Виникнення та розвиток систем фізичного виховання

Система фізичного виховання — це упорядкована су­купність ідеологічних, теоретико-методичних, програмно-нормативних та організаційних основ, які використовують­ся з метою фізичного виховання населення.

Якщо фізичні вправи народились у період первісного сус­пільства, то системи фізичних вправ виникли при рабовласни­цькому устрою. До самих стародавніх систем відносяться систе­ми фізичного виховання країн Стародавнього Сходу. Уперше система фізичного виховання сформувалася в Китаї. Її автором був Конфуцій, який уперше систематизував різні вправи ліку­вальної гімнастики, болезаспокійливого масажу, ритуальних танців, що зціляють від хвороб, та бойових танців.

Слідом за нею виникають системи Індії, Персії і Єгипту, Асирії і Вавилону (останні мали воєнну спрямованість). Ціка­ва система фізичного виховання Індії, основу якої складала гімнастика йога, що включає статичні пози разом з дихаль­ними вправами, акупунктура і траволікування.

Потім на берегах Середземного моря стали з'являтися міста-держави — поліси, що мали свого правителя, свої зако­ни та культуру, де чітко була розроблена система військово-фізичної підготовки. Найбільший інтерес тут викликають системи фізичного виховання в Спарті і Афінах. Ці систе­ми абсолютно протилежні за своєю спрямованістю. Так, у Спарті система була спрямована лише на жорстку військо­ву підготовку. В Афінах, навпаки, - на всебічне виховання людини, де в процесі фізичної підготовки вживалися захо­ди, спрямовані на розвиток розумових здібностей, а також естетичних і етичних якостей (з'являються фізичні вправи, що виконуються в танцях і бігу, під музику, вправи в стриб­ках і різні види гри в м'яч, а також елементи старогрецько­го п'ятиборства (пентатлон) - біг, стрибки, метання спису та піску, боротьба).

У систему військової фізичної підготовки римлян уводяться стрибки з жердиною (але не вгору), скелелазіння, плавання в військових обладнаннях, фехтування та ін.

Характеризуючи ці системи більш докладніше, слід за­значити, що Спарта була організована за типом спортивного табору. Спартанець-батько зобов'язаний був показувати но­вонароджену дитину раді старійшин. Ростити його далі дозволялося лише в тому випадку, якщо рада знаходила його життєздатним. Тих же, кого визнали слабким, скидали з гори. Дітей, що залишилися, не пеленали, щоб вони з часом загартовувалися, вчили не боятися темряви. Ігри дітей були такими, щоб вони з малих років звикали до способу життя дорослих. Правила в цих іграх у жодному випадку не можна було змінювати, оскільки, на думку ради старійшин, дити­на, яка прагне до нового вже в іграх, ставши дорослою, може чинити опір встановленим правилам і законам. Тих дітей, що досягли 5-літнього віку, відбирали в батьків, і, розбивши на групи, передавали на виховання державних викладачів. Там, до 14 років у процесі занять дітей привчали до фізич­них і душевних випробувань. У ході фізичних занять діти не повинні були виключати ударів ногами, укусів і навіть дряпання нігтями, в їх середовищі іноді спеціально прово­кували бійки. Потім, перед присвяченням у підлітки, діти проходили протягом року випробувальний термін, у процесі якого вони проходили бойові навчання в поселеннях бунтів­ників, де здійснювали наліт вночі, а бунтівників вбивали. Потім їх переводили в спеціальні табори, де навчали веден­ню бою із застосуванням різноманітної зброї - «Спартанська гімнастика». Навіть танок у Спарті служив бойовій підго­товці: потрібно було імітувати поєдинок із супротивником, мотання списа та ін. Військове навчання продовжувалося до 30 років, проте, і після цього, в певні періоди належало виходити на учбові майданчики. Цікаво, що дівчат навчали так само як і хлопців, оскільки вважали, що в таких трено­ваних батьків будуть міцні діти.

Афінська система істотно відрізнялася від спартанської.

Фізичне виховання починалося з 7-ми років у спеціальних установах — гімназіях, але батьки відправляли туди своїх ді­тей із власної волі для того, щоб дитина була різнобічно роз­виненою. Діти багатих батьків, залишалися вчитися в гім­назіях до 15—18 років. І лише тут програма підготовки була доповнена прийомами кулачного бою і плавання. Хлопці найбільш багатих городян і аристократів до 18—20-літнього віку навчалися вже управлінню державою, командуванню військами, вивчали стройову підготовку, верхову їзду, пла­вання, веслування, володіння різними видами зброї та ін­шим військовим навичкам.

Для феодального суспільства характерна лицарська сис­тема фізичного виховання, яка була спрямована на навчан­ня феодалів військовому мистецтву в інших умовах ведення бою (на відміну від піхотинців) — на коні у важкій зброї. Для того, щоб стати лицарем, юнак повинен був оволодіти 7-ма лицарськими доблестями: верховою їздою, фехтуванням, стрільбою з луку, плаванням, мисливством, грою в шахи та складанням віршів.

Хлопчик із феодальної сім'ї, який досяг семирічного віку, ставав пажем при дворі більш високопоставленого, ніж його батько, феодала або (рідше) короля. Там хлопчики були як заручники. З 7 до 14 років вони були у служінні в господині дому, а з 14 до 21 у сюзерена. Навчання завершувалося при­свяченням в лицарі.

Лицарське виховання передбачало заняття фізичними вправами, які передусім повинні були розвивати відчуття рівноваги, яка була необхідною умовою, для того, щоб вер­шник із зброєю, у важкій амуніції утримався в сідлі. Перше місце відводилося силовій підготовці, а результати в швид­кості і спритності, досягнуті не верхи і без лат, мало ціну­валися. З цієї системи фізичного виховання були повністю виключені ігри з м'ячем, біг із зброєю, бойові танці, які грали головну роль в античній військовій підготовці. Така система була спрямована, не тільки на фізичне, але і на розумове виховання (гра в шахи, складання віршів).

Значний інтерес викликають системи фізичного виховання, що виникли на початку 19 сторіччя в Німеччині, Чехії (Сокольська), Франції і Швеції.

Німецька і Сокольська системи були спрямовані на під­готовку до військової діяльності. З'являються вправи, що виконуються не окремими воїнами, а колективно — це впра­ви в шикуванні, марші, на місцевості, вправи в лазінні, на гімнастичному коні, в подоланні перешкод і ін. Проте в цих системах не враховувалися анатомічні і вікові особливості. Особливістю Сокольської системи є виховання разом з фізичними естетичних якостей.

Шведська система характеризується класифікацією вправ за анатомо-біологічною ознакою, але тільки для ок­ремих частин тіла. А також вправами з використанням, так званих «Шведських» снарядів: шведська стінка, колода, стрибковий трамплін і т. д.

Французька система будувалася на застосуванні природ­них рухів — біг, ходьба, стрибки й т. д. Уперше вводяться вправи на розтягування.

Проте всі ці системи, як правило, не будувалися на на­уковій основі. Створити систему на науковій основі нама­гався наш співвітчизник П. Ф. Лесгасрт (1837-1909), який, будучи гарним лікарем і педагогом, створив систему вправ, що всебічно впливала на людину. Однак ця система як де­ржавна прийнята не була у зв'язку з незацікавленістю в ній царського уряду.

Поиск по сайту: