Наукові дослідження територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Літопис природи

Природні заповідники та національні природні парки є науковими установами, де проводяться регулярні наукові дослідження. Традиції їх сягають ще початку ХІХ сторіччя, коли московський професор-зоолог Г.О.Кожевніков сформулював наукові завдання заповідників. Він вважав, що заповідники – це наукові установи, покликані при невтручанні людини в природу досліджувати фундаментальні закономірності функціонування живої природи, такі як природний добір, боротьба за існування, спадковість тощо. Із самої суті еволюційного процесу витікає необхідність проведення досліджень, які були б спадковими, тривали десятиріччя. Згодом такий підхід був застосований у світі при створенні біосферних заповідників (резерватів).

1928 року Г.О.Кожевніков у журналі “Охорона природи” опублікував роботу “Как вести научную работу в заповедниках”. Вона значною мірою лягла в подальшому в основу програми наукової роботи в заповідниках, яка отримала назву “Літопис природи”. Погляди Г.О.Кожевнікова підтримували інші видатні біологи того часу, серед яких слід згадати Й.К.Пачоського, А.А.Янату та В.В.Станчинського. До початку 30-х років еколого-еволюційний підхід до проведення наукових робіт в заповідниках був сформований і втілений в життя в ряді заповідників, зокрема в “Асканії-Новій” та Кримському. Розвиток цього напрямку в 1930-х роках був припинений „лисенківщиною”. Наступні десятиріччя характеризувалися численними реорганізаціями заповідників і спадом наукових досліджень у них.

У 1970-80-х роках поступово відбувалося відновлення принципів заповідної справи. Значну роль в цьому зіграли відомі вчені-біологи Є.М.Лавренко, А.М Семенова-Тян-Шанська, В.Є.Соколов. Була опублікована низка наукових збірок, де висвітлювалися результати наукової роботи в заповідниках, опубліковані переліки флори та фауни заповідників, проведено декілька наукових нарад. Особливо слід відзначити вихід в світ методичного посібника К.П.Філонова та Ю.Д.Нухімовської «Летопись природы в заповедниках СССР» (1985). Він вже близько двох десятиріч є тим методичним зведенням, за яким працювали і нині працюють науковці заповідників, в тому числі і в Україні. Однак, суттєві зміни у державному ладі України, формування нової системи її природно-заповідних територій із переважанням в ній не лише заповідників, але й національних природних парків, викликали необхідність написання вітчизняного методичного посібника по веденню Літопису природи. Робота над ним була завершена 2002 року.

Законом України “Про природно-заповідний фонд України” (1994) передбачено, що Літопис природи є основною формою узагальнення наукових досліджень в заповідниках та національних природних парках. Літопис природи є головною науковою темою, яка ведеться постійно, результати досліджень щорічно оформлюються у вигляді окремих томів. Центральний орган виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища здійснює методичне забезпечення ведення Літопису природи в заповідниках та національних природних парках.

Методична програма ведення сучасного Літопису природи передбачає викладення в ньому як традиційних розділів, які були наявні у вищезгаданому Літопису Філонова та Нухімовської (1985), так і нових розділів, пов’язаних із розвитком сучасного періоду заповідної справи, розвитком міжнародних і європейських підходів до неї.

Для проведення наукових досліджень в заповідниках та національних природних парках обладнуються наукові полігони. До них належать пробні площі, які закладаються в різних типах екосистем, а також профілі і трансекти, що перетинають територію і відбивають зміни на ній рельєфу, ґрунтів, водного режиму, рослинного покриву та тваринного населення. Є також фенологічні маршрути, на яких на визначених об’єктах вивчають фенологію рослин та тварин. В заповідниках та національних природних парках повинна також бути метеостанція або метеомайданчик. Саме на цих наукових полігонах згідно програми Літопису і проводиться наукова робота в згаданих категоріях ПЗФ.

Щорічно протягом всього року проводиться вивчення абіотичного середовища території заповідника або національного природного парку. При вивченні клімату досліджуються основні метеорологічні показники, які складають метеорологічну характеристику сезонів року. Проводяться гідрологічні дослідження, особливо на територіях, де добре представлені водойми, болота, зволожені екотопи. Основна увага приділяється вивченню рівня ґрунтових вод та його динаміки, дослідженню хімічного складу вод. Проводиться вивчення рельєфу території, насамперед, на профілях та трансектах.

При вивченні рослинного світу досліджуються флора та рослинність території. Протягом всього періоду існування заповідників та національних природних парків вивчається їх флора, проводиться її інвентаризація. Наявний перелік видів весь час доповнюється. Особлива увага приділяється раритетній компоненті флори – рідкісним видам. Фіксуються їх місцезростання, складається картосхема їх поширення. В заповідниках, а останнім часом і в національних природних парках все більша увага приділяється популяційним дослідженням, насамперед рідкісних видів флори. Базуючись на результатах багаторічних досліджень, вивчається динаміка флори, фіксується поява синантропних та адвентивних видів.

При вивченні рослинності території проводиться дослідження складу та будови ценозів, визначаються едифікатори та домінанти, складається класифікаційна схема рослинності. Тривалий час при геоботанічних дослідженнях в Україні використовувалася домінантна класифікація. Останнім десятиріччям все більшого поширення набуває флористична класифікація рослинності на засадах школи Браун-Бланке, яка широко використовується в країнах Західної та Середньої Європи. Це дасть в перспективі можливість порівняти рослинність природно-заповідних територій України, насамперед національних природних парків з рослинністю європейських країн та інших регіонів світу.

Для національних природних парків важливе значення має вивчення рекреаційних змін рослинного покриву, оскільки в них є функціональні зони регульованої та стаціонарної рекреації.

При вивченні тваринного світу ведеться інвентаризація фауни, результати її щороку фіксуються. Ведеться облік чисельності тварин за окремими їх групами – ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб та комах. У Літопису наводяться форми таблиць, в які вміщуються отримані результати, рекомендуються методики обліку для кожної групи тварин.

Традиційним для Літопису природи є ведення календаря природи. Це – періодизація річного циклу природи, яка дає можливість відобразити характерні біокліматичні риси поточного року та сезонів. Об’єктами спостережень є насамперед широкоареальні та місцеві масові види, які виконують роль фенологічних індикаторів. Проводиться фенокліматична періодизація року.

До нових розділів, вміщених у сучасному Літопису, належить розділ про функціональне зонування національних природних парків та біосферних заповідників, оскільки реальне збереження видів в них залежить від того, в якій функціональній зоні з певним режимом вони знаходяться.

Звертається увага також на збереження видів рослин і тварин, природних середовищ, занесених до чинних для України міжнародних переліків. У Літопису фіксується також участь заповідників та національних природних парків у виконанні чинних для України міжнародних конвенцій. Тексти конвенцій, як і інший потрібний довідковий матеріал, наведені у додатку до Літопису (на магнітному носієві).

Крім Літопису природи, заповідники та національні природні парки можуть виконувати спеціальні, в тому числі госпдоговірні теми, пов’язані з природоохоронною тематикою, особливо – охороною біорізноманіття та цінних природних комплексів.

У заповідниках та національних природних парках можуть проводити дослідження інші науково-дослідні та науково-освітні установи й організації. Вони зобов’язані передавати дирекції заповідників і національних природних парків інформацію про результати досліджень у вигляді звітів. У заповідниках та національних природних парках фіксується кількість експедицій, що працювали на їх територіях, список друкованих праць, в яких використані матеріали, що були отримані в результаті наукових досліджень на природно-заповідній території.

Заповідники та національні природні парки зобов’язані мати наукові фонди та забезпечувати постійне їх поповнення. Ці фонди складаються із інформаційного блоку (комп’ютерних програм та баз даних), картотек із різних напрямків досліджень, гербарію, фітоценотеки, зоологічних колекцій, тематичної фототеки, зразків ґрунтових монолітів тощо. Первинною науковою інформацією є картки спостережень – флористичні, фенологічні, зоологічні, геоботанічні описи, виконані за відповідною формою, а також гербарні аркуші, зоологічні колекції. Важливими інформаційними матеріалами є слайди та фотографії.

На основі отриманих наукових матеріалів співробітники заповідників та національних природних парків готують наукові публікації, науково-популярні видання, тексти лекцій для населення, в національних природних парках також путівники по екологічних стежках. Ними також розробляються природоохоронні рекомендації для органів влади із планами заходів та пропозиціями.

На наукових установах в природі - заповідниках та національних природних парках – лежить складне і важливе завдання збирання та аналізу інформації, отриманої безпосередньо в природних умовах. Нині актуальним є питання про більш широке використання цієї інформації.

Контрольні запитання:

Поиск по сайту: