Тема 5. методиКА ПРОГНОЗУВАННЯ ДЕМОГЕОГРАФІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

1. Особливості демографічних процесів.

2. Прогнозування чисельності та складу населення.

3. Прогнозування природного та механічного руху населення.

4. Прогнозування розселення населення.

1. Особливості демогеографічних процесів. Важливою складовою суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є розробка прогнозів розвитку демогеографічних процесів у регіоні, оскільки населення – це, з одного боку, продуктивна сила, “робочі руки”, необхідні для розвитку господарства регіону, з іншого – це споживачі, “роти”, забезпечення індивідуальних потреб яких (як матеріальних, так і духовних) є невід’ємною частиною соціально-економічного розвитку будь-якої території. Таким чином, прогнози демогеографічної ситуації на перспективу дозволяють оцінювати майбутній рівень забезпеченості господарства ресурсами праці, населення – закладами соціальної інфраструктури, товарами широкого вжитку, а також оцінювати ефективність демографічної політики держави тощо. Окрім цього важливим моментом є прогнозна оцінка “якості населення”, що визначається як сукупність інтелектуальних (творчих, розумових) та фізичних властивостей індивідів (особистостей).

Демогеографічні процеси з усіх суспільно-географічних характеризуються найвищим рівнем інерційності, тобто збереження протягом тривалого періоду часу стійкої тенденції інтенсивності їх зміни. Така інерційність обумовлюється уповільненою еволюцією структури населення. Динаміка населення завжди інтенсивніша, ніж структурні зрушення, а внаслідок цього неможливо за короткий термін істотно вплинути на розвиток демогеографічних процесів. Майбутній стан їх значною мірою визначається попередніми станами і обмеженими можливостями зовнішнього впливу. Динамічні ряди, що характеризують динаміку населення, завжди є нестаціонарними. Менш інерційними є міграційні процеси. Однак для суттєвої зміни їх параметрів також необхідний доволі тривалий час і не менш значимий вплив зовнішніх чинників.

В цілому на розвиток демогеографічних процесів впливають дві групи чинників. Першу групу становлять об’єктивні чинники, на характер дії яких система державних органів регіонального управління вплинути не може. Наприклад, національні традиції, релігійні переконання населення, стан міжнародної обстановки, наслідки війн, інших соціальних негараздів тощо. До другої групи входять чинники, вплив яких тією чи іншою мірою є керованим. Наприклад, рівень та якість медичного обслуговування, побутові та житлові умови, доходи населення і таке інше. Окремо слід згадати і дуже тісний взаємозв’язок між складовими демогеографічними процесами. Так, на динаміку чисельності населення впливають його природний та механічний рух, на динаміку народжуваності та смертності – особливості статево-вікової структури тощо.

Вважається, що на загальнодержавному рівні прогнози розвитку демогеографічних процесів мають соціальний базис (тобто визначальним чинником є рівень життя населення), на регіональному - виробничий базис (забезпеченість працездатного населення робочими місцями), на рівні окремих поселень – знов соціальний базис (але в цьому разі – рівень обслуговування населення).

Важливою особливістю прогнозування демогеографічних процесів є залежність між чисельністю населення території та величиною прогнозного горизонту. Чим тривалішим є період прогнозування, тим більша чисельність населення повинна проживати в даному регіоні. Так, якщо прогноз на 5 років можна розробляти на рівні адміністративної області, то при прогнозуванні на 20 років нижчою таксономічною одиницею повинен бути суспільно-географічний район.

Із збільшенням терміну прогнозування точність прогнозів, зрозуміло, зменшується. Не дивлячись на порівняно нижчу достовірність прогнозів з періодом упередження до 25 років (приблизна тривалість життя одного покоління), на думку фахівців-демографів, саме ці прогнози мають найбільшу практичну цінність. Це пояснюється тим, що для управління соціально-економічним розвитком регіону, зокрема, для оптимізації розміщення продуктивних сил, розробки програм регіонального розвитку, обґрунтування заходів з раціоналізації використання природних, трудових ресурсів тощо, необхідною є інформація, що може міститися саме в довготермінових прогнозах. Розробка таких прогнозів є обов’язковою умовою достовірності прогнозів розвитку інших суспільно-географічних процесів. Інколи навіть посилаються на закон “відповідності соціально-економічного і демографічного розвитку суспільства”, вплив якого проявляється у стійкій залежності між динамікою кількісно-якісних характеристик стану населення і параметрами розвитку виробничої та соціальної сфери країни, регіону.

В цілому прогноз розвитку демогеографічних процесів у регіоні передбачає розробку кількох окремих прогнозів - динаміки чисельності та складу населення, його природного та механічного руху (народжуваності, смертності, міграцій), розселення населення та їх подальшого узгодження.

2. Прогнозування чисельності та складу населення. Найбільшу практичну значимість має прогнозування чисельності та складу населення, оскільки його результати використовуються у більшості інших прогнозів регіонального розвитку. На вибір методики прогнозування чисельності населення регіону впливає передусім обрана концепція. Є такі основні концептуальні підходи:

Ø простої динаміки населення, згідно якого населення розглядається як недиференційована агрегація одиниць, тобто зміна чисельності населення є лише функцією від часу, без урахування структурних змін: (6.1).

В рамках такого підходу використовують два методи прогнозування. Перший виходить із передбачення того, що темп приросту (скорочення) населення є величиною постійною. В найпростішому випадку розрахунки здійснюють за такою формулою: (6.2), де Ŷ_t – прогнозна чисельність населення, Y_n – чисельність населення за базовий рік, ρ – темп приросту (скорочення) чисельності населення, t – величина прогнозного горизонту. Якщо приріст населення розглядати як неперервну функцію, а не величину, що додається в кінці періоду, то прогнозні розрахунки можна здійснювати за модифікованою формулою: (6.3). Таким методом чисельність населення прогнозують лише на декілька років, оскільки для триваліших відрізків часу припущення, що ρ є константою, є не реальним, особливо при дослідженні динаміки населення у нестабільному суспільстві або у невеликих територіальних одиницях.

Якщо ж темп приросту (скорочення) чисельності населення не є постійним, використовують другий метод прогнозування – метод простої екстраполяції, що ґрунтується на побудові декомпозиційних або трендових моделей з використанням відповідно апарату згладжування або аналітичного вирівнювання (див. розділ 3).

Головний недолік таких методів прогнозування чисельності населення полягає у тому, що вони виходять з уявлення про якийсь “середній” розвиток і не враховують особливості розвитку окремих груп населення (відповідно до статево-вікової, національної чи будь-якої іншої структури населення). Перевагами ж є порівняно незначне інформаційне забезпечення та простота розрахунків;

Ø популяційної динаміки населення, що розглядає зміни у чисельності населення у взаємозв’язку із зрушеннями у його статево-віковій структурі, змінами коефіцієнтів народжуваності та смертності в окремих групах населення. Основним методом прогнозування є метод перестановки віків. Компонентами таких прогнозних розрахунків є фактичний статево-віковий склад населення на базовий рік, передбачувані рівні народжуваності та смертності, тенденції міграції. Розрахунки здійснюються по періодах, що відповідають величині однієї вікової групи (звичайно один чи п’ять років) окремо в розрізі чоловіків та жінок. Населення кожної вікової групи на наступний період переводиться до наступної вікової групи з урахуванням того, що частина людей помре. Інформація про смертність береться або за трендами повікових коефіцієнтів смертності, або із спеціально розрахованих таблиць смертності. Чисельність першої вікової групи (наприклад, діти до одного року) визначається на основі трендів коефіцієнтів плодовитості жінок (розраховується як добуток чисельності жінок репродуктивного віку та повікових коефіцієнтів народжуваності). Додатково враховується очікуваний міграційний приріст (скорочення) населення. Загальна математична модель методу перестановки віків має такий вигляд:

(6.4), де

Ŷ_t – прогнозна чисельність населення; F_i – наявна кількість жінок і-тої вікової групи на базовий рік прогнозування; M_i – наявна кількість чоловіків і-тої вікової групи на базовий рік прогнозування; B – передбачувана чисельність народжених дітей протягом прогнозного періоду; d_i – прогнозні повікові коефіцієнти смертності населення; m_i – прогнозні повікові коефіцієнти міграції населення.

Даний метод прогнозування чисельності населення дає порівняно точні результати, оскільки враховує структурні зміни складу населення, але водночас характеризується значною працеємністю;

Ґрунтуючись на виявлених трендах народжуваності, смертності, зміни статево-вікової структури населення в окремих регіонах та країнах світу, демографи ООН постійно розробляють прогнози чисельності населення світу. Так, наприклад, за прогнозом ООН 1963 року (уточненого у 1979 році), чисельність населення світу у 2000 році мала становити за оптимістичним варіантом – 6508 млн. чоловік, за трендовим – 6199, за песимістичним – 5855 млн. чол.;

Ø структурної динаміки населення, що передбачає розгляд населення як поліструктурної цілісності, тобто населення регіону розглядається як сукупність населення окремих поселень, адміністративних районів, з одного боку, та етнічних, соціальних та ін. груп – з іншого. Кожна така складова має свої тенденції і закономірності динаміки, що визначають тенденції і закономірності динаміки загальної чисельності населення. В рамках такого підходу прогнозування чисельності населення кожної складової здійснюється вищезгаданими методами, а потім ці результати узгоджуються в єдиній моделі. Важливу проблему при цьому становить встановлення залежності між динамікою складових і цілого.

Звичайно, позначивши ціле через y, а складову через х, цю залежність представляють таким чином: (6.5), де b – коефіцієнт алометрії. Розділяючи змінні та інтегруючи обидві частини рівняння, в кінцевому рахунку отримуємо таке рівняння: (6.6). Якщо коефіцієнт алометрії є меншим за одиницю, то зростання (зменшення) чисельності населення складової повільніше, ніж цілого. І, навпаки, якщо b>1, чисельність населення складової зростає (зменшується) швидше, ніж цілого;

Ø біометричної динаміки населення, згідно якої населення розглядається як біологічна популяція, а його зміни відбуваються за біологічними законами. Так, чисельність будь-якої популяції, що мешкає на обмеженій території, спочатку повільно збільшується, потім темпи її приросту інтенсивно зростають до певного моменту, після якого приріст починає скорочуватися, а згодом кількісне зростання популяції зупиняється і далі не змінюється. Графічно цю залежність відбиває логістична крива. Згідно такого біометричного закону, визначивши максимально можливу чисельність населення для певного регіону, можна розрахувати її значення для будь-якого моменту часу за відповідною формулою: . Але головна проблема виникає із визначенням максимально можливої кількості населення. Так, наприклад, в середині минулого століття різні вчені граничну межу зростання чисельності населення планети визначали від 2.5 до 50 млрд. чоловік.

Точність прогнозів чисельності населення, як вже зазначалося, обернено пропорційна терміну, на який вони розробляються. Розходження у 10% між прогнозною і фактичною чисельністю населення через покоління (тобто 25 років) прийнято вважати задовільним, а у 5% - дуже добрим результатом прогнозування.

Прогнози чисельності і статево-вікової структури населення служать основою для розрахунків освітньої, професійно-кваліфікаційної та інших структур населення.

3. Прогнозування природного та механічного руху населення. Прогнозні значення приросту чисельності населення співпадають із прогнозними значеннями його природного руху лише в масштабах усього світу. В кожному ж конкретному регіоні приріст населення за одиницю часу є сумою двох складових: балансу народжуваності і смертності та балансу міграцій. Чим більшою є територія регіону, тим більший вплив на демогеографічну ситуацію має природний рух населення, і, навпаки, чим меншою є територія, тим більшим є вплив міграцій.

Далі окремо розглянемо методики прогнозування природного і механічного руху населення.

Для короткотермінового прогнозування природного руху населення найчастіше використовується метод когорт. Основою прогнозних розрахунків народжуваності при цьому слугують повікові коефіцієнти плодовитості жінок (k_pi). Загальна ж кількість народжених протягом прогнозного періоду визначається як сума добутків цих коефіцієнтів на наявну чисельність жінок кожної когорти (вікової групи дітородного віку - 15-49 років): (6.7). Подібним чином на основі повікових коефіцієнтів смертності визначається прогнозна чисельність померлих в регіоні. Для значних прогнозних горизонтів цей метод є некоректним, оскільки він не враховує динаміку базових коефіцієнтів у часі.

Тому при середньо- та довготерміновому прогнозуванні природного руху населення звичайно виходять із гіпотези про циклічний характер цих процесів. Базовою є теорія демографічного переходу (“демографічних ножиців”). Характерні для аграрного суспільства високі народжуваність та смертність з розвитком технічного прогресу зазнають змін: рівень смертності починає зменшуватися, народжуваність дещо зростає. Таким чином, леза “демографічних ножиців” розходяться (рис. 6.1). В результаті індустріалізації суспільства рівень народжуваності зменшується, смертності – зростає. Леза “демографічних ножиців” змикаються. В подальшому рівень смертності продовжує збільшуватися, народжуваності – зменшуватися, леза знову розходяться. Таким чином відбувається послідовна зміна циклів.

Рис. 6.1. Демографічний перехід в Україні

Згідно цієї теорії, лише в межах однієї стадії демографічного циклу в певному регіоні можна з високою долею ймовірності передбачити рівень народжуваності та смертності на перспективу за допомогою екстраполяційних методів прогнозування (побудови декомпозиційних чи трендових моделей). Якщо ж на базовий рік прогнозування відбувається зміна стадії демографічного циклу чи визначення такої стадії з певних причин є ускладненим, використовують методи побудови кореляційно-регресивних моделей, в яких рівень народжуваності представляється як функція від інших показників: (6.8), де B_t – прогнозний рівень народжуваності, х_і – фактори, що впливають на народжуваність (наприклад, статево-вікова структура населення, його освітній рівень, рівень державної допомоги при народженні дитини тощо). Аналогічно визначається і прогнозний рівень смертності, де в якості факторних, зокрема, використовуються показники вікової структури населення, рівня медичного обслуговування, умов праці, виробничого травматизму тощо.

Прогнозування механічного руху населення має свої особливості, пов’язані передусім з найменшою серед усіх демогеографічних процесів інерційністю, а також високим рівнем суб’єктивності прийняття рішень щодо міграцій. Так, якщо для зміни основних параметрів природного руху населення необхідний тривалий час (мінімум 10-15 років), то зміни параметрів міграції населення для певних територій можливі за кілька років. При цьому, якщо на природний рух можна впливати лише опосередкованими методами, то щодо міграцій можливим є і прямий вплив. Тому максимальний період прогнозування міграцій звичайно не перевищує 5-7 років. Окрім того, міграційні процеси в структурному відношенні менш однорідні, ніж процеси природного відтворення. З одного боку, міграції є соціально обумовленими, з іншого – вони є результатом психологічного суб’єктивного процесу сприйняття простору індивідами.

Найпростіший метод прогнозування механічного руху ґрунтується на передбаченні, що коефіцієнти міграції населення залишаться без змін. Спочатку для кожної статево-вікової групи розраховуються показники відношення сальдо міграції до чисельності населення, а потім знаходиться їх добуток на прогнозні значення чисельності населення по відповідних групах. Головний недолік такого методу пов’язаний із його неможливістю врахування відмінностей у міграційних пріоритетах населення в межах регіону (зокрема, відносин типу “центр - периферія”) та у розрізі окремих соціальних груп.

Найбільша кількість прогнозних розрахунків обсягів міграційних потоків пов’язана із винайденим емпіричним шляхом правилом оберненої пропорційності між кількістю мігрантів та відстанню переміщень (вперше це висловлено у працях Е.Равенштейна під назвою “законів міграції”). Серед різноманітних математичних функцій, що підбираються для відображення такої залежності, найбільш прийнятними є степеневі та показникові з від’ємними показниками степені (так звані згасаючі функції відстані). Загальною емпіричною моделюю залежності міграцій від відстані є функція типу Парето (за аналогією введеної В.Парето функції територіального розподілу жителів міст залежно від їх прибутків): (6.9), де M_ij – прогнозна кількість мігрантів з і -го поселення до j -го, D_ij – відстань між ними, a, b – константи. В якості коефіцієнта a найчастіше використовують добуток чисельностей населення обох поселень. В результаті дана залежність набуває вигляду гравітаційної моделі: (6.10). Є й інші трактування коефіцієнта a із введенням додаткових показників рівня господарської діяльності в перерахунку на душу населення. Згідно наведеної формули повинно виходити, що міграційні потоки є симетричними, тобто з одного поселення до іншого мігрує стільки ж жителів, скільки з другого переїжджає до першого (M_ij = M_ji). Це, зрозуміло, не відповідає дійсності (яскравий приклад - міграційні потоки “місто – село”). Тому в більшості прогнозних гравітаційних моделей вводяться поправочні коефіцієнти, за допомогою яких досягається асиметрія міграційних потоків (M_ij ≠ M_ji). Такі поправочні коефіцієнти можуть, наприклад, відбивати співвідношення між розмірами безробіття та рівнем заробітної плати в обох поселеннях (зокрема, у моделі Лоурі). Іншими словами, такі коефіцієнти повинні відображати міру привабливості даного поселення чи регіону в цілому.

Цінність прогнозів, розроблених на основі побудови гравітаційних моделей, часто піддається критиці. Зокрема, Т.Хьогерстранд зауважував, що будь-яка формула, що певним чином виражає частоту міграцій прямо пропорційно населенню і обернено пропорційно відстані, може бути якось підігнана до реальної ситуації в регіоні. Але це не означає, що саме така ситуація гарантовано зберігатиметься через певний проміжок часу. Такі моделі передбачають, що поведінка людини у просторі детермінована існуючою незалежно від індивідів просторовою структурою суспільно-географічної системи – розміщенням міст, підприємств, закладів сфери послуг тощо. Головний їх недолік полягає у неможливості врахування причинної та мотиваційної структури міграцій.

Ще один метод прогнозування механічного руху населення – метод трудових затрат. Він базується на визначенні потреб у трудових ресурсах господарства регіону. Їх обсяги за допомогою спеціальних перевідних коефіцієнтів дозволяють визначити оптимальну кількість населення відповідної території (з урахуванням статево-вікової структури населення). Різниця між оптимальною чисельністю населення та чисельністю населення, розрахованою екстраполяційним способом, і є прогнозною величиною сальдо міграції. Такий метод давав непогані результати при плановій економіці, де міграції населення були державно регульованими. Проблематичність його використання у ринкових умовах полягає у складності врахування зміни продуктивності праці в різних галузях господарства, їх працеємності, вимог до кваліфікації трудових ресурсів тощо. Відомий російський демогеограф С.Ковальов зазначав, що не можна підганяти кількість населення до очікуваної потреби, оскільки дефіцит чи надлишок трудових ресурсів автоматично не відрегульовується міграціями, як це інколи помилково вважається. Тут діють вже загадані психологічні фактори. Так, наприклад, при будь-якому рівні безробіття та нестачі робочих місць до великих міст спостерігається постійний приплив населення.

Отже, окрім відстані, величини поселення, потреби у трудових ресурсах на обсяги та інтенсивність міграцій впливають й економічні (наприклад, рівень життя, вартість переїзду, можливість працевлаштування на новому місці тощо) та психологічні (сприйняття місцевості, психологічна готовність до переїзду, здатність адаптуватися у нових умовах) чинники. Оцінити їх вплив за допомогою будь-яких математичних методів доволі проблематично. Тому при прогнозуванні міграцій набули поширення й експертні методи. Прогнозні експертні оцінки дають можливість визначити рівень привабливості або відштовхування регіону в цілому чи окремих поселень зокрема. За допомогою анкетних опитувань (експертами виступають самі жителі регіону) для кожної ділянки досліджуваної території визначається її порівняльна цінність із місцем постійного проживання. Будуються відповідні графіки, на осях яких відкладаються надані експертами середні бальні оцінки придатності кожної ділянки території для проживання та їх ранги. Регіони (або ділянки їх території), де такі графіки мають високі градієнти, потенційно є регіонами відпливу населення. І, навпаки, регіони, де крива має асимптотичний характер, є міграційно привабливими. Але дати кількісну параметризацію обсягів та інтенсивності міграційних потоків на основі таких побудов досить проблематично. Тому прогнози механічного руху населення, розроблені за допомогою експертних методів, у більшості випадків носять якісний характер, маючи лише найзагальніші кількісні орієнтири.

Таким чином, не дивлячись на значну кількість робіт щодо прогнозування міграцій, відповідні методики ще доволі слабо розроблені та вимагають подальших досліджень.

4. Прогнозування розселення населення. Головною специфікою прогнозів розселення населення є те, що їх об’єктами виступають не окремі поселення, а системи населених пунктів, взаємопов’язаних у виробничому, соціальному та інших відношеннях. Мінімальним терміном, на який розробляються такі прогнози є 15-20 років, що для деяких інших суспільно-географічних процесів є далекою перспективою. Ця різниця пояснюється дуже високою інерційністю наявних мереж поселень, значно більшою тривалістю експлуатації таких об’єктів, як, наприклад, місто, працеємністю їх проектування і створення.

Процеси розселення населення, як і всі суспільно-географічні процеси характеризуються циклічністю розвитку. В межах кожного циклу Дж.Джиббс виділив п’ять фаз: приріст населення у містах приблизно дорівнює приросту населення в селах; темпи зростання населення міст перевищують темпи зростання сільського населення; абсолютне скорочення чисельності сільського населення; зменшення абсолютної чисельності населення малих міст; вирівнювання густоти населення міських агломерацій і решти території, в результаті чого досягається рівномірність розміщення населення. Визначення наявної стадії розвитку процесів розселення населення в регіоні набагато полегшує процес розробки відповідних прогнозів та інтерпретації їх результатів.

Вибір конкретних параметрів прогнозування розселення населення визначається не тільки його метою та довжиною прогнозного горизонту, а також і розмірами території. Чим більшою є територія регіону, тим менше територіальних параметрів системи розселення можна визначити на перспективу. На рівні адміністративного району можливим є прогнозування майбутнього місцеположення кожного поселення, визначення його параметрів; на рівні ж суспільно-географічних макрорайонів з високим рівнем достовірності можна прогнозувати лише загальні структурні зрушення в розселенні. Водночас прогноз розселення більших територій має більшу ймовірність, оскільки він є менш конкретним і, відповідно, ймовірність помилки є нижчою. До цього слід додати, що великі системи розселення є більш стійкими, менше піддані впливу випадкових зовнішніх факторів.

Важливу роль при прогнозуванні територіальних змін регіональних систем розселення відіграють математико-картографічні методи, які передбачають побудову серії карт статистичних поверхонь потенціалу поля розселення за базові роки з урахуванням дискретного характеру просторового виразу даного процесу. Методику їх побудови і використання для цілей прогнозування розкрито у розділі 4.

Оскільки процеси розселення населення не є однорідними за своєю структурою, важливою проблемою є узгодження прогнозів окремих їх складових, передусім це стосується узгодження прогнозів міського та сільського розселення. Так, показники чисельності населення міських поселень, розвитку сфери обслуговування в них є вхідними для прогнозних моделей сільського розселення (зокрема, як фактор міграцій сільського населення). Показники ж людності сільських поселень використовуються у моделях міського розселення, зокрема, для визначення чисельності зайнятих в обслуговуючих галузях. Міграційні потоки також є одним з основних елементів, що забезпечують взаємозв’язок моделей міського і сільського розселення.

Прогнозування міського розселення населення передбачає розробку прогнозів “рисунку” та густоти мережі міських поселень, чисельності населення в кожному з них. Для визначення змін у сферах впливу міських поселень по території регіону передусім використовуються математико-картографічні методи у межах екстраполяційного способу прогнозування. В рамках же нормативного способу основними є експертні методи прогнозування, що передбачають визначення полюсів зростання в регіоні, оскільки прогнози розвитку міст в принципі спираються на прогнози їх функцій.

Для прогнозування чисельності населення міських поселень використовуються ті самі методи та методики, що і для прогнозування чисельності населення регіону в цілому – згладжування, аналітичного вирівнювання, перестановки віків, трудових затрат. Окремо слід зупинитися на використанні емпіричних залежностей для прогнозування чисельності населення міст. Найпоширенішою у цьому відношенні є формула Ципфа-Медведкова (“ранг-розмір”), яка дозволяє за прогнозною величиною найбільшого поселення визначити прогнозну чисельність решти: (6.11), де H_j – прогнозна чисельність населення j -го за рангом поселення, H₁ – прогнозна чисельність найбільшого поселення, k, a – емпіричні коефіцієнти. Г.Ципф вважав таку залежність відображенням рівноваги між силами, що викликають зосередження населення у менш численних, але більших містах, і силами розосередження, пов’язаними, зокрема, з рівнем деагломерації центрів виробництва, які залежать від розміщення джерел сировини.

Методика застосування даної емпіричної залежності для цілей прогнозування є такою. Спочатку для кожного конкретного регіону емпірично визначаються коефіцієнти k та a таким чином, щоб мінімізувати відхилення. Так, наприклад, коефіцієнт а, що характеризує тангенс нахилу прямої, яка задається даним рівнянням, залежить від рівня концентрації населення в містах певного рангу. Чим вище концентрація населення в містах вищих рангів, тим більшим він є. Далі одним з вищезгаданих методів прогнозується чисельність населення найбільшого міста. Нарешті, підставляючи до рівняння Ципфа-Медведкова почергово ранг кожного поселення, визначається прогнозна чисельність населення в кожному з них. Але щодо використання цієї залежності є певні умови. По-перше, вона дає достовірні результати лише тоді, коли між поселеннями регіону існують функціональні взаємозв’язки. По-друге, це правило відноситься лише до порівняно великих міських поселень; для прогнозування чисельності населення малих міст та сільських поселень воно непридатне.

Прогнози чисельності населення міських поселень служать базою для визначення перспектив їх переходу з однієї категорії в іншу.

Методики прогнозування сільського розселення населення менш розроблені. Звичайно загальний “рисунок” мережі сільських поселень залишається незмінним. Його динаміка пов’язана лише із поглинанням сільських поселень містами, з одного боку, та їх знелюдненням – з іншого. Тому відповідні прогнози тісно пов’язані із прогнозами розвитку міських поселень та прогнозами чисельності населення сільських.

На динаміку чисельності населення сільських поселень найбільший вплив мають соціальні чинники, виробничі ж фактори, зокрема потреби сільськогосподарського виробництва у трудових ресурсах, далеко не завжди дозволяють точно визначити чисельність сільського населення. Тому для його прогнозування основним методом залишається метод перестановки віків, що дозволяє найбільш адекватно врахувати зміни у статево-віковій структурі населення з урахуванням міграційних тенденцій.

Поиск по сайту: