Фізіологічні основи формування навички

Фізіологічні основи формування навички вперше нау­ково обґрунтовані І. М. Сєченовим та І. П. Павловим на ос­нові механізмів рефлекторної діяльності нервової системи. Рухова навичка представляє собою складний комплекс бе­зумовних та умовних рефлексів. Набуття нових форм рухів відбувається на основі вже вироблених рефлексів. Вивчаючи закономірності формування нового рухового акту як умовно­го рефлексу, І. П. Павлов встановив фазовий характер цього процесу і те, що відбувається він у 3 фази.

Перша фаза називається фазою іррадіації або генералізації. Характеризується широким іррадюванням збуджу­вального процесу в центральній нервовій системі. Імпульси не тільки попадають в необхідні нервові центри, а й легко розповсюджуються на сусідні ділянки. Умовні подразники при цьому ще погано диференціюються, бо диференційова­не гальмування на цій фазі відсутнє. Ось чому відповідні реакції виникають на всі близькі, схожі один на одного под­разники. Учень при цьому робить багато непотрібних і зай­вих рухів. Спостерігається скованість у рухах, надмірне за­гальне напруження, мала працездатність. У кінці цієї фази утворюється рухове вміння.

Друга фаза називається фазою концентрації. Після неодноразових повторень вправи нервові процеси в корі го­ловного мозку поступово локалізуються в тих центрах, які безпосередньо забезпечують виконання дії. Обмежується ір­радіація процесів збудження і поступово вона змінюється на концентрацію. Рухи стають більш точними, скоординовани­ми та економними, підвищується загальна працездатність і можливість швидкої мобілізації функціональних систем організму. Відбувається поступове становлення динамічно­го стереотипу. Тобто можна вже говорити про поступове фор­мування рухової навички.

Третя фаза називається фазою стабілізації або авто­матизації. Характеризується закріпленням динамічного стереотипу нервових процесів. Збудження і гальмування, чергуючись у суворо визначеної послідовності і визначених нервових центрах, обумовлюють точне виконання руху. При цьому в роботу залучаються тільки необхідні групи м'язів. Рухи відрізняються особливою точністю, злитністю. Відзна­чається велика працездатність організму і можливість вико­нувати рухову дію в різноманітних умовах.

Вчення І. П. Павлова та І. М. Сеченова про механізм рефлекторної діяльності нервової системи розширив та уточнив П. К. Анохін, який розробив вчення про функціо­нальну систему як фізіологічну архітектуру акту поведінки. Істотним моментом у функціонуванні такої системи є безпе­рервна «зворотна аферентація», тобто зворотній зв'язок від

рецепторів, що несуть інформацію, про хід і наслідки дії. П. К. Анохін значно розширив теорію виникнення динаміч­ного стереотипу і управління рухом.

Перенос навички

Розглядаючи механізми і закономірності формування ру­хових умінь та навичок, неможна обминути явище, яке от­римало назву «перенос навички». Відомо, що будь-яке рухо­ве вміння або навичка формується не на порожньому місці, й завжди включає в себе компоненти інших, раніш сформованих умінь і навичок, які певним чином впливають на ста­новлення і прояви нового вміння або навички. Перенос буває тоді, коли в старому і новому русі є схожість. Наприклад, володіння навичкою метання малого м'яча значно полегшує навчання метанню гранати, а згодом і метанню списа. В на­ведених прикладах діє так званий «позитивний перенос».

«Позитивний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички (Наприклад, метання мало­го м'яча з розбігу та метання гранати, спису з розбігу та ін.). Ймовірність позитивного переносу тим більша, чим значні­ша схожість змістової основи і головних ланок рухових дій. Виходячи з цього, навчальний матеріал потрібно добирати і послідовно розподіляти вивчення рухових дій з урахуван­ням їх змістової основи.

Перенос навички може мати і негативний характер.

«Негативний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички (Наприклад, навичка стрибка у висоту заважає засвоїти техніку бар'єрного бігу та ін.). Щоб уникнути негативного переносу навичок, бажано так плану­вати навчальний процес, щоб конкуруючі навички практич­но не зустрічалися, тобто навчати їх з різницею в декілька місяців.

У випадку одностороннього переносу (коли одна на­вичка впливає на іншу, а зворотного впливу не виявляється, наприклад, сформована спочатку навичка стрибка ноги нарізно через козла негативно впливає при розучуванні стрибка зігнувши ноги) в першу чергу формується та навич­ка, яка порушується під впливом іншої.

Своєрідним різновидом є перехресний (симетричний) пе­ренос навички. Це явище — при якому сформована навичка в один бік (або однією рукою, ногою) має вплив на форму­вання аналогічної навички, але в інший бік (або іншою ру­кою, ногою). На відміну від попередніх видів переносу тут взаємодіють однакові навички, але виконуються вони в різ­ні боки, або симетричними кінцівками.

Для кращого засвоєння техніки у спортивній практиці іс­нують вправи щодо позитивного переносу навички. Це під­готовчі вправи, вправи що підводять, спеціальні та імітацій­ні вправи.

Поиск по сайту: