Самовиховання і перевиховання

План

1. Поняття про виховання, його структура, функції і рушійні сили. Особливості виховання.

2. Категорія «мети виховання» в педагогіці та базові поняття і терміни, пов’язані з нею.

3. Історичні аспекти визначення мети виховання.

4. Видатні педагоги і вчені про мету виховання.

5. Головна мета та завдання національної системи виховання в сучасній Україні. Фактори, що їх визначають. Виховний ідеал в педагогіці.

6. Трактування мети виховання в сучасних нормативних документах.

7. Закономірності і принципи виховання. Характеристика принципів виховання.

8. Аналіз принципів виховання

9. Народна педагогіка про суть, мету, принципи виховання.

10. Кодекс цінностей сучасного українського виховання.

1. Поняття про виховання, його структура, функції і рушійні сили. Особливості виховання.

Природа закладає основи і створює передумови для формування особистості. Людина — багаторівнева система, особли­вості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологіч­них і соціальних факторів, які через різні види діяльності впливають на її формування.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування людини, як особистості (Фіцула).

Виховання в широкому соціальному розумінні – це весь процес формування особистості, що проходить під впливом оточуючого середовища, умов, обставин, суспільного ладу.

Виховання в широкому педагогічному розумінні – це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні – це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів.

Виховання у гранично вузькому розумінні – це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком.(М.М. Фіцула)

Самовиховання і перевиховання

У структурі виховання в широкому розумінні цього процесу чільне місце посідає самовиховання і перевиховання.

Самовиховання — це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

Перевиховання — система виховних виливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у поведінці.

Особливості процесу виховання:

процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихо­вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет­ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад­ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити­ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі­нки. Це перший етап входження в систему виховного впли­ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль­ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави­ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відно­шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс­формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій­кими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».

4, Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю осо­бистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко­му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован­ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе­речності, що є його рушійними силами.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

— між необмеженими можливостями розвитку люди­ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед­бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло­гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз­витку, життєдіяльності дитини;

— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна­чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;

— між зовнішніми впливами і завданнями вихован­ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

Зовнішні суперечності:

— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

— між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців. При цьому варто озброювати вихованців ефективними методами долання бар'єрів і дбати про збереження їх здоров'я.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опо­середковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на­ціональна самобутність, природне середовище) та суб'єк­тивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники (фактори).

1. Категорія «мети виховання» в педагогіці та базові поняття і терміни, пов’язані з нею.

Мета – це те, до чого прагнемо, що треба здійснити; це усвідомлення уявного кінцевого результату певної діяльності.

В Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети її виховання. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і відображає ідеал людини в узагальненій формі. Ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формуються під впливом мети життя.

Загальною метою виховання у сучасному суспільстві є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Отже, від соціального, духовного і матеріального рівнів розвитку суспільства залежить формулювання мети виховання, яка визначає систему виховної роботи, а значить і майбутнє держави. Саме тому ідеал і мета виховання змінювались упродовж історичного розвитку людства, що можна проілюструвати за допомогою таблиці.

Таблиця 1.1

Поиск по сайту: