Педагогічне консультування

Педагогічні консультації – найбільш поширена та ефективна форма індивідуальної роботи з батьками. На консультації загальнопедагогічні положення розглядаються як конкретний додаток до певних окремих ситуацій. Найбільш поширені три форми проведення: консультації із запрошенням батьків до школи; при відвідуванні сімей учнів; при листуванні з батьками учнів.

Прийшовши до школи, батьки можуть отримати пораду класного керівника, вчителя-предметника, керівників школи. Але тут поради даються часто тільки на основі слів батьків. Відвідування сімей школярів дозволяє класному керівникові вирішити декілька педагогічних завдань: вивчення сім’ї як виховного фактору у вирішенні навчально-виховних завдань; учитель інформує батьків про шкільні справи дітей; консультує батьків: надає практичну допомогу у вихованні, виявляє позитивний досвід сімейного виховання та поширює його серед інших батьків та ін. Аналіз передового досвіду та відповідної педагогічної літератури дозволяє адресувати вчителю певні педагогічні вимоги при відвідуванні батьків:

- відвідування сімей повинно бути систематичним і проводитися протягом усього навчального року. Необхідно відвідувати сім’ї не тільки невстигаючих і недисциплінованих учнів, але й тих, які добре поводять себе і навчаються;

- кожне відвідування повинно мати певну педагогічну мету, бути цілеспрямованим;

- до відвідування сімей учитель повинен добре і всебічно підготуватися, тобто, заздалегідь зібрати про школяра та його батьків необхідні відомості. Потрібно підібрати літературу, яку можна буде рекомендувати для читання батькам;

- зустріч із батьками вимагає від учителя великого такту. Головне полягає в тому, щоб увійти в контакт із батьками, викликати їх довіру і бажання з повною відкритістю поділитися своїми радощами та невдачами. Досягається це об’єктивністю та доброзичливістю. Розмова про учня, як правило, починається з показу його позитивних сторін.

Під час відвідування сім’ї вчителю рекомендується мати приблизну схему, план для загального ознайомлення з умовами життя школяра (склад сім’ї, матеріальне становище, культурний рівень, режим учня та. ін.).

Нами розглянуті найбільш основні організаційні форми роботи школи з сім’єю, які проводяться в класному колективі, бо вони складають «хребет» системи діяльності класного керівника та батьків у вихованні школярів.

Як згадувалося вище, другий напрямок спільної роботи сімї та школи з виховання дітей полягає в залученні батьків до надання допомоги школі в проведені позакласної навчально-виховної роботи. Серед батьків є фахівці різних професій. Їхня участь надає різноманітності і змістовності позакласній роботі з дітьми. Виховна діяльність батьків здійснюється, насамперед, у формі бесід, доповідей, лекцій із питань освіти, медицини, мистецтва, виробництва.

Поширеною формою участі батьків у позакласній роботі з дітьми є проведення екскурсій учнів на промислові підприємства, місцями бойової слави.

Завдяки батькам, школи мають можливість поширити гурткову роботу, факультативні заняття.

Нарешті, спільно з сім’єю і громадськістю школа проводить профорієнтаційну роботу. Батьки допомагають учителям знайомити учнів з особливостями різних професій.

Значна допомога батьків у зміцненні навчально-матеріальної бази школи (учбові прилади, обладнання, ремонт і ін.).

IV. Питання впливу громадськості на батьків – вихователів дітей, може бути представлене наступною схемою:

На підприємстві, у трудовому колективі повинна постійно бути присутня атмосфера загальної зацікавленості колективу в тому, щоб його члени мали добрі міцні сім’ї, успішно вирішували питання виховання дітей.

Організацією зв’язків школи, сім’ї та громадськості займаються спеціально створювані ради впливу, сім’ї та школи на підприємствах.

Найважливішою особливістю цих рад є підтримування тісних зв’язків із школами, в яких навчається основна частина дітей робітників і службовців.

Вони допомагають підшефним школам у здійсненні всеобучу, поліпшенні навчально-матеріальної бази, удосконаленні умов для навчання і виховання.

У великих будинках, на вулицях, у селищах створюються ради громадськості. Одним із найважливіших напрямків їх діяльності є робота з молоддю, різнобічна допомога школам.

Таким чином, в єдності дій школи, сім’ї та громадськості є великий сенс. У ньому знаходить своє відображення принцип безперервного та всебічного виховного впливу суспільства на підростаюче покоління. Здійснити цей принцип на практиці – благородне завдання вчителів, батьків, широкої громадськості.

V. Питання про роль сімї та школи у співробітництві світської та духовної освіти людей, церковних і світських навчальних закладів у наші дні набуває все більшого значення.

Ожила і піднялася з напівживих звільнена від всіляких пут, обмежень православна церква. Нарешті таки прийшла неминуча пора відродження християнської культури. Не вік же залишатися нам іванами, які не пам’ятають свого роду, досить і семидесяти з більшим років.

Коли в 20-х роках з’явилося рішення про відлучення церкви від держави, відбулося відлучення милосердя від держави, духовності від суспільства.

І ось на цю подію ми тепер постійно натикаємося, коли намагаємося відповісти на найважливіше життєве питання: як нам зараз у вільній, незалежній Україні рухатися далі? Це питання основне. Дехто говорить: сьогодні економічна криза. Так, криза. Щоб у цьому переконатися, достатньо пройти вулицями Києва та інших міст. Економічна криза – це факт занадто очевидний, але за ним проглядається інший, більш серйозний і грізний, – криза духовності. Криза егоїзації: сьогодні вся молодь опинилися в ситуації духовного шоку. Вона не знає, як жити. Вона не знає, куди йти. Вона не знає, як йти. Пошук рятівного шляху – основне завдання, яке стоїть перед суспільством. І сьогодні, коли ми намагаємося з’ясувати, яким був цей шлях до нас, переживаючи спільне завдання як своє прийшла Релігія – найдавніша форма культури.

Православні традиції у нас нерозривно пов’язані з історією українського та російського народу, історією вітчизняної освіти, яка зараз розкриває нову сторінку.

Втілення в дію української державної національної програми “Освіта” створює правову ситуацію в країні.

Справжня освіта неможлива без привиття серцям учнів тих моральних і благих навичок, які ґрунтуються на виконанні заповідей, які йдуть від Бога. Шануй батька і мати своїх, не вбий, не вкради і особливо – не побажай того, що тобі не належить. Справжня освіта неможлива без розвитку серця людського, без зміцнення норм морального життя, джерелом якої є тільки Христос. Бо скільки б не намагалися, педагоги, батьки, смиренності, покірності, любові навчитися не можна ні в кого, крім як у Христа і його справжніх послідовників.

У Декларації прав людини сказано: кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право у нашій країні протягом довгих років було відсутнє. Ми всі опинилися під неусипним оком тих, хто сповідував свою атеїстичну жорстоку релігію. Чим є марксизм – науковим ученням або певного роду віросповіданням. У нашій країні марксизм перетворився в дуже агресивну релігію. І в цій якості він з неістоством і нетерпінням став карати найменше “інакомисліє”, викорінювати і випалювати його як єресь. Але не будемо кидати каміння в Маркса, який навряд чи винний у скоєному в нас, і в тих, хто дійсно вірив у його учення. З всього, що відбулося ми повинні взяти урок. Мова йде про людське терпіння, яке нам потрібно набути і щоб ніколи його не втрачати, не відмовлятися від нього ні за які земні блага.

Діяльність православної церкви і багатьох навчальних закладів України показує, що зростає процес співробітництва систем світської та духовної освіти народу, церковних і світських навчальних закладів. Але, звичайно, це питання спільних дій і трудової роботи не на один день. Не можна думати, що духовність і освіта ввійде одночасно і відразу здійсниться психологічний симбіоз освіти та духовності.

Яка послідовність дій тут вже зараз спостерігається?

Насамперед, про велику книгу людства – Біблію. Протягом довгих років наші учні лише крадькома могли звертатися до неї. Сьогодні ситуація змінилася. Але прийняти Біблію не так просто, як взяти її в руки. Дуже важливо з чиїх рук вона попаде людям, в якій моральній «обкладинці», в якому контексті буде подана. У школі читається велика кількість курсів з історії, літератури, які не можуть пройти повз Біблії, повз християнства як великого прошарку, великого досвіду духовної культури людства. Як же ввести учнів у світ Біблії, у світ християнських цінностей, хто на це здатний? Одна справа знання, а інші – світло віри. Потрібні глибокі серйозні знання, а головне потрібно вміння викладача радіти тому про що він говорить. Адже Євангеліє – це радісна звістка, блага звістка. І неможна про цю благу звістку говорити, будучи не радісним. А таких людей дуже мало.

Потім, у законодавчих актах уряду України говориться про необхідність перегляду всіх учбових предметів, щоб виключити з них будь-яку атеїстичне та ідеологічне навантаження. Тому що в нашій школі ідеологізовані всі програми: з хімії, фізиці, біології та ін. Ці постулати не наукові і не серйозні. Шкільні вчителі і педагогічна наука повинні працювати над цим.

Але процес духовного виховання дітей, вивчення релігії, ідеології християнства, не дивлячись на складності, які існують, не так швидко як хотілося б – йде і йде впевнено.

Значна роль у цьому сім’ї та батьків. Саме тут, у колі найближчих людей, читають дитяче Євангеліє, починають ходити у храми, моляться. Тобто духовна освіта не можлива, без духовної роботи сім’ї та самих дітей, і треба погодитись з тим, що такі діти, зрозуміло за бажанням, будуть жити у відповідності з поглядами, які в них прояснюються і які вони щиро і всерйоз сприймають.

Виправдана організація в школах факультативів релігійної спрямованості, якими керують запрошені у школу священники.

У школі повинен бути час, коли з священниками могли б спілкуватися всі, хто цього соціально потребує.

Вивчення будь-якої релігії повинно бути доступним для всіх дітей. Якщо хто-небудь бажає вивчити іудаїзм або мусульманство – в них теж повинна бути така можливість.

І школа, і сім’я, і церква повинні бути готові до складної роботи зараз і в майбутньому.

Розлучитися або робити це формально незрівнянно легше, ніж знайти шлях до храму духовності. Адже ж можна і не знайти. Але в нас немає виходу: ми повинні його знайти. Хай відродиться все те, що допоможе людям стати насамперед добріше один з одним у думках і вчинках. Гідне відродження все, що здатне запобігти торжеству зла, відсутності доброзичливості, співчуття.

Адже моральність – це людинолюбність, людинозбереження. Ось це людинозбереження як закон життя, як природне щоденне правило і повинно пройти в школу та сім’ю і залишатися в них назавжди.

Питання і завдання

1. Назвіть основні напрямки спільної діяльності школи, сім’ї та громадськості у вихованні дітей.

2. У чому полягає своєрідність виховного впливу сім’ї порівняно зі школою?

3. Які умови успішного виховання дітей у сім’ї?

4. Основні масові та індивідуальні форми роботи класного керівника з батьками у вихованні учнів.

5. Чим і як може допомогти сім’я школі в організації позакласної роботи з учнями?

6. У бесіді з класним керівником, батьками – намагайтеся виявити можливі причини неуспішності одного з школярів і намітьте колективні заходи по наданню йому допомоги в поліпшенні успішності.

7. Наведіть приклади позитивного впливу церкви на виховання учнів.

Література для самостійної роботи

1. Гребенников И. В. Педагогические проблемы руководства семейным воспитанием. – М.; 1990.

2. Гребенников И. В. Школа и семья. – М.; 1986.

3. Грицай Ю. А. Классному руководителю о работе с родителями. – Николаев, 1982.

4. Капралова Р. Л. Робота классного руководителя с родителями. – М.; 1980.

5. Лихачев Б. Т. Простые истины воспитания. – М.; 1983.

6. Макаренко А.С. Книга для родителей./ Соч.: в 7 т. – т. 4. – М.; 1957.

7. Сухомлинский В. А. Родительская педагогика./Сбор. пед. соч.: в 3 т. – т. 3. – М.; 1981.

Поиск по сайту: