблеми та виклики.

Поиск по сайту: