Становлення багатопартійності і політичний плюралізм в Україні

Важливим аспектом формування демократичних відносин у суспільстві і розбудови правової держави є розвиток багатопартійності в Україні. Процес виникнення більшості політичних партій почався тільки із зникненням СРСР, де, як вже зазначалося, існувала однопартійна система.

Головною причиною багатопартійності є диференціація суспільства на різні класи, соціальні прошарки та групи, які мають свої, відмінні від інших, інтереси. Така диференціація почалася із спробами реформування економіки, демократизації внутрішнього життя, зміною відносин власностіна засоби виробництва. Іншими причинами багатопартійності в:

- різниця між окремими особами та, групами в світогляді;

- потреба у неформальному груповому спілкуванні;

- бажання висловити власне незадоволення та своє бачення виходу з кризового стану;

- пошуки однодумців та поплічників у майбутній боротьбі за владу.

На даному етапі політичний плюралізм розвивається в Україні повільними темпами. Це пов’язано з наявністю старої, ще не диференційованої до кінця соціальної системи, з відсутністю в суспільстві політичних традицій, падінням довіри до демократичних інститутів взагалі, а певною "алергією" на термін „партія", а також з доктринальним характерам більшості партій, які прагнуть нав’язати суспільству свою модель розвитку, не враховуючи інтересів більшості населення. У становленні багатопартійності в Україні можна виділити п'ять основних етапів[2].

І. Дисидентський етап. Він пов'язаний з періодом "хрущовської відлиги" і характеризується появою перших неформальнихгруп, не згодних з одноманітною, тоталітарною культурною політикою КПРС, що плекали надію на демократизацію внутрішнього життя. Основою таких груп стали письменники та митці, які не бажали працювати в межах "соцреалізму". 3 початком нападок на митців починає формуватися перший напрямок дисидентства.

ІІ. Культурний. Письменники, митці, художники боронили свої право на свободу творчості, тому що мистецтво - це відображення власного погляду на світ, реальну дійсність, а такі особливі погляди не збігалися із поглядами КПРС, що й викликало наладки на митців. Незабаром діячі культури зрозуміли, що свобода творчості неможлива без свободи людини. Починає формуватися другий напрям дисидентства - правозахисний. Після перших судових процесів над митцями подали свій голос в їх захист і юристи.

Найбільш відомі діячі того періоду на-сучасному етапі політичного процесу стали керівниками партійних і громадських об'єднань.

Ще один напрямок дисидентства у колишньому СРСР пов’язаний із свободою совісті. Намагання КПРС узяти під контроль релігійне життя і спроби підкорити; усі християнські конфесії НЩ призвели до протесту серед віруючих інших конфесій у Білорусії, Прибалтиці, а особливо у Західній Україні.

У 1976 р. в Україні з'являється перша альтернативна КПРС організована група - Українська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Нараховувала вона близько 40 членів - юристів, письменників, митців. Більшість з них була репресована. На основі групи було започатковано Українську республіканську партію.

Основні риси цього періоду:

- виникнення протесту проти тоталітарної ідеології КПРС;

- поява перших неформальних груп;

- основний вид діяльності - розповсюдження "Самвидаву" і пропаганда ідеї свободи людини, перші акції незгоди;.

- поява першої альтернативної організації;,

- перші намагання пропагувати ідею незалежності України.

2. Допартійний етап. Цей етап починається в період перебудови, пов'язаний з критикою часів "застою" і сталінських репресій, появою вільнодумства в самій КПРС, що об’єктивно сприяло, незважаючи на реакційну позицію керівництва СРСР, зародженню масових альтернативних громадянських структур.

У 1988 р. на основі групи сприяння виконанню Гельсінських угод виникає і набирає сили Українська Гельсінська Спілка. У цьому ж році виникає і Демократична спілка. Вперше за всі роки існування тоталітарної системи відкрито пропагується ідея незалежності України, проводяться перші політичні акції. На Першотравневі й демонстрації у Львові піднято національні прапори. У 1989 р. виникають й інші рухи загальнодемократичного напряму "Меморіал" на чолі з відомим режисером Л.Танюком та екологічний рух "Зелений світ" під керівництвом Ю.Щербака.

Для створення широкої коаліції усіх демократичних сил вирішальною стала ідея духовного відродження нації. Ця ідея народилася в надрах Товариства шанувальників української мови. У лютому 1989 р. на основі цього товариства виникає Народний Рух України за перебудову. Цей рух об’єднав усі неформальні сили. На виборах народних депутатів СРСР в деяких округах, особливо в Києві та в Західній Україні, перемогу одержали представники Руху. У вересні цього року пройшов перший з’їзд Руху, який вже налічував близько 300 тисяч членів. Цей час був апогеєм політичної активності населення. Вибори до Верховної Ради України проходили в атмосфері зацікавленості широких верств населення. Передвиборчі зустрічі кандидатів з виборцями були багаточасовими і проходили при великих аудиторіях. На цих виборах майже чверть голосів у парламенті вибороли представники Руху та демократичного блоку.

Основні риси цього періоду:

- висока політична активність населення;

- виникнення альтернативних громадських структур;

- розвиток неформальних альтернативних груп до масових рухів;

-- розвиток ідейної платформи від загальноперебудовних закликів до гасел суверенітету, відродження незалежності, антикомунізму;

- розвиток основних форм діяльності від нечисленних зборів до багатотисячних демонстрацій, та до боротьби за депутатські мандати;

- конфронтація з КПРС;

- об’єднання в масові організації осіб та груп з великою розбіжністю поглядів.

Процес виникнення політичних об Єднань не пов’язаний з розшаруванням суспільства на соціальні групи, бо таких в декласованому радянському суспільстві ще не існувало. Перші ідеї ринку, багатоукладної економіки, суверенітету тільки протиставились тоталітарній системі.

Наступний етап формування багатопартійності в Україні вже можна обмежити певними хронологічними рамками 1990 - перша половина 1991 р.

Етап початкової багатопартійності. За півтора роки в Україні виникає майже 20 політичних партій. Цей процес викликаний розгалуженням поглядів як у правлячій партійній еліті, так і в середовищі опозиційних сил. Виникнення партій пов'язане зі схожими долями політичних лідерів та гуртуванням однодумців навколо найбільш відомих авторитетних людей. Тому ці партії були дуже нечисленними й слабкими. Між тим вже помітною стала різниця в їх політичних платформах та ідеологічних настановах.

Партії націонал-радикального характеру: у квітні 1990 р. у Львові виникає ультраправа партія фашистського типу "Державна самостійність України"; у травні - Спілка незалежної української молоді, зякої вийшла Українська націоналістична спілка, яка в майбутньому під керівництвом О.Вітовича перетворилася в Українську національну самооборону. У квітні також пройшов з'їзд Української християнсько-демократичної партії, яка в невдовзі теж розпадеться і з неї вийде Християнсько-демократична партія В.Журавського, яка займе помірковані позиції. Головними гаслами цих партій стали вимоги "Україна для українців" та пропаганда насильницької боротьби проти всіх неукраїнців. У липні ці партії спробували об'єднатися в Українську міжпартійну асамблею під головування Ю.Шухевича, але із-за амбіційності лідерів ніяк не змогли знайти спільної мови. Згодом на основі УМА була створена Українська національна асамблея. Жодна з цих партій не стала впливовою навіть у західних областях[3].

Націонал-поміркований характер мала заснована на базі Української Гельсінської групи Українська республіканська партія. Ця організація першою серед інших політичних об’єднань зареєструвалася саме як політична партія. На перших етапах діяльності лідери партії не виключали можливості співпраці з прогресивною частиною членів КПРС для досягнення головної мети - незалежності України. УРП боролася за депутатські мандати на всіх рівнях влади, має міцну дисципліну і підтримку діаспори. Невдовзі радикальна частина партії відкололася від УРП і заснувала Українську Консервативно-республіканську партію на чолі з С.Хмарою

Цей період також цікавий народженням студентського руху, який став відомим після голодування активістів у жовтні 1990 р. перед Верховною Радою. Були навіть створені студентські спілки, але по тому їх діяльність завершилася.

В цей час починає формуватися і політичний центр. У травні на з'їзді соціал-демократів виникають одразу дві партії, які у Ї992 р. змогли покласти край пануванню амбіцій своїх лідерів і об'єдналися в Соціал-демократичну партію України, але наприкінці 1994 р. на об'єднавчому з'їзді з двома іншими партіями цього ж напряму СДПУ знов розкололася.

У червні відбувся установчий з'їзд Української селянсько-демократичної партії, яка виступила за відродження хуторянства і фермерства, за ліквідацію колгоспно-радгоспної системи. Головою партії було обрано письменника С.Плачинду..

У вересні на основі асоціації "Зелений світ" виникає партія зелених України, яка головну увагу сконцентрувала на вирішенні екологічних проблем..

У вересні виникає і дніпропетровська Народна партія України, яка складалася виключно з працівників кооперативу "Олімп”, але після обрання її лідера та голови кооперативу Л.Табурянського до Верховної Ради партія своє існування припинила.

У цей період починають формуватися і партії ліберальної спрямованості. У червні 1990 р. в Києві на основі одного оргкомітету установчого з'їзду виникають дві ліберальні організації, одна з яких, Українська ліберально-демократична спілк а, невдовзі приєдналася до ПДВУ, а інша й досі існує як Ліберально-демократична партія.

У 1991 р. у Донецьку відбувся установчий з'їзд Ліберальної партії України. Основні політичні гасла партій цих напрямів - "Людина понад усе!", розбудова незалежної правової держави, рівність усіх форм власності та радикальні ринкові реформи.

У 1990 р. створюється Демократична партія України, на основі поміркованого крила Руху. Очолив її відомий і письменник В.Яворівський

У грудні 1990 р. на основі "Демократичної платформи" КПРС,в Україні виникає Партія демократичного відродження України на чолі з В.Гриньовим. Здебільшого партія виступала ініціатором утворення широких коаліцій демократичних сил, а на перших виборах президента України підтримала свого кандидата В.Гриньова.

У цей період починає заповнюватися і ліва частина політичного спектру. У лютому виникає інспірована реакційного частиною КПРС Спілка трудящих України, що була складовою частиною союзного Об'єднаного фронту трудящих. Вони виступали за збереження Радянського Союзу та боротьбу з капіталістами та опортуністами.

Основні риси цього періоду:

- виникнення навколо невеликої групи авторитетних людей внаслідок спільної долі;

- диференціація інтересів та виникнення декількох політичних напрямів діяльності;

- спроби об'єднатися для посилення свого впливу;

- вщухання політичної активності населення внаслідок падіння життєвого рівня та невиправданості перебудовчих сподівань.

Посткомуністичний етап розвитку багатопартійності в Україні почався із зникненням СРСР та забороною діяльності КПГС внаслідок серпневого заколоту ДКНС у 1991 р. Кардинально змінилася політична ситуація в країні. Із скасуванням СРСР та ліквідацією монополії на владу КПРС політичні партії та рухи опинилися в стані кризи внаслідок раптового зникнення головного об’єкту політичного протистояння та відсутності масової підтримки партій збоку населення.

Колишня номенклатура КПРС утворила Соціалістичну партію України на чолі з 0.Морозом та Селянську партію України на чолі з І. Мозговим. Ці партії спекулюють гаслами соціального захисту населення та виступають проти приватної власності, ринкових реформ та за відновлення соціалізму.

Поряд з ними виникають і партії, які в період існування СРСР не мали змоги легальне існувати та діяти в країні. Це - Організація українських націоналістів, яка заснувала в Україні Конгрес українських націоналістів на чолі із С.Стецько[4].

Основні риси періоду:

- зникнення КПРС та СРСР як головних чинників політичної протидії

- загострення міжособистісної боротьби серед керівництва партій;

- спроби утворення широких коаліцій;

- підготовка до наступних виборів;

- формування шести основних напрямів політичних сил:

а) ліві /соціал-комуністичні/: СПУ, КПУ, СелПУ, ПК/б/У.

б) лівоцентристські /соціал-демократичні/: СДПУ, КДПУ, ППЛ, ТКУ, ПП, УПС, УПШП.

в) центристські /прагматичні/: ЛПУ, ХДПУ, ПДВУ, МБР,

г) правоцентристські /націонал-помірковані/: ЛДПУ, НРУ, ДемПУ, УРП, ПЗУ, ВНРУ.

д) праві /націонал-радикальні/: УКРП, КУН, УХДП, ДСУ, ОУНУ, УНА-УНСО.

е) державно-управлінска еліта. З політологічної точки зору це утворення є найбільш складним для аналізу та визначення головних характеристик, її представники не пов’язані з діяльністю яких-небудь політичних формувань, але саме вона має найбільший вплив на політичний процес в Україні. Сформована з колишніх представників державної влади різних рівнів, збагачена досвідом практичної організаційної та господарської роботи, вона має найкваліфікованіших науковців, найдосвідченіших організаторів та гнучку стратегію, і це утворення недарма має назву "партія влади". Подальший розвиток політичних подій буде здебільшого пов’язаний саме із структуризацією інтересів та симпатій у середовищі державно-політичної еліти.

Після виборів 1994 р. почався наступний етап формування багатопартійності. Його можна назвати етапом партійного будівництва. Усі партії восени 1994 р. та на початку 1995 провели свої з’їзди, і усі без винятку констатували, що зазнали поразки на виборах. Усі партійні лідери критично оцінили засоби та методи діяльності кожна партія приводить свої програми та статути відповідно сучасному моменту і починає активно залучати до співпраці фахівців різних галузей. Крім того, партії всерйоз сприймають проблему підбору та розстановки кадрів і дістають висновку, що для партійної роботи потрібні висококваліфіковані функціонери. Усі партії почали боротьбу за голоси виборців на наступних виборах. Партії тотожної ідеології розуміють, що для перемоги потрібно буде об'єднати свої сили. Восени 1994 р. почали об'єднуватися партії соціал-демократичного напряму /СДПУ, ППЛ та ПССС/.

Основні риси періоду:

- початок партійного будівництва;

- вдосконалення внутрішньої структури партії;

- пошуки фінансових та матеріально-технічних ресурсів:

- створення партійного апарату на всіх рівняв;

- модернізація програмових документів з урахуванням політичного моменту;

- об'єднання в одну партію чи в блок партій.

Еволюція багатопартійності в нашій країні триває. На квітень 1995 р. в Україні зареєстровано 40 політичних партій та декілька суспільно-політичних рухів та об'єднань.

Сучасна партійна система України характеризуєтьсяяк атомізована з великою кількістю невпливових і нечисленних партій. А ця система прямує до поляризованого плюралізму[5].

Головними факторами розвитку багатопартійності будуть розмежування в середовищі державно-управлінської еліти, розшарування населення та перехід до нової виборчої системи.

Поиск по сайту: