Міжнародний ринок позичкових капіталів

ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ

Класифікація міжнародного кредиту

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу, пов'язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Міжнародне кредитування здійснюється в різноманітних формах та видах. Для зручності вивчення та використання останні класифікують за головними ознаками, які характеризують кредит із різних боків (за об'єктами і джерелами кредитування, терміном надання та ін.).

Головною ознакою класифікації є поділ кредитів за об'єктами кредитування, у відповідності до якого міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) виступає у двох основних формах:

• товарного, або комерційного, кредиту;

• грошового, або банківського, кредиту.

Існує і змішана форма міжнародного кредиту — фірмово-банківські кредити.

За джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фінансування вирізняють офіційні і приватні кошти (рис. 9.1). Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, які надаються найчастіше промислово розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і тісно пов'язані з різними національними, регіональними та міжнародними програмами допомоги; змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава) і багатосторонні кредити міжнародних фінансових організацій. Приватні кредити охоплюють фірмові кредити, банківські кредити, синдиковані банківські позики та ін.

За терміном кредити поділяються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — від одного року до п'яти (інколи до семи—восьми) років; довгострокові — понад 10 років. Частиною довгострокового кредиту є позики — залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів через випуск власних боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, обладнання, реалізацію промислових проектів.

Рис. 9.1 Форми міжнародного зовнішнього фінансування

За видами зовнішньоекономічної діяльності кредити поділяються на комерційні, тобто ті, що пов'язані із зовнішньоторговельними операціями; фінансові, які використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папери, прямі капіталовкладення; "проміжні "кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів та послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

За призначенням міжнародні кредити, так само як і внутрішні, можна поділити на продуктивні і непродуктивні. До продуктивних належать кредити, призначені для розвитку економіки країни-позичальника: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення зовнішньоторговельних угод та інших господарських потреб. Непродуктивні кредити пов'язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, погашенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кредитами і т. п.

За валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у валюті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті третьої країни, а також у міжнародних рахункових валютних одиницях (СДР, колишня екю). Найчастіше міжнародний кредит надається у валюті країн и - кредитора.

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророз-порядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та коштовності. Інколи використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встановлений термін і оформляється соло-векселем з одним підписом — позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тобто кредит у певній валюті чи валютах, призначений для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, поповнення офіційних валютних резервів.

Кредити за компенсаційними угодами передбачають взаємні поставки товарів однакової вартості, коли країна-позичальник отримує у кредит на 8—15 років машини, обладнання для створення чи реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, збагачення сировини, а погашення кредиту здійснюється поставками продукції цих підприємств. Такі кредити надаються, як правило, банківськими консорціумами.

Проектне фінансування — нова форма кредитування країн, що розвиваються, яка передбачає спільне фінансування кількома кредитними установами великих, переважно інфраструктури их, проектів. Ініціаторами спільного фінансування виступають міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні банки. Останні кредитують найбільш прибуткову частину проекту на пільгових умовах, встановлюючи процентну ставку, нижчу за ринкову.

Експортні кредити

Серед інших боргових інструментів особливу групу становлять експортні кредити. їхньою специфічною рисою є зв'язаний характер, тобто наявність так званого зв'язуючого застереження в кредитній угоді. Сутність застереження полягає в тому, що позичальник повинен використати цей кредит винятково на зазначені цілі, наприклад, на придбання товарів, вироблених у країні-кредиторі.

Експортні кредити поділяються на: короткострокові (надаються і використовуються в межах одного року для кредитування експорту споживчих товарів та сировини; середньострокові (надаються на строк від одного до п'яти років) і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання; довгострокові (надаються на строк понад п'ять років) і використовуються для кредитування експорту інвестиційних товарів та великих проектів.

Механізм експортного кредитування створює умови для прихованого субсидування експорту і тому може розглядатися як метод стимулювання урядом національного експортозорієнтованого виробництва. Інколи експортні кредити розглядаються як різновид зовнішньої міждержавної допомоги, оскільки процентні ставки за експортними кредитами є значно нижчими порівняно зі ставками за іншими видами кредитів. При цьому різниця між поточною ринковою ставкою і ставкою за експортним кредитом становить розмір субсидування.

Механізм експортного кредитування передбачає: надання державними банками субсидованих кредитів національним експортерам за ставкою, нижчою від ринкової; надання державних кредитів іноземним імпортерам за умов обов'язкових закупівель товарів, виробниками яких є фірми країни-кредитора (зв'язаний кредит); страхування експортних ризиків національних експортерів.

Комерційні кредити

Найпоширенішим різновидом комерційного кредиту є фірмовий кредит.

Фірмовий кредит — позика, що надається експортером однієї країни імпортерові іншої крани у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари або послуги.

Поширення розрахунків у кредит є загальносвітовою тенденцією. Якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося 1,5 % машинотехнічних товарів, на початку 60-х років — 50 %, то наприкінці 80-х років — до 75 % експорту промислово розвинутих країн. Надання кредиту імпортерам — звичайний засіб реалізації продукції в межах міжнародного економічного співробітництва.

Строки фірмових кредитів визначаються кон'юнктурою світових ринків, видом товарів і становлять 8—10 років. Розширення експорту машин та обладнання спричинило тенденцію продовження терміну фірмових кредитів.

Фірмові кредити мають певні недоліки. Цільовий характер фірмових кредитів означає, що вони є пов'язаними з конкретною угодою. Це позбавляє імпортерів можливості маневрувати на ринках цієї продукції, оскільки в деяких випадках експортер не може надати імпортерові кредит, тоді як останній зацікавлений саме в його продукції. Крім того, фірми-експортери змушені приймати на себе частину ризику, при отриманні кредиту під цю частину суми контракту фірми сплачують банкам підвищену процентну ставку, що призводить до подорожчання кредиту.

Різновидами міжнародного комерційного кредиту є кредити, пов'язані з відповідними формами міжнародних розрахунків (вексельні кредити, авансовий платіж імпортера, кредити за відкритими рахунками тощо).

Сутність вексельного кредиту полягає в тому, що експортер після укладання угоди щодо продажу товару виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який погоджується на оплату векселя у визначений термін (акцептує тратту) після одержання відповідних товарних документів (коносамента, страхового поліса, сертифіката якості та ін.).

Авансовий платіж імпортера — це форма кредитування експорту і водночас засіб забезпечення зобов'язань іноземного покупця, оскільки при цьому імпортер має прийняти замовлення на поставку продукції. Як правило, імпортери надають аванси іноземним експортерам у розмірі 1/3 вартості поставки замовлених машин, обладнання, суден.

Кредит за відкритим рахунком надається на основі угоди між експортерами й імпортерами, згідно з якою експортер записує на рахунок покупця борг у розмірі вартості проданих та відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у визначений строк. Кредит за відкритим рахунком часто застосовується при регулярних поставках товарів з періодичним погашенням заборгованості в середині або в кінці місяця.

СУБ'ЄКТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

Розвиток міжнародного економічного співробітництва зумовив стрімке зростання обсягів банківського кредитування.

Позичальниками на ринку банківських кредитів є компанії, банки, центральні, регіональні, муніципальні органи влади різних країн. Роль кредиторів відіграють різні фінансово-кредитні організації: фірми, трасти, фонди, банки, міжнародні фінансові організації, а також державні заклади, уряди країн. Провідне місце серед учасників ринку посідають банки.

Механізм кредитування на міжнародному ринку банківських кредитів передбачає використання класичних боргових інструментів — кредитів і позик. Банківські кредити мають суттєві переваги порівняно з фірмовими, оскільки є дешевшими і можуть надаватися на більш довгий термін, звільняють імпортера від необхідності звертатися з проханням про кредит до фірм-постачальниць при укладанні контрактів і через це йти на поступки за іншими позиціями контрактів (ціни, умови поставок, строки та ін.), крім того, імпортер має можливість вибору фірми-експортера.

Банки можуть також відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів чи послуг або проведення робіт. Виокремлюють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дають можливість кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній призначений для кредитування певних проектів.

На ринку банківських кредитів вирізняють міжбанківський ринок, на якому кредитні організації різних країн розміщують тимчасово вільні ресурси, переважно у вигляді короткострокових депозитів, а також поточних рахунків і позик.

ЦІНА АКТИВУ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТІВ

На ринку банківських кредитів ціна активу, або процентна ставка, визначається на основі міжнародних ставок пропозиції за міжбанківськими депозитами: лондонської ставки пропозиції за міжбанківськими депозитами ЛІБОР (LIBOR — London Interbank Offered Rate); сінгапурської ставки пропозиції за міжбанківськими депозитами СІБОР (SIBOR — Singapour Interbank Offered Rate); ставок інших світових фінансових центрів; американської "прайм-рейт" (prime rate) — базової ставки Сполучених Штатів Америки за кредитами небанківському сектору.

Встановлення ціни кредиту на основі ставки ЛІБОР

Банки купують і продають короткострокові депозити, деноміновані в різних валютах. Оскільки невиконання умов кредитних договорів або ринкових угод трапляється вкрай рідко, то ставка ЛІБОР майже еквівалентна безризиковим ставкам кредитування і позик.

Позики із плаваючими ставками і депозити часто котируються у базисних пунктах перевищення ставки ЛІБОР. Базисний пункт дорівнює одній відсотковій частині процента. Наприклад, 6-місячний депозитний сертифікат із плаваючою ставкою може приносити додатково 10 базисних пунктів порівняно з од помісячною ставкою ЛІБОР, тобто інвестор щомісяця отримає на одну десяту процента більше, ніж ті, хто отримує за поточною ставкою ЛІБОР (тією, що була на початок кожного місяця).

Процентні ставки переглядаються кожні шість місяців у відповідності до зазначених базових. До цих ставок додається величина маржі (спреду — spread), яка залежить від кредитоспроможності позичальника, характеру позики, ринкової кон'юнктури і становить від 0,50 до 2,5%. Наприклад, якщо базова процентна ставка ЛІБОР дорівнює 7%, а процент за еврокредитом має індекс, на 8 пунктів вищий за ставку ЛІБОР, то у цьому періоді процентна ставка дорівнюватиме 7,8%.

Встановлення ціни кредиту на основі ставки прайм-рейт

Американська ставка прайм-рейт з'явилася за часів "Великої депресії" 30-х років XX ст., коли найбільші банки встановили уніфіковану ставку за кредитом. Зараз ставка прайм-рейт — це ставка, яка визначається 30 провідними американськими банками, що відіграють роль "грошових центрів". Ця ставка ще має назву базової, або довідкової.

Ставка за кредитом на основі прайм-рейт містить такі складові:

• гтрайм-рейт, включаючи бажану банком маржу понад операційні та адміністративні витрати;

• премія за ризик невиконання зобов'язань, яка сплачується непершокласними позичальниками;

• премія за ризик, пов'язаний з терміновістю, яка сплачується позичальниками довгострокових кредитів.

Суму премій за ризик зазвичай називають надбавкою. Скорочення або збільшення надбавок дає банкові можливість скорочувати або збільшувати власні кредитні портфелі.

Розвиток ринків комерційних цінних паперів та депозитних сертифікатів, інфляція та мінливість процентних ставок зумовили появу плаваючої прайм -рейт. Ця ставка грунтується на ставках за 90-дснними комерційними паперами та за 90-денними депозитними сертифікатами. Плаваюча прайм-рейт завжди на 1 % вища за поточну ставку за чотиритижневими депозитними сертифікатами і на 1/2 процентного пункта вища за ставку за комерційними паперами для найбільших корпоративних позичальників з високими кредитними рейтингами.

Упродовж 70-х років прайм-рейт поступилася місцем ставці Л І БОР через зростання використання євродоларів американськими банками — „грошовими центрами" й отримання іноземними банками доступу на внутрішні кредитні ринки Канади і США.

Пізніше на основі ставок прайм-рейт і ЛІБОР з'явилися нові модифікації встановлення ставок за кредитами. Наприклад, ставки „кеп" — узгоджена верхня межа ставки за кредитом, яка не залежить від майбутньої динаміки процентних ставок. Крім того, багато банкірів розробили складні моделі встановлення ставок за кредитами, які дають можливість отримувати достатні кошти для покриття всіх витрат і ризиків.

СИНДИКОВАНІ ЄВРОКРЕДИТИ

Одним із сегментів міжнародного кредитного ринку є ринок єврокредитів.

Середньо- та довгострокові єврокредити, які надаються у рамках банківських синдикатів, мають назву синдикованих (інші назви — консорціальні або клубні).

До 1960-х років майже єдиним джерелом кредитних коштів для іноземних позичальників були випуски єврооблігацій. З кінця 1960-х років на міжнародних ринках капіталу з'явилися синдиковані кредити. Перший такий кредит було надано Австрії Банкірським трастом (Bankers Trust). У 1970-ті роки синдиковані кредити дістали швидкого розвитку через необхідність фінансування дефіцитів платіжних балансів країн—імпортерів нафти. У наступні 10 років ємність ринку синдикованих кредитів збільшилася з 4,7 млрд дол. у 1970 р. до 76 млрд дол. у 1980 р. За даними Банку міжнародних розрахунків, загальна тенденція до зростання цього ринку збереглася аж до 1997 р., незважаючи на деякі коливання. Після 1997 р. сукупний обсяг синдикованих кредитів різко знизився — з 1136 млрд дол. у 1997 р. до 902 млрд дол. у 1998 р.

Така динаміка пояснюється тим, що міжнародний ринок синдикованих кредитів почав суттєво поступатися за ємністю ринкові міжнародних цінних паперів. Найсуттєвішим фактором у цьому процесі виявилося зростання кредитних ризиків у країнах, що розвиваються, і в офшорних зонах. За цих умов найбільшого значення дістала ліквідність боргового інструменту, тому ринок відреагував збільшенням пропозиції більш ліквідних інструментів —- цінних паперів. Отже, відбувся перерозподіл боргового фінансування на користь боргових цінних паперів.

Середній строк синдикованих кредитів — 3—-8, інколи — до 12 років. На синдиковані кредити припадає більше половини євровалютних позик. Звичайні банківські позики надаються на коротші строки і призначені для фінансування торгівлі та інших приватних міжнародних операцій. Основною валютою синдикованих кредитів є долар США, рідше — інші ключові валюти (німецька марка до запровадження євро, японська єна, швейцарський франк). Синдиковані кредити можуть бути і мультивалюти йми (надаються в різних валютах).

Процедура синдикування кредиту

Особливістю синдикованого кредиту як форми міжнародного банківського кредитування є те, що один позичальник отримує кредит від групи банків-кредиторів, тобто від синдикату (консорціуму, клубу). На сучасному світовому ринку капіталів понад 1200 міжнародних банків беруть участь у наданні синдикованих кредитів. Ці банки спеціалізуються на окремих регіональних ринках, якими є Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Східна Азія, Африка, Східна Європа і країни СНД, Арабська Азія та Північна Африка.

У середині 1990-х років у синдикатах брали участь від 30 до 300 учасників. У випадку запозичень державами з менш розвинутими фінансовими ринками загальна кількість учасників синдикатів значно менша і становить від 15 до 20 юридичних осіб.

Синдикат — це об'єднання, що має багаторівневу ієрархічну структуру. Очолює синдикат організатор (arranger), на рівень нижче від нього перебувають співорганізатори (co-arrangers), які керують діяльністю лід-менеджерів (lead-managers), менеджерів (managers) та інших учасників об'єднання.

Процес організації синдикованого кредиту охоплює кілька етапів:

1. Попередні переговори між позичальником, потенційними кредиторами та лід-менеджерами.

2. Лист про наміри (Commitment letter).

3. Кредитна угода, яка може бути звичайною або поновлюваною.

4. Угода про участь.

5. Угода про пере віддання.

Позичальник знаходить банк, котрий має очолити надання синдикованого кредиту, й узгоджує з ним розмір та валюту кредиту, строк його надання. На завершення таких попередніх переговорів здійснюється підписання листа про наміри, в якому фіксуються основні умови кредиту. Фактично цей лист містить тези повноцінної кредитної угоди, яка укладається пізніше. На етапі підготовки листа про наміри основна увага приділяється зобов'язанням, які бере на себе кредитор або об'єднання кредиторів, та витратам, які бере на себе позичальник. З погляду позичальника головним моментом є з'ясування його власної здатності щодо реальної сплати витрат. Для лід-менеджерів важливо отримати повне уявлення щодо всього пулу з точки зору здатності кожного з кредиторів дотримати свої зобов'язання за кредитом. Підписання листа про наміри засвідчує взаємне бажання сторін продовжити подальші переговори, спрямовані на укладання базової кредитної угоди.

Банк-керівник розпочинає організацію синдикату, до якого, крім цього банку, мають увійти банки-менеджери та банки-учасники. Після одержання від позичальника мандата, тобто доручення на організацію синдикованого кредиту, банк-керівник випускає спеціальний меморандум, яким запрошує інші банки взяти участь у кредитуванні як банкам-менеджерам синдикату. У свою чергу, банки-менеджери визначають коло банків—учасників синдикату. Формування структури синдикату триває від 15 днів ДО З місяців.

Після організації кредиту банк-керівник визначає розмір процентних ставок для кожного банку, які сплачуються відповідно до графіка погашення кредиту.

Ціна синдикованого кредиту і винагорода учасників

Елементами загальної вартості синдикованого кредиту є:

• процентні платежі;

• комісійна винагорода;

• податкові платежі.

Крім процентних платежів, позичальник має сплатити податки та комісійну винагороду банкам, що входили до синдикату, — менеджерам, учасникам, банку-керівникові.

Комісійні винагороди поділяються на:

• комісійні за управління, що сплачуються банку-організатору;

• комісійні за участь, що розподіляються між членами банківського синдикату;

• комісійні за обслуговування кредиту.

Загальні специфічні ознаки єврокредиту як інструменту міжнародного кредитного ринку представлені в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Характеристики євро кредитів

Джерело: Перар Ж. Управление международными финансовыми потоками. М.. 1998. С. 59.

Синдиковані кредити мають низку переваг над звичайними банківськими кредитами:

вони дають змогу розподілити кредитні ризики між учасниками синдикату і в такий спосіб знизити загальний ризик кредитування;

завдяки синдикуванню банки незалежно від їх розмірів можуть брати участь у кредитуванні;

об'єднання ресурсів у межах синдикату дає можливість позичальникові отримати великий кредит, який не здатний надати якийсь один кредитор;

різниця між ставками за запозиченнями та кредитами є значно нижчою, ніж на національних ринках, і, як правило, не перевищує 1% (відсутність на євроринках кредитних обмежень та вимог щодо обов'язкового валютного резервування дає банкам змогу підвищити ставки за вкладами, а великі суми позик і скорочення витрат на фінансову інформацію та інвестиційний аналіз через те, що позичальники є добре відомими, забезпечують банкам можливість знизити ставки за запозиченнями).

Сучасні умови надання синдикованих кредитів наближаються до параметрів цінних паперів, зокрема, дедалі частіше встановлюється плаваюча процентна ставка за синдикованими кредитами. З іншого боку, єврооблігації досить часто стають засобом оформлення синдикованих кредитів.

Вибір форми зовнішнього боргового фінансування — кредитів або цінних паперів — залежить від низки складних факторів, тому час від часу відбувається зміна на протилежну тенденції розвитку відповідних секторів кредитного ринку.

СУВЕРЕННІ БОРЖНИКИ НА РИНКУ НЕСЕК'ЮРИТИЗОВАНИХ КРЕДИТІВ І ПОЗИК

Серед учасників міжнародного кредитного ринку на підвищену увагу заслуговують уряди суверенних держав. їхній особливий статус — кредитора, донора, гаранта і боржника — зумовлений специфічними функціями держави. Уряди беруть активну участь у системі зовнішнього фінансування, оскільки державні доходи, як правило, не адекватні державним витратам. Зовнішні позики с одним із джерел державних доходів. Завдяки запозиченням ззовні фінансуються життєво важливі, але неприбуткові напрями діяльності держави — громадські роботи, послуги тощо. Залученні капіталу на зовнішніх ринках є необхідним також за надзвичайних обставин, які спричинюють значне зниження державних доходів, наприклад, у періоди відновлення економіки після стихійного лиха, війн, структурної перебудови або депресивного стану, різких коливань цін на світових ринках.

За сучасною світовою практикою основними формами зовнішніх державних запозичень є такі:

• несек'юритизовані кредити і позики, або безоблігаційна форма;

• емісія боргових цінних паперів, або облігаційна форма.

Зазначені форми мають специфічні вади та переваги. Особливість державних кредитів і позик полягає у тому, що вони не передбачають випуску цінних паперів. Отже, впродовж усього періоду кредиту чи позики одноосібним кредитором є держава, і перехід прав власності утруднений або зовсім неможливий. Така концентрація прав забезпечує головну перевагу цієї форми -відносну безпеку позичальника щодо втручання у цей процес небажаних осіб. Водночас саме ця перевага зумовлює і значний недолік несек'юритизованої форми запозичень — ускладнення можливостей реструктурування боргу в разі виникнення такої необхідності. Іншими суттєвими недоліками порівняно із сек'юритизованими запозиченнями є значно менший обсяг інвестиційного попиту, відсутність можливості гнучкого регулювання обсягу та вартості запозичень.

Сучасною тенденцією розвитку світового ринку боргових зобов'язань є скорочення використання несек'юритизованих кредитів і позик у цілому і зокрема — розвинутими країнами. Ця форма запозичень переважає у структурі зовнішнього фінансування менш розвинутих країн, які отримують їх від міжнародних фінансових інституцій.

Несек'юритизовані кредити і позики поділяються на:

• двосторонні кредити;

• багатосторонні кредити;

• цільові позики;

• синдиковані кредити.

Двосторонні кредити

Суб'єктами двостороннього кредитування є уряди окремих країн або уповноважені ними урядові організації, на які покладено регулювання відносин офіційного зовнішнього фінансування країни.

Надаючи кредити, уряд країни - кредитора визначає умови розподілу і використання наданих коштів. Як правило, ці умови мають на меті здійснення певних економічних перетворень у країн і -позичальниці. Специфічною рисою двосторонніх кредитів є їхній індивідуальний характер — умови кредитування надалі не повторюються.

Двосторонні кредити майже не застосовуються у фінансуванні розвинутих країн і є інструментом зовнішнього фінансування переважно країн, які розвиваються.

Багатосторонні кредити

Багатостороннім є кредитування з боку міжнародних фінансових організацій (МФО), оскільки обов'язковий компонент їхніх фондів становлять відрахування з доходів державних бюджетів країн-членів. До основних багатосторонніх кредиторів належать: Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк та його філії — Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), регіональні банки розвитку — Міжамериканський, Азійський та Африканський тощо.

Умови багатостороннього кредитування відрізняються від умов двосторонніх кредитних відносин. Кредитні фонди МФО формуються не тільки з внесків країн-членів, а й за рахунок мобілізації коштів на міжнародному ринку капіталів, тому вартість їхніх позик вища порівняно із двосторонніми позиками.

Цільові позики

Цільові позики — це кошти, які залучаються державами для вирішення окремого завдання — реструктуризації певної галузі економіки, скорочення дефіциту платіжного балансу, побудови нових об'єктів інфраструктури тощо. Кошти, отримані державою як цільова позика, не можуть бути використані на інші цілі, ніж та, що визначена угодою про позику. На цільові позики припадає найменша частка боргового фінансування держав.

Синдиковані кредити

Застосування синдикованих кредитів у борговому фінансуванні держави має певні особливості. Так, поглиблення процесів глобалізації у сфері міжнародних фінансів зумовило збільшення можливостей щодо залучення коштів у цій формі і відповідно -збільшення обсягів синдикованих кредитів. Однак найчастіше вони використовуються суб'єктами федерації, які мають право самостійного залучення фінансових ресурсів, та муніципалітетами.

Надання коштів у межах синдикованих кредитів здійснюється за двома основними схемами:

• кредитування з фіксованим строком погашення, або строковий кредит;

• автоматично поновлюваний кредит. Використовуються Й інші схеми, які грунтуються на зазначених вище і є гнучкішими, оскільки поєднують в собі риси обох основних схем. До них належать: кредитна лінія; кредит з можливістю дострокового погашення; кредит, що передбачає амортизаційне погашення основної частини боргу; мультивалютний кредит та ін. Щодо структури світового ринку синдикованих кредитів, то на автоматично поновлювані кредити припадає понад 60 %, строкові кредити — понад 20 %, кредитні лінії понад 11 %. Частка інших схем трохи більша за 5 %. Сучасною тенденцією є підвищення ролі кредитних ліній.

Дефолт за державними зобов'язаннями

Держава має розраховуватися за своїми борговими зобов'язаннями відповідно до узгодженого із зовнішніми кредиторами графіка обслуговування боргу. Але з історії суверенних боргів добре відомо, що держави можуть порушувати терміни та обсяги сплати належних боргових сум.

Якщо сплата процентів або основної суми боргу за емітованими позичальником облігаціями або за несек'юритизованими позиками і кредитами не була проведена відповідно до визначеного графіка з обслуговування боргу, вважається, що позичальник оголосив дефолт (default) за власними зобов'язаннями.

Дефолт — це відмова боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними паперами, несек'юритизованими позиками і кредитами.

Виокремлюють повний, частковий, технічний та крос-дефолт. Повний і частковий дефолти відрізняються за кількістю боргових інструментів, зобов'язання за якими не були виконані.

Повний дефолт — це невиконання боржником своїх зобов'язань за всіма інструментами боргового фінансування або за кількома інструментами, строк сплати за якими настав.

Частковий дефолт — це невиконання боржником своїх зобов'язань за одним або кількома борговими інструментами за умови одночасного продовження виконання зобов'язань за іншими борговими інструментами.

Крос-дефолт (cross-default) — це автоматичне невиконання зобов'язань за борговим інструментом, що виникає через невиконання зобов'язань за іншим. Як правило, крос-дефолт має місце при порушенні визначених умов сплати боргових коштів за най-жорсткішим борговим інструментом. Наприклад, недотримання зобов'язань за кредитами МВФ та Всесвітнього банку, євро-облігаціями унеможливлює виконання інших кредитних зобов'язань.

Технічний дефолт — це невиконання боржником зобов'язання щодо сплати процентів або основної суми боргу, коли кредитори сподіваються на виконання зобов'язань боржником із запізненням. Згідно з міжнародною практикою, технічний дефолт може тривати не більше ніж 10 банківських днів.

Умовою виходу зі стану дефолту є поновлення нормального обслуговування боргу, тобто досягнення відповідних угод з усіма або майже всіма кредиторами суверенного позичальника.

Висновки

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу, пов'язаний з наданням валютних і товарних активів одними суб'єктами світової системи господарства іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Міжнародне кредитування здійснюється в різноманітних формах та видах. Основними формами є товарна, або комерційний кредит, і грошова, або банківський кредит.

Розвиток міжнародного економічного співробітництва зумовив стрімке зростання обсягів банківського кредитування, яке має низку суттєвих переваг щодо умов надання і використання, обсягів і вартості залучених коштів порівняно з комерційними кредитами.

Механізм кредитування на міжнародному ринку банківських кредитів передбачає використання класичних боргових інструментів — кредитів і позик. На ринку банківських кредитів ціна активу, або процентна ставка, визначається на основі міжнародних ставок пропозиції за міжбанківськими депозитами світових фінансових центрів — ЛІБОР, СІБОР та ін. або американської ставки прайм-рейт.

Процентна ставка на міжнародному кредитному ринку складається і перемінної складової — ЛІБОР і постійної складової — спреду, або маржі, тобто премії за банківські послуги.

Елементами загальної вартості синдикованого кредиту, який становить основну форму середньо- і довгострокових єврокредитів, є: процентні платежі' комісійна винагорода; податкові платежі.

Уряди суверенних держав, виконуючи функції кредитора, донора, гаранта і боржника, є активними учасниками ринку несек'юритизованих кредитів і позик та використовують низку інструментів боргового фінансування: двосторонні кредити; багатосторонні кредити; цільові позики; синдиковані кредити.

Суверенний дефолт — це відмова уряду держави-боржника від виконання своїх зобов'язань за борговими цінними паперами, несек'юритизованими позиками і кредитами.

У структурі сучасного кредитного ринку переважає облігаційна форма кредитування. Але вибір форми зовнішнього боргового фінансування — кредиті) або цінних паперів — залежить від низки складних факторів, тому час від часу відбувається зміна на протилежну тенденції розвитку відповідних ринкових секторів.

Основні терміни і поняття

комерційний (фірмовий) кредит, банківський кредит, авансовий платіж експортера, кредит за відкритим рахунком, вексельний кредит, валютний кредит, проектне фінансування, кредит за компенсаційними угодами, приватний кредит, офіційний кредит, двосторонній кредит, урядовий кредит, багатосторонній експортний кредит, продуктивний/непродуктивний кредит, бланковий кредит, забезпечений кредит, кредитна лінія, ставка прайм-рейт, синдикований (консорциальный, клубний) кредит, дефолт, повний дефолт, частковий дефолт, технічний дефолт, крос-дефолт

Контрольні запитання та завдання

1. Наведіть класифікацію форм і видів міжнародного кредиту.

2. У чому полягає сутність комерційного кредиту?

3. Як визначається ціна міжнародного кредиту на основі ставки ЛІБОР?

4. Які особливості встановлення процентної ставки на основі ставки прайм-рейт?

5. Опишіть процедуру синдикування кредиту.

6. Як формується ціна синдикованого кредиту?

7. Схарактеризуйте інструментарій зовнішнього боргового фінансування суверенних держав.

8. Розкрийте поняття суверенного дефолту й опишіть його види.

9. Чим пояснюється скорочення частки несек'юритизованих кредитів і позик у структурі світового кредитного ринку?

ЛІТЕРАТУРА

Вавилов А. Государственный долг: уроки кризиса и принципы управления. М., 2001.

Данилов Ю. А. Рынки государственного долга: Мировые тенденции и российская практика. М., 2002.

Звонова Е. А. Международное внешнее финансирование в современной экономике. М., 2000.

Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. / Учебное пособие для вузов. Ч. 2: Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. М., 1999.

Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л. Н. Красавиной. М., 2000.

Михайлов Д. М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты. М., 2000.

Роуз П. С. Банковский менеджмент. М., 1995.

Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. К., 2000.

Поиск по сайту: