Міжнародний ринок єврооблігацій (Євробонд)

Загальна характеристика ринку єврооблігацій

Єврооблігації (Г-іігоЬопсія) — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капиталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, шо вони:

• розміщуються міжнародним синдикатом;

• доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн;

• їхній обіг перебуває поза законодавством окремо взятої країни.

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов'язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродо-ларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds).

Ринок єврооблігацій було започатковано у 60-х роках минулого століття, коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у липні 1963 р. здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій.

Економічні причини появи і розвитку ринку єврооблігацій пов'язані з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —"вирівнювального" податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 pp. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями "біля джерела" їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. 1 тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середиьострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів.

На практиці до емісії єврооблігацій допускаються міжнародно відомі емітенти, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріально розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з'явилися і і емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає.

Єврооблігації як фінансовий інструмент

Інвестиційну якість міжнародних облігацій визначають такі характеристики, як термін до погашення, дохідність, податковий статус, ліквідність, імовірність несплати тощо. Існує щонайменше п'ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій:

• національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації;

• дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів.. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних "податкових схованках". Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу;

• оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку "біля джерела" в країні емісії. Водночас віл власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам "податкову анонімність", отже, надають ширші можливості для отримання прибутку;

• валютний ризик: єврооблігації можуть випускатися не лише в будь-якій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного "коктейлю" при випуску облігацій євроринок надає кращу можливість уникнути валютних ризиків; • гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види єврооблігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів.

Особливість ринку єврооблігацій полягає в тім, що, на відміну від решти ринків цінних паперів, він вирізняється найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових єврооблігацій.

Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред'явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме "пред'явницький" характер єврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск. Наприклад, український емітент звертається на ринок євробондів, якщо випускає деноміновані в доларах США облігації і продає їх європейським чи японським інвесторам.

Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок єврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов'язані з вищим супутнім ризиком.

Єврооблігації випускаються як з фіксованою, так і з плаваючою процентною ставкою. Процент за євробондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю — без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100—400 млн дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках.

Євробонди пов'язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов'язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов'язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення.

Основні інструменти ринку єврооблігацій

Існує чотири основні категорії єврооблігацій:

• прості, або "ванільні";

• з плаваючою процентною ставкою;

• конвертовані;

• з варантом.

Прості євробонди (Straight, або "Plain Vanilla" Bonds), як випливає і з їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. На них припадає більш як 70 % загального запасу емітованих єврооблігацій.

Прості єврооблігації можуть бути погашені або достроково (callable bonds), або у визначений емісією термін (non callable bonds). Найчастіше випуск "ванільних" євробондів передбачає можливість дострокового їх погашення. Відтак прості євробонди можуть мати характеристики опціонів "call" або "put".

Опціон "кол" ("call") надає емітентові право на відклик євробондів до терміну їх погашення за завчасно застереженою ціною. Такі облігації захищають емітента облігацій з фіксованим доходом від зниження процентної ставки. Оскільки "кол" захищає інтереси емітента за рахунок інтересів інвесторів, то при випуску відкличних облігацій звичайно передбачається "захист від відклику", зокрема встановлення терміну відкликання, премії за відклик, можливість заборони на новий, дешевший випуск облігацій.

Опціон "пут" ("put") надає інвестору право достроково продати облігації емітентові на/або після визначеної дати і за встановленою ціною, котра звичайно нижча за номінал. Опціон продавця робить випуск євробондів привабливішим для інвесторів. Достроковий продаж облігацій застосовується, якщо ринкова процентна ставка починає перевищувати фіксований процент або в разі зміни структури, коли кредитний рейтинг випуску падає до иеінвестиційного рівня. При цьому в останньому випадку інвестор отримує право продати облігації за номіналом.

Іноді випускаються "ванільні" єврооблігації, які надають право дострокового погашення як емітентові, так і інвесторові одночасно.

Обсяги емісій простих єврооблігацій збільшуються, коли на ринку панує тенденція зростання процентних ставок.

Близько 26 % запасу випущених євробондів — це облігації з плаваючою процентною ставкою (Floating Rate Bonds, або Floating Rate Notes — FRN). Як правило, FRN — порівняно короткострокові інструменти. їхній купон індексується щодо певних змінних показників грошового ринку, таких як 3- або 6-місячна Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — LIBOR (London Interbank Offered Rate), ставка за 90-денними казначейськими векселями США і т. п. Іноді основою для індексації слугують ставки LIBID (London Interbank Bid Rate — Лондонська міжбанківська ставка попиту) або LIMEAN (середня між LIBOR та LIBID). Розмір спреду (надбавки щодо базової ставки) залежить від інвестиційної якості певного випуску FRN та умов, що склалися на ринку. Найчастіше FRN мають мінімальні процентні ставки. Індексація процентної ставки відбувається періодично — кожні 3 або 6 місяців. І, на відміну від "ванільних" єврооблігацій, для FRN характерна щоквартальна сплата процентів.

Існують різноманітні типи FRN. Часто випускаються євробонди з обмежено плаваючою процентною ставкою, яка має верхній або нижній рівень. Аналогічний інструмент — "мінімаксові" облігації, у яких задаються фіксовані мінімум і максимум плаваючої ставки процента. Позаяк існування "верхніх" обмежень звужує потенційні прибутки інвесторів, то випуск таких FRN потребує встановлення більш високого процентного спреду. Випускаються також FRN із регульованими ставками, коли процентні ставки переглядаються частіше, ніж відбувається виплата процентних доходів. Емітент може пропонувати плаваючу процентну ставку в початковий період і фіксовану — в подальшому.

FRN випускаються головним чином банками і фінансовими компаніями, які використовують цей інструмент для рефінансування своїх активних операцій.

На дві наступні категорії євробондів — конвертовані єврооблігації та єврооблігації з варантом — припадає досить незначна кількість емісій. Разом їхній обсяг становить близько 4 % загального запасу випущених на кінець 2001 р. єврооблігацій.

Конвертовані облігації (Convertible Bonds, або Convertibles) надають інвесторові можливість обміняти борг на інші цінні папери (базові цінні папери) емітента за заздалегідь визначеною ціною (ціною конверсії) у заздалегідь визначений період (період конверсії). У разі конверсії єврооблігацій у базові цінні папери борг за облігаціями не сплачується. Якщо ж такі облігації не конвертуються, вони можуть бути погашені або достроково, або по закінченні терміну їх дії. Як правило, конвертовані обліпиш мають фіксовану.процентну ставку, але завдяки можливості конверсії встановлювана процентна ставка має нижчий рівень, ніж за звичайними єврооблігаціями того ж емітента.

Можливість конверсії може стосуватися як нових облігацій, так і акцій. Наприклад, єврооблігації з фіксованою процентною ставкою можуть конвертуватися в аналогічні облігації з фіксованою ставкою, але з більшим строком обігу. Облігації з плаваючою процентною ставкою — в облігації з фіксованим доходом або в короткострокові боргові цінні папери.

Окремий тип конвертованих єврооблігацій — облігації, які конвертуються в акції (Equity-Linked Bonds). Ціна конверсії базових акцій установлюється на рівні, який перевищує їхню ринкову вартість на момент емісії конвертованих єврооблігацій. З огляду на порівняно низький рівень дохідності конвертованих облігацій це означає, що завдяки випуску таких єврооблігацій емітент отримує можливість залучати фінансування на більш дешевих умовах, ніж у разі випуску звичайних акцій.

Облігації, конвертовані в акції, можуть випускатися як класичні одновалютні облігації або передбачати валютний опціон. наприклад, єврооблігації в доларах, які конвертуються в акції в німецьких марках на основі певного обмінного курсу. Такий валютний курс може бути зафіксований попередньо і зберігатися без змін упродовж усього строку обігу конвертованих облігацій.

Єврооблігації з варантом (Bonds with Warrants Attached) налають інвесторові право купувати цінні папери емітента (найчастіше звичайні акції) протягом визначеного періоду за наперед установленою ціною. Варант може стосуватися державних цінних паперів, корпоративних облігацій, золота, валюти і т. д. Варанти звичайно відокремлені від єврооблігацій, разом з якими вони були випущені, а відтак виступають самостійним обіговим цінним папером.

На відміну від конвертованих облігацій, борг за єврооблігаціями з варантом завжди сплачується, незалежно від того, реалізував своє право купівлі інвестор чи ні. А це означає, що, по-перше, за придбання нових активів, наприклад акцій, інвестор має сплачувати гроші, по-друге, як правило, випуск євробондів із варантом призводить до додаткової емісії в даного емітента. Так, варанти на акції дають змогу інвесторові при купівлі акцій зберігати й ті інвестиції в боргові інструменти, що були зроблені раніше.

Останнім часом на міжнародних ринках облігацій з'явилися нові боргові інструменти, такі, наприклад, як єврооблігації, забезпечені активами, та єврооблігації зі змінним спредом. Ринок єврооблігацій, забезпечених активами, почав розвиватися з середини 90-х років. Уданому разі єврооблігації випускаються на основі пулу іпотек, банківських кредитів, кредитних карток чи інших активів, які виступають гарантією боргових виплат за облігаціями. Даний вид єврооблігацій використовується великими компаніями та банками, найчастіше американськими, для управління своїми активами і зменшення вартості залучення коштів. Єврооблігації зі змінним спредом виникли наприкінці 90-х років. Вони належать до єврооблігацій з плаваючою ставкою, але, на відміну від традиційних FRN, за такими облігаціями переглядається не рівень базової процентної ставки, а рівень спреду. Оскільки спред відбиває інвестиційну якість облігації, то коригування його величини дає можливість обмежити кредитні ризики. Звичайно такі облігації випускаються позичальниками країн, що розвиваються.

Усі розглянуті базові види єврооблігацій можуть бути структуровані відповідно до певних вимог інвесторів або емітентів: наприклад, передбачати індексацію капіталу або процентів на основі ціни певних товарів — золота, нафти або фондового індексу. Тоді вони стають екзотичними єврооблігаціями (Exotics Bonds).

Первинний ринок єврооблігацій

Первинне розміщення євробондів здійснює міжнародний емісійний синдикат. Це 1—2 л ід-менеджера і 10—15 андеррайтерів, які разом утворюють групу купівлі (андеррайтингову групу). Лід-менеджером — керівником синдикату — є звичайно банк тієї країни, у валюті якої відбувається випуск (за винятком євродоларових облігацій). Синдикат бере на себе тверді зобов'язання щодо розміщення всього обсягу або частини емісії. Якщо один із членів синдикату не має можливості виконати свої зобов'язання перед емітентом, то їх, як правило, переймають на себе інші члени синдикату пропорційно їхній частці. Крім андеррайтингової групи, створюється також "група продажу" (селінгова група), яка складається з агентів з розміщення і здійснює безпосередній продаж єврооблігацій інвесторам. Особливістю сучасного первинного ринку єврооблігацій є те, що андеррайтери випуску одночасно виконують й функції агентів з розміщення облігацій. Вилучення додаткових посередників зменшує витрати на проведення євро-емісії.

З кінця 80-х років на ринку єврооблігацій діє механізм розміщення, що базується на фіксованій ціні повторного розміщення. В межах даного механізму андеррайтери зобов'язуються не перепродавати облігації інвесторам нижче за ту ціну, яка зафіксована в угоді. Ця техніка розміщення забезпечує стабільність цін.

За первинне розміщення єврооблігацій емісійний синдикат отримує комісійні. їхній розмір залежить від таких факторів, як валюта і розмір позики, строк і рейтинг єврооблігацій, тип андеррайтингу тощо, і, в кінцевому підсумку, визначається ризиками андеррайтингу єврооблігацій. Основні ризики, котрі несуть андеррайтери єврооблігацій, — процентний і валютний. Зростання процентних ставок на одному з провідних національних фінансових ринків або коливання валютних курсів можуть зменшити привабливість випуску певних єврооблігацій для інвесторів, а відтак викликати проблеми з їхнім розміщенням. Загалом операції з розміщення євробондів здійснюються швидко і недорого коштують: витрати суттєво нижчі, ніж на ринках іноземних облігацій. Плата за послуги з розміщення становить 2—2,5 % номінальної суми емісії.

Переважна частина випусків єврооблігацій розміщується серед відносно невеликої групи інституційних інвесторів. Але слід зазначити, що, на відміну від ринку іноземних облігацій, істотну частку інвесторів ринку єврооблігацій становлять також роздрібні інвестори. Це переважно заможні приватні особи або невеликі установи, які готові нести валютні й кредитні ризики, аби уникнути сплати податків.

Випуск євробондів не потребує біржового лістингу. Проте звичайно єврооблігації входять у лістинг однієї з провідних на міжнародному ринку фондових бірж — переважно Люксембурзької, меншою мірою — Лондонської та Франкфуртської*. Це робиться виключно з технічних причин. Справа в тім, що за національним законодавством багатьох країн регульовані фінансові інституції мають право інвестувати лише в занесені в біржові списки цінні папери. Таким чином, біржовий лістинг євробондів розширює їхню інвестиційну базу. У випадку отримання біржового лістингу емісія єврооблігацій має відповідати його правилам, а ціни облігацій — установлюватися через біржову систему котирування цін. Утім, згідно з Директивою Комісії ЄС про лістинг (8-/390/ЕЕС), щодо єврооблігацій, як і щодо решти цінних паперів, які продаються на євроринках, діють спрощені правила лістингу. Застосування спрощених вимог до лістингу єврофінан-сових інструментів пояснюється тим, що вони купуються і продаються переважно обмеженим колом інституцій, котрі професійно працюють у сфері інвестування.

Емісія єврооблігацій реєструється, як правило, в офшорній зоні, що дає змогу уникнути регулювання випуску законодавством тієї країни, у валюті якої зареєстрований випуск. Але це не означає цілковитої відсутності регулювання первинного ринку єврооблігацій. Діяльність андеррайтерів, які організовують підписку на єврооблігації, регулюється Міжнародною асоціацією учасників первинних ринків (ІРМА), створеною у 1984 р. Нею розроблено уніфіковані правила розміщення цінних паперів на міжнародному ринку, а також стандартні форми документів, у яких регламентовано угоди, що укладаються між емітентом і менеджерами випуску щодо умов випуску, угоди менеджерів і андеррайтерів синдикату між собою, стандартні умови форс-мажору і т. д. 1 хо

* За оцінками Міжнародної федерації фондових бірж, на кінець 2000 р. сукупна ринкова вартість міжнародних облігацій, які отримали лістинг на Люксембурзькій фондовій біржі, становила 3 105 717,7 мли дол. США, тоді як на Лондонській, наприклад, лише 526 761,3 мли дол. США (див.: ИВУ — www.fibv.com).

ча всі ці правила не мають обов'язкового характеру, більшість учасників ринку, зокрема члени ІРМА, їх дотримуються.

При організації випуску єврооблігацій часто призначаються принаймні ще два учасники позики — головний агент-плат-ник/фіскальний агент і довірчий фонд. Головний агент-платник виконує платіжні та адміністративні функції щодо єврооблігацій. Це банк, уповноважений емітентом сплачувати проценти та основну суму боргу за облігаціями при їх погашенні — він отримує кошти в емітента і передає їх інвесторам. Головний агент-платник може одночасно виконувати функції фіскального агента. Останній — це банк, котрий діє в інтересах позичальника, перевіряючи автентичність облігацій, що представлені до сплати. Довірчий фонд випуску облігацій є довіреним представником інвесторів. Він діє в інтересах інвесторів у разі будь-яких порушень умов позики емітентом. Коли в емісії бере участь довірчий фонд, то завжди призначається й агент-платник.

Виведення емітента на ринок відбувається зазвичай у Лондоні. Проте виплата процентів здійснюється у кількох країнах. Так, емітент призначає головного агента-платника, який відповідає за сплату купонів і основної суми боргу, в одній країні, і ще кількох платіжних агентів із виплати процентів у інших країнах — одній або двох. Лондон, Люксембург і Цюріх — найбільші центри торгівлі єврооблігаціями, і звичайно агенти призначаються в кожному з цих міст.

Розвиток вторинного ринку єврооблігацій

Вторинний ринок єврооблігацій виник наприкінці 60-х років, коли банки розпочали торгівлю єврооблігаціями в Люксембурзі, Лондоні, Франкфурті і т. д. Розвиткові вторинного ринку сприяло формування його інфраструктури і системи регулювання. У 1969 р. була створена Асоціація дилерів міжнародних облігацій (Association of International Bond Dealers — AI BD), діяльність якої спрямована на розв'язання організаційно-технічних проблем вторинного ринку єврооблігацій. Пізніше, у 1992 p., AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (ISMA). Діяльність ІS M А зосереджена в Лондоні, хоча розташована вона в Цюріху і діє у відповідності до швейцарського законодавства. За британським законодавством ІS MA має статус спеціальної біржі, але водночас визнається міжнародною саморе-гулятивною організацією, яка упорядковує функціонування ринку єврооблігацій. Вона здійснює стандартизацію умов обігу єврооблігацій, визначає правила укладання та оплати угод з єврооблігаціями, нею запроваджено стандарти розрахунку купонів і купонних періодів, оцінки дохідності облігацій, а також норми поведінки учасників ринку. Крім того, у функції ISMA входять збір, обробка та надання інформації учасникам ринку цінних паперів.

Майже одночасно зі створенням ISMA були засновані дві міжнародні системи взаємних розрахунків за єврооблігаціями, покликані мінімізувати ризики здійснення розрахунків у міжнародній торгівлі цінними паперами. Перша з них — Євроклір (Euroclear) — була створена у 1968 p. у Брюсселі американським банком Morgan Guaranty Trust Company і нині є найбільшою у світі депозитарно-кліринговою системою для міжнародних цінних паперів. З 1986 р. дана система належить компанії Euroclear Clearance System Sociйtй Cooperative, y власності якої беруть участь усі користувачі цієї депозитарно-клірингової системи. Друга клірингова система — Центр поставки єврооблігацій СЕДЕЛ (Centrale de Livraison de valeurs mobiliиres — CEDEL) — була заснована в 1970 p. європейськими банками в Люксембурзі. З 1995 р. розрахунково-клірингові, депозитарні та інші функції СЕДЕЛ виконує Cedelbank, який є структурним елементом холдингу СЕ DEL International. У 1971 p. було створено механізм взаємних розрахунків між системами — так званий Бридж (Bridge). Пізніше, разом з Асоціацією учасників міжнародних фондових ринків (ISMA), були розроблені і спільно використовуються системи підтвердження і звірки (метчингу) угод — АСЕ.

Політика клірингових систем значно спростила та оптимізува-ла угоди з єврооблігаціями, дала змогу швидко убезпечити укладання угод для учасників цих систем, скоротила трансакційні витрати. Так, якщо до їхньої появи розрахунки за угодами здійснювалися через банки-кореспонденти, а пересилання єврооблігацій відбувалося у формі паперових сертифікатів і тривало до 9 місяців, то впровадження розрахунково-клірингових систем уможливило випуск єврооблігацій у електронному вигляді і, відповідно, реєстрацію і перереєстрацію прав власності шляхом електронних записів на рахунках корпорацій—учасників цих систем. Це не лише спростило реальний рух і прискорило процес передачі облігацій, а Й істотно зменшило витрати на проведення операцій. Але цим переваги впровадження даних систем не вичерпуються. Основні характеристики сучасної діяльності розрахунково-клірингових систем євроринку такі. Вони:

• проводять звірку параметрів угоди — щодо кількості, виду, вартості цінних паперів — безпосередньо в день виконання угоди;

• усувають ризик непоставки для учасників ринку, оскільки беруть на себе зобов'язання з поставки та оплати цінних паперів;

• розрахунки за угодами з цінними паперами здійснюються в режимі реального часу і базуються на системі взаємозаліків — лише 5 % угод вимагають реального руху цінних паперів або грошових коштів;

• ведуть облік єврооблігацій і надають депозитарні послуги зі зберігання цінних паперів через мережу банків-депозитаріїв, більшість яких є платіжними агентами з облігацій;

• надають кастодіальні послуги щодо збору доходів і сум для погашення боргів за цінними паперами, конверсійних операцій, виконання варантів та опціонів, портфельного і податкового управління, голосування за дорученням і т. п.;

• фінансують угоди — за рахунок учасників системи надають покриття під проведення конкретної угоди, а саме: за згоди клієнтів надають кредитування грошами чи цінними паперами до 6 місяців;

• здійснюють багатовалютний кліринг майже у 40 валютах світу: Євроклір — у 30 валютах, СЕДЕЛ — у 38.

Як наслідок через ці системи оплачуються майже всі операції з єврооблігаціями на вторинному ринку, крім того, Євроклір і СЕДЕЛ використовуються також для оплати угод, які здійснюються на первинному ринку єврооблігацій.

Торгівля єврооблігаціями

Вторинному ринкові єврооблігацій притаманна децентралізація здійснення операцій — угоди з облігаціями укладаються майже винятково на позабіржовому ринку без використання правил тієї біржі, де вони зареєстровані. Торгівля ведеться через євро-облігаційних дилерів на основі процедур ІБМА щодо укладання та оплати угод. На операторів вторинного ринку єврооблігацій практично не поширюються будь-які національні форми регулювання. Однак їхня діяльність досить жорстко урегульована правилами і рекомендаціями Асоціації учасників міжнародних фондових ринків (ІБМА).

Основною фігурою вторинного ринку єврооблігацій є маркет-мейкер, яким за правилами ринку виступає лід-менеджер відповідного випуску облігацій. Призначення маркет-мейкера — стабілізація ринку шляхом підтримки активного вторинного ринку даного випуску. Купуючи облігації за надлишку їх пропозиції та продаючи цінні папери за підвищення попиту, маркет-мейкер урівноважує попит і пропозицію цінних паперів і таким чином стабілізує їхній курс і забезпечує необхідний рівень ліквідності цінних паперів.

Оскільки торгівля єврооблігаціями відбувається на позабіржовому ринку, фіксованого часу функціонування вторинного ринку немає. Проте, за правилами ІБМА, дилери зобов'язані здійснювати операції в установлені години. Мінімальний лот (обсяг угоди) при купівлі чи продажу єврооблігацій між членами ІБМА встановлюється диференційовано, залежно від різновиду зобов'язань.

Наприклад, найпоширеніший лот — 100 облігацій, або 100 тис. дол. США за номіналом. Ціни купівлі/продажу єврооблігацій установлюються для стандартного лоту в процентах від їхньої номінальної вартості, а мінімальний спред з єврооблігацій з фіксованою процентною ставкою становить 0,5 %. Так, для купонної єврооблігації з номінальною вартістю в 1000 дол. США котирування "попит/пропозиція" (bid/ask) у 93—93,5 означатиме, що курс на купівлю дорівнює 930 дол., а курс на продаж ~ 935 дол. США. Якщо угода укладається з неповним лотом (менш ніж 100 облігацій), то, відповідно, спред зростає, і витрати інвесторів теж зростають. Котирування єврооблігацій відбувається на чистій основі (нетто), тобто без урахування нагромаджених процентів, але їх купівля/продаж здійснюється на купонній основі (брутто). Покупець єврооблігацій має сплатити їх продавцеві не лише ринкову ціну облігації, але й процентні нарахування, нагромаджені після останньої виплати процентного доходу.

Базовий принцип здійснення угод з єврооблігаціями — "поставко проти платежу". Це означає, що після укладання угоди (день Т) обмін єврооблігацій на гроші — виконання угоди — здійснюється у день зарахування грошей на банківський рахунок. Раніше це відбувалося приблизно через 7 днів, але з середини 1995 р. угоди виконуються на третій календарний день після їхнього укладання (день Т+3).

Методи підтвердження угод, укладених з єврооблігаціями, можуть бути різними. Протягом тривалого часу система підтвердження угод базувалася на паперовій документації. Але з 1989 p., коли почала діяти введена ISMA комп'ютеризована система укладання і підтвердження угод з цінними паперами TRAX, значна кількість учасників ринку користується саме нею. Ця система працює цілодобово, а її користувачі надають інформацію щодо угоди протягом 30 хвилин після її укладання. Завдяки здійсненню операцій у режимі реального часу TRAX забезпечує також систему повідомлення цін щодо єврооблігацій.

Важливим аспектом ефективності операцій з цінними паперами на вторинному ринку є наявність інформації про цінову динаміку укладених угод. Основні джерела цінової інформації щодо ринку єврооблігацій — ISMA і компанія EurobroJcers. JSMA є оператором TRAX і одночасно отримує інформацію від дилерів — членів ISMA, завдяки чому вона здатна забезпечувати учасників ринку найновішою інформацією про ціни. У цілому ISMA надає найповнішу щоденну цінову інформацію та історичну інформацію щодо динаміки цін приблизно відносно 12500 фінансових інструментів. Eurobrokers є найбільшим брокером облігацій з ринків, що формуються (60 % глобального обсягу торгівлі), а відтак його цінова інформація стосується насамперед облігацій Бреді (Brady Bonds) та інших боргових інструментів цих ринків.

Основний центр операцій з євробондами — Лондон, де зосереджена переважна кількість маркет-мейкерів ринку єврооблігацій.

Поиск по сайту: