|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Біологічні аспекти відбору та управління в юнацькому спорті
У теперішній час при високому рівні світових спортивних досягнень проблема відбору талановитої молоді відіграє виключну роль. Спортивне досягнення - підсумок складної взаємодії спадковості та середовища. В основі спадковості лежить генетична інформація, яка передається дітям від своїх батьків. Генетична інформація значною мірою визначає антропометричні показники при формуванні організму, основні пристосовні реакції на зовнішні дії, темпи розвитку на різних етапах онтогенезу. Успадкування визначених ознак здійснюється за законами, які можуть певною мірою проявитись лише при взаємодії з відповідними умовами зовнішнього середовища, інакше генетичні ознаки не будуть розвиватися. Тільки благодатно середовище може розвинути потенційні здібності, які успадковані, і розвинути їх до можливої межі. Значна інформація про роль генетичних факторів та факторів середовища одержана саме на близнюках. У період життя розглядаються схожість та різниця між близнюками, що дозволяє зробити висновок про взаємодію генотипу та середовища. При дослідженні спортсменів-близнюків та спортивних родин було виявлено, що спортивні здібності успадковуються, але математично доведено, що спортивна обдарованість виникає в дітей видатних спортсменів лише в 50 % випадків. Для розуміння взаємодії генетичних чинників та факторів середовища, для побудови теорії спортивної орієнтації представляє цікавість проблема китичних або чуттєвих, або сенситивних періодів розвитку. Так, у розвитку моторики дитини відомо, що дитина в 6—7 місяців вчиться ставати на карачки та повзати, в 6—8 місяців сідати, в 15—18 ходити, в 22—24 місяці ходити по сходинках з переступанням однією ногою, тільки на 3-му році життя дитина переступає по сходинках двома ногами, стрибає по них на 4-му році (з фазою польоту) тощо. Якщо не реалізувати у свій час рухові потенціальні можливості, то в майбутньому треба забагато більше часу для формування подібних рухових навичок. Експериментальним доказом цьому служить доля декілька десятків дітей, які з тієї чи іншої причини виховувались тваринами, а потім вони знову потрапили до людей (офіційно зареєстровано 32 подібних випадки). Усі діти мали недостатній фізичний розвиток, іноді не мали навичок стояння та прямоходіння, а пересувалися рачки. У людському суспільстві, після 5-6 років «полону», цих дітей з великими труднощами в період тривалого часу вчили ходити вертикально та вимовляти декілька слів. Таким чином, якщо не використати сенситивного періоду в свій час, то потенції організму виявляються нереалізованими. Аналогічні приклади можна бачити і в практиці спорту. Так, для навчання дитини 4-5 років плаванню треба більше часу, ніж дитини віком 8-10 років. Відомо, що для розвитку бистроти сприятливим є вік від 9 до 14 років; найбільший теми збільшення частоти кроків на місці в 12—13 років, динаміка збільшення результатів у стрибках - 12-13 років тощо. Дослідження можливих кордонів сенситивних періодів використовується і в практиці відбору в спорту Розвиток дитини і темп зросту її здібностей залежать від індивідуальних особливостей. У дітей неоднакові темпи фізичного розвитку, різні періоди статевого дозрівання. Є підлітки з прискоренням фізичного та статевого розвитку — акселерати та з уповільненим розвитком - ретарданти. Біологічний та паспортний вік у цих дітей не збігаються. Таким чином, акцент при відборі на дітей-акселератів не завжди є ефективним. Буває, що підлітки з уповільненими темпами індивідуального розвитку є потенційно більш здібними, але їх здібність виявляється пізніше. Не випадково спортивна практика багата прикладами, де спортивна здібність проявляється в різні строки. Так, здібності М. Спітца (плавання) проявились у 9-річному віці, Ендо (гімнастика) почав займатися гімнастикою лише в 15 років, а в 27 років став олімпійським чемпіоном; Ніна Статкевич почала тренуватися лише в 17 років, а в 26 стала чемпіонкою Європи в ковзанярському спорті. Автобіографічні матеріали видатних спортсменів дозволяють зробити такі узагальнення: у більшості видів спорту початок систематичних занять спортом припадає на 12—14 років. Після 14-15 років починають займатися боксом, боротьбою, сучасним п'ятиборством, важкою атлетикою, метанням та ін. Для таких видів спорту як фігурне катання, гімнастика, плавання характерно ранній початок занять систематичною спортивною діяльністю. Але й в цьому випадку рання спортивна спеціалізація недоцільна. Вона не виправдана тому, що при ранній спеціалізації вже в 12-13 років спортсмени часто зараховуються в «старці» і списуються зі спорту. Пізня спортивна спеціалізація також нераціональна, так як відомо, що в 13-14 років здійснюється формування бистроти, спритності, досягається визначна «рухова зрілість». Освоєння розрядних вимог у дитячому віці нерівномірно. Найбільш довготривалим є етап від І розряду до майстра спорту. Особливістю спортивного вдосконалення юних спортсменів є те, що їх морфологічна та функціональна перебудова як результат тренування проходить на фоні ще незакінчених процесів росту та формування організму. Завдяки цьому значна доля загального енергетичного обміну взаємопов'язана не тільки безпосередньо зі спортивною діяльністю, але й з тими перебудовами, що відбуваються в організмі, який росте. Подібне, можливо, обмежує процес спортивного вдосконалення і пов'язану з цим морфологічну та функціональну перебудову організму юного спортсмена. Ось чому для організму, що росте, край шкідлива форсована підготовка, скорочення оптимальних строків окремих етапів спортивного вдосконалення. Поспішність — це велика «біль» юнацького спорту, серйозна перешкода на шляху раціонального спортивного відбору, одна з причин гибелі юних талантів. Наукові дослідження в цій галузі довели, що немає взаємозв'язку між ранніми сторонами початку занять спортом і становленням спортивної майстерності. Виконання спортивних розрядів відбувається, як правило, в оптимальному для кожного виду спорту віці.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |