 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Етапи самовиховання
Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:
- з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;
- поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;
- початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.
Зважаючи на особливості етапів самовиховання, класний керівник повинен кваліфіковано планувати свою виховну роботу з учнями.
36. Рушійні сили та закономірності виховного процесу.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.
До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.
Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції.
Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.
Внутрішні суперечності:
а) суперечність між зростаючими соціальне значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання.
б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Зовнішні суперечності:
а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.
б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу.
в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;
г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками.
Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання
Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в такій послідовності:
Перший етап. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал.
Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження.
Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості.
Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.
За концепцією національного виховання-психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної діяльності поєднує в собі:
- високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології та характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії та сучасного буття;
- втілення типових якостей рідного народу, його духовного, культурного і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;
- високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емоційну культуру вчителя, прагнення до постійного самовдосконалення;
- любов до дітей і високу педагогічну культуру в тісному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;
- досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними, перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;
- розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впливати на емоційний стан учнів;
- мистецьке володіння словом, уміння чітко й точно формулювати, дохідливо, образно, емоційно передавати власні думки.
Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень.
Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання.
Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його.
Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо.
Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи
Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.
Перевиховання здійснюють поетапно.
На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання.
На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки.
На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність.
На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:
- організацію виховних центрів
- органічне поєднання завдань
- створення в школі морально-психологічного клімату
- підбір раціонального змісту виховання
- розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності.
- своєчасне проведення виховних заходів
- використання різноманітних форм і методів виховного впливу
- підвищення емоційності виховних заходів.
- створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання;
- подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів.
Закономірності та принципи виховання
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
· Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання.
· Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників.
· Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність.
· Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування.
· Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському в колективі. Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
· Цілеспрямованість виховання.
· Зв'язок виховання з життям.
· Єдність свідомості та поведінки у вихованні.
· Виховання в праці.
· Комплексний підхід у вихованні.
· Виховання особистості в колективі.
· Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.
· Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.
· Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.
· Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.
· Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
— народність
— природовідповідність
— культуровідповідність
— гуманізація
— демократизація
— етнізація
37 Основні принципи виховання згідно з нац. Програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні, їх характеристика.
Основними принципами виховання є: - принцип національної спрямованості виховання, якийпередбачає формування у дітей та учнівської молоді національноїсамосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливогоставлення до його культури; здатності зберігати свою національнуідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, братиучасть у розбудові та захисті своєї держави; - принцип культуровідповідності. Базуючись на набутомувпродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець іпедагог стикаються з проблемами, розв'язання яких потребуєтворчого підходу. Проблематизація моральної культури є джереломособистісного розвитку дитини, умовою привласнення неюзагальнокультурних надбань. Виховання здійснюється яккультуротворчий процес, спрямований на формування базової культуриособистості; - принцип гуманізації виховного процесу означає, щовихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховуєїї вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує їїрозвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потребидитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленнідо неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулюєсвідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвихвиборів; - принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, щоучасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами упроцесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного,визнають право на її відмінність від власної, узгоджують своїпозиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться довихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з йогопсихічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей;вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійнутворчість та індивідуальність; - принцип цілісності означає, що виховання організовується яксистемний педагогічний процес, спрямований на гармонійний тарізнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісноїкартини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів таетапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всісфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється врізних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальнійдіяльності; - акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтаціївиховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення йпотенційні можливості вихованця; створення умов для досягненняжиттєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальнихздібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповіднихрезультатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських інаціональних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійнийрух до здійснення нових, соціально значущих задумів; - принцип особистісної орієнтації означає, що загальні законипсихічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно інеповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуттясамоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільнийрозвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватисяіндивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду,самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості,відповідальної поведінки; - принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачаєстановлення особистості як творця і проектувальника свого життя,який уміє приймати самостійні рішення і нести за нихвідповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічнихжиттєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучкореагувати на соціальні зміни; - принцип полікультурності передбачає інтегрованістьукраїнської культури у європейський та світовий простір, створеннядля цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівськоїмолоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних віднаціональних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, віруванняінших народів; здатності диференціювати спільне й відмінне врізних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємнускладову культури загальнолюдської; - принцип технологізації передбачає послідовнінауково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі тавідповідно організовані ним дії вихованців, підпорядкованідосягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, щоузгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості.Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності ігарантує позитивну розвивальну динаміку; - принцип соціальної відповідності обумовлює необхідністьузгодженості змісту і методів виховання реальній соціальнійситуації, в якій організовується виховний процес. Завданнявиховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови іпередбачають формування у дітей готовності до ефективногорозв'язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципує: взаємозв'язок виховних завдань і завдань соціального розвиткудемократичного суспільства; координація взаємодії соціальнихінститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексусоціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтаціяпедагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахуванняйого найрізноманітніших чинників; - принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави,усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості тасуспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявівповедінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист,вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.При цьому має забезпечуватися система заходів економічного,правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного,інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формуванняпозитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичнихречовин, різних проявів деструктивної поведінки, відверненнясуїцидів та формування навичок здорового способу життя, культуристатевих стосунків. Указані принципи складають певну систему, вони є важливоюскладовою і взаємопов'язані з іншими. Їх органічне поєднаннявиступає запорукою ефективності виховного процесу. 38 Нац. Програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні про зміст виховання учнів у сучасній школі. Сформулюйте тему та план диспуту з проблем громадянського виховання учнів. Сучасний зміст виховання в Україні складає науковообґрунтована система загальнокультурних і національних цінностейта відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості,що характеризують її ставлення до суспільства і держави, іншихлюдей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Система цінностей іякостей особистості розвивається і виявляється через її власніставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості -вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності;суспільства - саморозвиток особистості має здійснюватися наморальній основі; держави, нації - діти мають зростати національносвідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країнігідне місце у цивілізованому світі. Ціннісне ставлення особистості до суспільства і державивиявляється у таких якостях, як патріотизм, національнасамосвідомість, правосвідомість, політична культура та культураміжетнічних стосунків. Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу,поваги до українських традицій, відчуття своєї належності доУкраїни, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини,досконале володіння українською мовою. Національна самосвідомість охоплює особисту ідентифікацію ізсвоєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці накористь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності,історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, якімотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальностіперед своєю нацією. Розвинена правосвідомість виявляється в усвідомленніособистістю своїх прав, свобод, обов'язків, свідомому ставленні дозаконів та державної влади. Політична культура охоплює формування політичноїкомпетентності, лояльного й, водночас, вимогливого ставленнягромадян до держави, її установ, органів влади; здатність братиактивну участь у політичному житті України.Культура міжетнічних відносин передбачає наявність у дітей таучнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до правлюдини; інтересу до представників інших народів; толерантнеставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти накомпроміси з різними етнічними та релігійними групами зарадисоціального миру. Реалізація мети і завдань виховання ціннісного ставлення досуспільства й держави передбачає орієнтацію на особистість якпрогресивну систему ціннісних стосунків. У дошкільному та молодшому шкільному віці важливо формуватиздатність дитини пізнавати себе як члена сім'ї, родини, дитячогоугруповання; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любовдо рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідногослова, побуту, традицій. У підлітковому віці виховується духовно осмислений,рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу,нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх ічужих прав та свобод.У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісногоставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість.Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, ай прагнуть жити в Україні, пов'язати з нею свою долю, служитиВітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної,демократичної, правової і соціальної держави; працювати на їїблаго, захищати її; поважати Конституцію України (254к/96-ВР) івиконувати норми Законів; дбайливо ставитися до етно-етичноїкультури народу України; володіти рідною та державною мовою;визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію,справедливість. Ціннісне ставлення до людей виявляється в моральнійактивності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості,працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності,совісті, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогтиіншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності,тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати іпросити пробачення, протистояти проявам несправедливості,жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступаєєдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла,наявність активної за формою та моральної за змістом життєвоїпозиції.Характер ставлення особистості до соціального довкіллязмінюється з віком. У старшому дошкільному та молодшому шкільномувіці дитина оволодіває елементарним умінням та навичкамипідтримки, збереження міжособистісної злагоди, запобігання імирного розв'язування конфліктів; здатністю брати до уваги думкутоваришів і опонентів; орієнтацією на дорослого як носіясуспільних еталонів та морального арбітра. У підлітковому віці зростає цінність дружби з однолітками,відбуваються емансипація від безпосереднього впливу дорослих,розширюється сфера соціального спілкування, засвоюються соціальніцінності, формуються соціальні мотиви поведінки, виникає критичнеставлення як регулятор поведінки. В юнацькому віці збільшується кількість виконуванихстаршокласником соціальних ролей, зростають вимоги довідповідальності за дії та вчинки, формуються мотивисамовизначення, вдосконалюється вміння керуватися свідомопоставленою метою, зростає роль самостійних форм діяльності;формуються ціннісні орієнтації на суспільну активність. Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовоюсформованості у дітей та учнівської молоді активної життєвоїпозиції і передбачає сформованість у зростаючої особистості вмінняцінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальнихсил. Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" характеризує вмінняособистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову,поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високупрацездатність, функціональну спроможність, швидке відновлення силпісля фізичного навантаження, статеву належність, гігієнічнінавички, корисні звички, стан свого здоров'я, турботу про безпекувласної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активнийвідпочинок, вольові риси особистості.Процес формування ціннісного ставлення до власного здоров'ята здорового способу життя передбачає врахування віковихособливостей вихованців. Основним завданням виховання дошкільниківта молодших учнів є формування у них уявлень про здоров'я,здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особистугігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняттяфізичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичнихякостей. Основними завданнями виховання учнів середнього шкільноговіку є формування свідомого ставлення до власного здоров'я таздорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовностідо навчання, володіння рухами, задоволення особистою фізичноюпідготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час; формуваннявисокої рухової активності, позитивних звичок. Основним завданням фізичного виховання учнів старшогошкільного віку є формування умінь і навичок зміцнення власногоздоров'я, вміння вести здоровий спосіб життя, розвивати своїфізичні якості, запобігати шкідливим звичкам, дотримуватисяоптимального рухового режиму, повноцінно відпочивати, самостійнозайматися фізичними вправами. Ціннісне ставлення до свого психічного "Я" передбачаєвиховання в дітей та учнівської молоді культури пізнання власноговнутрішнього світу - думок, переживань, станів, намірів, прагнень,цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливонавчити зростаючу особистість приймати себе такою, якою вона є,орієнтуватися у своїх позитивних і негативних якостях, сприятиформуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатностідо самовдосконалення, конструктивної самокритичності. Удошкільному та молодшому шкільному віці основним завданням євиховання у дітей інтересу до свого внутрішнього життя, здатностіконцентрувати на ньому свою увагу; у підлітковому віці в учніввиховується вміння спостерігати за собою, аналізувати перебігсвоїх думок і переживань, зіставляти з ними свої вчинки; устаршому шкільному віці актуалізується виховання самоповаги,звички адекватно оцінювати власні стани, настрої, мрії, плани,стратегії, вміння регулювати їх. Виховуючи зростаючу особистість, педагог бере до уваги, що їїціннісне ставлення до свого соціального "Я" виявляється уздатності орієнтуватися у нових умовах життя, пристосовуватися іконструктивно на них впливати; у визначенні свого статусу всоціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими таоднолітками, вмінні запобігати конфліктам, виходити із них знайменшими втратами; справедливому і людяному поводженні стосовнопартнерів у спілкуванні.Характер ціннісного ставлення особистості до свогосоціального "Я" суттєво змінюється з віком. У дошкільному віціактуальними завданнями соціального розвитку є гармонізаціяпроцесів адаптації та первинної соціалізації, формуваннякомунікативних навичок, виховання елементарних форм відповідальноїповедінки особистості. Організуючи процес виховання, педагогвраховує, що у молодшому шкільному віці розвивається рефлексія,формується вміння оцінювати себе як предмет змін. У підлітковомувіці інтенсивно розвивається прагнення до самоствердження,з'являється хворобливе переживання неуспіху, зростає рольсамооцінки в регуляції поведінки. В юнацькому віці актуалізуєтьсяпотреба у самовизначенні (у тому числі й професійному), оцінцісвоїх здібностей і можливостей; виникає свідоме ставлення довизначення сенсу життя та свого місця у ньому. У процесі вихованняпедагог бере до уваги вікові особливості соціального розвиткуособистості. Ціннісне ставлення до природи формується у процесіекологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомленняцінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуттяособистої причетності до збереження природних багатств,відповідальності за них; здатність особистості гармонійноспівіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічнобезпечно; критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення доприроди, яке призводить до порушення природної рівноваги,загострення екологічної кризи; вміння протистояти проявам такогоставлення доступними способами; активна участь у практичнихприродоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяльності звласної ініціативи; посильне екологічне просвітництво. Цінніснеставлення до природи і сформована на його основі екологічнакультура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства,узгодження економічних, екологічних і соціальних чинниківрозвитку.У виховному процесі треба врахувати, що ставлення вихованцівдо природи має специфічні вікові особливості. Для дошкільного віку характерне прагматичне ставлення доприроди, обумовлене бажанням привласнити об'єкти природи, які,водночас, сприймаються як суб'єкти, наділені власним внутрішнімсвітом. Учням початкової школи властиве непрагматичне ставлення доприроди. Природні об'єкти сприймаються ними як "значущі інші",вони прагнуть до спілкування з ними. Ставлення до природи учнівосновної школи характеризується суперечливістю. У молодшому ісередньому підлітковому віці природа розглядається як об'єктохорони, а не користі; ступінь психологічної близькості зоб'єктами природи вищий, ніж з усіма "значущими іншими". Устаршому підлітковому віці з'являється установка користі, однакпрагматичні установки нерідко поєднується з природоохороннимимотивами. Старшокласникам властиве сприйняття природи як об'єкта;ставлення до неї обумовлене більше естетичними мотивами, ніжнастановами користі. У цьому віці остаточно складається структураставлення до природи, властива дорослим. Під впливом виховання устаршокласників природа займає вищі позиції в ієрархії цінностей,ніж у дорослих.Важливою складовою змісту виховання особистості є розвитокціннісного ставлення до праці, яке передбачає усвідомлення дітьмита учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвиненупотребу в трудовій активності, ініціативність, схильність допідприємництва; розуміння економічних законів і проблемсуспільства, шляхів їх розв'язання, готовність до творчоїдіяльності, конкурентоспроможності й самореалізації в умовахринкових відносин, сформованість працелюбності й мобільності якбазових якостей особистості. Трудове виховання є системою виховнихвпливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовціучнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень їїрозвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основаминаукової організації праці, умінням визначати мету, розроблятиреальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце,раціонально розподіляти сили і засоби з метою досягнення бажаногорезультату з мінімальними затратами, аналізувати процес ірезультат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи. Завданнями трудового виховання дошкільника є формуванняелементарних форм визначення мети, вміння планувати свої дії,долати труднощі на шляху до мети, діяти самостійно тацілеспрямовано, радіти результатам індивідуальної та спільної зіншими діяльності, виявляти працелюбність як базову якістьособистості. До основних виховних завдань початкової школиналежать: формування в учнів уявлення про важливість праці длясуспільства і для них самих, ознайомлення з різними видами праці,світом професій та якостями особистості, необхідними сучасномупрацівнику; культивування ставлення до навчання як до серйозноїпраці, що потребує значних зусиль; оволодіння основамисамообслуговування, ручної та художньої праці, навичками роботи напришкільній ділянці, з благоустрою класної кімнати, школи, вулицітощо. Трудове виховання учнів основної школи спрямовується нарозвиток свідомого ставлення до праці, ознайомлення з працеюлюдини у різних галузях економіки; формування вміння працювати уколективі, становлення професійних інтересів, формування реальногообразу "Я". Одним із результатів трудового виховання і професійноїорієнтації на цьому етапі є вибір учнем напряму майбутньоїтрудової діяльності та профілю навчання у старшій школі. Упідлітковому віці формується свідоме ставлення до власнихінтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов'язаних із виборомпрофесії та свого місця у суспільстві; виховується ставлення домайбутньої професійної діяльності як засобу апробації власних сил,розкриття своїх можливостей, самореалізації, формуванняадекватного образу "Я"; систематизуються знання щодо сучаснихпрофесій та потреб суспільства. Головними завданняминавчально-виховної роботи із старшокласниками є формування у нихздатності до усвідомленого вибору майбутньої професії, розвитокзагальнотрудових і професійно важливих якостей особистості. Специфічними формами трудового виховання є взаємодіязагальноосвітніх і вищих навчальних закладів, спрямована напідготовку випускників шкіл до набуття професій, які вимагаютьвищої освіти; залучення до педагогічно доцільної та суспільнокорисної продуктивної праці (участь у трудових об'єднаннях,шкільних малих підприємствах та кооперативах, самообслуговуваннітощо). Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесіестетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції,широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язанихіз мистецтвом. Особистість, якій властиве таке ставлення, володієсистемою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художнітвори, здатна збагнути і виявити власне ставлення до мистецтва,прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері. Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючоїособистості здатності збагнути та виразити власне ставлення домистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цінності;ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарнихмистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніхтворів, творча діяльність у мистецькій сфері), власний погляд насвіт, здатність радіти - як ознаки духовної зрілості. Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичноговиховання, педагог враховує вікові особливості дітей: інтересдошкільників до різних видів мистецтва, вміння передавати своїжиттєві враження художніми образами, диференціювати твори за їхнімхарактером; відкритість учнів початкової школи до сприйманняхудожніх творів, їхню емоційну мобільність та готовність знасолодою виконувати творчі завдання; концентрацію підлітків напізнанні свого внутрішнього світу, а отже, використанні мистецтваяк засобу духовного становлення, що проходить шлях від почуттєвогосприймання до осмислених естетичних дій; усвідомленнястаршокласниками того факту, що мистецтво безпосередньо пов'язаноз життям народу, з його культурою.
Поиск по сайту: