Висновки. Отже, політичні партії в сучасних суспільствах виконують наступні функції:

Отже, політичні партії в сучасних суспільствах виконують наступні функції:

· представництво - вираження інтересів певних груп населення;

· соціалізація - залучення частини населення до числа своїх членів і прихильників;

· ідеологічна функція - розробка привабливої для певної частини суспільства політичної платформи;

· участь у боротьбі за владу - підбор, висування політичних кадрів і забезпечення умов їхньої діяльності;

· участь у формуванні політичних систем - їхніх принципів, елементів, структур.

Хоча політичні партії в сучасному змісті слова виникли не дуже давно, нині, за думкою політологів і політиків, вони переживають період занепаду.

Зараз сходить на ні значення низових партійних організацій, а партійний друк, що довго вважався одним з ознак ліберальної демократії, нині став анахронізмом. Роль партії в структуруванні результатів виборів теж помітно зменшилася. Часто люди голосують не за партію, а за “імідж” того чи іншого кандидата, створений комерційними засобами масової комунікації. Проте, немає інституту, що б успішно справлявся б із трьома найважливішими функціями - передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимації існуючих режимів, ніж партії.

Багатопартійність в Україні почала запроваджуватися тоді, коли у країнах традиційної демократії роль, функції, характер партій піддавалися суцільній ревізії. В розвинутих країнах партії вже давно перестали бути виразниками інтересів певних класів або соціальних груп. Постіндустріальні суспільства відзначаються послабленням соціальної конфліктності, спадом інтересу до класових цінностей і зростанням до цінностей загальнолюдських. Наслідком цього є поступова трансформація партій з так званих кадрових у партії масові, універсальні - партії виборців. Своїм завданням вони вбачають об’єднання людей незалежно від їх класових, соціальних, професійних, релігійних та інших інтересів, тобто об’єднання на грунті спільних цілей[27].

Україні, судячи з усього, не вдається поєднати вступ у багатопартійність з формуванням масових партій. По-перше, самі партії спочатку створювалися переважно як партії опозиційні, джерела деяких сягають підпільного дисидентства. По-друге, Україна розколота і ідеологічно, і релігійно (при одночасному релігійному ренесансі і зростання політичної ролі церков). Притому обидва ці розколи мають і регіональний вимір.

Якщо взяти партії, найбільш помітні на політичній арені, то впадає в око, що їх найпотужніші обласні організації зосереджені у певних регіонах. Захід України став заповідником націонал-демократів, на Сході ж отаборилися комуністи разом з іншими поборниками “єдиної і неділимої” Русі або Союзу слов’янських держав, а центральний регіон став ареною боротьби “всіх проти всіх”.

На сучасному етапі можна виділити такі характерні риси розвитку багатопартійності в Україні[28]:

- мультипартійність,

- нечисельність партійних рядів,

- невизначеність соціальної бази,

- більшість партій створювалося не на основі консолідації навколо ідеї,

- локальність партійного впливу, столичність партійної діяльності, недостатня поширеність партійних структур у провінції,

- порівняно чітка географічна зорієнтованість партій.

Як не прикро, але, очевидно, можна погодитися з висновком експертів Національного інституту стратегічних досліджень: “Політичні партії України, як і раніше, лишаються, по суті, малочисельними угрупованнями, позбавленими підтримки населення, як і раніше, існує багатопартійність, однак багатопартійної системи немає”[29].

Аналіз програмних положень партій, організацій і рухів України свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції, спрямованої на стабілізацію суспільства, вихід його з кризи, не кажучи вже про перспективи просування по шляху прогресу. Декларації одних – це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших – антикомуністичні маніфести, третіх – повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, а то й до відновлення сталінізму, четвертих – це екстремістські, націоналістичні і шовіністичні заклики. Така розбіжність політичних поглядів не може хвилювати, особливо за умов поглиблення кризи в усіх сферах суспільства. Найближче майбутнє партій визначатиметься їхньою спілкою з бізнесом. Такий крок для партій як неминучий, так і небезпечний, бо в такому разі їм доведеться ділити з бізнесом відповідальність за стан справ в економіці. А він поки що породжує зневіру щодо політиків і відчай, на основі якого зростають соціальні катаклізми.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про об’єднання громадян” є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще прийняти відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і вжити необхідних заходів для державної підтримки виборчих кампаній. Щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій України.

Поиск по сайту: