Зміст роботи

Вступ 2

1. Становлення багатопартійності і політичний плюралізм в Україні 5

2. Поняття політичної партії, порядок її створення та припинення діяльності 11

2.1. Поняття політичної партії 11

3.1. Характеристики партії 12

3.2. Політичні системи 13

2.3. Порядок створення та припинення діяльності партії 20

Висновки до розділу 2. 21

3. Загальна характеристика діяльності політичних партій, їх функції 22

3.1. Функції партій 22

3.3. Види партій 24

3.2. Засади діяльності партій 30

Висновки по розділу 3 32

4. Взаємини держави і політичних партій 34

Висновки до розділу 4. 39

5. Діяльність політичних партій в Україні 40

Висновки по розділу 5. 46

Висновки 47

СПИСОК використаної ЛІТЕРАТУРИ 49

Вступ

Партія і партійні системи пройшли тривалий шлях формування й еволюції, будучи продуктом соціально-економічного і суспільно-історичного розвитку кожної конкретної країни. Серйозний відбиток на їх характер накладають особливості соціокультурного розвитку, історичні традиції, демографічні і етнокультурні процеси, особливості релігії і т.д. Казати про партійну систему і партії в тій чи іншій країні - значить визначити місце і роль партій у суспільно-політичній системі, їх функції, соціальний склад і електорат, їхню організаційну структуру і т.д.

Першою масовою і постійно діючою партією була ліберальна партія в Англії (з 1861 р.). Причиною виникнення масових політичних партій послужило поширення загального виборчого права.

Процес формування політичних партій, що почався у Великобританії і США, охопив і інші країни Європейського континенту.

У Великобританії початок міжпартійної боротьби в сучасних її формах сходить до періоду так званої Славної революції 1688 р. У центрі цієї боротьби поставало питання про розширення прерогатив парламенту за рахунок скорочення прерогатив королівської влади. Поступово протиборчі політичні сили оформилися в більш-менш спаяні партійні угруповання, що одержали назву вігів і торі (а в XX ст. - лібералів і консерваторів). Даючи оцінку цієї тенденції, відомий англійський політичний діяч і мислитель XVIII в. Е. Берк один зі своїх памфлетів 1769 р. почав так: "Партійний поділ, незалежно від того, чи діють партії в цілому в інтересах добра чи зла, - річ невіддільна від вільної системи правління".

Для виникнення партій необхідний інститут політичного представництва, в якому в органічному синтезі переплелися дві найважливіші ідеї представницької демократії: з одного боку, ідея, відповідно до якої жодна людина не вправі правити іншою людиною без згоди останньої, і з іншого боку - думка про те, що, оскільки кожен індивід не в змозі безпосередньо брати участь у керуванні державою, інтереси різних категорій населення можуть бути представлені в системі влади особливими уповноваженими, яким делеговані відповідні прерогативи і права. У кожній країні даний принцип формувався і затверджувався по-різному. Ідея представництва як гарантії особистої волі наполегливо висувалася ідеологами англійської революції середини XVII ст. Її розробляли і відстоювали Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, А. де Токвіль, Дж. С. Мілль і ін. Вона знайшла своє політичне вираження в ідеї природжених і невідчужуваних прав людини, включених у Декларацію незалежності США, Декларацію прав людину і громадянина.

Принципи показності і виборності представників різних соціальних груп у законодавчі чи інші органи влади порушили питання про інструменти і засоби політичної реалізації цих принципів. В ролі таких інструментів виникли і затвердилися політичні партії. Як механізм збалансування інтересів різних фракцій чи угруповань і запобігання панування якої-небудь однієї фракції вчені сформулювали принцип поділу влади і систему "стримувань і противаг". Однак сам принцип виборності на основі досить широкого для того часу права голосу двох найбільш важливих із трьох галузей державної влади - законодавчої і виконавчий - припускав можливість вибору між альтернативними політичними курсами і лідерами, покликаними представляти виборців, що виступають у підтримку тієї чи іншої альтернативи. Саме тут партії і партійна конкуренція стали відігравати ключову роль. Поступово одержала визнання думка про те, що в політичній боротьбі партія здобуває додаткову силу, вступаючи в дискусію з опонентами іншої партії, і що партія багато втрачає при слабкій опозиції.

Є певна хронологічна послідовність у виникненні партій у залежності від ідейної орієнтації. Лібералізм і ліберальні партії виникли в боротьбі проти феодальних режимів. У Європі в середині XIX в. ліберали першими створили свої організації з власною ідеологією і фракціями в парламенті. Першими такими організаціями стали Прогресивна партія в Німеччині, Бельгійська ліберальна партія й ін. За їх прикладом подібні організації створили і консерватори, наприклад "Клуб консерваторів" в Англії. І ті й інші досить довго вважали себе не партіями, а об'єднаннями однодумців. Подальше розширення виборчого права підштовхнуло їх організаційно зміцнити свої партії. Французька революція, що стала переломним етапом у переході від феодалізму до капіталізму, дала найсильніший поштовх утворенню на Європейському континенті різнорідних консервативних угруповань, що іменували себе "аристократами", "роялістами", "придворними партіями", а в другій половині XIX-початку XX в. сформувалися і консервативні партії. Вони, по суті, виникли як реакція і противага ліберальним партіям. Робочі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, аграрні партії - як реакція проти індустріального розвитку, християнські партії - у боротьбі проти секулярних, антиклерикальних рухів, комуністичні - проти соціал-демократії, а фашистські - проти демократії у всіх її формах і т.д.[1]

Спочатку партії активно діяли тільки в періоди виборчих компаній, вони не мали постійно діючих місцевих організацій, не проводили регулярних з'їздів чи конференцій, їхні прихильники не були зв'язані партійною дисципліною.

Варто розрізняти партії, що виникли як парламентські партії в рамках самого парламенту, і позапарламентські партії. Перші виникли порівняно рано і розглядалися як частина конституційного механізму. Потім групи, що формувалися в суспільстві, стали приймати ці партії як виразників своїх інтересів. Самі партії, у свою чергу, починали зусилля по залученню у свої ряди членів, а також по організації підтримки серед цих груп. Такий саме шлях проробила, наприклад, консервативна партія Великобританії, що сформувалася в структурах парламенту. Навпаки, лейбористська партія Великобританії спочатку склалася як позапарламентська організація в надрах англійського робочого руху і лише пізніше стала парламентською партією. У континентальноєвропейських країнах, де традиція конституційної опозиції прищепилася порівняно пізніше, більшість партій виникли поза парламентом - спочатку з різного роду клубів, студентських організацій, профспілок, селянських кооперативів і т.д.

В нашій роботі, присвяченій діяльності політичних партій, ми проаналізуємо типологізацію партій, засади їх створення та діяльності, дослідимо становлення багатопартійності в Україні та інші питання, пов’язані з конституційно-правовим статусом партій.

Об’єкт дослідження – політичні партії.

Предмет – конституційно-правовий статус політичних партій в Україні.

Мета дослідження – з’ясувати недоліки та достоїнства політичних систем, визначити види партій, проаналізувати їх статус та умови і засади функціонування, зазначити стан та напрямки діяльності політичних партій в Україні, а також їхні недоліки та шляхи удосконалення багатопартійної системи.

Поиск по сайту: