СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Глава 8. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'єю

1. Особливості роботи соціального педагога з різними типами сімей

Сім'я - соціальне утворення, що має в кожному конкретно-історичному типі суспільства свою специфіку, свої традиції в національній культурі. Сучасна сім'я визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Приймаючи сім'ю в якості об'єкта соціально-педагогічної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім'ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім'ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім'я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей. У роботі з сім'єю важливим є те, що функції виховання та навчання дітей, у тому числі їх соціалізації, бере на себе школа або дитячий садок. У такій сім'ї змінюються, у порівнянні з традиційними, сімейні ролі, дружина зайнята на виробництві, господарські проблеми беруть на себе в рівній мірі всі члени родини. Така ситуація характерна для сучасної сім'ї, що виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза у політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї.

Роботу з сім'єю соціальний педагог починає з її вивчення. Відповідно зміст діяльності визначається в кожному окремому випадку індивідуальними особливостями сім'ї.

Молода сім'я - це подружжя з дітьми або без них у першому шлюбі. Вік такої сім'ї - не більше 5 років, вік чолвіка і жінки - не старше 33 років. Більшість таких сімей живуть з батьками, це, наприклад, сім'ї студентів, проблеми яких часто доводитися розв'язувати соціальному педагогу, соціальному працівнику.

Неповна сім'я - сім'я з одним із батьків (найчастіше -матір'ю) стала в останні роки досить поширеним явищем. Така сім'я - результат розлучення, смерті або довгої нідсутності одного з батьків, або коли дитина народилася поза шлюбом. Сім'ї такого типу більше всього потребують уваги з боку соціального педагога.

Позашлюбна сім'я, крім тяжких матеріальних умов, переживає і негативне відношення з боку оточуючих. У ви-хованні дитини в такій сім'ї негативний вплив часто здійснює на дитину велика любов матері. Батько в більшості таких сімей вихованням дитини не займається.

Сім'ї в повторному шлюбі - це сім'ї з двома батьками, де можуть жити діти як спільні, так і діти від попередніх шлюінїї. І проблемою в такій сім'ї є ставлення вітчима або мачухи іо нерідних дітей. Тут часто стає необхідністю втручання соціального педагога, який розробляє спеціальну програму, що включає психологічні, соціальні і педагогічні реко­мендації для батьків. Разом з тим, незважаючи на проблеми, подружжя у цьому шлюбі намагається не повторювати помилок попереднього шлюбу, тому ці сім'ї більш згуртовані.

Особливу категорію складають сім'ї, створені після смерті чоловіка чи жінки в попередньому шлюбі. Діти гостро переживають втрату батька чи матері, і це відбивається на відношеннях з вітчимом або мачухою.

Сім'я «маленька мама». У сучасному суспільстві поява такої категорії сімей розглядається як порушення шлюбно-сімейних норм. Разом з тим кількість неповнолітніх мам зростає, тому необхідні заходи, спрямовані на соціальний захист і допомогу їм з боку держави і суспільства. Психологи бачать причину зростання кількості «маленьких мам» у дитячій самотності, неувазі батьків. Тепла і любові дівчина шукає через фізичну близькість з партнером. Вона кидає школу. Поради перервати вагітність призводять до тяжких наслідків для її здоров'я. Робота з даною категорією сімей тільки розпочалася. Створюються програми з надання допомоги юним матерям, створюються Центри соціально-психологічного захисту.

Крім перелічених вище типів сімей соціальний педагог може працювати з іншими типами сімей: сім'я біженців, сім'я військових, сім'я емігрантів, сім'я віруючих, сім'я, де батьки наркомани, алкоголіки, мати-повія, сім'я, де батьки повернулися з місць позбавлення волі, багатодітна сім'я і ін. Але в цілому технології роботи соціального педагога з визначеними типами сімей мають багато спільного.

Визначимо типи допомоги, якої потребують сім'ї з боку соціальних служб.

Соціально-демографічної - багатодітні сім'ї; бездітні; які розлучаються; сім'ї «маленьких мам». Матеріально-житлової - малозабезпечені сім'ї, які перебувають у складних житлових умовах; вагітні жінки; матері, на утриманні яких є неповнолітні діти; матері і батьки, які втратили роботу, потребують роботи зі скороченим робочим днем, дома тощо.

Медико-соціальної - сім'ї з дітьми; батьками-інвалідами з фізичними та психічними захворюваннями; які зловживають спиртними напоями, застосовують наркотичні речовини, мають прояви суїциду.

Соціально-правової - потребують сім'ї, в яких батьки перебувають у суперечності із суспільними законами; криміногенна обстановка в сім'ї, одного з батьків засуджено; молоді люди, які повернулися з місць позбавлення волі (ВТК, спецшколи, спец ПТУ). Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язанні складних питань у сімейному вихованні, налагодженні взаємостосунків цих батьків зі школою.

Детально зупинимось на характеристиці психологічної та соціально-педагогічної допомоги.

Неблагополучні сім'ї - неповні; сім'ї, в яких батьки ведуть аморальний спосіб життя; сім'ї зі стійкими конфліктами між батьками та дітьми; сім'ї «нових» українців, зовні благополучні, але такі, що систематично припускають серйозні педагогічні промахи внаслідок педагогічної неосвіченості, безграмотності (надмірна батьківська любов, застосування фізичних покарань, формальне ставлення до дитини, неврахування індивідуально-психологічних особли-иостей дитини в процесі сімейного виховання).

Діти і підлітки, які знаходяться в несприятливих сімейних умовах; у конфліктних взаємостосунках з батьками,
ичнтелями, однолітками, сусідами; які залишилися без батьків. Вихованці дитячих будинків та шкіл-інтернатів - важковиховувані підлітки, які скоюють антигромадські вчинки, хуліганські дії; бродяжать, жебракують, ізольовані в колективі однолітків, мають аморальну, протиправну, агресивну поведінку, вживають алкоголь, наркотики, психотропні речовини, мають суїцидні спроби.

Підлітки, які зазнають насильства, негативного впливу за місцем проживання, навчання (жорстоке ставлення, приниження, образи, домагання; яких дорослі залучають до вживання алкоголю, наркотиків), мають особистісні проблеми, роздратованість, невпевненість у собі, боязкість, сором'язливість тощо.

Кожна із зазначених категорій вимагає соціально-психологічної допомоги соціальних служб у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного виду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язанні складних питань сімейного виховання, налагодити взаємостосунки батьків з навчальними закладами. Тобто, допомогти батькам і дітям адаптуватись в соціумі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розв'язувати проблеми.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціально-педагогічної роботи з сім'єю - це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридич ної, інформативно консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.

Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю - надання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі - та поза сімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота щодо запобігання розлучень та ін.

Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип самозабезпечення сім'ї, тобто надання їй соціально-педагогічної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціально-педагогічна робота з сім'єю спрямовується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини).

Соціально-профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-со-ціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; у формуванні відповідального батьківства, збереженні репродуктивного здоров'я молоді; організації роботи щодо запобігання помилок, прорахунку системі сімейного виховання.

Соціальна допомога має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний, консультативний характер, метою яких є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сім'єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу у створенні й поліпшенні умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям - жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантовано надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрішньосімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо. Соціальний патронаж - один з напрямів соціально-педагогічної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки, умов достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок тяжких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервовопсихічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.

Відомо, що одним з найбільш значущих і масових балових майданчиків для соціально-педагогічної роботи є школа, що часто допускає прорахунки в роботі з неблагополучними сім'ями, важковиховуваними учнями, внаслідок професійної непідготовленості до такої роботи. Тому саме соціальний педагог та всі учасники навчально-виховного процесу потребують підтримки, допомоги у проведенні іоціально-педагогічної, психолого-педагогічної та медико-психологічної роботи. Взаємодія соціальних служб зі школами сприяє раціональному розв'язанню складних шкільно-сімейних проблем, які школа не спроможна розв'язати саМОСТІЙНО.

Практика свідчить, що діти, які прийшли до школи, не завжди достатньо підготовлені до навчання і перебування в шкільному колективі. В основному це стосується дітей, які не- відвідували дитячих садків, часто хворіли, дітей із затримками психічного розвитку, сором'язливих, боязких. Тому завданням соціального педагога є зниження емоційної напруги таких дітей, навчаючи вчителів використовувати прийоми захисту від психологічних та соціальних стресів, контролю за способом життя дітей у неблагополучних сім'ях, допомагати в поліпшенні сімейного мікроклімату, оцінювати індивідуально-психологічні особливості і можливості дитини, створювати програми оптимізації її розвитку.

Робота з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини; розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального педагога чи соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. Необхідність цього потребує Конвенція про права дитини.

При цьому слід враховувати, що неповна сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: постійне відчуття себе нещасливим, невпевненість у майбутньому (своєму і дитини), підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати ви соку самооцінку та переборювати труднощі. Бажано, щоб діти з таких сімей перебували під постійним захистом школи, соціальної служби, їм слід допомогти розширювати соціальний досвід, організовувати вільний час тощо.

Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім'ї. Це сім'ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім'ї - це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, у тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з'являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім'я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв'язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв'язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім'ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують дошкільних закладів. Важко зараз розв'язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім'я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше.

В такій ситуації багатодітна сім'я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних педагогів полягають у тому, щоб допомогти багатодітним сім'ям. Такі сім'ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві, їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім'ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім'ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім'ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо).

Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім'я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім'ї. Особливого значення для багатодітної сім'ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу, тому що заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з'являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти.

У зв'язку з цим таким сім'ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері - працювати неповний день за змінним графіком. Педагогічні консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров'я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім'ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім'ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій.

Сім'ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності. Необхідність цього продиктована тим, що в нашому суспільстві не приділяють належної уваги соціалізації дітей-інвалідів, спілкуванню з оточуючими (батьками, лікарями, соціальними працівни ками, однолітками), особливостям психічних проявів.

Інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності. Система навчання і виховання цих дітей недосконала. У зв'язку із цим має створюватись комплекс соціальних та психолого-, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше ви конують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації.

Підготовка соціального гувернера до роботи з дитиною інвалідом удома до надання йому загальноосвітніх знань, (у межах можливого), прищеплення навичок самостійної роботи і самообслуговування, адаптації до потреб сучасного життя є сьогодні виходом із скрутного становища сім’ї, яка виховує дітей-інвалідів. Робота соціального гувернера з дітьми-інвалідами в сім'ях забезпечуватиме їм можливість здобути освіту та професію, займатися громадською діяльністю, розширювати спілкування з однолітками, дорослими. Цс сприяє створенню оптимальних умов для коригування відхилень у розвитку дитини, для її навчання, виховання, соціально-трудової адаптації. Соціальний гувернер розв'язує питання соціального забезпечення дитини-інваліда, допомогає розв'язувати житлово-побутові, транспортні, морально психологічні проблеми, організовувати вільний час, заняття спортом, задоволення культурних потреб. Крім того, він проводить значну роботу із сім'єю, у якій виховується дитина-інвалід: оздоровлення інших дітей у сім'ї, які внаслідок недостатнього догляду, матеріальної незабезпеченості чи зайнятості батьків часто хворіють, навчаються гірше своїх можливостей, мають менше часу на дозвілля. Таким сім'ям необхідні медико-генетичні консультації, допомога у створенні нормального сімейного мікроклімату, подоланні пригніченості, невпевненості, конфліктності між батьками та дітьми, у вихованні правильного ставлення до такої дитини усіх членів сім'ї.

Особливу увагу соціальні служби повинні приділяти роботі з асоціальними сім'ями (сім'ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя). Така сім'я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдо благополуччя спостерігаються відсутність довір'я у стосунках, розподілу ролей у сім'ї та конфліктність. У таких сім'ях має місце співузалежненість інших членів сім'ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З'являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім'ї. Такі сім'ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім'ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності.

З цією метою дітей влаштовують до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім'ї. Допомагає в роботі влаштування в дитячий притулок, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекцій-ну допомогу. Соціальної підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної підтримки, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім'ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів - роз'яснення питань планування сім'ї, профілактики вагітності.

2. Технології допомоги потерпілим від жорстокості в сім'ї.

Види і форми соціально-педагогічної допомоги, мета яких збереження сім'ї як соціального інституту в цілому і кожної сім'ї, яка потребує підтримки, можна поділити на термінові (нагальна соціальна допомога, термінове вилучення дитини з сім'ї, перебування в якій загрожує її життю іі.(якщо діти залишені без опіки батьків) та спрямовані на підтримання стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї і її членів.

Особливої уваги соціальних педагогів і працівників потребують такі види екстреної допомоги, що стосуються різних видів насильств з боку батьків або родичів. Такі взаємини зазвичай приховані від оточуючих, але досить поширені. В Україні ця проблема не достатньо досліджена, проте зареєстровані злочини, свідчення медиків, педагогів, соціальних педагогів і працівників свідчать про підвищення рівня зацікавленості у протидії таким взаєминам у сім'ї.

Форми жорстокого ставлення не зводяться тільки до фізичного насильства - це будь-яке насильницьке зазіхання на особистість члена родини, на його право розпоряджатися своїми фізичними, психічними чи іншими здібностями - наприклад, заборона спілкуватися з друзями чи сусідами, перешкоджання зайнятості дружини, заборона на отримання освіти, підвищення кваліфікації, глузування, образи, необґрунтована критика. Така поведінка і психологічна атмосфера руйнують взаємини між членами родини, їх психосоматичне здоров'я.

Фізичне і сексуальне насильство в родині найбільше небезпечно для особистості, її здоров'я і життя. Фізичним насиллям вважається побиття, намагання удушення, нанесення поранень, навмисні опіки, укуси, а також використання отруйних або психотропних речовин і ін. Сексуальне насилля стосовно неповнолітніх дітей - це примус до статевих взаємин, демонстрація дітям порнофільмів та інші розпусні дії. Досить часто для примусу дітей до розпусних дій застосовується і фізичне насилля.

Для осіб, які пережили фізичне і сексуальне насильство, характерні тривалі депресивні стани, напади тривожності, страх доторкань, нічні кошмари, почуття ізольованості і низька самооцінка.

Захист найбільш слабких членів сім'ї, в першу чергу дітей, від жорстокого ставлення в сім'ї - одне із найважливіших завдань соціального педагога. У більшості випадків діти, жертви сімейного насилля, залякані і не здатні розповісти про те, що з ними відбувається. Причин цього може бути декілька: дошкільний вік дитини, нерозуміння того, що відбувається, інтелектуально-психічні обмеження та інші об'єктивні причини. Як правило, така поведінка прихована від оточуючих. У деяких випадках наслідків жорстокого поводження (синців, подряпин та ін.) не залишається або вони швидко зникають. А відтак необхідно знати прямі та опосередковані ознаки жорстокого поводження з дітьми в сім'ї: агресивність, дратівливість, відчуженість, байдужість, надмірна поступливість або обережність, болі в животі незрозумілого походження, проблеми з апетитом, неспокійний сон, енурез. Також може спостерігатись страх дитини стосовно конкретного члена сім'ї, явне небажання залишатися з ним наодинці. Інколи батьки не дозволяють дитині відвідувати школу, а діти, що відвідують школу, майже не приймають участі в шкільних справах, у них мало або зовсім немає друзів, вони відстають у розвитку, погано навчаються. Дитина не довіряє дорослим, вона намагається втекти з дому, здійснити самогубство.

Сукупність таких ознак повинна стати причиною для серйозного дослідження ситуації в сім'ї. Участь у такому дослідження спеціаліста з соціальної роботи, психолога, лікаря, інколи співробітника внутрішніх справ, повинно надати об'єктивну картину всіх подій, які відбуваються, і допомогти припинити жорстоке поводження з дитиною. Як правило, є необхідність негайного вилучення її з такої сім'ї, і направлення в заклад соціальної реабілітації - це знаходиться в компетенції місцевих органів опіки та піклування. Вияв жорстокості стосовно дітей, поведінка дорослих, яка по корегується, можуть слугувати приводом для порушення справи про позбавлення батьківських прав чи кримінальної відповідальності винуватця у жорстокому поводженні. До технологій, що використовуються у випадках сімейної жорстокості, слід віднести також організацію соціальних притулків, які дають можливість жінкам і дітям (за кордоном існують притулки і для чоловіків, які постраждали під жорстокого поводження в сім'ї) перечекати у безпеч ному місці кризу сімейної ситуації. Однак, як правило, обмежуватися тільки такою допомогою буває непродуктивно, тому що невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються. Наразі необхідно застосовувати довгострокові програми допомоги, які орієнтовані на стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, налагодження взаємовідносин всіх названих членів сім'ї з оточуючими.

Так робота з «важкими» дітьми та підлітками передбачає діагностику сімейної та шкільної ситуації, виявлення первинних соціальних зв'язків дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціального та інтелектуально-психологічного статусу. На основі отриманих даних складається програма роботи з сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем, залучення її в більш сприятливе соціальне оточення. Така програма виконується командою фахівців, в яку входять: соціальний працівник, соціальний педагог, психолог, а іноді юрист, з можливим залученням правоохоронних органів, культурних і спортивних центрів. У ході такої роботи паралельно проводиться соціально-психологічне консультування сім'ї з метою усунення взаємних непорозумінь, непродуктивних видів сімейної взаємодії, конфліктності у взаєминах; соціально-правове консультування, яке дозволяє сім'ї усвідомити і навчитися відстоювати свої права у взаємовідносинах з соціальним середовищем, у першу чергу з освітньою системою; педагогічне консультування, а також педагогічна допомога, яка сприяє подоланню шкільних складностей дитини. Велике значення мають також психокорекційні заходи, зміна самооцінки дорослих та дітей, усунення негативних стереотипів і виховання доброзичливого та поважного ставлення один до одного. Часто така діяльність містить і соціальні компоненти - наприклад, здійснення допомоги у працевлаштуванні батьків, покращення житлових умов (що безперечно залежить перш за все від соціально-економічної ситуації в країні і в конкретному населеному пункті). "У роботі з сім'єю алкоголіка діагностика передбачає виявлення основної причини зловживання спиртними напоями і супутніх обставин. Для цього необхідне вивчення особистостей всіх членів сім'ї, а також їх соціальної біографії. Причинами зловживання алкоголю можуть бути сімейна схильність, деякі особливості особистісного статусу (нестійкість особистості, інфантилізм, залежність), традиції сімейного чи соціального оточення, ілюзорна спроба відійти від проблем. Нерідко виявляється сукупність цих проблем. Аналіз їх вкрай необхідний, тому що інколи це пияцтво є причиною конфліктів у сім'ї, а навпаки, до пияцтва схиляються саме для того, щоб таким шляхом (хоча б у своїй уяві) подолати конфліктність. Далі складається програма роботи з алкогольнозалежною особою, її сім'єю, соціальним оточенням - це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, можливо соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, які зловживають алкоголем, до теперішнього часу малоефективна, тому що пацієнт повертається в теж саме середовище, в якому у нього з'явилася звичка до алкоголю; сім'я, яка тривалий час існувала в умовах перманентної кризи свідомо чи несвідомо сприяє відновленню у них колишньої звички. Якщо людина не має сили волі, то її особистісних ресурсів недостатньо, щоб протистояти таким тенденціям.

А відтак, робота з такою сім'єю передбачає формування мотивації клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя, і побудову іншої системи взаємовідносин; психокорекційні заходи, які спрямовані на виховання особистості, що здатна бути господарем особистої долі; залучення клієнта в об'єднання чи клуби осіб - прихильників безалкогольного способу життя чи створення такого об'єднання. Одна з самих ефективних технологій створення сприятливого середовища, яке сприяє довготривалому лікуванню від алкоголізму - рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні наркомани» та ін. Робота з конфліктною сім'єю, емоційний клімат в якій є незадовільним, починається, як правило, після заяви одного з подружжя, хоча інколи приводом для констатації серйозних внутрішньо сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного чи соціального педагога, дитячого лікаря, котрий констатує негативні для здоров'я дітей психосоматичні наслідки сімейного напруження. Соціально-педагогічна робота з такою сім'єю починається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя частіше за все має хибне уявлення, ознайомлення з особливостями особистостей подружжя, їх сімейних і шлюбних установок. Виникаючі складності можуть бути викликані будь якою з названих причин. Слід зазначити, що зовнішні ускладнення - матеріально-економічні обмеження, невпевненість у завтрашньому дні (майбутньому), безробіття тощо. - як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють дійсні їх причини. Негативні риси особистості, в першу чергу істеричність, психостенічність, компенсовані в процесі соціалізації чи самовиховання, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозне розходження у сімейно-шлюбних установках може залишатися невиявленим досить довго, однак у переломні, вирішальні моменти розвитку сімейного життя чи під впливом зовнішніх ускладнень може виявитися, що подружжя притримується різних моделей сім'ї (егалітарних чи патріархальних), мають різні погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові та інші взаємовідносини. Відповідно сімейна терапія включає в себе знаходження компромісу у культурно-духовній сфері, корекцію накопичених соціально-психологічних стереотипів, навчання навичкам неконфліктного спілкування. Така робота проводиться шляхом індивідуальних бесід і інтерв'ю, групової психотерапії чи ігрової терапії.

До методів, які активно застосовуються, відносяться так звана датерапія - аутодіагностична і психокорекційна ме тодика, за допомогою якої конфліктуюче подружжя раціоналізує свої, в цілому негативні, емоційно-психологічні взаємовідносини. В ході її здійснення пропонується відповісти «так» чи «ні» на низку чітко сформульованих запитань відносно різноманітних сторін взаємовідносин чоловіка та дружини. В результаті балансу своїх позитивних чи негативних відповідей один із подружжя може пом'якшити своє ставлення до іншого, якого звик звинувачувати у всіх негараздах, і визначити свої дійсні наміри - хоче він покращення відносин чи схиляється до розлучення. Інша діагностична методика - популярний на заході метод «скульптурної групи»: члени сім'ї візуалізують своє уявлення про сімейні взаємовідносини, створюючи скульптурну групу, причому при обговоренні місця в ній кожного члена сім'ї він реально оцінює свою позицію в ній і неспівпадання своєї оцінки з оцінкою інших.

Потрібно зазначити, що усвідомлення реальної сімейної проблеми має не тільки діагностичне, але і терапевтичне значення, оскільки виявлене та усвідомлене ускладнення вимагає від членів сім'ї переглянути свою поведінку.

Одна з багатогранних методик - побудова генограми сім'ї, тобто це схеми сімейної історії, яка створюється за визначеними правилами і віддзеркалює взаємовідносини у поколіннях пращурів, батьків і у самій досліджуваній сім'ї. Цей процес досить захоплюючий - складання свого генеалогічного дерева є однією з глибинних потреб людей. Крім того, в ході його складання, разом з психологом або соціальним педагогом, члени сім'ї, які, можливо, практично не спілкувалися впродовж тривалого часу, залучаються до спільної діяльності, доповнюючи один одного. Нарешті, підсумкова картина має значну інформативність: велику кількість випадків розлучень у висхідних чи бокових гілках сім'ї можуть сідчити, відповідно, про негативну біологічну схильність чи про наявність вроджених особистісних проблем. Діагностична діяльність повинна допомогти клієнтам усвідомити і визнати необхідність зміни їх сімейних взаємовідносин, укоренити мотивацію для довготривалої, терплячої і складної роботи, спрямованої на особистісні зміни та подолання небажаних стереотипів.

Технології корекції сімейних взаємовідносин досить різнопланові; їх вибір визначається як обставинами конкретної соціальної ситуації, включаючи характерологічні риси клієнтів, так і особистісними якостями самого спеціаліста з сімейної терапії та перевагами, які він надає тій чи тій методиці. З часом кожен досвідчений спеціаліст по-своєму трансформує методики, створює особисту комбінацію з декількох прийнятних форм роботи. Суть всіх засобів, які застосовуються, - здійснення і закріплення тих змін, які будуть сприяти бажаній стабілізації сім'ї.

Нажаль, далеко не всі види сімейних дисфункцій підпадають корекції, причому це залежить не тільки від недостатності чи неадекватності зусиль спеціаліста з сімейної роботи. Інколи можна з більшою вірогідністю пророкувати негативний прогноз майбутнього сімейного союзу ще до його укладення. Деякі проблеми сімейної жорстокості можливо вирішити на ранніх етапах, але затягування та відкладання розв'язання ситуації не тільки ускладнює, а й заганяє проблему у глухий кут. Проте, соціальний педагог не повинен вважати ситуацію безнадійною, як би не загострилися відносини між членами сім'ї. Однак слід пам'ятати, що вирішення сімейних проблем - це перш за все справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів родини. Без їх вольових зусиль і наполегливості найефективніша соціальна технологія не принесе успіху.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред. проф. А.Й.Капської. - К., 2000.

2. Социальная робота / Под общ. ред. проф. В.И.Курбатова. - Ростов на Дону, 2000.

3. Василькова Ю.В. Методика и опьіт работьі социального педагога: Учебн. пособие для студентов. - М., 2001.

4. Технологии социальной работы / Под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. - М., 2001.

5. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М., 2001.

6. Методика и технологии работы социального педагога: Учеб. пособие для студентов / Под ред. М.А.Галагузовой. -М., 2002.

7. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Навч. посібник. - К., 2002.

8. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К., 2002.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Дайте характеристику різних типів сімей.

2. Визначте особливості роботи соціального педагога з різними типами сімей.

3. Якої соціально-педагогічної допомоги потребують потерпілі від жорстокого ставлення у сім'ї?

Глава 9. Технології соціально-педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми

1. Напрямки педагогічної діяльності щодо профілактики і попередження соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків

У поняття «педагогічна занедбаність» прийнято вміщувати зміст понять «важковиховуваний» і «соціально занедбаний»>. Проте ці поняття не рівнозначні. Як зазначають психологи і педагоги, важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вчителів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики підлітків.

У результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «важкі діти». Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норм поведінки, друга: порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню, третя: ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку педагогів, вихователів та уваги однолітків.

Важковиховуваність в основному проявляється у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням.

Зовнішньо важковиховуваний підліток характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним «Я» є ще однією істотною ознакою важковиховуваності.

Істотний вплив на особистість важковиховуваного підлітка мають соціально-економічні умови. Важкий економічний стан країни, руйнування минулого світогляду, не сформованість нового, відсутність належних знань і умінь жити і працювати в умовах конкуренції - все це призвело наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів. І саме в 90-ті роки ХХ-го століття проявилися негативні ознаки соціалізації молоді, які, на думку А.І.Ковальова, були такими:

1. Трансформація основних інститутів соціалізації, викликана докорінними змінами типу самої соціальності як сукупності відносин.

2. Деформація ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції. Розширення можливості варіативних
норм і варіабельності поведінки людини в суспільстві.

3. Розпад системи соціального контролю радянського зразка, руйнування системи соціальних санкцій. Нова система соціального контролю і соціальних санкцій лише формується.

4. Дисбаланс організованих і стихійних каналів соціалізації на користь стихійності, проникнення стихії в організовані канали.

5. Зміна співвідношення громадських і особистих інтересів у процесі соціалізації у бік розширення автономії
особистості, яка формується.

Труднощі даного періоду досить помітно відбиваються на основному розвитку підлітка - формуванні свідомості, самооцінки, уявлення про себе як суб'єкта діяльності і спілкування.

Самосвідомість, яка формується у підлітковому віці, включає в сукупності три сторони: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе як суб'єкта і саморегуляцію, яка формується на основі перших двох.

Узагальнені результати пізнання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе закріплюються у відповідній самооцінці. Основними характеристиками самооцінки є міра адекватності, стійкості, значущості. Адекватна і значуща самооцінка викликає почуття впевненості, врівноваженості, емоційної комфортності, сприяє бажанню займатися спмовдосконаленням.

Проблемні підлітки, зазвичай, не володіють такою самооцінкою. В результаті несприятливих умов виховання у них формується занижена самооцінка, яка викликає гострі переживання, несміливість, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм становищем у колективі. За умови незначущої самооцінки, навіть якщо вона адекватна, спостерігається байдуже, пасивне ставлення до своїх достоїнств і недоліків. У «важких» підлітків, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних категорій, як скромність, працелюбство та ін. Важливою особливістю підліткового віку є прагнення до ідеалу.

Велике значення у підлітковому віці має спілкування. Саме спілкування допомагає знайти місце в групі, великому чи малому колективі, ствердитися серед однолітків, завоювати якнайшвидше статус дорослої людини, домогтися незалежності. Ця установка у важковиховуваних підлітків часто реалізується негативним шляхом.

Різноманітні чинники, які впливають на появу важко-виховуваних підлітків, можна розділити на дві великі групи: психобіологічні передумови і чинники соціального плану.

До першої групи відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці, що обумовлюють відому важковиховуваність. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють важковиховуваність.

На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий вік до вікових психофізіологічних передумов важковиховуваності й асоціальної поведінки можна віднести такі явища в організмі, психіці і взаємостосунках підлітка:

1. Прискорення і нерівномірний розвиток організму підлітка у період статевого дозрівання.

2. Зміни в характері взаємовідносин з дорослими відображаються у підвищеній конфліктності підлітків, що у свою чергу пояснюється новоутвореннями підліткового віку: «почуття дорослості», звільнення від впливу дорослих.

Зміни в характері взаємовідносин з ровесниками як представниками своєї, так і протилежної статі, що обумовлено активним формуванням потреби спілкування з ровесниками.

Однією з передумов появи важковиховуваності є така психологічна особливість, як відставання у плані розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними ускладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособис-тісних взаємин підлітка в дитячому колективі.

Крім того, важковиховуваність підлітків значною мірою може обумовлюватися кризовим характером психофізіологічного розвитку перехідного віку дітей, коли відбуваються бурхливі зміни як в організмі і психіці, так і в стосунках підлітків з оточенням: дорослими, однолітками, представниками протилежної статі.

Психобіологічні рівні значно впливають на появу важковиховуваності, але діють вони не безпосередньо, а опосередковано через фактори соціального характеру.

Негативні явища, які існують у суспільстві, діють на (особистість через найближче оточення: сім'ю, колектив ровісників, коло друзів, засоби масової інформації, вулицю. Особливо сильно сприяють появі важковиховуваності чинники, пов'язані з негативним впливом неблагополучної сім’ї.

Саме сім'я повинна розглядатися як фактор, який визначає психофізичну повноцінність чи недостатність дитини, яка значною мірою може відображатись на її навчанні і ми хованні. Неблагополучна сім'я може справляти безпосередній руйнівний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку.

На думку вчених, існує кілька помилок сімейного виховання і неблагополучних сімей, де часто появляються важко виховувані діти. Вони різні, але швидше нагадуюють аморальну сім'ю, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п'ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей;

- конфліктна сім'я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими;

- асоціальна сім'я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, що проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці або у відвертому лицемірстві;

- педагогічно неспроможна сім'я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах між подружжям не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки, авторитаризації, потурання тощо.

У зв'язку з цим доцільно розглядати найбільш типові позиції важких підлітків у сім'ї:

1. Позиція «покинуто: дитини». Найчастіше це відбувається в асоціальних сім'ях. Діти в таких сім'ях належать самим собі, їхня поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. До речі, саме у таких сім'ях у підлітків найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал. На становлення особистості такого підлітка особливий вплив має вулична неформальна група.

2. Схожа на попередню позиція «відчуження підлітка», яке з'являється у тих сім'ях, де батьки захоплені лише власними проблемами, немає взаєморозуміння, духовної близькості з дітьми. У підлітків даної позиції самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив на них буде сильнішим: вплив педагога, однокласників, підлітків з вуличного угрупування.

3. «Суперечлива позиція» часто зустрічається в конфліктних сім'ях, де неузгоджені педагогічні вимоги окремих членів сім'ї, де наявні часті конфлікти між батьками. Оскільки підліткам доводиться пристосовуватися до різних вимог батьків, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство. Це заважає підлітку виробляти правильну, стійку позицію, позбавляє його моральних еталонів. Самооцінка у таких підлітків часто суперечлива, нестійка, процес формування моральних ідеалів досить ускладнюється.

4. Позиція «пригніченості дитини» зустрічається в сім'ях, де поведінка підлітка занадто контролюється, де дітей фізично карають. Позиція батьків у таких сім'ях авторитарна. До підлітків ставляться завищені вимоги, а позитивні сторони не помічаються. Самооцінка таких підлітків часто буває заниженою або має конфліктний прояв. У деяких підлітків даній позиції формується ідеал сильної особистості, здатної протиставити себе іншим.

5. Позиція «заголубленої дитини» зустрічається в сім'ях, де з дитини роблять «ідола». Матеріальний достаток у поєднанні з духовною убогістю, відсутність вимог до сина чи дочки часто сприяють формуванню таких якостей, як бездушність, споживацтво, цинізм. Завищені домагання призводять до конфліктів з оточенням і з самим собою, оскільки відсутні реальні можливості і здібності для досягнення поставленої мети.

У будь-якій із названих позицій підліток відчуває дефіцит глибокого, змістовного спілкування з батьками. Типовим недоліком шкільного виховання є відсутність статево-рольового виховання школярів. Акцентована увага педагогів (якими в основному є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухняності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест з боку хлопчиків і частково виключають їх з громадського життя школи. А з другого боку, відсутність статево-рольового виховання разом з емансипацією проявляється в чоловічому характері спілкування у дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм оведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним для важковиховуваних дівчаток. До помилок шкільного виховання можна віднести домінування словесних методів, недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.

Ще однією передумовою важковиховуваності є негативні джерела інформації. Дуже часто підлітки одержують інформацію, необхідну для самосвідомості, із найбільш легкодоступних джерел і засобів масової інформації, продукції відеоринку. В таких джерелах якраз досить точно і яскраво демонструється логіка становлення негативних типів особистості.

Виділяють декілька основних напрямків педагогічної діяльності щодо профілактики запобігання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків.

Один з найбільш важливих напрямків у справі профілактики формування соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків є підвищеная ролі сім'ї.

Перш за все необхідно вирішити проблему підготовки майбутніх батьків до сімейного життя та виховання власних дітей. У цілому підготовка молоді до сімейного життя та виховання власних дітей включає вивчення таких розділів:

- основи взаємовідносин у сім'ї;

- внутрішньо-сімейні конфлікти, причини їх виникнення, можливості попередження та шляхи подолання;

- -основи ведення сімейного господарства, економіка сім'ї;

- -основи сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка.

По-друге, створення сприятливих моральних умов у сім'ї і у внутрішньо сімейних взаємовідносинах.

Умови в сім'ї - це те середовище, де перш за все формуються основи світогляду підростаючої людини. З раннього дитинства саме в сім'ї, в тих умовах, в яких вона живе, розвивається і виховується, дитина засвоює те, якими повинні бути стосунки між людьми, знайомиться з основами культури спілкування і поведінки, проведення вільного часу.

По-третє, попередження помилок у сімейному вихованні. До найбільш характерних з них можна віднести:

-антипедагогічна поведінка батьків як приклад для наслідування (характерний прояв поведінки батьків через так званні «хибні авторитети» описав А.С.Макаренко);

-втрата зв'язків між батьками та дітьми (це значно знижує можливості доцільного педагогічного впливу батьків на дітей, особливо в підлітковому віці, коли це найбільш важливо);

-типові помилки, які робляться батьками в процесі виховання: поблажливий тон; «наша дитина завжди права»;

-демонстративність - активне ствердження достоїнств своєї дитини у її присутності; педантична підозрілість;

-жорстоко-авторитарний стиль; байдужість; виховання по типу «кумир сім'ї»; непослідовність тощо.

По-четверте, формування у дитини твердих моральних орієнтирів, моральної позиції. Мова йде про формування головного стрижня, який визначає подальшу позицію людини у оцінюванні себе, оточуючих людей, подій, які відбуваються, власних дій та вчинків, а також активність і спрямованість зусиль у роботі над собою.

По-п'яте, виховання з раннього дитинства вольових якостей і почуття власної гідності, що дозволить сформу-вати у людини морально-вольові якості. Вольові якості - це тон інструментарій, який дозволить людині самореалізувати, відстояти власну позицію, зберегти власне «Я». По-шосте, неприпустимість насилля над дитиною, яке пригнічує волю, або, навпаки, формує культ сили, що стимулює виховання агресивності до слабких, немічних.

Спеціалісти-психологи рекомендують вихователям у процесі застосування примусу у вихованні враховувати наступне:

- не застосовувати фізичні покарання до дітей молодше 3-х років, так як це впливає на прояв їх активності;

-утримуватися від покарання дітей і особливо підлітків у присутності однолітків. Прилюдне приниження пригнічує волю, травмує психіку;

-карати із застосуванням сили за будь-яку провину дівчат старше 10 років і хлопчиків старше 14 років;

-не карати дитину холоднокровно, безжально.

Слід пам'ятати, що на виховання дитини негативно впливає також, постійна погроза батьків покаранням, вважаючи, що цього достатньо. Дитина у такому випадку звикає до погроз і не реагує на них. Застосовуючи покарання, важливо ні в якому разі не допускати приниження гідності дитини.

В-сьомих, недопущення залучення дітей та підлітків до вживання алкогольних напоїв, паління, гри у азартні ігри. В процесі виховання з раннього дитинства поступово та переконливо дитині пояснюють спочатку у сім'ї, а потім у школі згубність алкоголю і наркотичних засобів. Але найбільш дієвим засобом виховання є власний приклад батьків, старших братів та сестер, старших товаришів.

В-восьмих, стимулювання дитини до самовиховання і навчання її методиці роботи над собою. Важливу виховну роль у попередженні і подоланні девіантної поведінки дітей та підлітків відіграють освітні заклади. Вчитель, вихователь освітнього закладу має можливість впливати на вихованця не тільки безпосередньо, але й опосередковано: через навчальний предмет, який викладається, колектив класу, товаришів, мікрогрупу. Шляхами підвищення виховної ролі освітнього закладу є:

-підвищення якості підготовки викладацького складу, формування у нього високої педагогічної культури;

-створення найбільш сприятливої обстановки в умовах освітнього закладу для педагогічної діяльності;

-стимулювання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності та

педагогічної культури;

-ефективна діяльність при освітніх закладах соціальної служби, яка сприяла б індивідуалізації роботи з дітьми та підлітками девіантної поведінки, надавала допомогу вчителям та батькам у роботі з ними;

-розвиток системи позанавчальної виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах освітнього закладу.

-необхідно також налагоджувати доцільну взаємодію сім'ї та школи; сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання з метою попередження і подолання девіантної поведінки дітей та підлітків. З цією метою практикується:

-організація методичних семінарів при школах для батьків (батьківський лекторій, батьківський семінар);

-підвищення ролі батьківських комітетів у житті школи, дошкільного закладу, посилення зв'язків батьків та

вчителів;

-створення піклувальних батьківських організацій при освітньому закладі;

-залучення до активної участі батьків у заходах класу, школи;

-відвідування вчителями дітей вдома (прояв зацікавленого турбування тим, як живуть учні);

-допомога і підтримка батьків у виховній роботі з боку вчителя, соціального педагога школи.

Значний вплив на розвиток, виховання дитини виявляють ті люди, які безпосередньо взаємодіють з нею. У зв'язку з ним найбільш ефективним є управління доцільним впливом на коло спілкування та взаємодії дитини у процесі її розвитку і виховання. Нажаль, не кожне оточення у виховному плані має позитивний характер. Це свідчить про те, що від батьків, соціальних педагогів, вихователів вимагається володіння мистецтвом керувати виховними впливами на дитину і підлітка через тих людей, що їх оточують. ті групи і колективи, в які вони включені.

Важлива роль відводиться також розвитку позашкільної системи консультування та допомоги сім'ям і дітям у подоланні девіантної поведінки. В наш час створюються як державні, так і недержавні центри по роботі з сім'єю. У таких центрах працюють кваліфіковані спеціалісти, які готові провести діагностику і надати рекомендації для роботи з дітьми у домашніх умовах, або рекомендувати спеціалізовані центри по роботі з дітьми девіантної поведінки. їх цікавлять переважно питання дезадаптації дітей у школі, в середовищі спілкування, особистісні проблеми дітей і підлітків, взаємовідносини з ними, порушення взаєморозуміння, конфліктність та ін. Нажаль не всі центри мають можливість створити відділення денного перебування, що вирішило б багато проблем у спільній роботі з батьками та дітьми.

2. Соціально-педагогічна діяльність у спеціалізованих закладах для важковиховуваних неповнолітніх

Аналіз причин девіантної поведінки дітей і підлітків та можливості її профілактики і попередження вказує на те, що необхідно створення розгалуженої системи центрів, які змогли б предметно займатися диференційованими групами молоді.

Наразі в Україні здійснюється розвиток мережі центрів щодо подолання соціально-педагогічних проблем дітей, підлітків, юнацтва; педагогічної корекції, педагогічної реабілітації; медико-соціально-педагогічних щодо подолання дитячого та юнацького алкоголізму, наркоманії; а також реабілітації жертв насилля; соціальної віктимології. Для перевиховання і виправлення використовують різні можливості у роботі з дітьми та підлітками, в тому числі трудо-терапія, освітній процес, виховний вплив колективу, індивідуальна робота та ін. Спеціалізовані заклади для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації, покликані надавати допомогу тій категорії дітей та підлітків, які раніше не користувались увагою влади.

Завданнями закладів для дезадаптованих дітей та підлітків є:

- профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадаптації;

- психолого-медична допомога дітям, які потрапили через батьків або у зв'язку з екстремальною ситуацією (в тому числі у зв'язку з фізичним або психічним насиллям та з небезпечними для життя і здоров'я умовами проживання) у безвихідний стан;

-формування у дітей та підлітків позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування та взаємодії з оточуючими;

-виконання піклувальних функцій по відношенню до тих, хто залишився без батьківської уваги, засобів існування;

-психологічна та педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

-сприяння поверненню у сім'ю;

-забезпечення можливостями отримання освіти;

-турбота про подальший благоустрій, місце проживання.
Іншими словами, основна мета діяльності подібних закладів - соціальний захист і підтримка дітей, які цього потребують, їх реабілітація та допомога у життєвому визначенні. Створення спеціалізованого закладу для дітей та підлітків здійснює реальну можливість надання їм екстренної допомоги. Спеціалісти подібних закладів виділяють три основних заклади у роботі з дітьми:

-діагностична робота;

-реабілітація, програма якої базується на даних, які отримані після всебічної діагностики;

-постреабілітаційний захист дитини.

Перш за все в системі соціально-реабілітаційних служб для неповнолітніх створюються соціальні притулки для дітей та підлітків. Склад неповнолітніх у соціальних притулках досить складний у соціальному та педагогічному плані і відрізняється від вихованців дитячих будинків або шкіл-інтернатів, оскільки:

-переважна більшість дітей вже прилучилися до паління, систематичного вживання алкоголю;

-переважна більшість знаходиться у кризовому або граничному з ним стані внаслідок соціально-психологічної депривації у сім'ї, фізичного або сексуального насилля, шкільної дезадаптації;

-майже у всіх дітей виявляють різноманітні хронічні захворювання;

-багато дітей ніде і ніколи не навчалися, у них не сформовані (або втрачені) елементарні соціальні та побутові навички, не сформований (або втрачений) досвід життя у сім'ї;

-у багатьох дітей спостерігається затримка психічного розвитку.

В спеціалізовані заклади для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації, приймаються неповнолітні на підставах:

-особистого звернення;

-направлення органів, які здійснюють соціальний захист населення;

-постанови комісії у справах дітей;

-заяви батьків, клопотання органів освіти, охорони здоров'я, опіки та піклування, органів внутрішніх справ;

-постанови або визначення суду, прокурора або слідчих органів, якщо батьки або особи, що їх замінюють, засуджені або знаходяться під вартою. Індивідуальна програма реабілітації дитини створюється на основі вивчення особистості і аналізу всієї доступної інформації, яка обумовлює не тільки проведення загальних оздоровчих заходів, але й лікування хронічних захворювань, які має дитина на момент направлення в притулок.

Велике значення в реабілітації підлітка мають психологічна діагностика та корекція. Працівникам притулків доводиться мати справу з двома головними психологічними проблемами: відставання дитини в психічному розвитку та подолання наслідків її психічної депривації. Реабілітація проводиться індивідуально для кожної дитини. Спеціалісти використовують два способи психологічної реабілітації: групову та індивідуальну. Найголовніший шлях реабілітації дітей, які мають сто відсоткову шкільну дезадаптацію -організація в умовах притулку систематичного виховного та навчального процесу, усунення педагогічної занедбаності, яка має місце, корекція порушення поведінки.

У процесі реабілітації підлітків значні труднощі виникають у зв'язку з їх небажанням навчатися. Одним з труднощів при реабілітації підлітка - його небажання навчатися. Багато підлітків ніколи не вчилися в школі або мають перерву в навчанні терміном від одного року до п'яти років, вони недостатньо володіють навичками розумової діяльності. Саме тому процес навчання в соціальних притулках повинен бути організований суто на індивідуальній основі. Підлітки повинні пройти етап, який передує поверненню до школи. Сьогодні в притулках декілька варіантів навчання: загальноосвітня денна і вечірня школи, ПТУ, класи вирівнювання та, так звана, домашня школа, яка є найбільш оптимальною для більшості вихованців притулку.

Але навіть найкращий притулок - це лише тимчасове місце перебування підлітка, тому одне з головних завдань соціальної допомоги підлітку - влаштування його подальшої долі. Ідеальним варіантом є повернення дитини до рідної сім'ї, але це можливо лише при відповідній роботі з батьками та дітьми.

Якщо повернення дитини в сім'ю неможливо, використовують інші шляхи. До недавнього часу законодавством передбачались тільки такі форми життєвлаштування дітей, як усиновлення, опіка (піклування) або державні сирітські заклади, куди в більшості випадків направляються діти.

Поиск по сайту: