АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ВИСНОВКИ. Національні політичні системи країн Західної Європи характеризуються значним рівнем самобутності, що зумовлюється актуальними та існувавшими попередньо

Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ
  2. Висновки
  3. Висновки
  4. ВИСНОВКИ
  5. Висновки
  6. Висновки
  7. Висновки
  8. Висновки
  9. ВИСНОВКИ
  10. Висновки
  11. Висновки

Національні політичні системи країн Західної Європи характеризуються значним рівнем самобутності, що зумовлюється актуальними та існувавшими попередньо властивостями політичних інститутів, станом політичних відносин між основними акторами, діючими правовими нормами та традиціями тощо. Попри належність країн до окремих/близьких груп на підставі подібності форм правління, форм територіального устрою, моделей виборчих систем, кожна політична система є самобутнім утворенням, яке не може бути представлене у двовимірному форматі простору, а потребує тривимірного, внаслідок складної мережі подібностей і відмінностей між країнами, які виявляються одночасно з широкого кола питань. Тобто, політична система однієї країни у форматі її інститутів може одночасно мати спільні характеристики з політичною системою/системами іншої/інших країн в одній площині або декількох і водночас мати значні відмінності в інших площинах. Оцінка цього стану подібностей і відмінностей залежить від дії багатьох чинників. Серед них домінуючою змінною виступає час. Оцінка стану справ у політичних системах різнихї країн через певні проміжки часу допомагає виділити спільні та особливі характеристики в національних політичних системах. Одночасно порівняльний аналіз є тим знаряддям, за допомогою якого ми в стані отримувати нові знання, верифікувати існуючі теоретичні, методологічні концепти, виробляти пропозиції і прогнози.

Наше дослідження 16 країн Західної Європи охопило період з кінця Другої світової війни і до 2007 р. Шістдесять років є незначним відрізком в історії для макротеоретичних висновків. Проте цей відрізок часу був надзвичайно насиченим, тому що відбулося багато подій, змін в основних політичних інститутах національних країн, що дає підстави зробити висновки стосовно тенденцій розвитку політичних систем означених країн.

1. Проведений нами аналіз дає змогу виділити своєрідний рубіж у розвитку політичних систем європейських країн – період середини 80-их – початку 90-их років. Виявами рубіжності стали: зміна структури домінуючих соціополітичних поділів та їхнього змісту, “розмерзання” партійної системи, протиставлення “старої” і “нової” політики, вирівнювання “сили” президентів і прем’єр-міністрів європейських країн, суттєве посилення ролі парламентів, зростання значення позиції громадян в національному політичному процесі тощо. Оскільки означений рубіж збігся з падінням “Берлінського муру,” то це сприяло процесові зменшення ідеологічного протистояння європейських партій. На зазначені тенденції суттєво вплинув процес пришвидшення і поглиблення інтеграційних процесів у середині Європейського Союзу та активна імміграція до країн Європи представників неєвропейських народів.

2. Соціополітичні поділи, властиві для європейських країн протягом першої та другої половини ХХ століття, які базувалися на: соціально-економічній, етнічній, релігійній, територіальній основах, на рубежі двох століть зазнали суттєвих трансформацій. Цими змінами стали – ослаблення значення соціально-економічної основи як універсального соціополітичного поділу; трансформація етнічного поділу в етномовний та етнічний; ослаблення суспільно-політичного значення відмінностей між містом і селом, центром і периферією, результатом чого стало зникнення цього типу поділів в європейських країнах при одночасному посиленні значення відмінностей між центром і регіонами та між регіонами, перетворенні цих відмінностей у підставу соціополітичного поділу в Бельгії, Іспанії, Італії та Сполученому Королівстві; інтеграції етномовного та регіонального поділів, що спричинило появу ефекту їхнього взаємного посилення в Бельгії, Іспанії та Сполученому Королівстві.

3. Означений рубіж збігся із переходом європейських країн до постматеріального етапу соціально-економічного розвитку. Відповідно в політичній сфері європейських країн означилась тенденція, коли нові генерації громадян поставили на порядок денний питання про нездатність “традиційних” політичних партій, які домінували на національних політичних сценах після Другої світової війни, адекватно відповідати на актуальні виклики. Це призвело до привнесення в політичне життя “нових” проблем і цінностей, протиставлення “старої” і “нової” політики. Наслідком цього стало оформлення “нового” типу лівих партій, а з часом і правих партій. Загальним результатом нового етапу розвитку політичних систем європейських країн стало оформлення нового соціополітичного поділу “нової” політики.

4. Розвиток процесів регіоналізму, як загальна тенденція європейських країн, в поєднанні з наявними етнічними та етномовними поділами в Бельгії, Іспанії та Сполученому Королівстві призвів до гострого протистояння в площині регіон-центр у цих державах, коли наочним стало прагнення до національно-державного відокремлення Фландрії в Бельгії, Каталонії та Країни Басків в Іспанії та Шотландії в Сполученому Королівстві в межах/відповідно до прийнятих у цих країнах демократичних механізмів суспільно-політичного життя.

5. Спільною тенденцією усіх європейських країн є послаблення і вирівнювання сили/політичної ваги президентів. Вирівнювання їхніх повноважень відбувається на низькому/слабкому рівні, коли позиції президентів, як глав держав, мають тенденцію до послаблення. Одночасно здатність глав держав вирішально впливати на політичну ситуацію у випадках кризових ситуацій зберігається і засновується не лише на нормах права, а й на потребах ситуації, традиціях.

6. Наочною є тенденція зростання і вирівнювання сили/політичної ваги прем’єр-міністрів всіх європейських країн незалежно від прийнятих і діючих політико-правових норм. Вирівнювання повноважень прем’єр-міністрів європейських країн відбувається на позиції високого/сильного рівня, коли прем’єр-міністри, які в середині ХХ століття трактувалися як слабкі, посилюють свій вплив і наближаються до позиції “традиційно” сильних голів урядів.

7. Відповідно до тенденції зростання ролі глав урядів, відбувається і посилення значення урядів у політичному житті власних країн. Така тенденція відбувається одночасно з тенденцією зростання ролі парламентів, особливо структурних компонентів всередині парламентів.

8. Політичні партії продемонстрували здатність до постійної трансформації, відповідно до змін системи суспільних викликів. Вісімдесяті-дев’яності роки стали певним рубежем у партійному розвитку, який спричинив появу “нового” типу політичних партій, які стали символами “нової” політики. Попри прогнози кризи “старого” типу політичних партій вони зуміли пройти процес модифікації, так само як “нові” партії змушені були запозичити низку інституційних характеристик від “традиційних” партій. Сьогодні обидва типи не поділяють взаємовиключаючі відмінності, вони успішно взаємодіють на політичній арені власних країн.

9. Аналіз трансформації програмних документів та практичної позиції політичних партій країн Західної Європи дає підстави виділити такі тенденції: 1) відбулась якісна зміна структури лівих партій, коли комуністичні партії втратили свій вплив на політичне життя і виборців, або зазнали суттєвих змін і перейшли на позиції соціал-демократії; 2) в середовищі лівих партій домінуючу позицію займають соціал-демократичні партії; 3) другим типом у середовищі лівих за рівнем впливу стали партії зелених; 4) соціал-демократичні партії в ідейно-програмному плані змістилися в напрямі центру ліво-правого політичного спектра, активно запозичаючи програмні положення, традиційно властиві для правих партій; 5) партії зелених переважно займають ліво-центристську позицію, приділяючи у своїй діяльності значну увагу питанням захисту інтересів жінок та сексуальних меншин; 6) “традиційні” праві партії переважно займають позицію в центрі політичного спектра, активно запозичуючи програмні положення, властиві лівим партіям; 7) рух назустріч “традиційних” лівих і правих партій сприяє стабілізації політичних систем європейських країн та створює одночасно обмеження та сприятливі можливості для виникнення нових політичних партій; 8) праву нішу політичного спектра європейських країн на початку ХХІ століття опанували крайні праві партії, які належать до категорії постматеріалістичних, представляють напрям “нової” політики і характеризуються антиіммігрантським та популістичним характером.

10. Домінуючою в європейських країнах є пропорційна виборча система, яка має багато різновидів. Попри суттєві відмінності застосування виборчих систем в кожній конкретній країні, всі вони відповідають та забезпечують демократичний розвиток, зорієнтовані на всебічне врахування позиції та преференцій громадян, спрямовані на забезпечення політичної відповідальності. Виборча система трактується політичними акторами як визначальний чинник політичних змін на національному рівні.

11. Активна імміграція до європейських країн представників неєвропейських країн, спричинила низку нових політичних проблем. Ці проблеми, пов’язані із труднощами цивілізаційної інтеграції та ідентифікаційними альтернативами, сприяли виділенню нової лінії соціополітичного поділу на підставі ставлення до іммігрантів. Політичними репрезентантами антиіммігрантських вимог та дій стали крайні праві політичні партії. Їхніми опонентами виступають передусім партії зелених та соціал-демократичні і ліберальні партії.

12. Простежується тенденція зростання частки свідомої/критичної участі громадян в політичному житті, коли підставою участі перестає бути групова приналежність. Одночасно посилюється тенденція використання інституту референдуму та народної ініціативи в політичному житті. Важливим інструментом захисту прав громадян впливати на владу і політичне життя власних країн став інститут омбудсмена.

Загальний підсумок курсу - європейським країнам притаманний процес поступового зменшення традиційних відмінностей, властивих національним політичним системам. Результатом дії цієї тенденції є збільшення подібних характеристик, вирівнювання статусів і функцій національних політичних інститутів, їх уніфікація. Тобто, сформульована нами на початку нашого дослідження гіпотеза знайшла підтвердження.

 

 

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)