Культурна еволюція

Всі знання передаються не автоматично, а з допомогою навчання. Таким шляхом здійснюється соціальний розвиток, закономірності якого виявляються зовсім іншими, ніж закономірності біологічної еволюції.

Культурна еволюція виникла на основі біологічної. Деякий час обидва типи еволюції співіснували. При цьому вплив біологічної еволюції зменшувався, а культурної збільшувався.

13.4. Диференціація H. sapiens на раси.

Людство належить до єдиного поліморфного виду H. sapiens. Єдність людства базується на спільності походження, соціально-психічного розвитку, на необмеженій здатності до схрещування людей навіть серед рас, які значно відрізняються, а також на практично однаковому рівні загального фізичного та розумового розвитку.

Нараховують 3 великі раси – австрало-негроїдну, європеоїдну, монголоїдну.

Раси відрізняються не тільки зовнішніми ознаками, але і поширенням. До епохи європейської колонізації австрало-негроїдна раса була поширена у Старому Світі на південь від тропіка Рака. (Паралель з широтою 23º07´ - північний тропік. Південний тропік – тропік Козерога).

Європеоїдна раса була поширена у Європі, Північній Африці, Передній Азії та Північній Індії. Монголоїдна - у Південно-східній, Північній, Центральній та Східній Азії, Північній та Південній Америці.

Докази єдності рас. Всі основні ознаки Людини розумної були надбані нашими предками перед розходженням виду на раси. Розбіжності між расами стосуються другорядних ознак, які є проявом окремих пристосувань до конкретних умов існування. За масою мозку розбіжності між окремими територіальними групами виявляються більшими, ніж між расами (так, середня маса мозку росіян та українців – 1391 г, а бурятів – 1508 г).

Адаптивні расові ознаки.

- Темний колір шкіри – пристосування до сонячного випромінювання, при цьому шкіра менше пошкоджується променями, адже шар меланіну перешкоджає проходженню ультрафіолетових променів вглиб шкіри. Таке захисне забарвлення супроводжується більш досконалою здатністю до терморегуляції. Кучеряве волосся створює щільний захист від сонячних променів (у волоссі негрів більше порожнин, які містять повітря, ніж у монголоїдів, що підвищує термоізоляцію). Витягнута форма черепа перешкоджає перегріву голови.

- У європеоїдної раси дуже великі розміри носової порожнини. Очевидно це залежить від необхідності нагрівання холодного повітря.

Відкладання жирової клітковини на обличчі у дітей монголоїдів розглядають як адаптацію проти обмерзання.

Вузькість щілини ока, складка повіки (епікантус) у монголоїдів – адаптації, які допомагають охоронити око від вітру, пилу, відбитого від снігу світла.

Незалежно виникли зовні схожі риси меланезійців та негроїдів, бушменів та монголоїдів. Незалежно з’явилася така ознака, як “карликовість” у пігмеїв Африки та племен Нової Гвінеї.

Історія формування рас.

Враховуючи викопні знахідки, аналіз біохімічного складу крові, можна сказати, що негроїдна та європеоїдна раси найближчі одна до одної. Напевно, вони мають спільне коріння. Зовнішність негро-європейців близька до зовнішності сучасних австралійських аборигенів – людей зі світлою та смуглявою шкірою, частково європеоїдними, частково негроїдними рисами обличчя.

Розподіл людства на монголоїдну та європеоїдно-негроїдну раси відбулося раніше.

Концепція широкого моноцентризму припускає можливість об’єднання та змішування прогресивних форм неоантропів, які поширилися з Східного

Потім предки сучасних австралійських аборигенів проникли до Австралії. Представники монголоїдної раси потрапили спочатку до Північної, а потім Південної Америки. Все це відбувалося 30-40 тис. років тому. Американські племена, які розвивалися ізольовано, втратили частину характерних монголоїдних рис, що є свідоцтвом вторинності расових ознак та їхньої мінливості.

Можливі шляхи еволюції людини.

Нам відомі елементарні еволюційні фактори.

У відношенні до соціальної сутності Людини ці чинники стають менш значними, провідними стають соціальні чинники. Однак людини підлягає впливу законів природи. Розвиток організму відбувається за біологічними законами. Процес розмноження людини підлягає всім генетичним законам. Тобто індивід повністю залежить від біологічних законів.

Еволюційні чинники впливають на людське суспільство особливим чином.

Природний добір перестає бути ведучим чинником. Він залишається у вигляді стабілізуючого чинника. Рання абортивність зигот (25%) – результат природного добору. Інший приклад стабілізуючого добору – більші показники виживання дітей з середньою вагою.

Мутаційний процес зберігає своє значення. Приблизно 1 людина з 40000 несе мутацію альбінізму, яка виникла заново. Аналогічні показники з гемофілії. Тиск мутаційного процесу (а він відбувається постійно) не має певної спрямованості. Цей процес веде до підтримки унікальності кожного індивіду.

Соціальні процеси сприяють більш повному розкриттю індивідуальності. Екологічний стан сприяє посиленню мутаційного процесу. Мутації стають небезпечними в умовах послаблення природного добору, що може сприяти народженню нежиттєздатних дітей.

Ізоляція. З посиленням масової міграції людей залишається все менше генетично ізольованих груп. Відбувається збагачення генофонду.

Таким чином, залишився незмінним тиск мутаційного процесу у відношенні до людини. З цього приводу не варто очікувати значних змін у зовнішньому вигляді людини. Процеси, які відбуваються у людському суспільстві, сприяють посиленню колективного розуму (засобів накопичення, зберігання інформації, її переказу, оволодінню все більш широким спектром умов середовища), а не переважному розмноженню геніальних особистостей.

Людина як вид виникла в умовах чистої атмосфери та води, мінералізованої природними сполуками. Глобальні зміни біосфери можуть спричиняти небажані біологічні наслідки, - наприклад алергії.

Організм людини – це своєрідний біоценоз людини та мікроорганізмів, які населяють наше тіло. Людина та мікроорганізми коадаптовані один до одного у процесі взаємозалежної еволюції. Світ майбутнього – це світ керованих, а не винищених інфекцій.

Людина розумна у результаті суспільно-історичного розвитку значним чином виділилася з природи, отримавши владу над нею. Задача людини полягає у розумному та далекоглядному використанні цієї влади.

Висновок.

Найсуттєвішим етапом на шляху розвитку Людини розумної стала поява трудової діяльності, виробництво знарядь праці; ця подія є якісним стрибком, поворотним моментом від історії біологічної (філогенезу) до історії соціальної.

Своєрідність еволюції роду Homo полягає у тому, що біологічні еволюційні чинники поступово втрачають своє провідне значення, поступаючись соціальним чинникам. Людина розумна, яка виникла як частина тваринного світу, в результаті

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

На сучасному етапі немає упевненості в тому, що теорія еволюції вирішила всі проблеми та на всі запитання має готові відповіді. Розвиток науки визначає постановку нових проблем перед будь-якою, найдосконалішою закінченою науковою теорією. Дарвінізм не є виключенням з цього правила. У процесі вирішення проблем, які виникають в еволюційному вченні, або поглиблюються та деталізуються вже сформульовані точки зору, або з’ясовуються обмеження дії закономірностей, які вважали загальними, або відкривають нові закономірності. Розглянемо деякі проблеми, які виявляються недостатньо вирішеними.

1. Проблема спрямованості еволюції певної групи. Проблема еволюції Дарвіна основана на аналізі розвитку випадкових явищ, тобто у сучасному розумінні – на відборі мутацій, які виникли та проявилися випадково та які виявилися корисними у даних умовах. Проти цієї концепції існує концепція реалізації нібито існуючих внутрішніх законів (концепція номогенезу Л. С. Берга), а також концепція прямолінійного розвитку (концепція ортогенезу Т. Еймер).

Чи підтверджує останню концепцію приклад прямолінійного розвитку однопалої кінцівки коня з п’ятипалої? Чи може цей приклад бути доказом “внутрішньої закономірності” втрати пальців ноги?

Теорія еволюції пояснює це явище таким чином: на кожному етапі еволюції добір залишав особин з особливостями, які виявляються кращими у певних умовах. При збереженні сталості умов направленість добору залишається сталою. Тобто напрям добору пояснюється матеріалістичними зовнішніми закономірностями – дією природного добору.

Але дія добору може відбуватися тільки при наявності онтогенетичних передумов. Наприклад, у істот з червоподібною формою тіла немає онтогенетичних

Тобто, мінливість ознак та властивостей завжди виявляється обмеженою. Таким чином ми маємо справу із своєрідною системою заборон у еволюції. Ця система дійсно діє. Наприклад, еволюція не створила колеса, як ефективного засобу пересування, адже існує система структурно-механічних заборон.

В основі спрямованості еволюції лежить спрямована дія природного добору протягом багатьох поколінь, а з іншого боку – система заборон, яка обумовлюється організацією даної групи.

Тобто, сучасна теорія не тільки не спростовує, але й підкреслює спрямованість еволюції як необхідний наслідок дарвінівського тлумачення еволюції.

2. Монофілія та поліфілія. Принцип монофілії – походження груп від однієї предкової форми – основа філогенетичної систематики. Однак накопичення нових даних дозволяє обмежити сферу доцільності використання цього принципу. Висловлювання “походження від єдиного предка” неможна розуміти буквально. Вид походить не від однієї особини, а як мінімум, з однієї популяції.

Монофілетичною вважають групу, яка походить від однієї групи такого ж таксономічного рангу. Наприклад, ряд ластоногих походить від різних родин ряду хижих. Але їх неможна вважати поліфілетичною групою, адже вони походять від одного ряду.

У разі появи інформації про поліфілетичний характер походження таксонів, їх одразу необхідно розділити. Так, нещодавно було з’ясовано, що зайцеподібні, які раніше входили до ряду гризунів, за походженням стоять ближче до копитних. Тому зайцеподібні виділені у окремий ряд з монофілетичним минулим.

Однак існують приклади поліфілетичної еволюції на мікроеволюційному рівні. Доказом цього є відомі приклади появи видів шляхом аллополіплоїдії – гібридизації з наступним подвоєнням кількості хромосом. Інший шлях – партеногенез (у деяких трав’яних жаб). Інший яскравий приклад – група лишайників, які представляють комплекс з синьозелених водоростей та грибів аско-

3. Сучасний сальтаціонізм. Дарвінізм визнає видоутворення, яке відбувається під дією спрямованого добору шляхом появи сотень та тисяч поколінь. Сальтаціонізм стверджує наявність раптового видоутворення без добору. Корені сальтаціонізму уходять в минуле, коли визнавалася можливість появи складних організмів з неорганічних речовин, або створення організмів надприродним шляхом.

Сучасні прихильники сальтаціонізму – Гоулд, Стенлі, Елдрідж. Вони висунули гіпотезу розвитку життя шляхом стрибків – так звана теорія пунктуалізму. Вони аргументують свої уявлення відсутністю перехідних форм у ряді випадків вивчення викопних залишків.

Сальтаціонізм на захист своїх уявлень про еволюцію має також свою позицію у молекулярній біології. Появу нових видів вони пояснюють випадковим занесенням цілих блоків генів від нижчих організмів до вищих за допомогою фагів та вірусів. Тобто є припущення появи крупних змін поза дією природного добору.

Іноді навіть появу людини пояснюють як результат поодиноких мутацій у районах з підвищеною радіацією у Африці (Корочкин, Ивановский, 1983).

Не можна повністю та категорично відкидати сальтації. Вони можливі та реальні. Але необхідно провести ретельні наукові дослідження. Зараз сальтації розглядаються як виключні, а не закономірні явища.

Окрім перелічених питань існують інші: проблема прояву еволюційних принципів на різних рівнях організації живого, з’ясування шляху від гена до фена (створення теорії індивідуального розвитку)…На даний час з кожним новим відкриттям у біології еволюційна теорія укріплюється.

1. Абдурахманов Г. М. Основы зоологии и зоогеографии. / Г. М. Абдурахманов – М.: Издательский центр “Академия”, 2001.

2. Беклемишев В. Н. Основы сравнительной анатомии беспозвоночных. Том. І, Проморфология / В. Н. Беклемишев – М.: Наука, 1964.

3. Беклемишев В. Н. Основы сравнительной анатомии беспозвоночных. Том. ІІ, Органология / В. Н. Беклемишев – М.: Наука, 1964.

4. Вычалковская Н. В. Наземные моллюски Brephulopsis cylindrica (Menke,1828) в Северном Причерноморье (распространение, морфологическая изменчивость и аутэкология): дис. …канд. биол. наук: 03.00.08 / Вычалковская Наталья Валентиновна.- К., 2009. – 156 с.

5. Грин Н. Биология. Пер. с англ. / Грин Н., Стаут У., Тейлор Д – М.: Мир, 1990. – Т. 1. - 368 с.

6. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора: Кн. Для учителя / Коммент. А. В. Яблокова, Б. М. Медникова / Ч. Дарвин – М.: Просвещение, 1986. – 383 с.: ил.

7. Догель В. А. Зоология беспозвоночных, Учебник для ун–тов. Под ред. проф. Полянского Ю. И. / В. А. Догель – М.: Высш.шк., 1981, 606 с.

8. Жизнь животных / Под ред. Л. А.Зенкевича. М., Просвещение, т. 1, 1968;т. 2,1968; т. 3, 1969

9. Иванов А. В. Большой практикум по зоологии беспозвоночных. Учебное пособие. – 3-е изд. / Иванов А. В., Полянский Ю. И., Стрелков А. А. - М.: Высш. шк., 1981. – 504 с.

10. Карташев Н. Н. Практикум по зоологии позвоночных / Карташев Н. Н., Соколов В. Е. – М., 1985.

11. Константинов А. С. Общая гидробиология / А. С. Константинов – М.: Высш. шк., 1967. – 472 с.

12. Корж О. П. Основи еволюції: Навч. посібник. / О. П. Корж – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 381 с.

14. Натали В. Ф. Зоология беспозвоночных. Под ред. проф. О.Н. Сазоновой. Изд. 3 – е. / В. Ф. Натали - М.: Просвещение, 1975. – 487 с.

15. Парамонов О. О. Дарвінізм: Навч. посібн. для студентів педагогічних інститутів по спец. «Біологія» / О. О. Парамонов. – Київ.: Вища школа, 1982. – 272 с.

16. Петров К. М. Биогеография с основами охраны биосферы: Учебник. / К. М. Петров. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2001. - 376с.

17. Реймерс Н. Ф. Популярный биологический словарь / Н. Ф. Реймерс. – М.:Наука, 1990. – 544 с.

18. Северцов А. С. Теория эволюции: учеб. Для студентов вузов. / А. С. Северцов. – М.: Гуманитар. Изд. Центр ВЛАДОС, 2005. – 380 с.: ил.

19.Солбриг О. Популяционная биология и эволюция: Пер. с англ. / Солбриг О., Солбриг Д. – М.: Мир, 1982. – 488 с.

20. Тимофеев-Ресовский Н. В. Краткий очерк теории эволюции. / Тимофеев-Ресовский Н. В., Воронцов Н. Н., Яблоков А. В. – М.: Наука, 1969.- 408 с.

21. Яблоков А. В.Эволюционное учение (Дарвинизм). Учеб. Для биол. спец. вузов. / А. В. Яблоков, А. Г.Юсуфов – М.: Высш. шк., 1989.- 335 с.

Поиск по сайту: