АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ІІ. У чому специфіка сімейного виховання, які об’єктивні особливості?

Читайте также:
  1. Діти групи ризику: суб’єктивні й об’єктивні чинники їх соціальної дезадаптації
  2. Завдання трудового виховання, його основні етапи і засоби
  3. Зміст та специфіка функціонування міжнародного кредитного ринку
  4. Інформація: суть і специфіка
  5. Лексико-семантична та граматична специфіка термінів на позначення явищ спорту
  6. Назвіть інші сторони виховання, які реалізуються в процесі фізичного виховання.
  7. Новітні перспективи сімейного виховання у XXI столітті
  8. Поняття психотерапії. її специфіка, мета та завдання
  9. ПОНЯТТЯ «ОБРАЗ» – «ІМІДЖ» – «БРЕНД» ТЕРИТОРІЇ: ІЄРАРХІЯ, СУТНІСТЬ, ВЛАСТИВОСТІ ТА СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ
  10. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЦЕНЗУРИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ТА СПЕЦИФІКА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО ДРУКУ
  11. Проект та специфіка проектної діяльності

Лекція 11

Основи сімейного виховання. Взаємодія школи, сім’ї та громадськості у вихованні дітей.

План

1. Суспільне і сімейне виховання.

2. Особливості сімейного виховання. Об’єктивні можливості, труднощі, умови успішного виховання дітей.

3. Форми взаємозв’язку школи і сім’ї.

4. Спільна робота школи і громадськості у вихованні дітей.

5. Вплив церкви на виховання дітей у сучасному суспільстві.

 

I. Виховання дітей в Україні є справді всенародною справою. Окрім сім’ї, школи і позашкільних закладів вихованням займається громадськість за місцем проживання, шефські підприємства, а також трудові колективи, де працюють батьки учнів.

Посилення виховної роботи з дітьми передбачено в ряді постанов Верховної Ради й уряду України (Закон про освіту, Закон про шлюб і сім’ю), в Конституції держави, в нормативних документах Міністерства освіти.

Виховання – єдиний процес. Однак прийнято розрізняти в ньому дві сфери: суспільне і сімейне виховання.

Під суспільним вихованням розуміють навчання і виховання молодого покоління в державних установах і за державний рахунок.

Сімейне виховання є одним із різновидів виховання молодого покоління в суспільстві. Специфіка його в цілеспрямованому педагогічному впливові батьків, впливові повсякденного побуту, безпосередніх взаємовідносинах старших і молодших.

Розподіл виховання на суспільне і сімейне є умовним, і автономність сімейного виховання відносна, бо сім’я не може розглядатися поза суспільством, це первинна ланка суспільства.

Державі не байдуже, яку підготовку отримують діти не тільки в школах, але і сім’ях. Саме тому виховання, хоч і в меншій мірі, ніж шкільне, керується державою.

Суспільне виховання не замінює сім’ї, а приходить їй на допомогу. І керівником у цій єдності повинна виступати школа (представниця державного, суспільного виховання), бо сприйняття батьками світу завжди суб’єктивне, і не завжди може співпадати з тим, що, з точки зору суспільних інтересів, необхідно дітям.

А. С. Макаренко писав: «Семьи бывают хорошие и плохие. Поручиться за то, что семья воспитывает как следует, мы не можем. Мы должны организовать семейное воспитание и организующим началом должна быть школа как представительница государственного воспитания». (т.А. С. Макаренко. Соч.в 7 т. Т. 4, ст. 376).

І справді, школа покликана допомогти сім’ї організувати виховання дітей на науковій основі, а в деяких випадках, можливо, нейтралізувати негативний вплив сім’ї. Разом з тим суспільне виховання збагачується педагогічними прийомами кращих сімей.

Отже, суспільне і сімейне виховання у нашій країні мають єдину мету, завдання, органічно пов’язані, взаємодоповнюють одне одного, повинні гармонійно поєднуватися. Розвиток суспільного виховання не зменшує ролі і значення сім’ї. Її вплив ґрунтується на силі людської прихильності, теплоті взаємовідносин між батьками і дітьми, не може бути замінений ніякими, навіть найкращими виховними закладами, особливо в ранньому віці.

ІІ. У чому специфіка сімейного виховання, які об’єктивні особливості?

Головним коренем сімейного виховання є батьківська любов. Це основний каталізатор, який розкриває емоційну, духовну й інтелектуальну сферу життя дітей. Професор Харчев І. К. пише, що з розвитком людського суспільства почуття батьківської любові буде не відмирати, а навпаки, посилюватися в зв’язку із зростанням духовного розвитку людей.

Сім’я – це школа почуттів. Вся інтимно-емоційна сфера людини, її здатність до кохання, дружби, самовідданості, безкорисливої турботи, вміння співпереживати, проявляти ніжність – все у значній мірі формується завдяки сім’ї, нормальній сім’ї, у якій немає ворожнечі, у якій одна радість на всіх, у якій має місце співпереживання. У такій сім’ї ніби ніхто не думає свідомо навчати дітей тим чи іншим почуттям. Але елементи емоційності тут завжди присутні: домочадці турбуються одне про одного, співчувають, радять. Основа всього – глибока симпатія, прихильність, ласка, бажання робити добро. У дитячих яслях, садку, школі також приділяють дітям увагу, але один дорослий (вихователь, учитель) не має можливості дати всім дітям стільки ласки, скільки можуть отримати в сім’ї, та й завдання тут інше – догляд, навчання, виховання. Спостереження за дітьми, які виросли в дитячих будинках, переконують, що їх шлях до багатих, емоційних переживань дуже ускладнюється.

Психологом Ванчуровою був проведений експеримент: вивчалися дві групи дітей дитсадку, перша – залишалася в садку на тиждень, друга – увечері йшла додому. У результаті довгих спостережень виявилося, що у першої порушувався зв’язок із сім’єю. Важко дитині “надихатися” сердечним теплом на тиждень вперед.

Західноєвропейські психологи стверджують, що відсутність у дитини зустрічей з батьками на місяць дуже важко компенсується в емоційному плані.

Звичайно, підсумки ці не беззаперечні, але певне твердження зробити можна – вплив сім’ї не може бути замінений ніяким навіть найбільш досконалим виховним закладом.

Сімейна система означена невеликою спорідненою групою і виховний вплив у ній дуже індивідуальний, відрізняється глибиною особистісних впливів. Масштаб шкільної педагогічної системи незрівнянно ширший – за 10 років з учнем, у середньому, працюють більше 35 вчителів і 6 керівників школи.

Специфічна в сім’ї етична позиція батьків. Їх авторитетність і влада у своїй основі мають багаторічну беззаперечну слухняність дитини до батьків, перед школою; матеріальне забезпечення дітей і підлітків, юнаків, (дівчат) історія сім’ї; особливий характер моральних, духовних і фізичних контактів.

Своєрідний емоційний характер сімейного виховання. Воно глибоко індивідуальне, порушує сокровенні сторони життя дитини в ряді випадків ірраціональне, і керується не наукою, а педагогічними інстинктами батька і матері. Все це породжує особливу емоційну і психологічну атмосферу в сім’ї.

Нарешті підготовка до особистого життя в наші дні здійснюється, головним чином, у сімейному вихованні на реальному прикладі кожної конкретної сім’ї.

Дозволю собі хоча б конспектно зазначити про головне, революційне відкриття наших учнів у людській природі. Ми тепер володіємо доказами, що раннє дитинство – це час запуску всіх головних сил людини, цей період кожен рік дає людині стільки, скільки потім будуть давати 5-10 років. Саме тому ранній розвиток – це своєчасний розвиток, а той, який ми звикли вважати основним виховним віком – шкільний, починає розвивати дітей пізніше на 5-6 років, тобто не беруться до уваги найбільш важливі для розвитку дитини роки. Виходить так: засіваємо не весною, а літом, тому втрачаємо на врожайності.

Якщо педагогіка відмовляється від раннього віку, вона запроваджує гальмування особистості: чим раніше починають розвиватися творчі здібності, тим легше їх розвивати і тим вони сильніші, навпаки: чим пізніше – тим складніше вони проявляються.

Педагогічна наука і практика дають певні рекомендації щодо цього:

- ранній фізичний розвиток допомагає розумовому. Діти, які починають рано плавати, ходити, бігати, отримують базу для повноцінного розвитку;

- дитині потрібна насичена обстановка життя і свобода в знайомстві зі світом. Манеж – в’язниця для дитини, він гальмує її розвиток;

- вчити письму, читанню, лічбі треба з 2-3 років, а не з 6-7. Це дає дитині дуже сильне джерело розвитку.

- потрібні особливі ігри, які розвивали б різні сторони здібностей дітей;

- треба рано давати дітям інструмент і матеріали для роботи. Хай малюють, ліплять, пиляють. Вміння працювати руками – добрий початок для творчої роботи.

Проблеми раннього дитинства краще розробляються не в нашій країні, а в США, Японії, Німеччині. Це вкрай прикро, бо рання масова різнобічність дає такого працівника, громадянина, сім’янина, такого члена суспільства, який буде багатий здоров’ям, розумом, моральністю.

Таким чином, цими позиціями сім’я в ранньому віці утверджується як надзвичайно значна і важлива.

А школи-інтернати? У 1956 році було проголошено, що це магістральний шлях радянської школи. Але цього не трапилося. Чому? Тому що цей тип навчальних закладів для дітей, у яких значно ушкоджена роль сім’ї.

Посилаються на А. С. Макаренка. Так, він повинен був в умовах крайньої патології компенсувати відсутність сім’ї імітацією сімейної обстановки. Але сам він вважав ідеальним здоровим дитячим будинком такий, в якому б діти знали те, що десь на фабриці працює батько, мати, які мають з ними зв’язок і не були позбавлені ласки матері і турботи батька. Тільки такий дитячий будинок буде справжнім соцвихом. А. С. Макаренко зазначав деяке відставання в розвитку своїх випускників від робфаківців Харкова.

Отже, найменша втрата в сімейному вихованні не може не впливати на процес виховання. Ще про одну помилку з даного питання: в 20-х роках і пізніше розповсюджувалася ідея про те, що з просуванням до «світлого майбутнього» необхідність у сімейному вихованні відпадає. Після годування маленькі діти здаються у відповідні виховні заклади, де педагоги – вихователі без помилок, на науковій основі забезпечують становлення покоління. А батьки? Вони зайняті всебічним гармонійним розвитком: праця на підприємствах, наука, етика і естетика, спорт, художня самодіяльність і т. ін. І в будь-яку хвилину вільне спілкування з дітьми.

Що тут хибного, чи, можливо ви погоджуєтеся з такими прогнозами? Звичайно, ці думки нежиттєві: життя без батьківської любові і для батьків, і для дітей є не повноцінним. Діти дають дорослим не менше, ніж ми дітям. Майбутнє сім’ї – це сім’я високої культури почуттів і високої культури спілкування.

У школах-інтернатах для сиріт імітується вплив сім’ї, але оптимальних умов педагоги ще не знайшли.

Саме роллю сім’ї пояснюється і такий феномен як вундеркінди.

Сашку Селезньову 6 років. Розмовляємо з ним.

- Сашко, що таке погода? - Роздуми 2-3 секунди.

- Погода – це імпульс природи.

- А що ж таке горе? Сашко відповідає зразу ж.

- Це те, чого не можна виправити.

- Що таке душа?

- Душа – головний орган людини.

- Що таке гордість?

- Гордість, коли людина підносить себе ще більше, ніж треба і виділяє себе за межі свого життя.

Відповіді повчальні, справді ж?

- Чим відрізняється учень від учителя? - Відповідь звучить справедливо і діалектично: «У вчителя розум у голові, а в учня – в підручнику».

- А ось ще Сашкові афоризми:

Взятка – людина взяла не в борг.

Зло – виявлення нікчемної людини.

Вчена людина та, яка в молодості обдумала, а на старість отримала нагороду.

- Хто такі філософи?

- Розширювачі проблем.

- А дурень?

- Колесо, яке застрягло.

- А дідусь?

- Підручник для маленького, але цей підручник він швидко розшарпає.

- Кожух?

- Шкіра навиворіт.

Зовсім маленький хлопчик усвідомлює дуже не прості поняття, формулює їх коротко, образно, точно. Звідки дитина все це знає? Чи є ця чудова Сашкова мудрість продуктом його особистого мислення, чи це здатність почути, увібрати і відібрати? І таких дітей немало. Трирічні музиканти, шестирічні математики, семирічні композитори, художники, тринадцятирічні гімнастки. Їх багато, просто ми дуже часто проходимо повз них, не помічаючи.

Вважається, головна умова, яка породжує вундеркіндів – вплив сім’ї. Батьки у сім’ях однозначно стверджують про постійне спілкування з дітьми, застосування розвиваючого навчання в становленні юних особистостей. Спілкування характеризується не тільки частотою, але й насиченістю, компактністю.

Таким чином, сім’я в системі готує дітей до суспільно-трудового і особистого життя в значній мірі незамінними засобами суспільного виховання. Ось як чинне законодавство стверджує це: Закон України «Про освіту», стаття 54 говорить: «Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості... Батьки зобов’язані:

- постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до Вітчизни, рідної мови, культури, сім’ї, повагу до національних, історичних, культурних цінностей інших народів;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у загальноосвітніх навчально-виховних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту в обсязі державних вимог;

- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

- держава надає батькам і особам, які їх заміняють допомогу у вихованні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї».

У той же час аналіз життя сучасної сім’ї показує, що в ній відбуваються суттєві зміни, які ніскільки не полегшують вирішення завдань виховної роботи.

Розглянемо найосновніші з них.

Насамперед, збільшується кількість інформації, яку отримують діти без контролю батьків. Інформаційний бум – сенсація століття! Раніше дорослі були безперечним авторитетом, як носії знань мали монополію на інформацію. Саме від них у більшості діти отримували достовірні відомості про світ. У наші дні дорослі втратили цю монополію і втратили дещо в авторитеті у погляді своїх чад. Діти поглинають масу інформації, яка надходить до них з різних каналів (телебачення, радіо, преса).

Однак ця обширна інформація, здобута з оточуючого світу, позбавлена системи, повсякчас є розірваною, незрозумілою дітям. Через це роль батьків полягає в тому, щоб допомогти дати оцінку, засвоїти відомості, які набуваються дітьми. І це потребує від них чуйності, уважності, витримки і, звичайно, компетентності.

По-друге, відбувається процес прискорення розвитку дітей – акселерація. Не випадково доведено, що фізичне дозрівання молоді в наш час прискорилось на 2-3 роки порівняно з початком століття.

Але акселерація охоплює сферу статевого і емоційного дозрівання, і в той же час майже не поширюється на розвиток інтелекту. У результаті цього виходить, що на шкільній лаві вже у 8-9 класах сидять майже чоловіки і майже жінки, цілком підготовлені природою хоч сьогодні одружитися і вийти заміж, але за розумовим розвитком залишаються підлітками. Це серйозна побутова, соціальна і моральна проблема. Кожного разу, коли хто-небудь з доріканнями говорить підлітку «я в твої роки...», нехай в думці, робить перерахунок, додаючи підлітку 2-3 роки, маючи на увазі емоційну, статеву, фізичну зрілість.

По-третє, поглянемо на склад сім’ї. Статистика стверджує, що замість напівпатріархальних сімей з дідами й онуками в одному гнізді нормою стають малочисельні сім’ї: батько, мати, одна-дві дитини. Специфічні сімейні традиції і мораль змінюються груповими нормами побуту. Замість: «У нас Іванових заведено» тепер орієнтир на той стиль життя, який прийнято у певному крузі.

Відчутні зрушення в складі сім’ї визначають і зміну пропорцій між чоловічим і жіночим її початком. У наш час у виробничо-суспільній сфері активізувались жінки-дружини, жінки-матері. Значно більше тепер з’явилося жінок ділових, заповзятливих, енергійних. І, навпаки, приглушуються споконвічно жіночі якості: чутливість, м’якість, домовитість, потяг до затишку. У результаті цього емоційний клімат сім’ї стає жорстоким, раціональнішим, втрачаються деякі півтони.

Усе це потребує від батьків підвищення їх ККД спілкування з дітьми, підвищення його “педагогічної цінності”.

По-четверте, багато в нас дітей, які залишені одним із батьків. У деяких регіонах число розлучень досягає 50 % і в більшості сімей є малі діти. У життя вступають люди уже з дитинства, надломлені, емоційно нерозвинені, а то й морально покалічені, які на світ дивляться із заздрістю або навіть зі злобою, почуттям образи, наділені всілякими відхиленнями від істотно людських якостей.

По-п’яте, сучасний рівень суспільного розвитку ставить на порядок денний нові педагогічні завдання, якіі необхідно вирішувати і в школі, і в сім’ї: оптимальні людські якості – вміння взаємодіяти з оточуючими, керувати і підкорятися; бути здатним вступати в контакти зі значно більшою кількістю людей, ніж раніше, знаходити спільну мову з ближнім, легко входити в положення іншого, керувати своїми симпатіями та антипатіями, бути завжди витриманим, доброзичливим; людина повинна успішно жити і працювати в умовах швидкої технізації життя; в умовах перевантаження, їй потрібна внутрішня гнучкість, організованість, уміння легко переключатися, зосереджуватися, знаходити в природі та мистецтві джерела повного відпочинку і емоційної зарядки.

Саме тому батьки з раннього дитинства зобов’язані піклуватися про душевне здоров’я, про керування емоціями – одним словом про психологічну пристосованість до бурхливих ритмів і темпів сучасної дійсності.

Як бачимо, турботи сім’ї, не зважаючи на все те значне, що робиться в Україні для дітей, їх батьків, не стають легшими, а, навпаки, важчими. Звинувачувати тут немає кого.

Життя йде вперед, людське суспільство розвивається та ускладнюється, тому батьки повинні знати про ці та інші проблеми сімейного виховання і враховувати їх у повсякденній діяльності. Щоб уникнути педагогічної непідготовленості батьків, яка може призвести до серйозної помилки в сімейному вихованні, святий обов’язок школи, вчителів – підвищувати педагогічну культуру батьків, тобто озброїти їх теоретичними знаннями та педагогічними вміннями, навичками, прищеплювати вміння організовувати педагогічно доцільні сімейні стосунки.

Основні умови успішного виховання дітей у сім’ї.

а) Особливо впливає на виховання дітей сімейна атмосфера. Вона складається з поведінки батьків, взаємостосунків членів сім’ї, включає в себе все духовне життя сім’ї, її суспільну, громадянську направленість, ставлення до праці і оточуючих людей, всю організацію життя та побуту сім’ї. Особливо важливі компоненти сімейної атмосфери – громадянська свідомість батьків і всіх старших членів сім’ї (в сім’ї знають про трудові та суспільні справи батьків, спільно переживають радість успіхів), участь всіх членів сім’ї в праці з самообслуговування і організації побуту сім’ї (кожен її член має постійні трудові обов’язки).

Сварки і непорозуміння в сім’ї пригнічують дітей, озлоблюють їх, викликають недовіру до дорослих. Навпаки, в дружніх сім’ях з трудовими традиціями, з організованим порядком життя, з постійною розумною увагою й єдиними вимогами до дітей, в атмосфері любові й щастя і діти виростають щасливими, життєрадісними, високоморальними та гуманними людьми. Люди, які прожили довге щасливе життя згадують, що всьому найкращому у собі вони зобов’язані, насамперед, сім’ї.

б) Із вступом дитини до школи роль сім’ї не знижується. Починають діяти нові вимоги, які виходять із школи. Тому важливо, щоб діти почували у всьому єдність школи і сім’ї, не тільки єдність у формальних вимогах, але й у відповідності між ідеями, які засвоюються в школі, й тим, що вони бачать у своїй сім’ї єдність слів і справ, що сприяє формуванню принципових, моральних натур. На жаль, є сім’ї, в яких умови відрізняються від тих моральних засад, що формує школа. Це сім’ї, де переважає користолюбство, де мають місце грубе відношення до жінки-матері, п’янки та інші вади. У цих сім’ях важко дітям, і тільки тактовний, розумний вплив дозволить їм подолати протиріччя. Є багато добрих сімей, де діти пишаються своїми батьками, глибоко поважають їх і намагаються бути схожими на них. Ось, наприклад, велика сім’я, де виріс Олексій Архипович Леонов. Він був передостанньою, восьмою дитиною. З цієї сім’ї вийшли техніки, інженери, педагоги, лікарі, моряки, музиканти, художники. Всі вони міцно прив’язані до своєї сім’ї, хоч давно перегнали батьків за освітою, ставляться до них із великою повагою. У них, як і в далекому дитинстві, батьки – авторитет для дітей. Адже діти ніколи не бачили між ними сварки і жили за правилом: поважай старших, допомагай молодшим. Усі в сім’ї сумлінно працювали і багато часу віддавали суспільним справам. Прикладом були батьки. Мати, майже неписьменна, вчилася разом із дітьми. Батько і після 70 років часто бував на своєму заводі і виконував громадські доручення. Як у всякій гарній сім’ї в них є свої традиції. Багато років у сім’ї Леонових існує сімейна рада, на якій з повагою прислухаються навіть до думки молодших. Тут обговорюють політичні події, прочитану книгу, картини й вистави, розподіляють витрати. Майже шосту частину грошей витрачають Леонови на книжки, журнали, кіно, театр. Діти ніколи не сідають за стіл поки батьки не зайняли своїх місць, ніхто не починає їсти, поки не почали батьки.

в) Дуже велике виховне значення позитивних сімейних традицій. Традиції – це стійкі, неодноразові, повторювані, а значить, звичні для сім’ї заняття, явища або вчинки. Часто вони переходять із покоління в покоління. Традиції створюють стиль сім’ї, її уклад. Вони зміцнюють сім’ю, формують почуття гордості й честі. Завдяки постійності й стійкості традицій в сім’ї створюються такі умови, за яких прискорюється поява стійких звичок, набуття стійких норм поведінки. Традиції бувають різні: добрі, корисні; наприклад, відзначати пам’ятні дні життя членів сім’ї, допомагати одне одному, ділитися новинами про свої справи, всією сім’єю збиратися в певні години, спільно читати вголос і багато інших. Є погані традиції. У неорганізованих сім’ях, як правило, немає традицій. Добрі традиції треба створювати і зберігати, тому що вони сильно впливають на дітей. Там де немає добрих традицій, життя дітей збідніле.

г) Однією з найголовніших умов виховання є авторитет батьків. Під авторитетом слід розуміти вплив батька й матері на дітей, який ґрунтується на повазі і любові до батьків, довіри до їх життєвого досвіду, їх слів, справ, вчинків. В основі авторитету батьків лежать, насамперед, громадянські якості, моральне обличчя, працелюбність, справедливість, делікатність батьків, постійна увага до дитячого життя, вміння зрозуміти внутрішній світ дитини і своєчасно прийти на допомогу, не зачіпаючи їх самостійності. «Главным основанием родительского авторитета, - писав А. С. Макаренко, - только и может быть жизнь и работа родителей, их гражданское лицо, их поведение», (А. С. Макаренко, т. 4, стр. 357). Дитина повинна знати, де і як працюють її батьки, старші брат і сестра. Ставлення батьків до своєї роботи, радість трудовим успіхам – все це вбирається дитиною. Гордість батьків за свою працю змушує дитину поважати працю, прагнути до гарних успіхів у навчанні.

Важливою складовою частиною батьківського авторитету є справжня любов до дітей у сім’ї з боку всіх членів сім’ї. Ця любов повинна ґрунтуватися на повазі до особистості дитини, знанні її інтересів, прагнень; уміння своєчасно надати допомогу, підтримку, дати дружню пораду. Треба поєднувати високу вимогливість до дітей з любов’ю до них, виражати свою повагу до особистості дитини через вимогливість до неї. З віком і розвитком дитини вимоги до неї ускладнюються. Всепрощення батьків – фальшива основа авторитету. Деякі батьки намагаються будувати авторитет на засадах, характерних старій сім’ї. А. С. Макаренко показав декілька видів фальшивого авторитету: це спроби завоювати авторитет через погрозу, чванство, холодність, сентиментальну любов, панібратство, підкуп та. ін.

Справжній авторитет – це природній результат способу життя батьків, чесного виконання ними своїх громадянських і батьківських обов’язків.

д) Однією з умов сімейного виховання є здоровий побут сім’ї. Він проявляється в правильній організації праці й відпочинку, в правильному розподілі бюджету, в загальному порядку, що встановлений у сім’ї. Зараз побутові умови людей значно покращились, але не завжди ця обставина використовується в інтересах правильного виховання. Є великі квартири, в яких дорога обстановка витіснила необхідні для занять дітей речі і навіть куточок школяра.

Головним змістом життя сім’ї є праця, але організація життя повинна бути такою, щоб вистачало часу на спільні прогулянки, читання, прослуховування музики, відвідування кіно та театрів. Це цілком можливо при правильному розподілі домашніх справ між всіма членами сім’ї. Культура використання вільного часу закладається, насамперед, у сім’ї. Моральній єдності старших і молодших сприяє зацікавленість всіх членів сім’ї якою-небудь справою. Існують сім’ї театралів, спортивні сім’ї, туристичні, книголюбів. Спільні заняття з дітьми технікою, колекціонуванням, садівництвом збагачують, облагороджують побут сім’ї. Здоровий побут сім’ї створюється також там, де дорослі з великою увагою ставляться до навчальних громадських справ своїх дітей. Інтерес дорослих до шкільних справ учня допомагає йому усвідомлювати складність і відповідальність навчальної праці.

е) Велике значення для дітей має бадьорий життєрадісний настрій у сім’ї, те, що А. С. Макаренко назвав «общим тоном семьи». На думку А. С. Макаренка, «общий тон семьи» впливає на дитину незалежно від суб’єктивних бажань батьків, часто навіть всупереч цим бажанням. Іноді батьки намагаються приховати від дітей свої сварки та. ін. Але дитина дуже чутлива до зміни загального настрою в сім’ї, до найменшого прояву неправди чи обману. Таким чином, існує закономірний зв’язок між психологічним кліматом, або загальним тоном сім’ї, і результатами виховання дітей: міцна дружна сім’я виховує прямі, щирі характери. У кожній сім’ї свої складності та переживання, але в ім’я дітей треба вести себе стримано. Оптимізм у сім’ї, віра в те, що все погане буде переборено створює сприятливі умови для виховання. Сім’я, де всі ниють і жаліються на життя і людей, де не вміють радіти, є непридатним середовищем для дитини, схожим до того, коли рослина росте без світла і тепла.

ж) Умови сімейного виховання пов’язані також зі структурою сімї.

Найбільш сприятливі обставини, як правило, складаються в тих сім’ях, де є батько, мати і декілька дітей. У таких сім’ях формуються колективні зв’язки та інтереси, виникає природна ситуація для постійних моральних вправ, для прояву турботи про молодших і слабших, повага до старших, поєднання своїх інтересів із інтересами та потребами інших членів сімї, керування своїми почуттями та ін.

Таким чином, виховний вплив сімї визначається всім її укладом, громадською направленістю, трудовою діяльністю, взаємовідносинами з батьками і їх ставленням до дітей, авторитетом батьків, загальним тоном життя, організацією побуту та характером відпочинку. Не заперечуючи важливості прямого впливу на дитину, А. С. Макаренко справедливо підкреслював значення організації життя сімї та життя дитини в ній, вважаючи це найбільш важливим завданням батьків.

Зараз уже стало аксіомою положення про те, що батьки, насамперед, повинні бути добрими громадянами. Але та обставина, що в добрих людей не завжди добре виховані діти, говорить, що для правильного виховання дітей батькам потрібні ще й особливі якості, які визначають їх як вихователів.

з) Дослідження практики сімейного виховання, згадка різних людей про своє дитинство, тези видатних педагогів про сімейне виховання підтверджують правомірність такого поняття як педагогічна майстерність батьків. На нашу думку, педагогічна майстерність батьків повинна включати в себе наступні основні складові: почуття міри, наполегливість, послідовність у вимогах до дітей, педагогічний такт, використання батьками різних методів виховання та дотримання принципів виховання. Розглянемо ці поняття.

Головне в батьківській майстерності – почуття міри у взаємовідносинах із дітьми, тобто вміння бути вимогливими без прискіпливості, добрими без слабкості, бути ласкавими, але не розпещувати і не потурати надмірним пустощам, розвивати самостійність, не залишаючи дітей, у той же час, без контролю, допомагати не перетворюючи допомогу в опіку. Це почуття міри можливе лиш при наявності розумної, а не сліпої любові. Любов до дітей – глибоке та сильне почуття, в якому проявляється природний інстинкт. Любити розумно – означає постійно проявляти турботу про всебічний розвиток дитини, зберігати близькість з дітьми, знати їх інтереси, радощі і печалі, своєчасно приходити на допомогу в той же час бути вимогливими. Є батьки, які в своїй любові до дітей готові піти на будь-які жертви, щоб ні в чому не відмовляти своїм чадам і нічим їх не завантажувати. У таких сім’ях діти звикають тільки вимагати й отримувати, нічого не даючи взамін. Так виростають бездушні егоїсти.

ІІІ. Які ж рекомендації будуть доцільними щодо спільної роботи сім’ї та школи у вихованні дітей?

У цьому плані можна виділити два напрямки. Перший – педагогічна освіта, озброєння батьків знаннями педагогічної науки та практики. Допомога в удосконаленні сімейної педагогіки (допомогти її підняти із знахарського на науковий рівень). Другий напрямок організація батьківської громади для спільної діяльності, яка б була направлена на підвищення якості навчально-виховного процесу та матеріальне зміцнення школи.

Про педагогізацію батьків, ще А. В. Луначарський писав, що справді демократичною та культурною держава може бути настільки, наскільки вона є педагогічною. Роль педагогічних знань дуже зросла, вони стають основними, від них залежить прогрес людства. У теорії й практиці утвердилися дві форми роботи з батьками: індивідуальна та колективна (масова).

Основні форми роботи, які проводяться в класному колективі:

а) масові

- батьківські збори класу;

- педагогічні бесіди та лекції;

- робота з батьківським комітетом.

б) індивідуальні

- педагогічна консультація в школі та вдома;

- керівництво педагогічною самоосвітою.

Форми роботи, які проводяться в шкільному колективі:

- батьківські збори школи (конференція);

- батьківський день (день відкритих дверей);

- випуск стінгазети – органу батьківського комітету школи;

- роботи зі шкільним батьківським комітетом;

- групові консультації;

- виставки, усні журнали, гра “Питання і відповіді” та ін.

Розглянемо деякі з них:

Батьківські класні збори – це спільна робота педагогічного колективу і колективу батьків певних класів. Збори дозволяють конкретизувати, зробити більш діючою педагогічну пропаганду серед батьків. Якими рекомендаціями слід керуватися класним керівникам під час підготовки та проведення класних батьківських зборів?

Дуже важливою є тематика зборів, які проводяться. Доцільно мати перспективний план проведення батьківських зборів і педагогічних бесід з батьками учнів на 11 років. Під час укладання тематики, слід врахувати, що батькам кожного класу протягом навчального року необхідно дати повний мінімум знань у відповідності до завдань класу та вікових особливостей учнів (“Привчання школярів до посильної праці”, “Як допомогти дітям добре вчитися”, “Про вибір професії”, “Про виховання чесності та правдивості”, “Авторитет і особистий приклад батьків” та ін.).

Змістовним та корисним можуть бути тільки ті збори, яким передує вдумлива і різностороння робота.

Що значить підготувати збори?

З’ясувати порядок денний, підготувати змістовну доповідь, підготувати основних виступаючих, написати проект рішення, забезпечити присутність всіх батьків на зборах, організувати виставку, виступ художньої самодіяльності учнів.

Чергові збори треба починати з короткої інформації про виконання минулого завдання. Всі ці компоненти будуть поступово привчати батьків до відповідальності за справи всього колективу та об’єктивно оцінювати свою дитину.

Вважається, що на батьківських зборах у кожного з батьків повинні виникнути якнайменше дві асоціації щодо класних справ дитячого колективу і місця у цьому колективі дитини даних батьків і, по-друге, що і як треба робити, щоб закріпити позитивне й удосконалювати те позитивне у суспільному та сімейного вихованні. Саме тому тенденція удосконалення батьківських зборів повинна лежати в площині посилення їх педагогічної направленості, підвищення педагогічної культури батьків.

Педагогічні бесіди для батьків класу – найпопулярніша форма педагогічної освіти. Вони досягають своєї мети за умови, якщо проводяться регулярно і за певною програмою. Головними ідеями повинні бути:

- попереджуючий, випереджаючий характер бесід;

- інтенсивне здійснення педагогічного всеобучу в період найвищої виховної активності батьків (початкові класи);

- спрямованість просвіти на подання практичної допомоги сімї, навчання батьків практичним навичкам і вмінням;

- відповідність тематики запитам, інтересам батьків, конкретним завданням виховання і навчання.

Це забезпечується:

- наявністю в школі перспективного плану педагогічної освіти батьків з 1 по 11 клас (щорічно 6-7 бесід, один раз на місяць);

- бесіда, лекція не повинні бути довгими за часом (не більше 40 хвилин), а після бесіди – обмін думками, питання;

- після викладу теорії питання дається аналіз позитивних і негативних прикладів, загальні рекомендації, перелік літератури з даної теми;

- кожне заняття повинно включати практичні завдання з виховання дітей, вручення пам’яток з обговорюваної теми.

Батьки – активна, думаюча і вдячна аудиторія. Нерідко після вдалої бесіди сім’я живе декілька днів її обговоренням. Саме тому завдання вчителя ретельно підбирати і відбирати, педагогічно “озвучувати” весь той життєвий матеріал, який би хвилював батьків, переконував, учив, попереджував.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)