Протокол № від

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

РОМАНЮК Анатолій Семенович

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Навчально-методичний посібник

Львів - 2009

УДК 01:061.233.001.36

Рецензенти:

д-р політичних наук, професор О.В.Бабкіна

(Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова)

д-р політичних наук, професор В.М.Денисенко

(Львівський національний університет імені Івана Франка)

Рекомендовано до друку Вченою Радою філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Протокол № від

Внаслідок змін і доповненнь до Конституції України, внесених Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV, суттєвої корекції зазнали обсяг повноважень Президента України та система розподілу владних прав і можливостей між президентом, парламентом і прем’єр-міністром (урядом). Формально, тобто на підставі положень Конституції та змін, передбачених зазначеним Законом, конструкцію влади в Україні можнка зарахувати до моделі напівпрезидентської форми правління. Водночас аналіз реальних повноважень головних інститутів влади до і після змін Конституції свідчить про значно більшу амплітуду коливань форми правління. Зокрема, до 2004 р. форма правління, на підставі повноважень президента, наближалась до президентської з відчутними характеристиками авторитарного правління. Лише після запровадження змін до Конституції Україна почала наближатися до держав де існує напівпрезидентська форма правління. Сьогодні багато політичних акторів з різних позицій критикують модель, яка встановлена та трансформується, і виступають за пошук іншої – “оптимальної” форми правління. Оскільки політична наука не передбачає в своєму інструментарії – експерименту, тому одним із способів визначення оптимальності тієї або іншої форми правління є порівняльний аналіз, або вивчення позитивних і негативних сторін у конкретних історичних умовах на прикладі інших країн. Держави Західної Європи належать до демократичних держав з високим рівнем розвитку економіки та високими стандартами рівня життя населення. Всі основні політичні актори України погоджуються, що перспектива входження в Європейський Союз є метою українського суспільства. Тому обрання оптимальної форми правління потребує вивчення досвіду функціонування визначених форм у конкретних соціополітичних умовах європейських країн.

Гостра політична криза 2007 р. продемонструвала низький рівень розуміння політичними акторами України сутності нормативних механізмів і практик функціонування політичних інститутів в європейських країнах, особливо домінуючих тенденцій політичного розвитку. Це, зокрема, зумовлює амбігуаторність конструкції викликів і відповідей у відносинах європейської спільноти та України. Переважаюча політична і наукова орієнтація на Європейський Союз, як цілісність, спровокувала гострі проблеми пов’язані з нерозумінням відповідей останього на повідомлення/звернення України, оскільки в них (відповідях – А.Р.) домінували досить часто різнопланові позиції окремих європейських країн. У цьому випадку поведінка об’єднання/групи не дорівнює поведінці/позиції країн, з яких така група/об’єднання складається. Ціле і частини мають досить значний обсяг самостійності. Поведінка/позиція/стан справ в окремих країнах – складових цілого, дає достатньо підстав для коректного розуміння/пояснення поведінки/позиції об’єднання. Щоб розуміти політику Європейського Союзу, треба розуміти стан справ у політичному просторі європейських країн, з яких він складається, і не тільки. Дискусія навколо цих та інших проблем, інші варіанти бачення й аналізу здатні суттєво розширити уявлення про “великого сусіда” України, який одночасно є у форматі єдиної Європейської Спільноти та сукупності національних країн, які мають поряд із спільними характеристиками і багато відмінних.

Кінець ХХ і початок ХХІ століть знаменувався цілою низкою якісних змін у політичному житті багатьох європейських країн. На нашу думку, головними чинниками цих змін є: по-перше, крах Радянського Союзу та соціалістичної моделі суспільного розвитку, яка протягом значного періоду після Другої світової війни, відчутно впливала на суспільно-політичні процеси не лише в Європі, а й у цілому світі; по-друге, якісні зміни в суспільно-економічній конструкції розвинених країн світу, які в науковій літературі означають у форматі переходу до постматеріального суспільства. Цей перехід не є остаточним розривом зі “старою” конструкцією, але він призвів до якісних змін у соціальній і політичній сферах; по-третє, помітне пришвидшення інтеграційних процесів на європейському континенті, коли Європейський Союз як самостійний інститут невпинно розширює і поглиблює рівень власної компетенції та самодостатності. На Лісабонському саміті 18-19 жовтня 2007 р. було прийнято рішення про обрання в найближчому майбутньому голови Європейського Союзу на загальноєвропейських виборах, та суттєве посилення повноважень Ради Європи як “брюссельського європейського уряду” та Європейського Трибуналу Справедливості (судова складова тріумвірату європейської влади). Інтеграційні процеси в Європі вже сьогодні призвели до суттєвих змін у широкому спектрі внутрішньополітичних процесів національних країн. Зокрема, йдеться про зміни формату національного суверенітету, розширення (в контексті охоплення кількості країн) і прискорення (в контексті інтенсивності) процесів регіоналізації тощо. Подальший розвиток процесів формування наднаціональних інститутів здатен якісно змінити існуючі виміри національного політичного процесу європейських країн. Нові явища і виклики, які визначилися на початку нового століття/тисячоліття, зумовили значною мірою необхідність порівняльного аналізу політичних систем країн Західної Європи.

Сьогодні в світовій політичній науці порівняльні дослідження становлять домінуючу частину, перетворившись в іманентну ознаку політичної науки. В Україні, внаслідок зрозумілого певного запізнення у розвитку політичної науки, вона проходить пришвидшений розвиток – засвоєння надбань, методик світової політології. Відповідно порівняльна політологія лише починає робити перші кроки. Тому, проведення порівняльного аналізу політичних систем європейських країн має і науково-методологічну вмотивованість – потреба у засвоєнні, адаптації і розвитку порівняльного методу і напряму та порівняльних досліджень європейського субрегіону.

Мета і завдання навчального курсу – розкрити сутність і зміст основних тенденцій розвитку національних політичних систем європейських країн за період часу після закінчення Другої світової війни та напрацювання механізмів адекватної оцінки національних політичних інститутів в форматі порівняльного аналізу.

Тематичний план лекційного курсу

Поиск по сайту: