Функції партій

У ході політичного процесу партії виконують свої специфічні завдання: об'єднують різні політичні сили, генерують нові ідеї, погоджують теорію і практику політичної діяльності, виявляють інтереси різних верств населення, забезпечують волевиявлення мас. У діяльності партії розрізняють такі основні напрямки:

1. Організаційний. Кожна партія:

- об'єднує до одного цілого усі первинні, місцеві та регіональні осередки;

- створює різні побіжні та допоміжні організації тощо;

- формує штат постійних партійних функціонерів;

- приймає у члени партії, збирає членські внески;

- захищає членів партії.

2. Теоретичний. Кожна партія займається:

- виробленням основних програмових та інших документів;

- приведенням теорії та практики у відповідність сучасному моменту та історичному процесу;

- аналізом існуючого "становища та відповідною корекцією своєї програми та своєї діяльності;

- розробкою ідеологічної теорії та перекладом її на зрозумілу широким масам мову.

3. Агітаційно-пропагандистський. Партія поширює свої ідеї, цілі, вимоги, намагається впливати на формування певного світогляду у населення, залучає до своїх лав нових членів, домагається підтримки своєї програми та своїх кандидатів на виборах.

4. Політичний. Партія проводить різні політичні заходи та акції, спрямовані на досягнення основної мети, бере участь у боротьбі за владу, через своїх членів в уряді та парламенті прагне впливати на законодавчу та виконавчу владу всіх рівнів, впровадження своєї політики в державну діяльність.

Деякі політологи створюють своєрідну модель "ідеальної політичної партії" і вводять поняття "якість партії" /І. Видрін/, яка в умовах правової держави може принести найбільшу користь особі та суспільству. Виділимо основні якості партії, за якими вона може мати найбільший політичний вплив:

1. Зверхність інтересів усіх членів партії над інтересами її керівництва;

2. Здатність акумулювати інтереси широких народних верств;

3. Здатність іноваціювати ідеї, або вдосконалювати чи комбінувати їх;

4. Здатність до саморозвитку, до вдосконалювання своєї теорії, своєї структури, до плідного використання внутрішніх протиріч.

5. Вміння знайти в своєму середовищі і підготувати політичних і державних діячів.

6. Духовний та інтелектуальний потенціал, здатність інтенсифікувати особисту духовну діяльність своїх членів,

7. Здатність відчувати політичний час - і своєчасно приймати необхідні політичні рішення та заходи.

Також можна виділити міць партії,або її можливості впливати на суспільний процес. Міць партії складається з таких основних компонентів:

І. Чітка організаційна структура:

- ступінь структурованості;

- інтенсивність зв’язків між організаціями різних рівнів;

- географічна поширеність і щільність партійних осередків,

- рівне національне представництво.

2. Дисципліна членів партії:

- централізованiсть партійної влади;

- вимогливість до членів;

- безумовність виконання рішень вищих органів;

- внутрішня субординація;

- відданість ідеї та партійній праці;

- активність членів партії;

- відповідальність членів партії,

3. Інтелектуальний рівень:

- ступінь розробки ідеологічних та теоретичних питань;

- постановка наукової роботи в партії, залучення науковців до вирішення аналітичних, прогностичних та ідеологічних питань тощо;

- організація та підготовка чисельності високоякісних пропагандистських матеріалів;

- підготовка своїх пропагандистів;

- виховання своїх кадрів.

4. Автономність партії:

- достатність фінансових та матеріально-технічних засобів;

- постійне поповнення партійних лав новими членами;

- джерела лідерів;

- зв’язки з іноземними партіями та з міжнародними партійними організаціями;

- відносини з іншими партіями.

Політичні партії змушені вирішувати у своїй діяльності дуже різноманітні завдання, тому і кількість приписуваних їм деякими політологами функцій перевалила за десяток.

По-перше, це функції ланки між правлячими і керованими. Партія завжди виступає як канал передачі інформації, що циркулює “зверху вниз” і “знизу нагору”. Інтенсивність цих двох інформаційних потоків може не збігатися. Скажімо, у СРСР при Сталіні перший був винятково могутнім, другий майже висохнув. Але в умовах ліберальної демократії не слід недооцінювати значення партії у формуванні суспільної думки. Інша справа, що тут партія просто не може відвернутися від настрою рядових членів і виборців. Це дозволяє партіям виражати соціальні інтереси.

По-друге, партії виконують функції акумуляції соціальних інтересів. У суспільстві завжди існують різноманітні і різнорідні інтереси, переваги, вимоги. Зрозуміло, що трансформувати кожне з них у політичне рішення неможливо, та й не потрібно: це б зробило політичне життя хаотичним і непередбаченим. Насамперед, із сукупності інтересів необхідно виділити найбільш соціально значимі. Далі і ці “добірні” інтереси необхідно ув’язати між собою, щоб вже у вигляді послідовної програми поставити на політичний порядок денний. Цим і займаються партії.

По-третє, важливою функцією партій є постановка колективних цілей для всього суспільства. Було б великим перекручуванням істини вважати, що партія здатна переслідувати лише ті цілі, що “носяться у повітрі” і випливають з обставин повсякденного життя її членів і прихильників. Ні в Китаї, ні в Росії необхідність побудови комунізму не випливала з поточних інтересів населення, так само як не випливало повернення країн СНД до капіталізму. Це все ретранслюють людям партії, які і надихають мільйони людей на реалізацію програми радикального перетворення суспільства.

По-четверте, партії займаються рекрутуванням владної еліти і сприяють її політичній соціолізації. Під рекрутуванням слід розуміти підбор кадрів як для самої партії, так і інших організацій, що входять у політичну систему, у тому числі і висування кандидатів у представницькі органи влади, виконавчий апарат і бюрократію.

Нарешті, партії мають велике значення, виступаючи як референтні групи - групи, на які індивід орієнтує поведінку своїх прихильників.

Поиск по сайту: