 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Видатні педагоги про мету виховання
К. Д. Ушинський (1824-1871) наголошував на важливості визначення мети і завдань виховання: “Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на ваше запитання про те, що він буде будувати, – храм, присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім.., готель.., кухню.., кузню.., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повинні сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді”.
Вітчизняна педагогіка не відразу підійшла до розуміння мети виховання як втілення цього ідеалу в життя. Прикладом є іронічна думка видатного українського педагога Антона Макаренка (1888 – 1939): “Розігнавшись на західноєвропейських трамплінах, наші теоретики стрибають надто високо і вбачають мету виховання у всебічному розвитку людини... Під метою виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути... Я побачив у своїй виховній роботі, що, дійсно, повинна бути й загальна програма... й індивідуальний коректив до неї”. У наведених міркуваннях мета виховання переплітається із завданнями, які кожна епоха ставить перед суспільством, а суспільство перед школою.
Наука доводить, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. “Національне виховання, – писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856 – 1940), – забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...”.
Національне виховання – виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.
Постає як створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід’ємної складової їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй.
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
“ Педагогічна система кожної історичної епохи, – зазначає академік
М. Стельмахович, – висуває свій оригінальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі”.
Національне виховання в українській школі орієнтується на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі – державотворення. Проте загальна мета виховання – залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдської – залишається основоположною. Бо народ тільки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський).
Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає виконання ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша.
Трактування мети виховання в сучасних нормативних документах України.
| № | Назва нормативного документу і трактування мети виховання в ньому |
| 1. | Державна національна програма “Освіта” (”Україна XXI століття”) (1994 р.): “Головна мета національного виховання - набуття молодими поколіннями соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури національних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистих рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури” |
| 2. | Закон України “Про освіту” (1996 р.): “Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...” |
| 3. | Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996 р.):“Реально метою виховання в умовах екологічної, економічної і духовної кризи нашого суспільства... має стати виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими принципами”. |
| 4. | Концепція національного виховання (1994 р.): “Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту”. |
| 5. | Національна доктрина розвитку освіти України в XXI ст. (2002 р.): “Основна мета національного виховання – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.” |
Література:
Макаренко А.С. Цель воспитания // Макаренко А.С. О воспитании / Сост. В.С. Хелемедник. – М.: Политиздат, 1988. – С. 28-31.
Русова С. Вибрані педагогічні твори: у 2 кн. – Кн.1 / Упор. Є.І. Коваленко, І.М. Пінчук. – К.: Либідь, 1997.– 272 с.
Русова С. Вибрані педагогічні твори: у 2 кн. – Кн.1 / Упор. Є.І. Коваленко, І.М. Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – 320 с.
Якованко В. «Виховний ідеал» Г.Ващенка і його значення для гуманізації освіти // Рідна шк. – 1999. – №2.
Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології (передмова) // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. – Т.1. – К.: Рад. шк., 1983. – С.192-222.
Карпенчук С.Г. Зумовленість мети виховання соціальними умовами // Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища шк., 1997. – С.23.
Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Рад. шк., 1990. –С.150.
Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах. – Т.1. – К.: Рад. шк., 1976. – С.62-72.
Стельмахович М.Г. Мета, зміст і принципи виховання // Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад. шк., 1985. – С.48-61.
Волкова Н.П. Мета і завдання виховання // Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Академія, 2001. – С.93-98.
Фіцула М.М. Мета виховання // Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2002. – С.62-75.
Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ ст. – К.: Райдуга, 1994. – 64 с.
Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту». – К.: Генеза, 1996. – 36 с.
Конституція України. – К.: Укр. правнича фундація, 1996. – 56 с.
Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. – 2002. – 23 квітня. – С.4-6.
Поиск по сайту: