 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Стаття 118. Функції та повноваження саморегулівної організації арбітражних керуючих
1. Саморегулівна організація арбітражних керуючих здійснює такі функції та повноваження з громадського регулювання діяльності арбітражних керуючих:
1) контроль за виконанням положень цього Закону та інших нормативно-правових актів у діяльності арбітражних керуючих – її членів;
2) участь у розробленні нормативно-правових актів та заходах з питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
3) участь у професійній підготовці арбітражних керуючих та підвищенні їхнього професійного рівня;
4) участь у складі кваліфікаційної та дисциплінарної комісій;
5) захист інтересів членів саморегулівної організації арбітражних керуючих в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;
6) інформування суспільства про практику та проблемні питання у процедурах відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
7) інші повноваження, передбачені законом.
2. Контроль (нагляд) за діяльністю саморегулівної організації арбітражних керуючих здійснює державний орган з питань банкрутства.
3. Предметом контролю (нагляду) державного органу з питань банкрутства є дотримання саморегулівною організацією арбітражних керуючих вимог цього Закону, інших нормативних правових актів України.
РОЗДІЛ ІХ. ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА, ПОВ’ЯЗАНІ З ІНОЗЕМНОЮ ПРОЦЕДУРОЮ БАНКРУТСТВА
Стаття 119. Застосування процедур банкрутства, пов’язаних з іноземним провадженням
1. Для цілей цього розділу терміни вживаються у такому значенні:
іноземна процедура банкрутства – провадження у справі про банкрутство, яке здійснюється в іноземній державі згідно із її законодавством;
іноземний суд – державний або інший уповноважений орган іноземної держави, компетентний здійснювати провадження у справах про банкрутство;
керуючий іноземною процедурою банкрутства – особа, яка призначена рішенням іноземного суду у межах іноземної процедури банкрутства на певний час та уповноважена керувати господарською діяльністю або реорганізацією чи ліквідацією боржника, вчиняти дії в інших державах.
2. Процедури банкрутства, пов’язані з іноземним провадженням, зазначені у цьому розділі, якщо інше не передбачено цим Законом або міжнародним договором України, застосовуються за принципом взаємності у разі, якщо:
до господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, подано заяву іноземним арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) щодо визнання іноземного провадження та судової допомоги або надійшло звернення іноземного суду щодо співробітництва у зв’язку з іноземним провадженням у справі про банкрутство;
господарським судом, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, надіслано звернення чи арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) подано заяву до іноземного суду щодо визнання провадження, порушеного відповідно до цього Закону, а також щодо судової допомоги та співробітництва у зв’язку з провадженням у справі про банкрутство, порушеного відповідно до цього Закону;
до господарського суду подано заяву керуючого іноземною процедурою банкрутства щодо визнання іноземної процедури банкрутства, а також щодо судової допомоги та співробітництва у зв’язку з іноземною процедурою банкрутства у справі про банкрутство.
Положення цього розділу не застосовуються до процедур банкрутства банків та інших фінансових установ.
3. Вважається, що взаємність існує, якщо буде встановлено, що міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачена можливість такого співробітництва іноземної держави з Україною.
4. Господарський суд відмовляє у застосуванні міжнародних аспектів банкрутства, якщо їх застосування суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України
5. Господарський суд має право відмовити у застосуванні положень цього розділу, якщо відповідний іноземний суд відмовився співпрацювати з господарським судом чи арбітражним керуючим.
6. Під час провадження у справі про банкрутство господарський суд виходить з того що:
провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території, є основним провадженням стосовно будь-якого іншого іноземного провадження;
провадження у справі про банкрутство боржника — постійного представництва суб’єкта підприємницької діяльності України в іноземній державі є похідним іноземним провадженням стосовно основного провадження в Україні;
провадження у справі про банкрутство боржника, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави з місцезнаходженням за межами України, порушене в іноземній державі, є основним іноземним провадженням;
провадження у справі про банкрутство боржника — постійного представництва в іноземній державі суб’єкта підприємницької діяльності, який створений та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави з місцезнаходженням за межами України в іноземній державі, є похідним іноземним провадженням.
7. Визнання іноземної процедури банкрутства включає визнання судових рішень, прийнятих іноземним судом у ході цього провадження, а також рішень щодо призначення, звільнення чи заміни іноземного арбітражного керуючого, рішень щодо перебігу іноземного провадження, його зупинення чи завершення.
Стаття 120. Підстави для надання судової допомоги та здійснення співробітництва
1. Господарський суд або арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), який діє на підставі цього Закону, зобов’язаний надавати допомогу керуючому іноземною процедурою банкрутства або здійснювати співробітництво з іноземним судом відповідно до цього Закону та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 121. Керуючий іноземною процедурою банкрутства
1. Керуючий іноземною процедурою банкрутства для реалізації прав та обов’язків в Україні має підтвердити свої повноваження у встановленому цим Законом порядку.
2. Керуючий іноземною процедурою банкрутства має повноваження, що передбачені відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Під час здійснення своїх повноважень в Україні керуючий іноземною процедурою банкрутства зобов’язаний діяти сумлінно та розумно.
Невиконання або неналежне виконання обов’язків, покладених на керуючого іноземною процедурою банкрутства згідно з цим Законом, що завдало значної шкоди кредиторам чи боржнику, може бути підставою для відсторонення його від провадження, про що господарським судом виноситься ухвала, яка надсилається особі, яку він представляє, та притягнення його до відповідальності відповідно до закону.
4. Керуючий іноземною процедурою банкрутства зобов’язаний додавати до заяв та документів їх переклад українською мовою, а при здійсненні процедур у господарському суді користується послугами перекладача за власний рахунок.
Стаття 122. Заява про визнання іноземної процедури банкрутства та керуючого іноземною процедурою банкрутства
1. Керуючий іноземною процедурою банкрутства подає до господарського суду, яким здійснюється провадження у справі про банкрутство, письмову заяву про визнання іноземного провадження, в рамках якого він був призначений, до прийняття цим судом рішення по суті (затвердження мирової угоди, плану санації, ліквідації). Заява про визнання іноземного провадження складається державною (офіційною) мовою держави, у якій здійснюється іноземне провадження у справі про банкрутство. До заяви додається переклад українською мовою. Заява, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, повинна містити:
найменування господарського суду, до якого вона подається;
ім’я (найменування) керуючого іноземною процедурою банкрутства, що подає заяву, із зазначенням його місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування) або місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
зміст та мотиви подання заяви.
2. Якщо міжнародними договорами України не визначено перелік документів, що повинні додаватися до заяви, або за відсутності таких договорів, до заяви додаються такі документи:
засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду про порушення іноземної процедури банкрутства та призначення керуючого іноземною процедурою банкрутства;
документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
документ, який засвідчує, що боржник, стосовно якого прийнято рішення іноземного суду про порушення іноземної процедури банкрутства та який не брав участі в судовому процесі, був належним чином попереджений про час і місце розгляду справи;
документ, що посвідчує повноваження керуючого іноземною процедурою банкрутства;
відомості про інші іноземні процедури банкрутства стосовно боржника, про які відомо керуючому іноземною процедурою банкрутства;
належним чином засвідчений переклад документів, зазначених у частині другій цієї статті, українською мовою.
3. Господарський суд, встановивши, що заяву та документи, що додаються до неї, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією статтею, або до заяви не додано всі перелічені документи, залишає її без розгляду та повертає разом з доданими документами керуючому іноземною процедурою банкрутства не пізніше ніж на п’ятий день з дня її надходження.
Повернення заяви не позбавляє керуючого іноземною процедурою банкрутства права її повторного подання до господарського суду після усунення причин повернення.
4. Господарський суд, встановивши, що заяву та документи, що додаються до неї, оформлено відповідно до встановлених вимог, не пізніше ніж на третій день з дня її надходження приймає ухвалу про прийняття заяви до розгляду.
5. Іноземні офіційні документи, що подаються до господарського суду відповідно до частини другої цієї статті, суд приймає у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Стаття 123. Судова допомога, яка може бути надана після подання заяви про визнання іноземної процедури банкрутства
1. З моменту подання заяви про визнання іноземної процедури банкрутства і до винесення відповідної ухвали господарський суд на підставі письмової заяви керуючого іноземною процедурою банкрутства вживає заходів щодо захисту активів боржника або інтересів кредиторів, а саме: здійснює заходи щодо забезпечення збору доказів або витребування інформації про активи, ділові операції, права, обов’язки або відповідальність боржника.
2. Господарський суд може відмовити у наданні судової допомоги згідно з цією статтею, якщо така допомога буде заважати веденню основного провадження у справі про банкрутство в Україні.
Стаття 124. Розгляд заяви про визнання іноземної процедури банкрутства
1. Про надходження заяви про визнання іноземної процедури банкрутства господарський суд повідомляє письмово у триденний строк боржника і встановлює тридцятиденний строк для подання можливих заперечень проти поданої заяви.
2. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі, коли у встановлений строк з часу повідомлення боржника заперечень не подано, суддя виносить ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду заяви, про що керуючий іноземною процедурою банкрутства і боржник повідомляються письмово протягом трьох днів з дня винесення ухвали.
3. За заявою керуючого іноземною процедурою банкрутства або боржника і за наявності поважних причин господарський суд може перенести час розгляду заяви, про що повідомляє сторони.
4. Неявка без поважних причин у судове засідання керуючого іноземною процедурою банкрутства боржника або їх представників, стосовно яких відомо про своєчасне вручення повідомлення про виклик до господарського суду, не є перешкодою для розгляду заяви, якщо будь-якою із сторін не було порушено питання про перенесення її розгляду.
5. Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, господарський суд виносить ухвалу про визнання іноземної процедури банкрутства або про відмову у задоволенні заяви. Копія ухвали надсилається господарським судом керуючому іноземною процедурою банкрутства та боржнику у триденний строк з дня її винесення.
Стаття 125. Підстави для відмови у задоволенні заяви про визнання іноземної процедури банкрутства
1. Заява про визнання іноземної процедури банкрутства не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України. Якщо міжнародними договорами України такі випадки не передбачено, у задоволенні заяви може бути відмовлено:
якщо рішення іноземного суду щодо відкриття іноземної процедури банкрутства за законодавством держави, на території якої воно прийнято, не набрало законної сили;
якщо сторона, стосовно якої відкрито іноземну процедуру банкрутства у справі про банкрутство, не була належним чином повідомлена про розгляд справи;
якщо господарським судом України вже винесена ухвала щодо заяви про визнання іноземної процедури банкрутства на тих же підставах, яка набрала законної сили;
якщо іноземна процедура банкрутства стосується боржника, який був створений відповідно до законодавства України;
якщо в Україні вже завершено провадження про банкрутство, щодо якого надійшла заява;
якщо пропущено встановлений законодавством України строк пред’явлення рішення іноземного суду до виконання в Україні;
якщо виконання рішення іноземного суду суперечить публічному порядку, суверенітету та основним принципам законодавства України.
2. Якщо обставини, у зв’язку з якими було відмовлено у задоволенні заяви про визнання іноземної процедури банкрутства, змінилися, керуючий іноземною процедурою банкрутства може повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою.
Стаття 126. Ухвала господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства
1. В ухвалі господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства зазначається:
повне найменування або ім’я боржника, щодо якого порушено провадження про банкрутство, його місцезнаходження або місце проживання;
найменування іноземного суду, який порушив провадження про банкрутство;
повне найменування або ім’я керуючого іноземною процедурою банкрутства його місцезнаходження або місце проживання;
статус іноземної процедури банкрутства відповідно до положень цього Закону.
2. Ухвала про визнання іноземної процедури банкрутства або про відмову у його визнанні може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
3. Копія ухвали вручається або надсилається господарським судом керуючому іноземною процедурою банкрутства та боржнику у триденний строк з дня винесення ухвали.
Стаття 127. Підстави для зміни чи скасування ухвали господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства
1. Підставами для зміни чи скасування ухвали господарського суду про визнання іноземної процедури банкрутства є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також зміна чи припинення обставин, якими господарський суд керувався під час її винесення.
Стаття 128. Судова допомога, яка може бути надана після визнання іноземного провадження
1. Після визнання іноземної процедури банкрутства, крім випадків, передбачених цим Законом, для захисту активів боржника або інтересів кредиторів господарський суд може на підставі заяви керуючого іноземної процедури банкрутства надати судову допомогу, а саме:
1) зупинити провадження у справі про банкрутство або інші процесуальні дії, що стосуються активів, прав, зобов’язань або відповідальності боржника, за умови, що вжито всіх необхідних заходів щодо гарантії задоволення інтересів кредиторів в Україні;
2) зупинити право розпорядження будь-якими активами боржника;
3) продовжити надання судової допомоги, що була надана відповідно до цього Закону;
4) надати додаткову судову допомогу відповідно до законодавства України або міжнародних договорів України.
2. Надання судової допомоги припиняється з моменту включення вимог кредиторів за іноземним провадженням до реєстру вимог кредиторів, затвердженого в провадженні про банкрутство боржника, порушеного відповідно до цього Закону, про що виноситься відповідна ухвала.
3. Внесення змін до плану санації боржника після визнання господарським судом іноземного провадження здійснюється відповідно до положень цього Закону.
Стаття 129. Заява про надання судової допомоги
1. Заява про надання судової допомоги складається державною мовою держави, від якої виступає керуючий іноземної процедури банкрутства. До заяви додається переклад українською мовою. Заява подається у письмовій формі і повинна містити:
найменування господарського суду, до якого подається заява;
ім’я (найменування) керуючого іноземної процедури банкрутства, що подає заяву, із зазначенням його місця проживання (перебування) або місцезнаходження;
назву справи, у якій подано заяву про судову допомогу;
суть клопотання і необхідну для його виконання інформацію, у тому числі щодо осіб, яких можуть стосуватися заходи судової допомоги;
необхідність забезпечення конфіденційності подання заяви та відомостей, одержаних під час надання допомоги;
перелік процесуальних дій, що належить вчинити.
2. Під час розгляду заяви про надання допомоги та у разі прийняття рішення про надання допомоги господарський суд застосовує законодавство України.
3. За результатами розгляду заяви про надання допомоги господарський суд виносить ухвалу, копію якої надсилає керуючому іноземною процедурою протягом трьох днів з дня її прийняття.
Стаття 130. Захист речових прав кредиторів та інших заінтересованих осіб
1. Під час прийняття рішення про надання судової допомоги, відмову у її наданні або припинення її надання господарський суд повинен пересвідчитися в тому, що не будуть порушені права власності та інші речові права кредиторів та інших заінтересованих осіб, включаючи боржника.
2. Господарський суд на підставі заяви керуючого іноземною процедурою може змінити зміст чи припинити надання судової допомоги.
Стаття 131. Співпраця з іноземними судами та керуючими іноземною процедурою банкрутства
1. Під час провадження у справі про банкрутство, яке є основним чи похідним стосовно іншого іноземного провадження:
господарський суд за принципом взаємності має співпрацювати з іноземними судами або іноземними керуючими іноземною процедурою банкрутства, шляхом судових доручень арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору);
арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) має право під час виконання своїх функцій співпрацювати з іноземними судами та керуючими іноземною процедурою банкрутства;
арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов’язаний невідкладно письмово повідомляти господарський суд про свою співпрацю з іноземним судом чи керуючим іноземною процедурою банкрутства.
2. Співпраця може здійснюватись у таких формах:
1) вчинення дій в іноземній державі;
2) передача інформації іноземному суду чи керуючому іноземною процедурою банкрутства, якщо передача такої інформації не заборонена законом;
3) координація дій з управління активами та господарською діяльністю боржника;
4) координація дій з надання судової допомоги під час здійснення проваджень у справах про банкрутство стосовно одного і того ж боржника.
3. У разі, коли дії, що вчиняються у порядку співробітництва, можуть завдати шкоди інтересам кредиторів чи боржника у провадженні, яке здійснюється відповідно до цього Закону, господарський суд за власною ініціативою чи за заявою будь-якої із сторін може ухвалою зупинити чи заборонити відповідні дії.
Стаття 132. Координація надання судової допомоги під час одночасного здійснення провадження у справі про банкрутство, порушеного відповідно до цього Закону, та іноземної процедури банкрутства
Коли іноземна процедура банкрутства та провадження у справі про банкрутство, порушене відповідно до цього Закону, є взаємопов’язаними, господарський суд надає судову допомогу, дотримуючись таких вимог:
якщо заява про визнання іноземної процедури банкрутства подається після порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до цього Закону, надання судової допомоги відповідно до вимог цього Закону не повинне виключати можливість задоволення вимог кредиторів України;
якщо провадження у справі про банкрутство порушується відповідно до цього Закону після визнання чи подання заяви про визнання іноземної процедури банкрутства, судова допомога, надана відповідно до вимог цього Закону, переглядається, і змінюється або припиняється, якщо коли вона є несумісна із провадженням у справі про банкрутство, порушеним відповідно до цього Закону.
Стаття 123. Надання судової допомоги під час здійснення кількох іноземних процедур банкрутства
1. У разі визнання кількох іноземних процедур банкрутства стосовно одного і того ж боржника господарський суд надає судову допомогу, дотримуючись таких вимог:
надання судової допомоги керуючому іноземною процедурою банкрутства похідної іноземної процедури банкрутства повинне бути узгоджене з наданням допомоги під час основної іноземної процедури банкрутства;
якщо після визнання похідної іноземної процедури банкрутства визнається інша похідна іноземна процедура банкрутства, господарський суд надає, змінює або припиняє надання судової допомоги з метою узгодження таких проваджень.
Стаття 134. Виплати в рамках проваджень, що проводяться одночасно
1. Кредитор, який отримав часткове відшкодування за своєю вимогою в рамках іноземної процедури банкрутства, не може отримати відшкодування за тією ж вимогою в рамках провадження у справі про банкрутство, порушеного відповідно до цього Закону, стосовно того ж боржника до того часу, поки відшкодування іншим кредиторам тієї ж черги буде в пропорційному відношенні меншим, ніж відшкодування, що вже отримано цим кредитором.
Розділ Х. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон, крім пункту 19 Прикінцевих положень, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та положень щодо офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, набирає чинності через рік після його опублікування.
Положення щодо офіційного оприлюднення передбачених цим Законом відомостей у справі про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет набирають чинності через два роки після його опублікування. До набрання чинності цими положеннями офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство згідно з відповідною ухвалою господарського суду здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр»).
2. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації (корпоратизації), у статутних капіталах яких частка держави становить не менше двадцять п’ять відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
3. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, не порушуються з дня набрання чинності Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до 1 січня 2013 року, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
4. Провадження у справах про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, які були порушені після 1 січня 2000 року, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
5. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
6. Абзац третій статті 2 Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” № 2864-III від 29 листопада 2001 року (Відомості Верховної Ради, 2002, № 10, ст.77; 2005, № 2, ст.31) виключити.
7. Пункт 31 частини третьої статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299; 2001 р., № 11, ст. 45; 2002 р., № 1, ст. 1, № 20, ст. 134; 2004 р., № 12, ст. 155; 2005 р., № 42, ст. 465; 2006 р., № 18, ст. 155; 2007 р., № 9, ст. 67, № 10, ст. 89, № 34, ст. 444) виключити.
8. У Законі України “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 24, ст. 207; 2002 р., № 14, ст. 96; 2003 р., № 5, ст. 46; 2004 р., № 6, ст. 37, № 11, ст. 140; 2005 р., № 33, ст. 430, ст. 431, № 42, ст. 464; 2006 р., № 35, ст. 295, ст. 296; 2007 р., № 10, ст. 84, № 16, ст. 216; 2010 р., № 4, ст. 36, із змінами, внесеними Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI):
1) у статті 26:
частину першу доповнити пунктом 6-1 такого змісту:
“6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури»;
2) доповнити статтю 26 частиною такого змісту:
“У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 частини першої цієї статті державний виконавець у постанові зазначає найменування господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, номер справи про банкрутство, а також роз’яснює стягувачу його право звернутися до цього суду з відповідною заявою і отримати задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури разом з іншими кредиторами.”;
3) у частині першій статті 37:
у пункті 8 словосполучення «а також у разі звернення стягнення на заставлене майно» виключити;
доповнити пунктом 16 такого змісту:
16) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство
4) у статті 49:
пункт 7 частини першої викласти в такій редакції:
“7) офіційного оприлюднення повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію та виконавче провадження не перебуває на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника)”;
доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:
“4. Постанова про закінчення виконавчого провадження у випадку офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури”;
5) у статті 50:
частину першу після слів «крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;» доповнити словами «офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури».
доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:
“4. У разі закінчення виконавчого провадження у випадку офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред’явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв’язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
9. Частину першу статті 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 32, ст.422, із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 1618-IV від 18.03.2004, Законом № 1837-VI від 21.01.2010) доповнити новим пунктом такого змісту:
“11) у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;”;
у зв’язку з цим пункт 11 вважати пунктом 12.
10. Статтю 22 Закону України “Про державну таємницю” (Відомості Верховної Ради України, 1994, № 16, ст.93, ВВР, 1999, № 49, ст. 428, 2003, № 45, ст.361, 2004, № 23, ст.320, 2008, № 27-28, ст.252, із змінами, внесеними Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI)
доповнити новою частиною п’ятою такого змісту:
“Допуск до державної таємниці при застосуванні до боржника судових процедур банкрутства у встановленому законодавством порядку надається органами Служби безпеки України арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) після проведення його перевірки за поданням державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, до сфери управління якої відноситься боржник або яка є замовником робіт, пов’язаних з державною таємницею.”;
У зв’язку з цим частини п’яту-сьому вважати відповідно частинами шостою-восьмою.
12. У Законі України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003,
№ 31-32 (08.08.2003), ст. 263):
1) у статті 36:
частину шосту доповнити абзацом такого змісту:
“Державний реєстратор, отримавши документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, зобов’язаний перевірити інформацію про наявність відкритих виконавчих проваджень відносно такої юридичної особи.”;
частину сьому доповнити двома абзацами такого змісту:
“відносно юридичної особи відкрито виконавче провадження;
відносно юридичної особи відкрито провадження у справі про банкрутство юридичної особи.”
13. У Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003, N 40 (03.10.2003), ст. 356, N 41 (10.10.2003), ст. 356, N 42 (17.10.2003), ст. 356, N 43 (24.10.2003), ст. 356, N 44 (31.10.2003), ст. 356) викласти друге речення частини другої статті 156 в наступній редакції:
«Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається, окрім випадків, встановлених законом.»
14. У Податковому кодексі України (Голос України, 2010, 12, 04.12.2010 № 229-230):
1) в другому абзаці пункту 14.1.226. статті 14 після слова “адвокатів” доповнити словами “арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)”;
15. У Законі України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 1996, № 18 (30.04.96), ст. 78):
частину четверту статті 6 доповнити новим пунктом такого змісту:
“211) страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків.”
16. У Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 18 (02.05.2003), ст. 144, № 19–20 (16.05.2003), ст. 144, № 21–22 (30.05.2003), ст. 144):
1) частину першу статті 210 викласти у такій редакції:
«1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника».
17. У Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 35-37, ст. 446):
1) в пункті 1 частини першої статті 3 після слів "делегованих повноважень" доповнити словами "крім випадків, встановлених законом";
2) у статті 17 частину другу доповнити пунктом 7 такого змісту:
"7) що належить вирішувати у порядку господарського судочинства".
18. У Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 6, ст. 56)
1) частину першу статті 12 доповнити пунктами 7 та 8 такого змісту:
«7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, в тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов’язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов’язаних з майновими вимогами до боржника;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство».
2) статтю 16 доповнити частиною восьмою такого змісту:
«справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство».
19. У Законі України «Про судовий збір» (Голос України, 2011, 08, 03.08.2011 № 142):
У статті 4:
1) пункт другий частини другої статті 4 доповнити новим підпунктами 12-17 такого змісту:
«12) заяви про затвердження плану санації до порушення провадження у справі про банкрутство – 1 розмір мінімальної заробітної плати;
13) заяви про порушення справи про банкрутство – 5 розмірів мінімальної заробітної плати;
14) заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом – 1 розмір мінімальної заробітної плати;
15) заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство – 1 розмір мінімальної заробітної плати;
16) заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною – 1 розмір мінімальної заробітної плати;
Поиск по сайту: