Засади діяльності партій

Партійні структури в традиційному європейському розумінні служать більш-менш спаяній організації прихильників певного комплексу соціально-філософських, ідейно-політичних концепцій, ідей, переконань і принципів. Але депутати не завжди строго дотримуються розпоряджень своїх партій і парламентських фракцій. Так, у США члени конгресу можуть голосувати в опозиції до власної партії, відкидати політику президента - представника своєї партії, але в той же час переобиратися на виборах у своєму виборчому окрузі, на відміну від членів палати громад, що мали б мало надій на переобрання, оскільки англійські партії мають у своєму розпорядженні різні санкції для покарання своїх членів у разі відмовлення підтримати лінію партії. Відхід від цієї лінії розглядається як ігнорування наданого ним мандата. В Америці ж усе обстоїть інакше. Національні комітети партій, що знаходяться у Вашингтоні, мають мало контролю над більш-менш автономними штатними і місцевими партійними організаціями. Сила знаходиться в руках місцевих партійних організацій чи штату, що контролюють більшість висувань кандидатів у конгрес США.

Партійні програми і діяльність залежить від існуючої в державі партійної системи. При багатопартійній системі кожна партія становить більш-менш чітко обкреслені ідейно-політичні чи ідеологічні позиції. Спектр цих позицій простирається від украй правих до вкрай лівих. Інші партії займають проміжне положення між цими двома полюсами. Як правило, у багатопартійних парламентах місця розташовуються у формі деякого півкола, де, за традицією французької революції, представники консервативних і правих партій розсаджуються на правій стороні від головуючого, далі вліво - близькі їм за духом партії, у центрі - помірні і в самому кінці - представники ліворадикальних партій.

Неоднорідність соціальної бази партій, наявність у них груп і верств з різними, часом конфліктуючими, інтересами сприяють виникненню в них різних фракцій і течій. Так, наприклад, у лейбористській партії Великобританії є кілька фракцій, що стоять на лівих, центристських і правих позиціях. Кілька фракцій у ХДС Італії, а ліберально-демократична партія Японії являє собою конгломерат фракцій. Створюючи проблеми для керівництва партій, фракції і течії разом з тим дозволяють залучити на свій бік виборців із середовища різних соціальних верств, враховувати різноманіття соціокультурних, економічних, конфесіональних, етнонаціональних і інших орієнтацій і установок у суспільстві. Боротьба цих фракцій і течій накладає істотний відбиток на політику відповідної партії. Більш того, її політика формується в ході цієї боротьби.

Після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента виявилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес "оксамитового" одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.

У цей же період формувався тип партійної системи, який мав елементи мультипартійності (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні полгтичні теології: ліва — соціалістами і комуністами та права — національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992—93 роках).

Наступний етап — передвиборчий — видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило головні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.

Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).

За умов відсутності розгалуженої організаційної структури та достатньої кількості підготовлених кандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищі напередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатами виборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого законодавства) можна зробити низку висновків:

— виборці віддали перевагу кандидатові в депутати від політичної партії або політичної команди;

— втім, регіональний характер впливу політичних партій, незбалансованість передвиборчих програм та дій кандидатів не дали змогу створити структуровану правлячу та опозиційну коаліції партій у Верховній Раді України.

Нині Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консервативній.

Остання в силу історичних причин репрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичною та різнотиповими концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).

Поиск по сайту: