Мартынюк И.О. Инженер в зеркале времени. - К., 1989

Додаткова література:

1. А р х и м е д. Сочинения. - и,, 1962.

2. Академик Н.И.Бухарин. Методология и планирование науки и техники. Избранные труды. М., 1989. 342 с.

1. Алехин В.В. Философские проблемы инженерно-технического тру­да. - М., 1983.

4. Андреев Л. В. Этюды об инженерном творчестве. - Дніпропетровськ, - 1989. - 221с.

1. Аристотель.Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1975.

6. Ахматов А. С. Николай Павлович Петров (1836-1920)//Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Техника. - М., 1965. - С. 240-246.

7. Баландин Р.К. Философия техники от Бердяева //Вопро­сы истории естествознания и техники, 1991. - № 2.~ С. 20. – 4

8. Балацкий И.П.,.Фоминых Ф.А. Очерк истории Калининградского высшего военно-инженерного командного ордена Ленина Краснознаменного училища им. А.А.Жданова. Военное издательство МО СССР.1969

9. Басин Я. З. И творцы, и мастеровые - Минск: Вышэйш. шк., 1988. - 222с.

10. Боголюбов А. Н. Иван Иванович Артоболевский (1905-1977) - М., - 1982. - 295с.

11. Боголюбов А. Н. Машина и человек. - Київ, - 1970. - 163с.

12. Боголюбов А. Н. Популярно о робототехнике – К., 1989. - 198с.

13. Боголюбов А. Н. Развитие проблем механики машин: Библиография. - Киев:, 1967. - 291с.

14. Боголюбов А. Н. Роберт Гук (1635-1703). - М., - 238с.

15. Боголюбов А. Н. Творения рук человеческих: Естеств. история машин / А. Н. Боголюбов. - М., - 1988. - 173с.

16. Боголюбов А. Н. Теория механизмов и машин в историческом развитии ее идей / А. Н. Боголюбов;АН СССР, Науч. совет. по теории машин и систем машин - М., -1976. - 466с.

17. Брачев B.C. Укрощение строптивой, или Как АН СССР учили послушанию // Вестник АН. 1990. №4. С.120–127.

1. Булатов В.П., Шаповалов Е.А. Наука и инженерная деятельность..- Л., 1967.

19. Бухарин Н.И. Избранные произведения. Новосибирск, 1990. 494 с.

20. Бухарин Н.И. Избранные труды. История и организация науки и техники / Сост. А.И.Мелуа, В.М.Орел, Г.У.Смагина / Ред. Е.П.Велихов. Л., 1988. 504 с.

1. В е с е л о в с к и и Й.Н. Архимед; - М., 1957.

22. Вернадский В.И. Дневники 1926-1934. М., 2001. 456 с.

23. Веселовский О. Н. Энергетическая техника и ее развитие / О. Н. Веселовский. - М., - 1976. - 304с.

24. Виргинский В. С. Очерки истории науки и техники, 1870-1917гг.: Кн. для учителя / В. С. Виргинский, В. Ф. Хотеенков. - М.: Просвещение, 1988. - 302с.

25. Виргинский В. С. Петр Козьмич Фролов (1775-1839). – М., - 1968. - 189с.

26. Воронков Ю.С. История науки и техники как научная дисциплина // Вестн. Самар. техн. ун-та. Сер. Гуманит. и экон. науки. 1995. № 2. С. 72-82.

27. Воронков Ю.С. О восприятии развития техники в России на рубеже XIX-XX веков // Вопр. истории естествознания и техники. 1992. № 3. С. 59-74.

28. Воронков Ю.С. Памятники науки и техники и проблемы развития историко-научных исследований // Памятниковедение науки и техники. М., 1989. С. 125

29. Вороноков Ю. С. История науки и техники как научная дисциплина //Вестник Российской Академии наук. - 1995. - N2. -С. 72-82.

30. Высшее образование в России. Очерк истории до 1917 года. М.: НИИВО, 1995.

31. Гагарин Е. И. Леонтий Лукьянович Шамшуренков (1687-1758). – М., - 1963. - 88с.

32. Гельмиза Н. Корифеи инженерного дела в России: Из истории техники / Н. Гельмиза. //Наука и жизнь. - 1999. - N9. -С. 15-24.

33. Данилевский В. В. Василий Иванович Калашников (1849-1908) / В. В. Данилевский. //Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Техника. - М., 1965. - С. 375-383.

34. Данилевский В.В. История основания Ленинградского политехнического института // Труды ЛПИ им. М.И. Калинина. 1948. Вып. 1.

35. Длугач Т. Б. Человек в мире техники и техника в мире человека - М., - 1978. - 112с.

36. Дмитриев А.Н. Институт истории науки и техники в 1932-1936 гг. (Ленинградский период) // ВИЕТ. 2002. №1. С.3-41.

1. Дорохов В.Г. Знать, чтобы делать: История инженерной профес­сии и ее роль в современной культуре. - М., 1987.

38. Загорский Ф. Н. Андрей Константинович Нартов. - Л., - 1969. -166с.

39. Загорский Ф. Н. Джеймс Несмит (1808-1890). - М., - 1989. - 190с.

40. Зайцев Е. А. Развитие техники в средневековой Европе / Е. А. Зайцев.

41. Иванов A.E. Высшая школа в России в конце XIX-начале XX века. М.: Институт истории СССР, 1991.

42. Иванов Б. И. Становление и развитие технических наук - Л., - 1977. - 263с.

43. Из истории отечественной техники: Исслед. и материалы / Под ред. В. В. Данилевского. - Л., - 1950. - 248с.

44. Илизаров С. С. Материалы к историографии истории науки и техники: Хроника 1917-1988гг. - М., 1989. - 293с.

45. Иловайский И. В. " Единство предметно-практических и сознательных-понятийных форм бытия человека в техносфере. (Высокие ремесла XXI столетие)", - //"Новые образовательные технологии в стратегии духовного развития общества". Материалы Международной конференции (март 2000 г.), осуществленной в рамках проекта "Интеграция" (№ МО 341). Шестой том серии работ "Экология человека", часть I. Новосибирск, Изд-во ГЦРО. 2000 г., 406 с.

1. Иловайский И.В, "К инженерному образованию XXI века" - //Качество образования. Проблемы оценки. Управление. Опыт. II Международная научно-метод.ическая конференция. Тезисы докладов (НГТУ, 20 - 22 апреля 1999 г.), Новосибирск 1999.
2. Иловайский И.В, "Феномен техники как результат и сфера инженерной деятельности", книга -"раскрутка" для постановки обучения инженерному делу, Н., 1984-1997, деп. ЧОУНБ, 340с.;
3. Иловайский И.В., "Инженерное дело в высшей школе. Чему учить инженера?" - //Интеллектуальные инновации в обществе и развитие образования; Н. 1997; (Материалы научной конференции"
4. Иловайский И.В., "Инженерное дело, Техника, Инженер", - Новосибирск, - 1999.
5. Интеллектуальные инновации в обществе и развитие образования",1 - 2 октября 1996 г.), СОРАН, ИФиП, Ин-т интеллектуальный инноваций и проблем консультирования Академии Социальных Наук.; стр. 77 - 92.
6. История механики: С древнейших времен до конца ХУШ в. -и,г Наука, 1971. - С. 7-32.

52. ИСТОРИЯ НАУКИ И ТЕХНИКИ. ТОМ I. Санкт - Петербург. 2001 г. сборник трудов первой Всероссийской молодёжной научно-просветительской конференции "История науки и техники", состоявшейся в Санкт-Питербурге 25-26 апреля 2001 года http://www.history.pu.ru/biblioth/index.htm

53. История науки и техники: Конспект лекций. М.: РГГУ, 1999. 267 с.

54. Кириллин В. А. Страницы истории науки и техники - М., - 1989. - 493с.

55. Козлов Б. И. Возникновение и развитие технических наук: Опыт ист. -теорет. исслед. - Ленинград., - 1988. - 248с.

56. Колпаков А. Н. Отечественная наука и техника, 1917-1941гг. /. - Самара:, 1997. - 246с.

57. Корнеев Л. К. Фридрих Артурович Цандер (1887-1933) / Л. К. Корнеев. //Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Техника. - М., 1965. - С. 735-747.

58. Кривоносов Ю.И. Институт истории науки и техники: тридцатые-громовые, роковые... // ВИЕТ. 2002. №1. С.42-75, ВИЕТ.1999. №3. С.63-64.

1. Крик Э. Введение в инженерное дело, М., 1970.
2. Крыштановская 0.В. Инженеры: Становление и развитие профессиональной группы. - М.: Наука. 1989.
3. Крыштановская О.В. Инженеры: Становление и развитие профессиональной группы. - М: Наука, 1989. - С. 6.
4. Кугель С.А., Никандров О.М. Молодые инженеры: Социологические проблемы инженерной деятельности. - М., 1971,

63. Кудрявцев П. С. История физики и техники / П. С. Кудрявцев, И. Я. Конфедератов. - М.: Просвещение, 1965. - 517с.

64. Кузаков В. К. Очерки развития естественно-научных и технических представлений на Руси в ХVIIвв. / В. К. Кузаков. - М.: Наука, 1976. - 315с.

65. Кузин А. А. Пути развития техники в СССР, 1917-1967гг. / А. А. Кузин, Н. Н. Стоскова, В. И. Чернышев, С. В. Шухардин - М.: Наука, 1967. - 275с.

66. Лейбензон Л. С. Владимир Григорьевич Шухов (1853-1939) / Л. С. Лейбензон //Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Техника. - М., 1965. - С. 411-418.

1. Лейкина-Свирская В.Р. Интеллигенция в России во второй поло­вине XIX в. - М., 1971;
2. Лейкина-Свирская В.Р. Русская интеллигенция а 1900-1917 гг. - М., 1981.

69. Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники / Под ред. И. В. Кузнецова. Техника. - М.: Физматгиз, 1961-, 1965. - 783с.: ил.

70. Люди русской науки: Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники / Под ред. И. В. Кузнецова. Математика. Механика. Астрономия. Физика. Химия. - М.: Физматгиз, 1961-, 1961. - 600с.: ил.

71. Мангутов И.О. Инженер: Социолого-экономический очерк. - М., 1980.

1. Мартынюк И.О. Инженер в зеркале времени. - К., 1989.
2. Мартынюк И.О. Творческий потенциал инженера: условия и факто­ры реализации. - К., 1988; его же. Инженер в зеркале времени. - К., 1969.

74. Меркулов А. П. Раскрывая тайны природы. - М., - 1972. - 224с.

75. Методологические проблемы истории техники и научно-технической революции: Сб. статей. М., - 1988. - 203с.

76. Митчем Карл Что такое философия техники? - М., 1995. - 148с.

77. Наука и техника СССР, 1917-1987: Хроника. - М., - 1988. - 759с.

78. Наука и техника СССР. 1917 - 1987. Хроника. - М.: Наука, 1988. - 760 с.

79. Начало «дела» Академии наук // Исторический архив. 1933. №1. С.79-109.

80. Наше положение хуже каторжного. Первые выборы в Академию наук СССР // Источник. 1996. №3. С.109-140.

81. Орлов В. И. Трактат о вдохновенье, рождающем великие изобретения / В. И. Орлов;Послесл. В. Карцева. - М., - 1980. - 336с.

82. Очерки истории техники в России, 1861-1917: Транспорт. Авиация. Связь. Стр-во. Хим. технология. Текстильная техника. Сельское хоз-. - М., - 1975. - 395с.

83. Очерки истории техники в России. 1861-1917: [Горное дело. Металлургия. Энергетика. Электротехника. Машиностроение. - М., - 1973. - 404с.

84. Очерки истории техники в России: С древнейших времен до 60-х годов XIX века: Горное дело. Металлургия. Энергетика. Машиностроение / АН СССР, Ин-т истории естествознания и техники. - М., - 1978. - 375с.

1. Очерки истории техники докапиталистических формаций. -М.: Иэд-во АН СССР, 1936. - С. 134-142.

86. Памятники науки и техники, 1985г. / АН СССР, Ин-т истории естествознания и техники. - М., - 1986. - 256с.

87. Памятники науки и техники, 1990: Сборник / Рос. АН, Ин-т истории естествознания и техники;Сост. В. П. Нестоянова, Н. М. Семенов. - М.: Наука, 1992. - 227с.

88. Поликарпов В. С. История науки и техники: Учеб. пособие /. - Ростов н/Дону. - 1999. - 345с.

89. Поликарпов В.С. История науки и техники: Уч. пос. -Ростов н/Д.:Феникс,1998.-352с.

1. Р о ж а н с к и и И.Д. Развитие естествознания в эпо­ху античности. - П., - 1977.

91. Развитие естествознания в России (ХVIII-нач. ХХвв.) / АН СССР, Ин-т истории естествознания и техники. - М., - 1977. - 536с

1. Рожанский И.Д. История естестиознания в эпоху эллинизма и Римской империи. - М., - 1988.
2. Рожанский И.Д. Античная наука. - М.: Наука, 1980.

94. Рыжов К. В. Сто великих изобретений. - М., - 1999. - 528с.

95. Самые знаменитые изобретатели России. - М.,- 2000. - 494с.

96. Сидоренко В. А. Развитие атомной науки и техники в России / В. А. Сидоренко. //Известия вузов. Ядерная энергетика. - 1995. - N5. -С. 12-21.

97. Сидоров А. И. Очерки из истории техники / А. И. Сидоров. Вып. 2. - М.: Гос. техн. изд-во, 1928-, 1928. - 63с.

98. Симоненко О. Д. Сотворение техносферы: проблем. осмысление истории техники / О. Д. Симоненко. - М.: SVR-Аргус, 1994. - 111с.

99. Сквозь призму времени: Политехн. музей вчера, сегодня, завтра: [Сб.] - М.: Знание, 1987. - 173с.

100. Смурова Н. А. В. Г. Шухов: жизненная и творческая судьба ученого: 1858-1939 / Н. А. Смурова.//Высшее образование в России. - 1994. - N4. -С. 131-149.

1. Т у к о в с к и й М.А. Механика Леонарде да Винчп. - -Л., 1947. - С.. 13-85.

102. Техника в ее историческом развитии: 70-е годы ХIX-нач. XX в. / АН СССР, Ин-т истории естествознания и техники. - М., - 1982. - 510с.

103. Техническое творчество: теория, методология, практика: Энцикл. словарь. - М., - 1995. - 410с.

1. Харитонович Д.Э. Изобретательство и ранние формы инженерной деятельности// Вопросы философия. - 1985. - К" 2. - С. 91.
2. Харитонович Д.Э. Изобретательство и ранние формы инженерной деятельности// Вопросы философии. 1985. - №2. - С. 98-.v

106. Человек и машина / Сост. Г. П. Богатова и др. - М.: Книга, 1972. - 128с.

107. Черняк А. Я. Семен Николаевич Ванков (1858-1937), - М., - 1984. - 175с.

1. Шаповалов Е.А. Общество и инженер: Философско-социологические проблемы инженерной деятельности. - Л., 1984.
2. Шаповалов К.А. Общество и инженер: Философски-социологические проблемы инженерной деятельности. - Л., 1984.

110. Шейпак А.А. История науки и техники.Материалы и технологии.Издательство: МГИУ Год издания:2002 Страниц:301

111. Шейпак А.А. История науки и техники: Часть 1: Материалы и технологии
М. 2001. – 190 С.

112. Шеменев Г. И. Некоторые методологические проблемы технических наук. - М., - 1969. - 165с.

113. Шеменев Г. И. Философия и технические науки, М. - 1979. - 120с.

114. Шубин В.И., Пашков Ф.Е.. Культура. Техника. Образование. Учебное пособие для технических университетов. - Днепропетровск, - 1999.

115. Шухардин С. В. Основы истории техники: Опыт разраб. теорет. и методол. проблем. - М., - 1961. - 278с.

116. Шухардин С. В. Техника в ее историческом развитии: От появления ручных орудий труда до становления техники машин фабричного производства. - М., - 1979. - 412с.

117. Шухардин С.В. История науки и техники. М., 1974.

118. Яроцкий Я. В. Борис Семенович Якоби. - М., - 1988. - 240с.

Вступна лекція.

1. Предмет, метод історії інженерної справи, етапи розвитку та система вищої інженерної освіти

2. Огляд джерел та літератури

"Со временем техника будет возведена в главный признак человека, чему не следует удивляться, так как к технике ведь принадлежат такие основные человеческие проявления как язык, письменность, счёт, логика и т.п." П.К.Энгельмейер: Из доклада на IV Международном конгрессе по философии (Болонья, 1911).

Слово "інженер", введене в російську науку Феофаном Прокоповичем і походить до латинського "ingenium" - "дотепний винахід" - і по своїй вихідній суті означає творця нових життєвих благ і умінь, нових знарядь праці і нової зброї для війни і полювання, нових пристосувань і споруджень, засобів транспорту і способів розваги... Фактично, інженер - це творець нових товарів і послуг.

Програмою гуманітарної підготовки майбутніх інженерів передбачене читання курсу "Історія інженерної справи" на I курсі. Усіх факультетів, розрахованого на 36 ч.

Перша лекція курсу називається "Вступ", і в ній будуть розглянуті наступні питання:

План.

1. Предмет, метод історії інженерної справи як самостійної навчальної дисципліни.

2. Огляд джерел і літератури.

Перш ніж перейти до визначення предмета історії інженерної справи, необхідно, на наш погляд, з'ясувати, що ж входить у поняття "інженерна діяльність".

Отже, які критерії й істотні ознаки інженерної діяльності?"

Характерним для всіх інженерів без винятку і разом з тим властивим тільки їм властиві (постановка мети) у практичній сфері створення техніки. Це найбільш загальне визначення має потребу в доповненні істотними ознаками.

Приналежність до матеріального виробництва, практичної технічної діяльності - перша істотна ознака інженерної справи. Інша необхідна якісна характеристика її - спрямованості, що представляє другу істотну ознаку. Інженерне поняття “постановка мети” завжди спрямовано на створення техніки. Поза цього інженер позбавляється предмета своєї діяльності.

Взаємозв'язок з наукою /наукова обґрунтованість третя істотна ознака інженерної діяльності. Професійна задача інженера як активного діяча технічного прогресу складається у свідомому використанні науки для прискорення розвитку техніки.

Трудову діяльність інженерів не можна охарактеризувати повно без розкриття її творчої сторони. Інженери були завжди залишаться творцями техніки. Сучасна інженерна діяльність невіддільна від технічної і науково-технічної творчості, що складає її четверту істотну ознаку. Нарешті, основна істотна ознака інженерної діяльності складається в її спресованому впливі. Інженер не переходить до виконання, не реалізує сам звий проект. У соціально-технічному аспекті він створює техніку і керує, нею завжди опосередковане через робітників. І тому необхідні ознаки дозволяють виділити інженерну діяльність у системі природничоісторичного поділу праці.

Інженерна діяльність - це свідоме застосування досягнень науки, спрямоване на виробництво техніки, і задоволення суспільних потреб і зміни навколишньої дійсності. Тепер можна порушити питання: як і коли виникла інженерна діяльність і які етапи пройшла в своєму розвитку?

В історичному плані інженерна діяльність виділилася на визначеному етапі розвитку суспільства з технічної (технологічної) діяльності, що притаманна людському суспільству на самих ранніх його стадіях і зв'язана з виготовленням знарядь.

По своєму походженню саме технічна діяльність стала одним з перших видів соціальної діяльність. Щоб вижити, добути їжу, захистити себе від диких тварин, первісні люди були змушені вдатися до допомоги знарядь. Виготовлення знарядь, перехід до виробництва - це та грань» той стрибок, що дозволив людству перебороти пропасти, що відокремлює тваринний світ від світу цивілізації. Йшли тисячоріччя, і разом з ними неухильно йшов далі і далі. Технічний прогрес. На границі між верхнім і нижньої давньокаменным століттям (палеолітом), приблизно 40-30 тис. років тому, завершується передісторія людського суспільства і починаємося його історія. Цей перехід учинився багато в чому завдяки технічним досягненням. У виробничій діяльності людина освоїла багато нових порід каменю, навчилася виготовляти понад 20-ти види різних кам'яних знарядь (різців, свердлів, струганків і т.п.). Були створені гарпун і копьеметалка (метальна зброя).

Апофеозом інженерної думки кам'яного віку став лук. Широкомасштабне застосування луку, вкладишних знарядь, шліфованих сокир, тесел, доліт і інших технічних досягнень новокам'яного століття (неоліту) підготувало виробничу революцію. Сутність неолітичної революції, що навивається так – у переході від збирання і полювання скотарству. Використання кольорових металів у господарській діяльності стало передумовою винаходу колісного транспорту і гончарного кола, а також бронзового Плуга, У рабовласницьку еру була зроблена і багато інших технічних відкриттів: налагоджене виробництво скла, шовкової тканини.

Однак центром технічної й інженерної діяльності було: будівельну справу. Колосальні захисні спорудження були зведені навколо Вавилона: місто оточували три ради стел, кожна з який була товщиною 10-12 м. Найбільша з єгипетських пірамід - усипальниця фараона Хуфу I Хеопса) - піднімається над пустелею на 150 м.

Таким чином, перший етап періодизації інженерної діяльності можна назвати «праінженерною діяльністю», тому що вона головним чином зв'язана з будівництвом і архітектурою. Очевидно, жодне велике і складне спорудження стародавності не могло бути побудоване без детально розробленого проекту, що вимагає відокремлення постанови мети у діяльності. Становлення праінженерної діяльності в епоху рабовласництва було першим стрибком у розвитку суспільних форм технічної діяльності, першим вузловим моментом її історії. Рабовласницький спосіб виробництва поряд з ускладненням праці характеризується і посиленим розвитком поділу праці, що мали своєю основою великий поділ праці між частиною людей, що зайняті простою фізичною працею, і деякими привілейованими, котрі керують роботами. Такими фахівцям»; здатними керувати технічною діяльністю мас, були "прошарки-жреців" рабовласницького суспільства. Крізь тисячоріччя дійшли до нас імена єгипетського жреця Імхотепа (2700 м, до н.е.), китайського гідробудівельника Великого Вя (2300 р. до к. а.), грецького геніального вченого і інженера Архімеда (287-212 р. до н.е.).

Варто помітити, що по-перше, функції інженерної праці не зводяться лише до технічній і управлінський, вони набагато ширше.

По-друге, діяльність перших інженерів спиралася головний образом на практичні досвідчені знання, а також на дуже примітивні засоби.

По-третє, розумова праця, довгий час залишеться становою.

Фактично кожного інженера цього періоду можна іменувати вченим, філософом, письменником. Інакше кажучи, будь-який інженер того часу свідомо "зобов'язаний" був бути філософом, будь-який філософ одночасно володів інженерною справою.

Другий етап періодизації інженерної діяльності - це етап розвитку "праінженерної" діяльності в "передінженерну." Праця кріпаків і ремісників, заснована на складних ручних знаряддях праці, був визначальним видом технічної діяльності у феодальному суспільстві. У містобудуванні з'являються великі технічні досягнення, одержує великий розвиток раціоналізація технічної діяльності. Що спиралася, головним чином на емпіричні знання.

Третій етап періодизації інженерної діяльності - етап становлення інженерної професії в соціальному плані. Промисловий переворот кінця ХУ11 - поч. Х1Хвв. привів до поширення машин на базі парового двигуна. Разом з тим буржуазія вперше показала, чого можна досягти людською діяльністю. У погоні за - максимальним прибутком, капіталістичний спосіб виробництва перетворив робітника, у придаток машин, позбавив його функцій раціоналізації, передавши ці функції відособленій соціальній групі технічно утворених інженерів.

В умовах процесу перетворення, що почався, науки в безпосередню продуктивну силу інженерна діяльність і професія вже існують як соціальний інститут.

Четвертий етап періодизації інженерної діяльності складає її розвиток на, основі системи наук і технічних досягнень, що остаточно сформувалися в результаті взаємодії природознавства й інженерної діяльності в умовах капіталізму.

Основною функцією інженерної діяльності стає функція прогресу техніки і технології. Тобто зміна навколишньої дійсності. Викликане суспільними технічними потребами розвиток системи інженерної освіти приводить до перетворення інженерної професії в одну із самих масові професії капіталістичного суспільства.

Становлення п'ятого етапу розвитку інженерної діяльності зв'язано із сучасної НТР.

Відзначені етапи становлення і розвитку інженерної діяльності означають лише основні віхи її світової історії.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що як суспільне явище, інженерна діяльність має цілком визначенні історичні межі, зв'язані з основними етапами розвитку людства. Її передісторія розвертається в надрах технічної діяльності, тривалого періоду ремісничого виробництва (первісне суспільство, античне рабовласницьке суспільство, середньовічне феодальне суспільство).

Поняття "освіта" - дуже глибоке можна розглянути як конкретну область інтересів, що можна визначити як регулярний спосіб передачі людям, у першу чергу вхідним у життя молодим, набору стандартних навичок, знань і умінь, необхідних людському співтовариству. Природа знання така, що носії його нечисленні. Важко судити про часи доісторичні, але на зорі письмової історії людства освіченість означала приналежність до еліти. У стародавності правильна по тим часам освіта давало своїм носіям статус істот вищого порядку, що володіють сакральними знаннями небесної волі і божественного уміння. Що можуть спілкуватися з “Деміургами” – богами-творцями світу.

Серед інших умінь сакралізувалось і інженерне мистецтво. Легко привести приклади з історії європейської цивілізації, що ілюструють сказане. Могутній коваль і митецький зброяр Гефест-Вулкан обожнювався в класичній стародавності греками і римлянами. У титулатуру римських імператорів з часів Юлія Цезаря входило звання "верховний понтифик". І зараз римський папа, тобто первосвященик західних християн, іменується понтификом, а час його правління - понтифікатом. З огляду на, що слово "понтифик" у перекладі з латині означає "мостобудівник", ясно, яке місце займали саме в силу професійної підготовки утворені інженери в еліті древнього світу.

Для непосвячених процес підготовки інженерів виглядав як закритий, таємничий, повний священного жаху містичний ритуал. З однієї сторони. це захищало високе інженерне мистецтво від недоучок, профанів і вольових рішень малограмотної влади, а з іншого боку - приводило до кастової замкнутості, відсутності припливу свіжої крові, стагнації і декадансу.

Розпад античного світу в тій формі перервав "зв'язок століть" насамперед в інженерній справі. Акведуки і віадуки, дороги і мости, фортеці і кораблі - уміння будувати все це зникло разом з бажанням берегти побудоване. Особняком була Візантія, де збереглася сильна державність, завдяки якій у рамках імперської політики державного будівництва підтримувалася й інженерна культурність суспільства. Найбільш відомими прикладами видатних досягнень візантійських інженерів є “грецький вогонь” і храм Святої Софії в Константинополі.

Поступово наслідку краху Римської імперії в Західній Європі ішли в минуле. Протягом усього середньовіччя потреби суспільства в предметах складної висококваліфікованої праці задовольнялися ремісниками, що професійно поєднувалися в цехові організації. Підготовка кадрів йшла по століттями налагодженій схемі "учень -подмастєріе - майстер" з обов'язковим кваліфікаційним іспитом перед обличчям цехових старшин. Цей надійний спосіб підготовки майстрів забезпечив Європі інженерні підстави індустріальної революції, завершення середньовіччя і початку нового часу.

Цеховий шлях технічного прогресу, шлях ретельного освоєння вже напрацьованого уміння, високоякісного тиражування добре апробованих зразків при повільно, але неухильно наростаючому поліпшенні відомого і рідких, але сильних якісних змінах при винаході принципово нових прийомів і продуктів створив сучасну Європу. Однак можливості цього способу передачі знань і умінь виявилися вичерпаними до початку XIX в. Суть у тім, що до цього часу інженерна справа не мала потребу у фундаментальній науці, у знанні того таємного, неочевидного, що лежить у природі речей. Не маючи представлення про термодинаміку, інженер винаходив, будував і застосовував парову машину; не встигнувши осягти законів дифракції світла, він виготовляв мікроскопи і телескопи; не знаючи гідродинаміки, будував шлюзи і кораблі; далекий від розуміння хімічних процесів, фарбував тканини; не будучи знайомим з механікою Ньютона, створював артилерійські знаряддя і з успіхом стріляв з них; не знаючи мікроструктури металів, варив чавун і лив сталь...

Два сторіччя назад стало ясно, що очевидне вичерпано, що на поверхні речей і явищ нічого коштовного і не використовуваного не залишилося, що потрібно йти всередину, осягати природу речей і суть явищ, якщо їсти потреба відкрити принципово нові можливості, знайти принципово нові інженерні рішення. Тому саме два сторіччя нараховує історія вищої інженерної освіти.

У 1795 р. Конвент Французької республіки заснував "L'есоlе Polytechnique" - знамениту Політехнічну школу, що стала першої в ряді вищих навчальних закладів нового типу. Франція переживала тоді трагічно важкий час. Тільки відбувся термідоріанський переворот, що покінчив з жахами якобінської диктатури і вихідний шлях повернув, Що Францію на, буржуазного розвитку. Країна була з усіх боків оточена ворогом і здавалася беззахисною. Вона мала потребу у внутрішньому порядку, у натхненою національною ідеєю армії і військових інженерів. Саме для підготовки останніх була створена Політехнічна школа [1].

У перші десять років свого існування, під час першої республіки, Директорії, Консульства, у період Єгипетського походу Наполеона, школа, її випускники, професора і вчені блискуче продемонстрували, який внесок вони можуть внести в забезпечення національної безпеки Франції. У 1804 р. Наполеон привласнив школі статус військового навчального закладу, надав їй прапор і повний високого змісту девіз: "Pour la patrie, les sciences et gloire" - "В ім'я Родін, наук і слави".

Відповідно до сучасного законодавства Політехнічна школа, керована на основі декретів президента республіки спільними вказівками міністрів оборони, утворення і науки, має своєю задачею прищеплювати студентам високу загальну і наукову культуру, давати їм спеціальну, як правило інженерну, освіту, що повинно дозволити їм виконувати роботу, що вимагає високій кваліфікації і відповідальності в інтересах нації. Випускники-політехніки стають державними службовцями високого рангу, великими дослідниками, інженерами високої кваліфікації, директорами процвітаючих корпорацій. Гордість школи складають такі її випускники, як учені Френель, Карно, Беккерель, Пуанкаре. Коші, Леверье, маршали Франції Фош і Жофр, промисловець-бізнесмен Ситроен, президент Франції Жискар Д'эстен.

Досить своєрідний навчальний план школи. Перший рік навчання присвячений військовій службі, у ході якої студенти-політехніки одержують лейтенантську підготовку у військах і знаходять це звання. Ставши офіцерами, вони протягом двох років освоюють могутній курс фундаментальних наук. В обов'язкове ядро навчального плану поряд з математикою, фізикою, хімією, біологією і комп'ютерними науками входять економіка і гуманітарні дисципліни - філософія, політика, мистецтво, іноземні мови. Високий рівень попередньої підготовки абітурієнтів цієї елітної інституції французького вищого утворення, першої по престижності і по труднощам конкурсного зарахування, дозволяє вважати утворення, отримане в Політехнічній школі за два роки, еквівалентним стандартному загальноосвітньому рівню американського чи британського магістра наук.

Істотним є вимога загального навчального плану школи після завершення дворічної базової підготовки виконати в якому-небудь національному дослідницькому чи центрі конструкторському бюро передової індустріальної корпорації робочий проект реального інженерно-дослідницького плану і привселюдно захистити результати.

Саме чудове полягає в тому, що все це прямо відповідає і злободенним тимчасовим, і глибоким стратегічним потребам Франції в створенні і збереженні корпуса елітних інженерів, фундаментально підготовлених у природно-науковому плані і вільно володіють сучасними технічними уміннями. Слід відмітити, що дух елітарної винятковості, ретельно культивується у "L'Ecole Polytechnique" і зухвалий, треба визнати, заздре роздратування в багатьох "Grandes Ecoles" ("Больших школах") Франції, служить удосконалюванню навчального процесу в цьому чудовому навчальному закладі, знаменитому дітищі Французької революції і Наполеона [2].

У Росії загальні підстави справі інженерної освіти заклав Петро 1. Єлизавета Петрівна і Катерина II підтримали і зміцнили почате Петром. Микола I в інших історичних умовах, після страшних державних потрясінь кінця XVIII-початку XIX в., що докорінно перекроїли політичну карту Європи й Америки, у передодні серйозних соціальних змін у країні поклав початок вищій технічній школі. Досить указати на засновані їм три інженерних вузи: Санкт-Петербурзький технологічний інститут (1828), Московське вище технічне училище (1830) і Інститут цивільних інженерів у Петербурзі (1842), що разом зі створеними раніше Петербурзьким гірським (Катерина II, 1773), лісовим (Олександр I, 1803) і залізничним (Олександр I, 1809) інститутами цілком покрили все коло відомих тоді інженерних спеціальностей [3].

Перераховані навчальні заклади довгий час функціонували як середні, що готували кваліфікованих керівників виробничого процесу середньої ланки керування - техніків і майстрів, як би ми сказали сьогодні. Характерно, що реформоване пізніше Московське вище технічне училище виникло саме як ремісниче "для підготовки митецьких майстрів з теоретичними зведеннями". Останнє виявилося дуже важливим, тому що дозволило цьому отримати в 1868 р. звання "Імператорського" навчальному закладу створити чудову науково-методичну школу, стати справді елітним технічним університетом.

Справа в тім, що в другій половині XIX в. інженерна справа в усьому світі розвивалося по шляху розщеплення єдиного і всі наростаючої диференціації спеціалізації. Це супроводжувалося різким збільшенням попиту на інженерну працю взагалі і, відповідно, значним ростом числа інженерних вакансій. Ринок праці, економіка, що прямолінійно розуміється, настійно вимагали припинити підготовку інженерів широкого профілю, перейти до вузько спрямованої, моноотраслевої спеціалізації. Московське вище технічне училище не пішло цим шляхом, намагаючись давати своїм студентам усебічне технічне утворення в тісному зв'язку глибокого теоретичного навчання з практичними заняттями, із самостійним лабораторної, а те і натурним експериментуванням.

Результат добре відомий: МВТУ, нині Державний технічний університет, виявляє собою приклад того, якої повинний бути елітний інженерний вуз. Імена Н.Е. Жуковського, А.Н. Туполева, В.Г. Шухова, С.П. Корольова, С.А. Лебедєва, прямо з МВТУ, говорять багато про що.

Після великих реформ 60-х років XIX в., що відкрили Росії шляху буржуазного розвитку, у вітчизняній вищій школі досить гостро були поставлені питання інженерно-промислового утворення. Природно, у цьому зв'язку обговорювалася і практика, як тоді виражалися, "великої заатлантичної республіки" з її технічними університетами.

Своєрідна і складна історія становлення вищого утворення в Новому Світлі, на протилежному березі Атлантики. У липні 1862 р. - у самий розпал Громадянської війни і на другому році президентства А. Лінкольна - Конгрес США прийняв закон, що давав право адміністраціям штатів виділяти (дарувати) великі ділянки землі з федеральних резервних фондів для життєзабезпечення вищих навчальних закладів. Завдяки цьому на дарованих землях на нових територіях як по помаху чарівної палички виникли і почали масову підготовку фахівців, головним чином інженерів-аграріїв і інженерів-механіків, 68 вузів (Land grant colleges). Так удалося дати відповідь на гострий виклик часу - агротехнічний, лісотехнічний, машинобудівний, узагалі технологічний і інженерний, і задовольнити пекучу потребу молодий, грубої й у масі свого населення безграмотної країни в кваліфікованих кадрах. Але бурхливо розвивалася економіці цього було мале [4].

У 1861 р. офіційно заснований, а в 1865 р. почав функціонувати отримавши згодом світову популярність Массачусетсский технологічний інститут (МТИ). Настільки тривалий термін між оголошенням рішення про створення інституту і реальним початком його діяльності порозумівається тим, що протягом декількох років массачусетські янкі брали участь у Громадянській війні.

Потреба у вищому навчальному закладі технологічного профілю поволі назрівала з розвитком в Америці індустріального капіталізму. Реалізувати цю потребу стало можливим з початком нової ери в історії США, ознаменованої обранням Лінкольна президентом країни. Війна загальмувала прогрес, але відразу ж по її закінченні інститут був відкритий. Необхідність подолання післявоєнної розрухи, реструктурування народного господарства, відмовлення від колоніальної економіки, що бурхливо процвітали індустріалізація й урбанізація припускали наявність інженерних кадрів найвищої кваліфікації. Потрібні були не просто гарні, грамотні, знаючі інженери-виконавці, а інженери - творці, інженери - творці нового, котрі могли б керувати процесом перебудови господарства країни. Уся сукупність традиційних університетів Нової Англії і вузів, відкритих на освоюваних територіях, виявилася не в змозі вирішити поставлену в такий спосіб задачу.

Із самого початку процес навчання в Массачусетськом технологічному інституті органічно сполучив фундаментальне освоєння природничонаукових, інженерних, гуманітарних і соціальних дисциплін із практичною діяльністю і студентів і викладачів. Це було абсолютно новим у світовій історії цивільної інженерної вищої школи університетського плану. Недарма МТИ став найбільшим у США центром прикладних досліджень і визнаним символом науково-технічного прогресу.

Разом з тим аж ніяк не випадково, що МТИ був створений у безпосередній близькості від Гарвардського університету - найстаршого в США (1636), поруч з ним, але не в ньому. Будучи найстаршими й авторитетнішими у своїй області, ці незалежні вузи тісно взаємодіють один з одним: дають можливість своїм студентам, що нетривіально, відвідувати заняття в обох вузах, ведуть загальні дослідницькі проекти, а в особливих випадках мають загальних професорів. Це дуже нагадує відносини співробітництва, що склалися до кінця XIX в. між Московським технічним училищем і Московським університетом [5].

Массачусетський технологічний інститут, створений республіканським Конгресом США і президентом Лінкольном, по обставинах часу установи, по задачах і методам підготовки кадрів багато в чому подібний "L'Ecole Polytechnique", створеної Конвентом Французької Республіки й імператором французів Наполеоном.

В іншій країні молодого, але бурхливо розвивався промислового капіталізму - в імператорській Росії 19 лютого 1899 р. був височайше затверджений звіт міністра фінансів С.Ю. Вітте, у ясній формі передбачавший необхідність організації в Санкт-Петербурзі Політехнічного інституту. До цього часу за 38 післяреформеного років країна проробив великий і тяжкий шлях переходу від суспільства, по суті своєї феодального, до суспільства буржуазному. У Росії спостерігався промисловий ріст, вона очевидним образом рухалася до економічного процвітання; отже, потрібні були гарні інженери, і в чималих кількостях. Це розуміли і найбільш далекоглядні представники правлячої бюрократії, у першу чергу С.Ю. Вітте, і государ Микола II.

Глибоко укорінені традиції - як культурного життя, так і повільного (у рамках цехової наступності) удосконалювання професійних навичок і умінь - дуже поважні і стабілізують суспільство, хоча і сприяють стагнації. Швидко розвиваються молоді суспільства, як і суспільства, що пережили глибоку кризу, у відомому змісті вільні від таких традицій. Саме тому тут створюються умови для бурхливого росту прикладних розробок, яким приділяється особливе значення в суспільній думці і які користаються пріоритетом при фінансуванні і при визначенні стратегії підготовки кадрів.

Індустріальна епоха вимагає індустріально орієнтованого навчання. Інженер повинний бути конкретний і жити життям виробництва матеріально відчутних благ, гнучко реагувати на зміну характеру і способів такого виробництва. Але новаторська конкретність інженера тільки тоді плідна, коли вона спирається на фундаментальну освіченість досить загального плану. Вузькоспеціалізована підготовка веде до дисперсії знання, фрагментарності областей компетентності, виховує недалекий технократизм і утилітаризм. Протиріччя між потребою в конкретній спеціалізації і необхідністю широкого утворення могло бути дозволене шляхом створення політехнічних інститутів.

Політехнічний інститут із широким спектром факультетів, гнучка структура яких оперативно відгукується на вимоги життя, є гарним рішенням. По самій своїй суті такий інститут еквівалентний університету, сам факт перебування в який у роки формування особистості молодої людини істотно розширює його кругозір, додає йому загальну культурність, робить його фундаментально утвореним, дає можливість стати широко мислячим і всебічно розвитим творцем нової техніки, організатором і керівником виробництва.

Уособленням гостро актуальної ідеї політехнічного вузу став заснований 101 рік назад Петербурзький політехнічний інститут(зразок для заснування інших політехнічних вузів, в тому числі Київського, Одеського та інших), що виявив собою новий тип вищого технічного навчального закладу, новий як по фундаментальності інженерної освіти, так і по складу факультетів (відділень). Інститут із самого початку містив у собі комерційний, кораблебудівний, металургійний і електромеханічний факультети [6]. Елітний і, що особливо важливо, що знаходився поза сферою адміністрування Міністерства освіти, що підкорявся Міністру фінансів політехнічний інститут був потрібний Росії, і він був створений.

У своїх спогадах С.Ю. Вітте з гіркотою пише про тих труднощів, що йому довелося перебороти, щоб "провести ця чудова установа", що удалосяудалось "только благодаря влиянию, которым (он - Витте. - Н.К., Н.К.) в это время пользовался как у Его Величества, так и в Государственном Совете". Але доклад, яким "министр финансов приемлет долг всеподданнейше испрашивать Его Императорского Величества соизволения", добре мотивований, короткий, виразний і конкретний. Государ погодився зі своїм міністром, учений світ підтримав їх обох [7].

Заснований у 1899 р., інститут прийняв перших студентів у 1902 р. З нього вийшла плеяда видатних вчених і інженерів. Досить назвати імена академіків А.Н. Крилова, А.Ф. Іоффе, Д.В. Скобельціна, М.М. Семенова, П.Л. Капіци, І.В. Курчатова, Ю.Б. Харитона, Я.Б. Зельдовича, І.К. Кікоіна. Тут і інженер-механік, і фізики-теоретики, і фізики-експериментатори, і інженера-фізики. Останнє особливо важливо.

До кінця XIX - початку XX в. фізика усі в більшій мері перетворювалася в безпосередню основу нової техніки. Виникла необхідність в елітних фахівцях нового типу - інженерах-фізиках. Далеко не все це розуміли. У суспільній думці, серед педагогів і інженерів, та й серед учених панувала звична думка: наука - це одне, а інженерна справа, техніка - зовсім інше. Але був людину, що повною мірою розумів важливість сполучення фундаментального наукового знання з конкретними інженерними уміннями. Це був професор Петроградського політехнічного інституту Абрам Федорович Іоффе.

У 1918 р., у найтяжке для країни час у голодному і холодному Петрограді професор Йоффе організував у складі Політехнічного інституту фізико-механічний факультет для підготовки інженерів-фізиків. Це був факультет нового типу, нового як для класичного гумбольдтовського університету, так і для вищої технічної школи. Принципова новизна навчання на факультеті складалася насамперед у тім, що практична підготовка студентів здійснювалася на базі фізико-технічного відділу Рентгенологічного і радіологічного інституту, тобто науково-дослідної установи, аж ніяк не покликаного займатися навчальною діяльністю. Помітимо, що Рентгенологічний і радіологічний інститут був створений у тім же 1918 р. декретом Раднаркому знов-таки з ініціативи А.Ф. Йоффе, а фізико-технічний його відділ став згодом (1921) Фізико-технічним інститутом Академії наук (ФТИАН). Участі студентів у науково-дослідній роботі творчих колективів передувала серйозна математична, природно-наукова й інженерна підготовка.

Так ідеї "L'Ecole Polytechnique" по підготовці національної інженерно-технічної еліти почали втілюватися в Радянській Росії і теж у революційний час. Для успіху факультету важливим виявилася та обставина, що посада заступника декана в 1918-1921 р. займав П.Л. Капиця, майбутній основоположник Московського фізтеха (ймовірно - засновник - V.V.).

Приблизно тоді ж, коли виник фізико-механічний факультет Петроградського політехнічного інституту, у листопаду 1921 р. у США Раду попечителів проголосила створення Каліфорнійського технологічного інституту (КТИ, Калтех). Вийшовши з Першої світової війни єдиним реальним переможцем, США на тлі, здавалося б, сприятливої економічної кон'юнктури зштовхнулися в 1920-1921 р. з політичною і соціальною кризою - предтечею великої депресії 1929-1930 р. Володіючи нечуваною фінансовою могутністю і найвищим економічним потенціалом, найбільш прозорливі представники американського капіталу й істеблішменту розуміли необхідність "готувати чи вчених інженерів творчого типу, гостро необхідних для... освітнього, державного і промислового розвитку", інвестувати сьогодні заради забезпечення незаперечних технологічних переваг завтра. Для цього існує тільки один спосіб - фундаментальне утворення прикладної, інженерної спрямованості.

Не розглядаючи подробиці навчального процесу в Калтехе, потрібно відзначити, що в цьому невеликому елітному технічному університеті на 2000 студентів приходиться понад 550 викладачів. До того ж чисельність студентів, що проходять курс додипломної (undergraduate) підготовки (900 чіл.), менше, ніж тих, хто прослухує пост дипломній (graduate) курс (1100 чіл.). Принципово важливо, що навчання на всіх рівнях ведеться в атмосфері творчого дослідження, у дослідницьку роботу включені всі студенти без винятку. Саме цим забезпечується життєздатність освітньої програми Калтеха.

Каліфорнійський технологічний інститут уже близько 80 років успішно випливає декларації, підписаної його засновниками 29 листопада 1921 р., дає своїм студентам ґрунтовну підготовку "по інженерній і чистій науці на базі глибокого освоєння фундаментальних дисциплін - математики, фізики і хімії, розширюючи і збагачуючи навчальний план такими предметами, як англійський, історія й економіка, активізуючи діяльність інституту щедрим уливанням дослідницького духу" [8]. Випускники і співробітники Калтеха стали лауреатами 26 Нобелівських премій, що говорить про справжню елітність цього навчального закладу.

Відомо, що по закінченні Громадянської війни в США почався бурхливий ріст числа інженерних вузів утилітарної спрямованості. У той час нестатки суспільства концентрувалися в області конкретного виробництва, що і вимагало великого числа відповідних фахівців. У Радянській Росії по завершенні громадянської війни настільки ж закономірно виникла ситуація, коли задачі реконструкції народного господарства, індустріалізації країни обумовили потреба у великій кількості технічних фахівців інженерної кваліфікації. В умовах твердої боротьби за форс-мажорну індустріалізацію необхідно було в короткий термін підготувати командирів вузькоспрямованих виробництв. Як свідчить історія нашої вищої школи, це удалося повною мірою.

Разом з тим люди прозорливі і мудрі усвідомлювали небезпеку неприйняття інженерною вищою школою природно-наукової фундаментальності. На той час у Ленінградському політехнічному інституті поступово зійшла на немає ідея фізико-технічної підготовки інженерів шляхом сполучення фундаментального природно-наукового утворення з практичною спрямованістю навчання. Першу спробу указати вихід зі сформованого положення зробила газета "Правда" (4 грудня 1938 р.), опублікувавши в порядку обговорення лист групи вчених під багатозначним заголовком "Потрібна вища політехнічна школа".

Автори цього листа, а серед них минулого і таких великих учених, як академіки М.А. Лаврентьєв, Н.И. Мусхелишвили, С.Л. Соболєв, С.А. Христианович, члени-кореспонденти АН СРСР А.О. Гельфонд, Н.Е. Кочин, недвозначно заявили про нагальну потребу готувати інженерів-дослідників, інженерів-вчених, що з'єднують у собі зроблене знання тієї чи іншої галузі техніки з глибоким фізико-математичним утворенням. Підкресливши державну значимість піднятого ними питання, вони сформулювали принципи реалізації поставленої задачі: добір талановитої молоді шляхом конкурсних двоступінчастих іспитів; комплектування викладацького складу тільки з великих учених, що інтенсивно ведуть творчу дослідницьку роботу; навчання в стінах вузу протягом трьох-чотирьох років, а потім протягом двох-трьох років - у процесі роботи в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро.

Ці ідеї були пронизані духом елітарності і знаходилися в різкому протиріччі з переважавшей у той час у радянському суспільстві ідеологією, одним з головних постулатів якої була рівність. Але в "Правді", так ще на першій смузі в той час нічого просто так не друкували. Виходить, партійному керівництву думка про підготовку елітного інженерного корпуса вже не здавалася дивовижною.

Однак час ще не прийшов. Політична обстановка в країні, що насувалася війна, відома інерція мислення, видимий успіх індустріалізації не дозволили в той момент здійснити пропозицію вчених. Але досвід війни, що зросла роль науки і технологій у післявоєнному світі й у забезпеченні безпеки країни змусили повернутися до питання про створення елітного інженерного вищого навчального закладу. Їм став Московський фізико-технічний інститут (МФТИ), що почав функціонувати як факультет Московського державного університету в 1947 р., отримавший незалежність у 1951 р. і статус державного університету, що одержав, у 1997 р.

У перші післявоєнні роки - 1945 і 1946 - йшла завзята боротьба за утілення уже витало в повітрі ідеї такого вузу. Тут слід особливо зазначити титанічні зусилля П.Л. Капиці, початі їм при створенні Фізтеха. У серії листів, спрямованих їм на ім'я И.В. Сталіна, Г.М. Маленкова, Л. П. Берії, затверджувалося, що досвід світової війни зовсім змінив представлення про роль і значення науки, приводилися аргументи на користь організації особливого навчального закладу - Московського фізико-технічного інституту, формулювалися основні принципи його роботи, що сприяли підготовці інженерних кадрів для країни:

· "Спеціальний добір по всій країні найбільш здатної до наукових досліджень і талановитої молоді.

· Залучення як викладачів найбільш активних і талановитих учених.

· Спеціальні методи навчання, розраховані на максимальний розвиток творчої ініціативи й індивідуально пристосовані до особливостей кожного учня.

· Навчання на експериментальній базі наших кращих дослідницьких інститутів" [9].

Саме на таких засадах працює система політехнічної освіти і в наш час.

На закінчення підкреслимо, що в поворотні моменти історичного процесу інженерні навчальні заклади покликані формувати когорти першопрохідників, що не тільки сприяють вибору правильного напрямку, але і забезпечують умови для прогресивного розвитку, стають його рушійною силою. У наш час серед вищих навчальних закладів своєю народногосподарською корисністю виділяються інженерно-технічні. Необхідною умовою їхньої школи є широта і глибина фундаментальної освіти, включаючи як природно-наукову, математичну, так і гуманітарну його складові. Подібна фундаментальність повинна супроводжуватися навчанням конкретній справі шляхом включення студента в процес добування нового знання, пошуку нетривіального інженерного чи управлінського рішення, розробки оригінальної виробничої чи соціальної технології.

ЛІТЕРАТУРА

1. Breve Histoire de L'Ecole Polytechnique

2. Ecole Polytechnique WebMuseum

3. Высшее образование в России. Очерк истории до 1917 года. М.: НИИВО, 1995.

4. Blum J.M., MсFeely W.S., Morgan E.S. et al. National Experience. A History of the United States. In 2 parts. San Diego, New York, Chicago: HBJ, 1989.

5. Иванов A.E. Высшая школа в России в конце XIX-начале XX века. М.: Институт истории СССР, 1991.

6. Данилевский В.В. История основания Ленинградского политехнического института // Труды ЛПИ им. М.И. Калинина. 1948. Вып. 1.

7. Витте С.Ю. Воспоминания. В 3-х т. М.: Соцэкономиздат, 1960.

8. The California Institute of Technology. An Introduction

9. Карлов H.B., Симонова Н.Ф., Скороварова Л.П. (сост.) Я - Физтех. Книга очерков. М.: Центрком, 1996:

10. The Oxford Illustrated History of Britain. Oxford - New York: Oxford University Press, 1996.

11. 1960 Churchill College founded; About the Churchill College

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

з курсу "Історія інженерної

справи"

Завдання І.

- Деміурги у міфології

- Розвиток винищувальної авіації в СРСР напередні та в період Другої світової війни.

- Створення Академії наук України на початку XX ст.

Завдання 2.

- Техніка кам'яних побудов Стародавнього Єгипту.

- Симинський К.К. - видатний вчений-технік

- Розвиток ядерної зброї в Радянському союзі після другої світової війни

Завдання 3.

- Календар майя, дослідження у математиці.

- Академік Микола Митрофанович Крилов.

- Розвтиток конвеєрного виробництва на прикладі автозаводів (Г.Форда та сучасного автомобілебудування)

Завдання 4.

- Наука і техніка епохи античності- досягнення та їх вплив на технічний прогрес.

- Граве Д.О. - видатний вчений-математик.

- Розвиток дослідження процессів зварювання металлів в період Другої світової війни.

Завдання 5.

- Технічна культура Київської Русі.

- Розвиток технічних наук 30-х рр. XX ст. (О.Є.Патон).

- Танкобудівництво в СРСР напередодні та в період Другої світової війни. Основні тенденції та вплив на хід війни.

Завдання 6.

- Спорудження друкувального верстату. (Перші друковані книжки в Україні).

- Розвиток технічних наук в 30-х рр. XX ст. (О.М.Динник).

- Будівництво гідроєлектростанцій в Україні в період промислового стрибка 1920-х рр. їх сучасні екологічні наслідки.

Завдання 7.

- Інженерні роботи Леонардо да Вінчі.

- Перші інженерні учбові заклади в Україні.

- Розвиток технології в первісному суспільстві та його напрямки.

Завдання 8.

- Академії як центри науково-винахідницької діяльност, діяльність та перспективи.

- І. Т.Швець - корифей української науки.

- Розвиток підводних аппаратів від Жюль Верна до сучасності.

Завдання 9.

- Олександрійський механік Ктесібій.

- Розвиток сільськогосподарської механіки на початку XX ст. в Південних районах України

- Включення інформаційних технологій в сучасну інженерну діяльність та її вплив на науково-дослідницьку діяльність інженерів.

Завдання 10.

- Перші спроби автоматизації виробничих процесів (конвеєр Генрі Форда)

- Заснування Дніпропетровського наукового центру на початку XX ст.

- Мануфактура, її вплив на розвиток промисловості та соціального прошарку інженерів.

Завдання 11.

- Астрономічна наука у середньовіччі та її вплив на подальший розвиток фізики та техніки (Галілео Галілей, М. Коперник, Дж. Бруно- на вибір).

- М.М.Федоров - науковець гірничої механіки.

- Розвиток вогнепальної зброї в період середньовіччя, його основні напрямки.

Завдання 12.

- Роберт Гук — англійський природознавець та винахідник.

- Заснування Інституту технічної механіки АН України (поч. XX ст.)

- Сучасна інженерна освіта та її вплив на суспільство.

Завдання 13.

- Ісак Ньютон - корифей світової науки.

- Створення Київського наукового центру на поч. XX ст

- Розвиток повітроплавання від перших “Монгольфьерів” до „Цепелінів”, можливості сучасного розвитку.

Завдання 14.

- Наука середньовіччя (Роджер Бекон).

- Заснування інституту водного господарства в Україні.

- Напрямки розвитку сучасної вогнепальної зброї.

Завдання 15.

- Видатні вчені ХУП ст.- ХУШ ст.

- Наука України у роки другої світової війни.

- Техніка будівництва каналів у Стародавньому Єгипті та сучасна гідрологія.

Завдання 16.

- Корифеї української математичної науки (перша пол. XX ст.).

- Розвиток роботизованих технологій в період НТР.

- Виникнення двигунів внутрішнього сгорання та їх вплив на суспільство.

Завдання 17.

- Античні філософсько-інженерні школи.

- В.М.Хрущов - видатний вчений XX ст.

- Парова машіна, як “локоматив” технологічного прискорення.

Завдання 18.

- Перші професійні учбові заклади.

- М.В.Остроградський - видатний вчений.

- Винайдення пороху та перші ракети.

Завдання 19.

- Перші інженери України.

- Розвиток технічних наук у вищих учбових закладах України.

- Чорнобильська катастрофа та її екологічні наслідки.

Завдання 20.

- Піфагор.

- Історія формування Дніпропетровського наукового центру (поч. XX ст.).

- Розвиток судобудівництва на Україні в Козацьку добу.

Завдання 21.

- Роджер Бекон - вчений середньовіччя.

- Історія розвитку сільськогосподарської механіки.

- Розвиток сучасного автомобілебудівництва в Європі та Україні: порівнювальна характеристика.

Завдання 22.

- Історія Київського політехнічного.

- Професор І.І.Артоблєвський - корифей української науки.

- Розвиток швидкістних пасажирських суден на підводних крилах в Україні

Завдання 23.

- Історія Одеського політехнічного (інституту) університету.

- М.В.Лутовцов — видатний спеціаліст металургійної промисловості.

- Розвиток короткоствольної вогнепальної зброї ХУІІ-ХХ ст.(Пістолети, револьвери)

Завдання 24.

- Галілео Галілей та відкриття у науці.

- Історія заснування Одеського наукового центру.

- Історія розвитку металургійних процессів в період первісного та рабовласницького суспільства.

Завдання 25.

- Антична механіка (Архімед).

- Історія заснування Інституту енергетиків України (поч. XX ст.).

- Будівництво ракетної техніки в СРСР та Україні: можливості сучасного розвитку.

Завдання 26.

- Технічна культура Київської Русі.

- Історія розвитку технічних наук в Україні у 30-ті рр. XX ст.,

- М.В.Ломоносов та наука Росії в ХУІІІ ст.

Завдання 27.

- Аристотель та його праці "про природу".

- Техніка та технології середдньовічної “алхімії” її внесок в розвиток сучсної хімії.

- Розвиток механіки в Новоросійському університеті наприкінці ХІХ- напочатку ХХ ст.

Завдання 28.

- Олександрійський механік Ктесібій.

- Заснування Інституту водного господарства в Україні (поч. XX ст.).

- Розвиток технологічних процесів виготовлення холодної зброї в епоху середньовіччя. (Булатна сталь та інше)

Завдання 29.

- Фалес Мілетський - корифей ранньої грецької науки.

- Історія заснування Інституту технічної механіки в Україні.

- Розвиток ракетних систем залпового вогню в Другу світову війну.

Завдання ЗО,.

- Наукові знання епохи відродження (Дж.Кардано).

- Історія заснування Інституту чорної металургії.

- Історичні наслідки інженерної праці та сучасні завдання інженера.

Завдання 31,

- Розвиток вогнепальної зброї 16-17 ст.

- Розвиток інженерної думки у Імператорському Новоросійському університеті

- Розвиток технічних ідей Жуль Верна історія і сучасність.

Завдання 32.

- Розвиток мореплавства на Півдні України

- Ракетобудування в Україні та його перспективи

- К.Є. Циолковський – геній космонавтики.

Завдання 34.

- Проблеми розвитку автомобілебудування в Україні

- Перша світова війна та розвиток механічних транспортних засобів.

- Система вищої освіти в Російській імперії (сер. XIX- поч. XX ст.) та її вплив на підготовку інженерів.

Затверджено на засіданні кафедри історії та етнографії України ОНПУ, протокол № 3 від 3 жовтня 2007 р.

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ТИТУЛЬНОГО АРКУША

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра історії та етнографії України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Виконав студент

групи

Прізвище, ім'я та по батькові

Перевірив:

Одеса – 2007

Поиск по сайту: