Етапи еволюції роду Homo

Перші знахідки найбільш наближеної до роду Homo істоти були зроблені на плато Серенгеті. Перший череп було знайдено у 1960 році. Пізніше було ще багато знахідок. Це був

Homo habilis – людина вміла. Вік знахідок – приблизно 2000000 роки. Маса головного мозку складала 650 – 775 г. Перший палець стопи не був відведений у бік. Кінцеві фаланги кисті були короткими, плоскими. Їх супроводжували недосконалі знаряддя, виготовлені з гальки. Трудова діяльність є межею, яка відділяє людину від іншої природи.

H. habilis швидко розселялися у Африці, Середземномор’ї, Азії. Потрапляючи до нових умов, вони утворювали окремі, ізольовані форми. Всі ці форми існували приблизно одночасно з 2000000 до 140 тис. років. Ці форми (підвиди) отримали

H. erectus відрізнялися від сучасної людини потужним розвитком надбрівного валика, відсутністю справжнього виступу підборіддя, низьким лобом, плоским носом. Маса мозку складала 800 – 1000 г. (У H. sapiens середня маса мозку – 1300 г). Мав місце значний статевий диморфізм, який проявлявся у розбіжностях розмірів зубів та черепів. З’явилися типові рубала (Європа), чоппери (Азія) (рубала були сколоті з одного боку). Полювали на слонів, буйволів, оленів, птахів, гризунів, вбивали також собі подібних. Використовували ягоди, плоди, корені, зелень. Жили у печерах та примітивних укриттях з каменів. Користувалися вогнем, підтримували його. Дуже високою була дитяча та юнацька смертність. Припускають, що у них була розвинута мова (маса мозку перевищувала 750 г, з такою масою мозку людина починає говорити).

Ці найдревніші люди представляли значну кількість форм: пітекантропи – о. Ява; синантропи – Китай; гейдельбергська людина – Середня Європа; атлантроп – Алжір; телантроп – Південна Африка. Найдревнішим з них є телантроп.

У всіх H. еrectus найбільш перспективним напрямом еволюції було продовження збільшення розмірів головного мозку, розвиток соціального способу життя, виготовлення знарядь, удосконалення використання вогню.

Вони суттєво відрізнялися за морфо-фізіологічними ознаками від H. sapiens. Їх еволюція спрямовувалася в основному біологічними чинниками, у тому числі жорстким природним добором, зв’язаним з внутрішньовидовою боротьбою за існування. Після 600-400 тис років тому ці форми швидко зникли, очевидно давши початок палеоантропам (неандертальцям).

Неандертальці (H. sapiens neanderthalensis) – жили 250-40 тис років тому. Виявлені у 400 місцях Європи, Африки, Азії.

Мали низький косий лоб та косу потилицю, суцільний надочноямковий валик, велике обличчя, широко розставлені очі, слабо розвинений виступ підборіддя, крупні зуби, масивну шию, ріст – 155-165 см. Пропорції тіла наближалися до H. sapiens. Маса мозку – 1500 г. На стоянках знайдені залишки вогнищ, розбиті кістки

1. Пізні неандертальці – зі всіма описаними для неандертальців ознаками. Форма лобових доль мозку була дзьобовидною, як у архантропів. Скелет був з крупними остистими відростками хребців (свідчить про значний розвиток м’язової системи).

2. Ранні неандертальці – мали менший надочноямковий валик, більш тонкі щелепи, високий лоб, добре розвинуте підборіддя. Тобто вони мали слабкіший фізичний розвиток. Мозок був з добре розвинутими лобовими долями та менш розвинутими дзьобовидними долями. Тобто вони вийшли до шляху переходу від орди до суспільства. Розвивалися внутрішньовидові зв’язки на полюванні, у захисті.

У пізніх неандертальцях втілювався еволюційний принцип міцного фізичного розвитку, який приносив успіх у виживанні.

Ранні неандертальці вижили завдяки об’єднанню сил окремих індивідів, що 50-40 тис років тому привело до утворення нового виду H. sapiens sapiens.

13.3. Фактори еволюції та прабатьківщина H. sapiens.

Існують дві точки зору, які стосуються походження людини сучасного типу.

Перша - H. sapiens виник в кількох місцях планети з різних предкових форм, які належали палеоантропам (або архантропам).

Друга – існувало єдине місце виникнення людства з єдиного предкового стовбура.

Відповідно перша точка зору – гіпотеза поліцентризму, друга – моноцентризму.

Однак останнім часом приймається комплексна гіпотеза широкого моноцентризму (Я. Я. Рогинський).

Гіпотеза широкого моноцентризму.

Після цього неоантропи (так називають всі форми викопних людей сучасного типу) широко розселилися на планеті. Люди сучасного типу змішувалися з неандертальцями, які жили осіло, що сприяло значним змінам примітивної культури неандертальців на більш розвинуту культуру кроманьйонців.

Напевно, це було не просте витіснення, але різні форми злиття, під час яких з генетичної точки зору відбувалося схрещування людей, які прийшли, з місцевими людьми.

Особливості ранньої стадії еволюції H. sapiens

Окремі орди палеоантропів, маючи розвинутий мозок, маючи знаряддя, захищені оселі та вогонь, почали опановувати вищі ланки харчових ланцюгів у всіх районах мешкання. Але ці окремі орди були ще ворожими стадами. Однак трудова діяльність вимагала передачі накопиченого досвіду, традицій, об’єднання зусиль окремих індивідів у процесі праці, полювання, захисту.

Переваги отримували ті орди та племена, які піклувалися про людей похилого віку та підтримували не сильних, а корисних розумовими здатностями особин. Головними у житті стали потреби племен, з’явився альтруїзм задля цих інтересів, з’явилася соціальність. Відбір за «генами альтруїзму» привів «людину до людства» (Дж. Б. С. Холдейн).

Поиск по сайту: