АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні завдання і принципи перевиховання

Читайте также:
  1. D. Принципи виваженості харчування та поступового розширення обсягу харчових предметів, що споживаються
  2. I. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
  3. I. ПРИНЦИПИАЛЬНЫЕ СООБРАЖЕНИЯ
  4. I.4. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
  5. II Завдання додому
  6. II. ЗАВДАННЯ ТА ОБОВ'ЯЗКИ
  7. II. МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИКОННАННЯ.
  8. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  9. II. Основні напрями роботи, завдання та функції управління
  10. II. Практичне завдання.
  11. II. Практичне завдання.
  12. II. Тестові завдання

Особи, що порушили встановлені законом у державі норми і правила поведінки, підлягають осуду і залученню до відбування покарання в спеціальних установах. Перед державою стоїть завдання не тільки покарання людини за скоєний злочин, але й перевиховання і повернення в суспільство соціально здорової людини. Вирішення цих завдань покладено на спеціальні (пенітенціарні) установи. Термін «пенітенціарний» (від лат. - роепііепііагіus - юридичний) означає відношення до покарання, переважно кримінального.

Пенітенціарна установа являє собою спеціальну установу, призначену для виконання функцій покарання за кримінальні діяння, виправлення і перевиховання засуджених. Педагогіка, що займається проблемами виховання засуджених в умовах місць відбування покарання, одержала назву пенітенціарної (виправної) педагогіки. Вона являє собою галузь педагогіки, що вивчає можливості виправлення моральних деформацій особистості засудженого і здійснення виховного впливу на нього з метою перевиховання в умовах відбування кримінальних покарань (особливо позбавлення волі).

У спеціальній літературі зустрічається термін виправно-трудова педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання - з позбавленням чи не позбавленням волі.

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії Петербурзькій колонії для неповнолітніх правопорушників А.Я.Гердт висунув ідею трудового перевиховання при повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво педагогів і вихованців. У 1871 р. у Московському університеті вперше був введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту С.В.Познишев у монографії «Основи пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув'язнених.

Система виправної (пенітенціарної) педагогічної теорії і практики склалася як самостійна галузь знань і педагогічної діяльності на початку 60-х років. Це було пов'язано з істотними змінами, що відбулися в цей період у виправно-трудовій практиці.

В даний час можна виділити такі основні задачі теорії пенітенціарно-педагогічної роботи:

• дослідження педагогічної системи виправлення (перевиховання) і можливості її удосконалювання в умовах пенітенціарних установ;

• виявлення й обґрунтування закономірностей процесу перевиховання засуджених;

• дослідження самого процесу перевиховання, його змісту, способів, форм і методів виховної роботи в умовах пенітенцірної установи;

• прогнозування розвитку педагогічної системи в органах, що виконують покарання;

• дослідження соціально-педагогічного призначення кримінального покарання як методу впливу на особистість засудженого;

• визначення критеріїв і показників ступеня виправленності особистості, наповнення цих понять конкретним змістом їх практичного застосування; дослідження дієвості виправної і перевиховної діяльності пенітенціарних установ;

• розробка й обґрунтування шляхів удосконалення адаптації колишніх засуджених після звільнення;

• соціально-педагогічні проблеми попередження рецидиву;

• вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, можливостей його застосування в наших умовах.

Розглянемо основні категорії виправно-педагогічної роботи:

Кримінально-виховний процес - це процес у рамках виконання кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого.

Виправно-виховний процес - це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

Освітньо виховний процес у пенітенціарній установі - це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому одержати загальну середню (повну), а також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

Виправно-трудовий вплив - це використання можливостей організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) - це цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на те, щоб прищепити моральні цінності, допомогти їй позбутися недоліків, негативних звичок та рис характеру.

Перевиховання - цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих звичок, норм і правил поведінки, спілкування і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій соціального педагога, взаємодії вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох етапів діяльності, забезпечується суб'єктами, що направляють свою діяльність на визначений об'єкт.

Суб'єкти виховання - це співробітники виправних установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов'язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об'єкти виховання, перевиховання - це особи, що з різних причин порушили закон і засуджені судом. Вони відрізняються за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

Виправно-виховний процес моделюється згідно визначених основних етапів.

1.Підготовчий етап.

Відлік цього етапу починається з часу прибуття засудженого до установи відбування покарання. На основі попереднього знайомства з отриманими документами засудженого і проведення бесіди, з ним проводиться психолого-педагогічна діагностика. Отримані дані дозволяють вихователям визначити мету і завдання перевиховної роботи на початковий і наступний періоди терміну покарання, особливості взаємодії з засудженим і можливості їхньої реалізації.

2.Е тап безпосередньої реалізації.

Реалізація технології починається з діяльності по наданню допомоги засудженому в адаптації у нових для нього умовах. У роботі з рецидивістом враховуються особливості його входження в середовище і можливості виникнення конфлікту між ним і колективом, групою й іншими засудженими. У цьому випадку характер педагогічної діяльності має свій, специфічний зміст, обумовлений середовищем і досвідом вихователів.

Слід зазначити також, що етапи виховної діяльності за своїм змістом і спрямованістю залежать від ряду факторів, у тому числі від:

-особливостей засудженого;

-терміну перебування в пенітенціарній установі;

-своєрідності колективу засуджених, його позитивних виховних можливостей;

-педагогічного досвіду адміністрації і вихователів;

-виховних можливостей самої установи.

Перелічені фактори відображаються на якісно-кількісних характеристиках протікання етапів педагогічної діяльності щодо виправлення (перевиховання) засудженого; на терміні протікання кожного етапу; на включеності самого засудженого в процес самовиправлення, самовиховання та ін.

3. Заключний етап.

На даному етапі має місце оцінка дієвості усієї виховної роботи з особою, що перебуває у виправній установі та висновки для подальшої роботи і використання набутого досвіду.

Виправно-виховний процес здійснюється в специфічних умовах пенітенціарної установи. Про наявність таких умов можуть свідчити:

-часткова чи повна ізоляція засуджених від суспільства;

-окреме утримання протягом тривалого часу чоловіків чи жінок;

-процес перевиховання в умовах виконання кримінального покарання;

-жорсткі правові рамки життя, навчання і праці, а також взаємин засуджених з вихователями й адміністрацією;

-специфічний статус засуджених, регламентований спеціальними правами й обов'язками. Реалізація виправно-виховного процесу вимагає від адміністрації і вихователів пенітенціарної установи дотримання специфічних принципів.

Встановлені такі принципи перевиховання засуджених.

Принцип цілеспрямованості у виховній діяльності. Процес перевиховання неможливий без чіткого і конкретного визначення його мети, під якою розуміється ідеальне уявлення про передбачуваний, «проектований» (А.С.Мака-ренко) результат педагогічної діяльності. На думку А.С.Макаренка, цілі виховного процесу повинні завжди ясно відчуватися виховною організацією і кожним вихователем окремо. Вони повинні виражатися в проектованих якостях особистості та у картинах характерів.

Мета визначається як початкова перспектива для того, щоб у залежності від результатів перевиховання, що досягаються, можна було б визначити її більш точно, скорегувавши на велику перспективу. Вона виступає як орієнтир, що дозволяє вихователю вибудувати перед засудженим цілу систему «перспективних ліній» - від ближньої до далекої. Як далеку мету можна визначити перспективу остаточного перевиховання і повернення колишнього злочинця в життя суспільства свідомим, законослухняним його членом.

Принцип відповідності мети засобам, формам і методам перевиховної діяльності стосовно конкретного засудженого. Мета завжди розглядається у відповідності з засобами Засоби, форми і методи виступають конкретним педагогічним інструментом досягнення мети. Досягнення спланованої мети завжди передбачає визначення найбільш оптимальних педагогічних технологій, які б дозволили у відповідних умовах конкретним вихователям домогтися перевиховання кожного засудженого.

Принцип зв'язку процесу перевиховання засудженого з життям. Сутність принципу полягає в тому, що процес перевиховання спрямований на підготовку засудженого до життєдіяльності в тому соціальному середовищі, у яке він потрапить після його звільнення. У цьому одна з найбільш складних соціальних проблем, що постає перед вихователями, тому що абстрактна мета перевиховання може відірвати людину від реального життя. У цьому випадку вона після звільнення з місць відбування покарань може не знайти своє місце в суспільстві, і суспільство не зможе прийняти її, що викликає появу рецидиву.

Принцип активності засудженого в суспільно-корисній діяльності. Даний принцип безпосередньо пов'язаний з попереднім. Сутність його полягає в тому, що найважливішим джерелом розвитку людини, її перевиховання виступає власна активність. Включення людини в активну суспільно-корисну діяльність сприяє її соціальній переорієнтації, перевихованню. Такий підхід не пригнічує особистість, а навпаки, активізує її, сприяє найбільш повному прояву духовних сил.

Принцип виховання в колективі. Даний принцип обумовлений соціальним розвитком (виправленням) особистості засуджених. В умовах жорсткої ізоляції, примусового перебування засудженого у визначених адміністрацією загоні, бригаді, ланці різко зростає роль його найближчого соціального оточення. Колектив може бути різноплановим: від позитивного (про який писав А.С.Макаренко як найбільш важливий засіб перевиховання) до різко негативного.

Сформувати колективістські відносини в середовищі засуджених надзвичайно складно, але цілком можливо. Такий досвід є в ряді підрозділів. Основу даного досвіду створила педагогічна теорія колективу, розроблена А.С.Макаренком, що трансформована і адаптована до умов сучасних виправних установ.

Принцип поєднання вимогливості до засудженого з гуманним і справедливим відношенням до нього. В основі принципу лежить гуманне відношення до людини. А.С.Макаренко стверджував, що не може бути виховання без вимогливості й одночасно попереджав, що потрібно завжди пам'ятати правило: якнайбільше вимогливості до вихованця і якнайбільше поваги до нього.

Виховний процес, орієнтований тільки на придушення, нейтралізацію негативних якостей особистості, настільки ж малоефективний, як і педагогіка вседозволеності. Важливо бачити в людині не тільки недоліки, але і те позитивне, на що можна розраховувати у роботі з ним. Звідси випливає наступний принцип.

Принцип опори на позитивне в особистості. У перевиховній роботі з засудженими винятково важливо вміти бачити в особистості не тільки недоліки, але і позитивне. Це той поплічник, спираючись на якого можна спрямувати зусилля вихованця на діяльність, на самовиявлення, а в перспективі і на активізацію його перевиховання.

Принцип опори на позитивне в особистості не означає зниження вимогливості до засуджених, а тим більше захвалювання і потурання. Велику шкоду як самій особистості, гак і колективу приносять ті керівники і вихователі, що, використовуючи такі, наприклад, якості, як комунікативність, активність у суспільних справах, ставлять деяких засуджених у привілейоване становище, допускають стосовно них послаблення вимог режиму, а іноді навіть створюють групи "активістів".

Принцип диференційованого підходу в процесі перевиховання. Засуджені розрізняються за статтю, віком, освітою, національними, релігійними і соціально-груповими особливостями, індивідуально-психологічними характеристиками, соціально-педагогічною занедбаністю, способом життя, типом скоєного злочину тощо. Усе це і вимагає своєрідності підходу як до визначеної групи, так і до окремої особистості.

Принцип індивідуального підходу в процесі перевиховання. Кожна людина - це свій світ, свої можливості, свої соціальні проблеми, і тому вона, природно, вимагає індивідуального підходу. Особливо це важливо в процесі перевиховання. Про це ще в 1924 р. писав В.Н.Сорока-Росинский. Він, зокрема, відзначав, що одна із необхідних умов функціонування школи для важковиховуваних - це індивідуальний підхід до вихованця. А.С.Макаренко також звертав увагу на важливість індивідуального виховання та потребу працювати з окремою особистістю. Саме через індивідуальний підхід можна реально розраховувати на дієвість перевиховання конкретної людини.

Принцип комплексного підходу. Ідея комплексного підходу випливає з розуміння особистості як цілісності, як складної динамічної системи. Мова йде про використання комплексу заходів виховного впливу, здатного забезпечити всебічність розвитку.

Таким чином, реалізація основних засад виправно-виховного процесу в установах виконання покарань потребує чіткої реалізації завдань пенітенціарно-педагогічної роботи.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)