Національне виховання

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань:

• формування національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

• виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, формування правової культури;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею своєї світоглядної позиції;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, толерантності, працелюбності та інших доброчинностей;

• забезпечення повноцінного розвитку дітей та молоді, охорони й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

• формування соціальної активності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних відносин;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації, формування наукового світогляду.

Принципи національного виховання такі:

Принцип народності — єдність національного і загальнолюдського. Національна спрямованість виховання, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; оволодіння рідною мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, що населяють Україну.

Принцип природовідповідності виховання — врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивіду­альних особливостей студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей.

Принцип активності, самодіяльності та творчої ініціативи студентської молоді — поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю студентства, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення.

Принцип гуманізації і демократизації виховання полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкритті її здібностей та задоволення різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і довкілля, суспільства і природи.

Принцип гуманітаризації освіти покликаний формувати цілісну картину світу, духовність, культуру особистості і пла­нетарне мислення.

Принцип безперервності і наступності виховання — досягнення цілісності та наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню особистості.

Принцип диференціації та індивідуалізації виховного процесу — врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.

Принцип культуровідповідності виховання — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими традиціями, народним ми­стецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь.

Принцип гармонізації родинно-шкільного виховання — організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу, дотримання гуманних вимог до дітей.

Виховання студентства — це процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов'язані зі специфікою вищого закладу освіти, особливостями регіону. В ідеальній перспективі вищі заклади освіти мають стати школою саморозвитку, самоуправління, самодисципліни, свідомої відповідальності, співробітництва й творчості викладача й студента.

Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Цього можна досягти через:

üвиховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, фізичної та екологічної культури;

üстворення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, громадської, оздоровчо-спортивної, правоохоронної та ін.);

üзбагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу, розвиток художніх здібностей студентів;

üформування "Я"-концепції людини-творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

ü пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Молодіжні організації України та їх роль в національному вихованні молоді.

11 лютого 1894 р. у Львові виникло перше українське тіло виховне товариство “Сокіл” (перший голова Василь Нагірний – український архітектор).

30 квітня – 4 травня 1902 р. товариство “Сокіл” організувало у Львові перші протипожежні курси.

1906 р. Іван Боберський заснував “Український спортивний кружок”.

“Січ”

Перша гімнастично-пожежна організація “Січ”була заснована у травні 1900 р. в с. Заваллє Снятинського повіту (тепер І.Фр. обл.). Згодом аналогічні організації почали виникати в інших повітах Галичини. З 1908 р. січовий рух набрав нових організаційних форм і вилився у масовий національний рух у краї. Члени "Січей" були зобов'язані працювати над своїм фізичним і моральним оздоровленням, носити у свята національний одяг, приходити на спортивні змагання і свята в одностроях, з малиновою стрічкою через плече. Сільські і повітові "Січі" мали свої прапори. У роботі товариств наголошувалось на необхідності розвивати історичні традиції українського народу, навіть назви керівників різних відділів і структурних підрозділів називались так, як на Запорізькій Січі.

Найбільш масовими виховними формами діяльності "Січі" було проведення сільських, повітових і крайових демонстрацій та спортивних змагань. У спортивному святі, проведеному у Львові 1914 р., брало участь близько 12 тис. членів "Січей", "Сокола", "Пласту", а також представники чеських, хорватських, словенських і румунських спортивних товариств. Такі масові заходи сприяли патріотичному і фізичному вихованню української молоді. У 1913 р. була заснована стрілецька секція "Січ" для бойової підготовки молоді, частина якої в серпні 1914р. вступила добровольцями в Легіон Українських січових стрільців і пізніше відіграла важливу роль у формуванні Української галицької армії та в боротьбі за українську державність. Патріотичному вихованню і оздоровчій роботі молоді сприяли також періодичні видання Українського січового союзу ("Зоря", "Хлопська правда", календарі "Отаман", "Запорожець" та ін.).

Значні зміни у діяльності "Січей" відбулися наприкінці 1912 р., що було пов'язано з утворенням 12 грудня 1912р. Українського Січового Союзу. Новоутворений керівний орган замінив Українську Січову Команду і координував діяльність усіх січових осередків у Східній Галичині. Його місцеперебуванням було визначено місто Львів. До складу керівництва увійшли: Кирило Трильовський

генеральний отаман, Ярослав Веселовський- генеральний осавул, Михайло Балицький - генеральний писар, Сидір Винників- генеральний скарбник, Дмитро Катамай - генеральний обозний, Федір Калинович - генеральний четар. Ідея створення військових стрілецьких організацій давно виношувалася у середовищі української молоді, особливо студентства. Активним прихильником і поширювачем її був Іван Чмола. Згодом за її втілення взявся К.Трильовський. Від імені Українського Січового Союзу він тричі вносив до керівництва Намісництва у Львові оригінальний проект статуту товариства Українських Січових Стрільців, але цей проект відхилявся владою. Тоді К.Трильовський вирішив запозичити статут польського "Стшельца" і фактично зробив його дослівний переклад. Польського "Стшельца" очолював Ю.Пілсудський, якого ще весною 1912р. К.Трильовський запросив виступити в Повітовій Січі у Львові з доповіддю про боротьбу поляків за незалежну Польщу.

18 березня 1913 р. намісництво нарешті погодилося з проектом К.Трильовського і відбулося організаційне оформлення військової організації Українських Січових Стрільців Кошовим став відомий громадський діяч Володимир Старосольський, осавулом - Дмитро Катамай. Пізніше осавулом став Іван Чмола⁰. Однак, у зв'язку з тим, що товариство Українських Січових Стрільців не хотіло підпорядковуватися Українському Січовому Союзу, у травні 1913 р. Повітова Січ у Львові внесла на затвердження влади статут другого стрілецького товариства, яке з того часу стали називати "Українські Січові Стрільці - 2".

Львівська філія УСС (або Повітова Січ у Львові) була найактивнішою в Галичині. Вона розпочала регулярний військовий вишкіл молоді. До товариства "УСС-2" приймали всіх бажаючих, в той час, як у "Товариство УСС-1" входили лише студенти університету і політехніки. "Товариство УСС-1" тільки в березні 1914 р. визнало зверхність Українського Січового Союзу.

Стрілецькі товариства швидко організовувалися по всій Галичині, зокрема у Бориславі, Сокалі, Яворові, Бережанах, Бучачі, Тернополі та ін. містах, їх очолили віддані національній ідеї українські старшини Роман Дашкевич, Клим Гутковський, Григорій Коссак, Лев Лепкий. Активно працювали в них Михайло Волошин,Степан Рудницький, Василь Кучабський та Дмитро Вітовський.

Діяльність січових товариств у Галичині привела до активізації суспільно-політичного життя в краї. Спортивні, а потім і військові "Січі" брали участь у відзначенні ювілеїв М.Шашкевича, Т.Шевченка, І.Франка. Свої вправи проводили під девізом "Все вперед!-Всі враз!". У 1913 р. українська молодь, згуртована в товаристві "Січ", широко відзначала у Львові ювілей І.Франка. Для цього при товаристві був створений мішаний хор, який виступив на ювілейному концерті в залі Народного Дому. Під час концерту К.Трильовський вручив І.Франкові "Січову ленту" і назвав його почесним членом "Січі". Іван Якович подякував і сказав: "З радикальної партії виступив я через Вас, пане докторе".

З нагоди 100-річчя з дня народження Т.Шевченка спортивні й військові "Січі" разом із "Соколами" 28 червня 1914 р. взяли участь у багатотисячному поході у Львові. Це був їх перший прилюдний виступ у військовій формі зі зброєю в руках. Ентузіазм українського громадянства, що побачив в рядах стрілецтва майбутні кадри української армії, був безмежний. Присутній на цьому стрілецькому виступі М.Міхновський промовив: "А коли і в нас щось такого побачимо?".

До початку війни 1914 р. в Галичині було утворено 96 військових "Січей". У 1924 р. польською владою “Січі” були ліквідовані. Натомість у 1925-1939 рр. працювало спортивне товариство “Луг”.

У 1911 р. при Львівській академічній гімназії виникла перша українська скаутська організація “Пласт”. Його основоположником був український педагог, громадсько-політичний діяч Олександр Тисовський. Автор підручника “Життя в Пласті”.

Поиск по сайту: