Правове регулювання банкрутства

ТП-IV-1,2

ФТ-ІІІ-1

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

(Законодавство)

Лекція № 8

Правове регулювання банкрутства

1. Поняття банкрутства. Суб’єкти банкрутства.
2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству.
3. Провадження у справах про банкрутство.
4. Ліквідаційна процедура.
5. Мирова угода.

1. Поняття банкрутства. Суб’єкти банкрутства

Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів вре­гульовані положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом», а також Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом».

Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності-боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задово­лення вимог кредиторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовують­ся до юридичних осіб - казенних підприємств, а також до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права ко­мунальної власності, якщо стосовно них виключно на пле­нарному засіданні відповідної ради органів місцевого са­моврядування прийняті рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про бан­крутство регулюються також Господарським процесуаль­ним кодексом України, про що в Законі робляться спе­ціальні застереження. Особливості провадження у спра­вах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, по­няття якого містить стаття 1 Закону «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається не­здатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної проце­дури. З порівняльного аналізу назви ст. 209 ГК - «Неспро­можність суб’єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає термі­ни «нездатність» і «неспроможність» як тотожні (це важ­ливо, оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оперує терміном «неспроможність»).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) розуміє під неплатоспроможністю неспроможність суб'єкта підприєм­ницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'я­зання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язко­ве державне пенсійне страхування, податків і зборів (обо­в'язкових платежів) не інакше як через відновлення пла­тоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможні­стю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяль­ності внаслідок її економічної нерентабельності, безпри­бутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього стро­ки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вис­тачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Особливістю Закону «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин - матеріальні (організаційно-правові та частково проце­дурні), що пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні - пов'язані з визнанням борж­ника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів щодо запобігання банкрутству боржни­ка (надання фінансової допомоги, досудова санація). Ок­ремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпоряджен­ня майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом са­нації тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушен­ня провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкрит­тя ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, але і фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємниць­кої діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень статті 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії - суб'єкти підприємницт­ва, які називаються в Законі боржниками або банкрутами.

Згідно з ч. З ст. 214 ГК процедури, передбачені кодек­сом (розпорядження майном боржника, мирова угода, са­нація боржника, ліквідація банкрута - ч. 1 ст. 212 ГК), не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають при­ватизації, вказані процедури застосовуються в частині са­нації чи ліквідації лише після виключення їх у встанов­леному порядку з переліку об'єктів, що не підлягають при­ватизації.

Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва (на­приклад, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільсь­когосподарських підприємств; страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів; громадян-підприємців тощо) закон визначає особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством Украї­ни з урахуванням відповідних положень міжнародних до­говорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 214 ГК).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридич­них осіб, які не займаються згідно з їх статутами (поло­женнями) систематичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб - не підприємців.

Боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, не­спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати стра­хових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого стро­ку їх сплати.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх ста­діях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені докумен­тами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за пра­вильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших дер­жавних органів Закон, зокрема, відносить: органи місце­вого самоврядування або центральні органи виконавчої вла­ди (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпе­ки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльні­стю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).

Відповідно до Закону кредитори поділяються на два види - конкурсні і поточні. Конкурсні кредитори - це кре­дитори за вимогами до боржника, що виникли до порушен­ня провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з законом і зобов'язання яких не за­безпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

1. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банк­рутство», положення якого регулювали головним чином процедуру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 року Закон України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банк­рутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосов­но такого важливого ринкового інструменту, яким є банк­рутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ГК та п. 1 ст. 2 Закону держав­ну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечен­ня умов реалізації процедур відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом щодо дер­жавних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підприємницької діяль­ності інших форм власності у випадках, передбачених За­коном, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встанов­леному порядку.

Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р., Міністерство економіки, зокрема:

а) здійснює повноваження державного органу з питань банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом»:

проводить державну політику щодо запобігання банк­рутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності у випадках, передбачених Законом;

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом; пропонує господарському суду кандидатури арбітраж­них керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств, щодо яких по­рушено справу про банкрутство, та в інших випадках, пе­редбачених Законом;

організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрут­ство, встановлює та затверджує форму подання арбітраж­ним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено про­вадження у справі про банкрутство;

організовує у передбачених Законом випадках прове­дення експертизи фінансового становища підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення су­дом експертизи та надання відповідного доручення;

готує у передбачених Законом випадках на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрут­ства або доведення до банкрутства;

готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів Ук­раїни у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства, здійснює методологіч­не забезпечення у цій сфері;

б) утворює державну госпрозрахункову установу (агент­ство) з питань банкрутства;

затверджує положення про державну госпрозрахунко­ву установу (агентство) з питань банкрутства;

призначає на посаду та звільняє з посади керівника дер­жавної госпрозрахункової установи (агентства) з питань банкрутства, укладає та розриває з ним контракт;

в) проводить за участю міністерств, інших органів ви­конавчої влади аналіз фінансово-господарського станови­ща суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній власності, з метою виявлення серед них борж­ників та запобігання їх банкрутству, розробляє за участю органів виконавчої влади відповідні заходи;

вносить пропозиції щодо проведення досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності, погоджує в установленому порядку умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудо­вої санації стосовно таких суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі з питань набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренди майна підприємства, задоволення ви­мог кредиторів шляхом переведення боргу (частини бор­гу) на інвестора;

забезпечує в установленому порядку фінансування за­ходів щодо проведення досудової санації, погоджує умови досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності;

г) веде в установленому порядку реєстр суб'єктів підприємницької діяльності, які мають грошові зобов'я­зання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання перед бюджетами та державними цільовими фондами;

проводить у встановленому порядку експертизу про­ектів, програм оздоровлення фінансового становища суб'єктів підприємницької діяльності, включених до реє­стру;

забезпечує разом з міністерствами, іншими органами виконавчої влади дотримання інтересів держави під час проведення суб'єктами підприємницької діяльності, вклю­ченими до реєстру, розрахунків, які здійснюються шля­хом заліку заборгованості, вимог, зобов'язань, у тому числі перед бюджетами та державними цільовими фондами;

погоджує проведення викупу у суб'єктів підприємниць­кої діяльності, включених до реєстру, боргових зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів;

д) формує та веде єдину базу даних про боржників, виз­наних у встановленому порядку банкрутами;

є) бере участь у підготовці пропозицій щодо продажу частини майна боржника - державного підприємства у про­цедурі санації, майна державного підприємства - банкру­та, стосовно якого господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію;

є) розробляє разом з міністерствами, іншими централь­ними органами виконавчої влади пропозиції щодо створен­ня нових робочих місць, соціального захисту і перепідго­товки працівників, які вивільняються у зв'язку із здійсненням заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності - боржників, із виз­нанням суб'єктів підприємницької діяльності - борж­ників банкрутами;

ж) формує навчально-методичну базу підготовки фахівців з питань банкрутства, організовує їх навчання, підвищення кваліфікації.

Обов'язок вживати своєчасні заходи щодо запобігання банкрутству підприємства-боржника, крім уповноважено­го органу, ч. 1 ст. 211 ГК та Законом покладено також на засновників (учасників) боржника - юридичної особи, власника майна, центральні органи виконавчої влади, орга­ни місцевого самоврядування, наділені господарською ком­петенцією, в межах їх повноважень.

Законодавством передбачено два види позасудових про­цедур, які можуть провадитися з метою запобігання банк­рутству: фінансова допомога і відновлення платоспромож­ності боржника (досудова санація).

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного (комуналь­ного) або приватного підприємства, засновниками (учас­никами) боржника - юридичної особи, кредиторами бор­жника, іншими особами. Як встановлено ч. З ст. 211 ГК, подання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед осо­бами, які подали допомогу, в порядку, встановленому за­коном.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати влас­ник майна (орган, уповноважений управляти майном) бор­жника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржни­ка шляхом реорганізаційних, організаційно-господарсь­ких, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрут­ство. Досудова санація державних підприємств провадить­ся за рахунок коштів державних підприємств та інших дже­рел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Держав­ного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет.

Умови проведення досудової санації державних підпри­ємств за рахунок інших джерел фінансування погоджують­ся з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 211 ГК).

Порядок досудової санації державних підприємств зат­верджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 515.

Санація боржника може застосовуватися не тільки як досудова, але і як судова процедура (у разі порушення про­вадження у справі про банкрутство). Оскільки порядок її проведення регламентується процесуальними нормами, це питання доцільно розглянути у відповідному параграфі цієї теми.

1. Провадження у справах про банкрутство

Провадження за цією категорією справ здійснюють орга­ни правосуддя в господарських відносинах - господарські суди. Підвідомчість цих справ господарським судам вста­новлює п. 1 ст. 6 Закону «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом», згідно з яким справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням борж­ника, та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а провадження у справах про банкрутство регу­люється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчи­ми актами.

Провадження у справах про банкрутство можна поділи­ти на кілька стадій:

- порушення провадження у справі;

- підготовче засідання господарського суду;

- виявлення кредиторів та інвесторів;

- попереднє засідання господарського суду;

- проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

- винесення ухвали про санацію;

- визнання боржника банкрутом і відкриття ліквіда­ційної процедури;

- припинення провадження у справі про банкрутство.

Розглянемо зазначені стадії детальніше.

На стадії порушення провадження у справі господарсь­кий суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню.

Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі і повинна містити відомості, зазначені в ст. 7 Закону. Крім того, до заяви мають бути додані документи, перелік яких визначений ст. 7 Закону в залежності від особи заявника (кредитор, боржник, орган державної податкової служби). Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону.

Суддя господарського суду приймає заяву про порушен­ня справи про банкрутство, якщо вона подана з дотриман­ням встановлених вимог.

Згідно з п. 2 ст. 8 Закону, суддя відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, виносячи при цьому відповідну ухвалу, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності вже порушено спра­ву про банкрутство;

якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушен­ня справи про банкрутство, в сумі складають менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено Законом;

вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою. Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повер­тає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо мають місце порушення, передбачені п. 1 ст. 9 Зако­ну. Повернення заяви не перешкоджає повторному звер­ненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо про­тягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення вимог.

При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вказуєть­ся про прийняття заяви до розгляду, про введення проце­дури розпорядження майном боржника, призначення роз­порядника майна, дату проведення підготовчого засідан­ня суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про бан­крутство, введення мораторію на задоволення вимог кре­диторів.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог креди­торів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих доку­ментів та інших документів, за якими здійснюється стяг­нення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосо­вуються інші санкції за невиконання чи неналежне вико­нання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати стра­хових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосо­вується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 17 Закону. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не по­ширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю гро­мадян, авторської винагороди, а також на вимоги креди­торів, які виникли після порушення провадження у справі. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, вста­новленому ст. 14 Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черго­вості, встановленому ст. 31 Закону.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, про­вадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється вик­лючно за ухвалою господарського суду, в провадженні яко­го знаходиться справа про банкрутство боржника.

Ухвала направляється сторонам та державному органу з питань банкрутства.

Підготовче засідання господарського суду необхід­не для:

оцінки поданих документів;

заслуховування пояснення сторін;

розгляду обґрунтованості заперечень боржника;

призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо;

розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підго­товчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заяв­ника подати до офіційних друкованих органів (газети Вер­ховної Ради України «Голос України» та газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», друкованих видань відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржни­ка) у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій, зокрема, мають бути визначені розмір вимог креди­торів, дата складання розпорядником майна реєстру ви­мог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата за­сідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом, чи припинен­ня провадження у справі (п. 11 ст. 11 Закону).

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення гро­шових вимог кредиторів згідно з Господарським процесу­альним кодексом України та п. 1 ст. 12 Закону, а також вводити мораторій на задоволення вимог кредиторів.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів господарський суд вводить процедуру розпорядження май­ном боржника і призначає з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, розпорядника майна. Правовий статус розпоряд­ника майна визначений, зокрема, ст. 13 Закону.

Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання конкурсними кредиторами у місячний строк з дня опуб­лікування оголошення про порушення справи про банк­рутство до господарського суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закін­чення строку, встановленого для їх подання, або не заяв­лені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашени­ми, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою зат­верджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є гра­ничним і поновленню не підлягає.

Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять ба­жання взяти участь у процедурі санації боржника) пода­ють розпоряднику майна заяву про участь у санації борж­ника та свої пропозиції щодо санації (план санації).

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомля­ються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, до яких, крім сторін, згідно з За­коном відносяться арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з пи­тань банкрутства, представник органу місцевого самовря­дування, представник працівників боржника.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпо­рядником майна до реєстру вимог кредиторів. За резуль­татами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кре­диторів, та призначається дата проведення зборів креди­торів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за резуль­татами попереднього засідання господарського суду роз­порядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів креди­торів та організує їх проведення.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

вибори членів комітету кредиторів;

визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

інші питання, передбачені Законом.

Обраний на час дії процедур банкрутства зборами кре­диторів комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб) приймає рішення про:

вибори голови комітету;

скликання зборів кредиторів;

підготовку та укладення мирової угоди;

внесення пропозицій до господарського суду щодо про­довження або скорочення строку процедур розпоряджен­ня майном боржника чи санації боржника;

звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкру­том і відкриття ліквідаційної процедури, припинення по­вноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення но­вого арбітражного керуючого (розпорядника майна, керу­ючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладен­ня арбітражним керуючим значних угод боржника, чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

інші питання, передбачені Законом.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпоряд­ження майном, установленого відповідно до Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений.

З дня винесення ухвали про санацію:

керівник боржника відсторонюється від посади у поряд­ку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім ви­падку, передбаченого ст. 53 Закону;

припиняються повноваження органів управління бор­жника - юридичної особи, повноваження органів управлі­ння передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішен­ня про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;

арешт на майно боржника та інші обмеження дій борж­ника щодо розпорядження його майном можуть бути на­кладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не супере­чать інтересам конкурсних кредиторів.

Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право:

розпоряджатися майном боржника з урахуванням об­межень, передбачених Законом;

укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;

подавати заяви про визнання угод, укладених боржни­ком, недійсними.

Керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прий­няття рішення про санацію має право відмовитися від ви­конання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних по­вністю або частково, якщо:

виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахо­ваним на одержання позитивних результатів для боржни­ка в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки са­нації боржника;

виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Крім цього за заявою керуючого санацією господарсь­кий суд може визнати недійсною угоду боржника, що ук­ладена або виконана боржником з окремим кредитором чи іншою особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі про банкрутство, якщо:

відповідно до такої угоди кредитору чи на його користь здійснено оплату його вимог, які виникли до укладення зазначеної угоди, або в рахунок оплати зазначених вимог

передано (відчужено) майно боржника, за умови, якщо угоду укладено на день, коли сума вимог кредиторів до бор­жника перевищувала вартість його майна, та якщо внаслі­док реалізації угоди кредитор отримав більше, ніж він от­римав би у разі ліквідації боржника, якби реалізація такої угоди не відбулася;

відповідно до такої угоди боржником відчужено або придбано майно за цінами, що є відповідно нижчими за ринкові, за умови, якщо до дня укладення уго­ди або внаслідок її виконання майна боржника було (ста­ло) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

За угодою, що визнана господарським судом недійсною з вищезазначених підстав, кожна із сторін зобов'язана по­вернути іншій стороні все, що отримано за угодою, а у разі неможливості повернути отримане в натурі - відшкодува­ти його вартість у грошовій формі за ринковими цінами, що існували на день укладення угоди.

У разі оспорювання зазначених угод господарський суд має виходити з презумпції недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Обов'язок доказуван­ня платоспроможності (достатності майна для задоволен­ня вимог кредиторів) покладається на боржника.

Угода боржника, що укладена або виконана боржником-юридичною особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передува­ли дню порушення провадження у справі, що пов'язана з виплатою (виділенням) долі (частки) в майні боржника учасникові боржника у зв'язку з його виходом із складу учасників боржника, за заявою арбітражного керуючого або кредитора визнається господарським судом недійсною, а все отримане за цією угодою повертається боржникові.

Одним з основних обов'язків керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваже­ним управляти державним майном.

Припинення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до ст. 40 Закону господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1) боржник не включений до Єдиного державного реє­стру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетво­рення) юридичної особи;

3) у провадженні суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в по­рядку, передбаченому Законом;

5) затверджено мирову угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаче­ному ст. 32 Закону;

7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредито­рами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після по­рушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена у встановле­ному законом порядку.

Провадження у справах про банкрутство може бути при­пинено у випадках, передбачених п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях провадження у справі про банкрут­ство, тобто як до, так і після визнання боржника банкру­том; у випадках, передбачених п. З, 4, 7 і 8, - лише до виз­нання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, - лише після визнання боржника банкрутом.

1. Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону господарський суд приймає по­станову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання борж­ника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);

протягом шести місяців з дня винесення ухвали про са­націю боржника в господарський суд не подано план са­нації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задово­лення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією збо­ри кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією збо­рами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнад­цяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. б ст. 21 Закону);

господарський суд відмовив у затвердженні звіту керу­ючого чи такий звіт не був поданий в установлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону);

в установлені господарський судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття господарським судом ух­вали про припинення провадження у справі про банкрутство не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовже­ний господарським судом на шість місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прий­няття господарським судом постанови про оголошення бор­жника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури бор­жник юридично переходить у новий правовий статус - ста­тус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особли­вих юридичних положень:

підприємницька діяльність банкрута завершується за­кінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

. строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах за­боргованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута переста­ють бути конфіденційними чи становити комерційну таєм­ницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна бан­крута чи передачею його майна третім особам, допускаєть­ся в порядку, передбаченому Законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпоря­дження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банк­рутом, що виникли під час проведення процедур банкрут­ства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку передбачених Законом.

У постанові про визнання боржника банкрутом госпо­дарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала по­вноваження розпорядника майна або (та) керуючого сана­цією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відпові­дно до ст. 25 Закону такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає за­ходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження май­ном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебі­торської заборгованості банкруту;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допо­моги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно з ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття лік­відаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна бан­крута або отриманого для цієї мети кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення по заяв­лених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'я­заннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання доку­менти банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, вклю­чених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаче­ному Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з витань банкрутства в десятиденний строк з дня прийнят­тя рішення господарським судом та надає державному орга­ну з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

До складу ліквідаційної комісії включаються представ­ники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагля­ду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представ­ник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) бан­крута, які належать йому на праві власності або повного гос­подарського відання на дату відкриття ліквідаційної про­цедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включа­ються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства пере­даються в порядку, встановленому законодавством, до ко­мунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна бан­крута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встанов­лено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу май­на банкрута, склад, умови та строки придбання майна по­годжуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону Ук­раїни «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) виз­начається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і по­купцем відповідно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від прода­жу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів, вста­новлена ст. 31 Закону, згідно з якою:

у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної пла­ти за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які ма­ють дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на ро­боті (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, га­рантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для праців­ників, що направляються на обстеження до медичного зак­ладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до
порушення справи про банкрутство чи припинення трудо­вих відносин, а також вихідної допомоги, належної праці­вникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банк­рутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про пору­шення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

к витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'яз­ку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпо­рядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудо­вого колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виник­ли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю грома­дян, шляхом капіталізації відповідних платежів у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'я­зань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування, а також вимоги громадян -довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали май­но (кошти) довірителів (вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює уп­равління державним резервом;

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернен­ня внесків членів трудового колективу до статутного фон­ду підприємства;

у шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банк­рута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в ус­тановленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не вра­ховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановле­ного для їх подання, не розглядаються і вважаються пога­шеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не за­доволені за недостатністю майна.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залиши­лося після задоволення вимог кредиторів, передається влас­никові або уповноваженому ним органу, а майно держав­них підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідацій­ний баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквіда­тора та думки членів комітету кредиторів або окремих кре­диторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквіда­тора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банк­рутства про завершення ліквідаційної процедури.

1. Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розу­міється домовленість між боржником і кредиторами стосов­но відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (спи­сання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умова­ми мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені креди­торів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заста­вою майна боржника, висловили письмову згоду на укла­дення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені борж­ника приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які вико­нують повноваження органів управління та керівника бор­жника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова ко­мітету кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забез­печені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одно­стороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про розміри, по­рядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстроч­ку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх ча­стини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні пра­ва; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня ук­ладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення миро­вої угоди, встановленого Законом або якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючо­го (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для по­новлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути ос­каржена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням госпо­дарського суду у разі невиконання боржником умов миро­вої угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вва­жається неукладеною.

Поиск по сайту: