АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Читайте также:
  1. V. Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло
  2. VII. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України
  3. Аналіз економічного розвитку сільського господарства
  4. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України
  5. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України
  6. Аналіз технічного рівня розвитку виробництва
  7. Аналіз туристичного ринку та прогнозування його розвитку
  8. БІОЛОГІЗАТОРСЬКЇ ТА СОЦІОЛОГІЗАТОРСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ. ПЕДОЛОГІЯ.
  9. Болонський процес і перспективи розвитку вищої освіти в Україні
  10. Братства та їх роль в розвитку української культури 16- початок 17 ст.
  11. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  12. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Тема 4. методиКА ПРОГНОЗУВАННЯ РЕСУРСІВ

 

1. Особливості процесів використання ресурсів.

2. Прогнозування природних ресурсів.

3. Прогнозування трудових ресурсів.

4. Прогнозування фінансових і технологічних ресурсів.

 

1. Особливості процесів використання ресурсів. Процеси використання ресурсів регіону є базовими по відношенню до інших, оскільки виступають необхідною умовою існування всієї господарської системи. Ці процеси є досить динамічними, на їх розвиток суттєво впливають структурно-господарські та технологічні зміни.

У зв’язку з тим, що використання кожного виду ресурсів має свої особливості, виникає потреба у їх систематизації. У суспільно-географічній літературі звичайно розрізняють природні (що, в свою чергу, поділяються на мінерально-сировинні, водні, земельні, лісові), трудові, фінансові та технологічні ресурси регіонального розвитку.

Використання природних ресурсів відбувається двома способами:

§ безпосереднє використання, коли природні ресурси фактично зникають в результаті господарської діяльності. Наприклад, спалювання вугілля на теплових електростанціях чи обробка деревини на меблевих фабриках;

§ опосередковане використання, коли природні ресурси не є об’єктом використання, але в результаті господарської діяльності відбувається погіршення або зміна їх якісних та кількісних характеристик. Наприклад, в результаті функціонування хімічних підприємств води річки Сіверський Донець фактично втратили свої “водні” властивості і не можуть використовуватися для водоспоживання.

З метою визначення раціональних шляхів використання наявних природних ресурсів здійснюється інтегральний прогноз природно-ресурсного потенціалу регіону. При цьому важливу роль відіграють довготермінові прогнози, що передбачають наслідки експлуатації ресурсів, оскільки екстенсивний шлях їх освоєння за принципом “скористатись тим, що на сьогодні є доступнішим”, на тривалому відрізку часу може обернутись нераціональним природокористуванням.

При прогнозуванні процесів використання природних ресурсів слід враховувати, що на їх розвиток одночасно впливають як циклічні, так і нециклічні, тимчасові фактори. Циклічність попиту на природну сировину пов’язана із циклічністю виробництва – у періоди різкого зростання обсягів виробництва попит на сировину перевищує її пропозицію, викликаючи відповідне зростання цін на неї; в періоди ж зменшення обсягів виробництва пропозиція за інерцією перевищує попит, ціна на сировину падає. Нециклічні фактори пов’язані із впливом різноманітних сировинних (передусім енергетичних) криз, соціальних чи інших негараздів.

Використання трудових ресурсів (іншими словами – зайнятість трудових ресурсів) може бути офіційним та неофіційним. Останнє, в свою чергу, поділяється на неформальне (наприклад, зайнятість у домашніх господарствах) та нелегальне (пов’язане із порушенням існуючих законів, зайнятість у “тіньовому” господарстві). В більшості випадків при прогнозуванні таких процесів обмежуються лише першою їх частиною.

При прогнозуванні процесів використання ресурсів праці слід враховувати їх дуже тісний зв’язок з демографічними та міграційними процесами, з одного боку, та виробничо-географічними процесами – з іншого, кожний з яких по-своєму впливає на співвідношення попиту і пропозиції на регіональних ринках праці.

Поряд із галузевими прогнозами використання трудових ресурсів важливе оптимізуюче значення має розробка інтегрального прогнозу працересурсного потенціалу регіону.

При прогнозуванні процесів використання фінансових ресурсів необхідно враховувати економічну теорію вартості, згідно якої міжрегіональні потоки фінансових ресурсів пов’язані із різницею у нормі прибутку. Вони спрямовуються із капіталонадлишкових регіонів у регіони з найвищим рівнем окупності капіталовкладень. Тому для регіонів з низькою інвестиційною привабливістю в прогнозах слід орієнтуватися лише на бюджетну складову фінансових ресурсів.

Процеси використання технологічних ресурсів мають чітко виражений стадійний характер. В основі виявлення таких стадій розвитку лежать передусім економічна теорія технологічного розриву М. Познера та географічна теорія дифузії інновацій Т. Хьогерстранда. Кожна технологія на певній території проходить певні стадії - розробка технології, її утилізація, технологічне зростання, технологічна зрілість та технологічний занепад. Водночас генеруючись в одному місці, інновації поширюються на решту території, проходячи стадії дійсної дифузії, конденсації, насичення. Отже, при прогнозуванні процесів використання технологічних ресурсів дуже важливим моментом є правильне визначення стадії їх розвитку, кожна з яких характеризується певним співвідношення запасів і потреб у технологічних ресурсах у регіоні та попиту і пропозиції на ринках технологій взагалі.

В цілому прогнозування процесів використання кожного з видів ресурсів базується на розрахунку прогнозних значень запасів і потреб у них та побудові відповідних балансів.

2. Прогнозування природних ресурсів. Запаси мінерально-сировинних ресурсів характеризуються порівняно значною стабільністю в часі. Відбувається, головним чином, поступове зменшення запасів у зв’язку із їх видобутком. Прибуткові зміни у запасах пов’язані із геолого-пошуковою діяльністю. Але завжди треба чітко передбачити, що є більш вигідним - витрати на геолого-пошукову роботу, освоєння та експлуатацію нових родовищ, чи закупка ресурсів з родовищ інших регіонів. Тут важливу роль відіграють обсяги відкритих запасів, їх якість, можливості розробки, транспортна доступність, віддача від їх використання тощо. Використання мінерально-сировинних ресурсів викликає цілий ряд додаткових проблем. По-перше, освоєння нових родовищ породжує необхідність прокладання нових транспортних шляхів, будівництво цілого ряду споруд, пов’язаних із експлуатацією родовищ, а більшість старих родовищ постійно вимагають реконструкції видобувних підприємств, запровадження нових технологій. По-друге, використання мінерально-сировинних ресурсів пов’язане з експлуатацією земельних ресурсів і виникає проблема їх рекультивації, захисту від несприятливих природних процесів.

Мінерально-сировинні ресурси є вичерпними, невідновними. За ступенем дослідження виділяють чотири групи запасів мінеральної сировини:

А - ті запаси, що повністю вивчені і нанесені на карту;

В - ті запаси, що вивчені, але не нанесені на карту;

С1 - запаси, що вивчені в загальних рисах;

С2 - приблизні запаси, знаходження яких на певній території є гіпотетичним.

Перші дві групи разом становлять достовірні запаси, третя - ймовірні, четверта - можливі запаси.

Визначення прогнозних запасів мінерально-сировинних ресурсів повинне здійснюватись, як мінімум, у двох варіантах - мінімальному та максимальному. За першим варіантом обсяги запасів кожного виду мінерально-сировинних ресурсів визначаються на основі ретроспективного аналізу і виявлення тенденції, що екстраполюється на перспективу. У більшості випадків зберігається досить стійка тенденція до поступового зменшення запасів. Лише при відкритті нових родовищ запаси збільшуються. У другому варіанті прогнозні значення розраховуються з урахуванням змін, обумовлених технічним прогресом у видобутку, збагаченні і споживанні мінеральної сировини. В цілому загальна тенденція зміни запасів визначається шляхом побудови трендової моделі і представляється у вигляді звичайної алгебраїчної функції від часу: y = z(t).

При прогнозуванні потреб слід враховувати, що по кожному виду мінеральної сировини вони складаються з потреб окремих споживачів і визначаються у інших галузевих прогнозах. Окрім того, не кожний вид ресурсів використовується місцевими галузями господарства, в них можуть мати потреби галузі інших регіонів. Саме для них може бути вигідною експлуатація родовищ таких видів ресурсів. Прогнозні обсяги використання кожного виду мінеральної сировини кожним споживачем розраховуються шляхом побудови відповідних кореляційно-регресивних моделей f(x), оскільки залежать від інших показників – технологічних змін (x1), наявного фінансування (x2) і т.д. Так, наприклад, із зміною технологій виробництва потреби в ресурсах можуть як зростати, так і зменшуватись. Тому прогнозування змін у попиті на мінерально-сировинні ресурси завжди тісно пов’язане і з прогнозуванням технологічних змін. Уточнюються, корегуються прогнозні значення обсягів використання мінеральної сировини шляхом побудови виробничих оптимізаційних моделей, де визначаються оптимальні обсяги потреб у них.

Узгодження прогнозних запасів і прогнозних потреб у мінерально-сировинних ресурсах здійснюється шляхом побудови відповідних балансових рівнянь на кожний рік прогнозного горизонту:

(5.1), де

Ŷ – прогнозні запаси певного виду мінеральної сировини; D – запаси даного виду мінеральної сировини на останній рік періоду ретроспекції; z(t) – приріст запасів внаслідок геолого-пошукової роботи за прогнозний період; І – прогнозні обсяги завезення даного виду мінеральної сировини з інших регіонів; fі(t) – використання даного виду мінеральної сировини в і -й галузі господарства за прогнозний період; Е – прогнозні обсяги вивезення даного виду мінеральної сировини в інші регіони.

Водні ресурси - це води суші, що придатні для використання в господарській діяльності людини. До їх складу відносять поверхневі води, підземні води, льодовики та води внутрішніх морів. Якщо ж розглядати водні ресурси регіону, то їх склад слід конкретизувати за джерелами водопостачання на поверхневі (річки, озера, водосховища, ставки) та підземні води.

За властивостями водні ресурси відносяться до невичерпних, відновних. Їх специфіка у тому, що вони обов’язково повертаються після використання до своїх джерел, а також можуть бути використані неодноразово. За характером використання водні ресурси не є однорідними, а тому вони диференціюються на дві великі групи - гідроресурси, що йдуть на водовикористання (без вилучення води з водних об’єктів), та гідроресурси, що йдуть на водоспоживання (з вилученням з водних об’єктів).

При прогнозування запасів водних ресурсів слід враховувати, що внаслідок їх практичної невичерпності, обсяги запасів можуть змінюватися лише за умови зміни якості води (погіршення або поліпшення призводять відповідно до зменшення чи збільшення запасів), або зміни гідрологічного режиму водних об’єктів (річок, ставків, озер, водосховищ, підземних вод тощо). Тому прогнозні значення запасів водних ресурсів розраховуються шляхом побудови кореляційно-регресивних моделей виду V = z(x) залежно від розвитку еколого-географічних (x1), гідрологічних (x2) та інших процесів, що звичайно отримуються із прогнозів суміжних наук. На обсяги запасів підземних вод також впливають і результати геолого-пошукової роботи.

Щодо прогнозування потреб, то необхідно мати на увазі, що вода безпосередньо використовується усіма галузями господарства. Тому окремо розраховуються потреби у водних ресурсах по таких групах: на зрошування, обводнення та сільськогосподарське водопостачання; на виробничі потреби (за виключенням потреб сільськогосподарського виробництва); на господарсько-питні (комунальні) та інші потреби. Збільшення потреб звичайно пов’язане із введенням нових водомістких потужностей на промислових підприємствах, або із освоєнням нових земельних угідь, що слабо забезпечені водою, в сільському господарстві. При наявності дефіциту водних ресурсів вони додатково можуть отримуватися із сусідніх регіонів, що мають їх надлишок. Часом нестача води пов’язана із нездатністю водозабірних споруд забезпечувати потреби в воді, не зважаючи на її наявні, іноді надлишкові запаси. Зменшення потреби у воді при стабільному економічному зростанні є наслідком освоєння нових ресурсозберігаючих технологій.

Отже, прогнозні обсяги використання водних ресурсів розраховуються за стандартними технологічними нормативами водовикористання на виробництво одиниці продукції, послуг, на одиницю площі сільськогосподарських угідь чи на одного жителя і є похідними від прогнозних значень обсягів виробництва товарів і послуг, структури посівних площ, чисельності населення. Так, прогнозні обсяги використання води на виробничі потреби визначаються за формулою: (5.2), де Yі – прогнозні обсяги виробництва продукції і -ю галуззю господарства; Ni – технологічний норматив використання води на виробництво одиниці продукції і -ї галузі.

Аналогічно розраховуються прогнозні обсяги використання води на сільськогосподарські потреби: (5.3), де Si – прогнозна посівна площа і -го виду сільськогосподарських культур, що вимагає зрошення; ki – коефіцієнт витрат води на вирощування одного гектару і -го виду сільськогосподарських культур.

Прогнозні обсяги витрат води для потреб населення розраховуються як добуток душової норми споживання води (N) на прогнозну чисельність населення (P): (5.4). Як видно з наведеної формули, потреби міського (PM) і сільського (PC) населення розраховуються окремо, оскільки відповідні нормативи водоспоживання на душу населення є відмінними для цих двох груп. Для міського населення вони є вищими, оскільки проживання людини у квартирі міського типу вимагає більших витрат води.

При цьому слід враховувати, що частина запасів води може паралельно або поетапно використовуватися різними споживачами, як після попередньої очистки, так і без неї. Відпрацьована вода в ряді виробничих процесів може бути далі використана в процесах, що вимагають менш якісної води. Наприклад, промислові та побутові стічні води після відповідної очистки використовують у сільському господарстві для зрошення.

Узгодження прогнозних запасів і прогнозних потреб у водних ресурсах здійснюється шляхом побудови балансових рівнянь на прогнозний рік шляхом встановлення співвідношення між надходженням, витратами та акумуляцією води для певного регіону. Баланс водних ресурсів у формалізованому вигляді можна представити такою нерівністю:

(5.5), де

Vпв – прогнозні запаси поверхневих вод; Vпд – прогнозні запаси підземних вод; T – прогнозні обсяги оборотних вод (у т.ч. очищені води); І – прогнозні обсяги надходження води з інших регіонів; Uсг – прогнозні обсяги використання води на зрошування, обводнення та сільськогосподарське використання; Uвп – прогнозні обсяги використання води на виробничі потреби (крім сільськогосподарських); Uкп – прогнозні обсяги використання води на комунальні та інші потреби; M - втрати води (у т.ч. й через забруднення); E – прогнозні обсяги постачання води до інших регіонів.

Знак нерівності у такому балансі означає, що запаси води повинні бути не меншими, ніж обсяги їх використання. Всі величини в такій балансовій нерівності розраховуються у натуральному виразі.

Земельні ресурси – це землі, що використовуються чи можуть використовуватися для господарських потреб. Зміна загальної площі земель регіону є можливою лише у зв’язку зі зміною його адміністративних меж. Запаси ж земельних ресурсів визначаються передусім через їх якість. Кожний тип земель може бути найоптимальніше використаний лише в певних видах господарської діяльності.

Прогнозні запаси земельних ресурсів визначаються на основі наявного земельного кадастру з урахуванням негативного чи позитивного впливу господарської діяльності, розвитку природних процесів. Негативний вплив виявляється через забруднення земель, зменшення їх родючості, заболочення, засолення ґрунтів, погіршення їх фізичних властивостей внаслідок паводків, ураганів та інших стихійних лих. Тим самим запаси земельних ресурсів зменшуються. Оскільки землі є частково відновним ресурсом, то на збільшення їх запасів передусім впливає природоохоронна діяльність – рекультивація земель, їх осушення, обводнення тощо. Таким чином, прогноз запасів земельних ресурсів полягає у передбаченні переходу кожної конкретної ділянки землі з однієї категорії в іншу. Окремо прогнозуються площі земель, непридатних для використання, та можливості їх залучення до господарського обігу.

Прогнозні потреби у земельних ресурсах розраховуються окремо по кожному виду землевикористання – потреби у землях сільськогосподарського, промислового призначення, сельбищних землях, землях під лісами та лісонасадженнями. В складі сільськогосподарських земель прогнозуються окремо площі ріллі, пасовищ, садів, городів і т. ін. Окремо прогнозуються площі земель, що використовуються під виробничу та соціальну інфраструктуру, капітальне будівництво.

В прогнозі передбачається зміна пропорцій між цими видами землевикористання залежно від переходу земель із однієї категорії до іншої. Так, наприклад, ділянки земель, що використовувалися у добувній промисловості можуть бути передані під будівництво нових виробничих потужностей, сільськогосподарські землі залучені під житлове будівництво, деякі ділянки можуть бути включені і до природоохоронного фонду тощо.

Прогнозна структура використання земельних ресурсів визначається, як мінімум, по двох варіантах. Перший передбачає виявлення тенденцій у зміні абсолютних та відносних значень площ по кожному виду землевикористання шляхом побудови декомпозиційних і трендових моделей та їх узгодження в цілому. Другий варіант передбачає виявлення шляхів оптимізації землевикористання на перспективу через побудову карт трендових та залишкових поверхонь просторової регресії, що дають можливість виявити територіальні невідповідності якості земель способу їх використання.

2. Прогнозування трудових ресурсів. Ресурси праці є важливим фактором розвитку господарства регіону, з одного боку, і передумовою соціальної стабільності в ньому – з іншого. Відповідно до характеру забезпеченості регіону власними трудовими ресурсами використовуються різні підходи до формування стратегії регулювання регіональних ринків праці. Оскільки в Україні на сьогодні всі регіони є праценадлишковими, то важливою складовою загального прогнозу використання трудових ресурсів є обґрунтування шляхів розв’язання проблеми безробіття працездатного населення.

Прогнози запасів трудових ресурсів ґрунтуються на результатах демогеографічних прогнозів щодо загальної чисельності та статево-вікової структури населення на перспективу. В основі таких прогнозів лежать як універсальні статистичні методи прогнозування (побудови трендових та декомпозиційних моделей), так і специфічні демографічні (наприклад, метод перестановки віків), зміст яких буде розглянуто у відповідному розділі. Окремо прогнозуються запаси трудових ресурсів у працездатному, допрацездатному та післяпрацездатному віці. Прогнозна чисельність трудових ресурсів працездатного віку визначається як різниця прогнозної чисельності населення працездатного віку та прогнозної чисельності непрацездатного населення працездатного віку (з урахуванням динаміки непрацездатності по кожній з причин). Прогнозна чисельність населення допрацездатного та післяпрацездатного віку визначається на основі прогнозів загальної чисельності населення відповідних вікових груп з урахуванням стандартних для кожного регіону коефіцієнтів їх зайнятості.

Якісні характеристики трудових ресурсів на перспективу прогнозуються по кожній категорії рівня освіти та кваліфікації з урахуванням змін у віковій структурі. Так, від наявної на базовий рік кількості трудових ресурсів певної кваліфікації (освітнього рівня) віднімається чисельність осіб даної кваліфікації, що за віковими характеристиками на прогнозний рік “вийде” зі складу трудових ресурсів, та додається кількість осіб, що за прогнозний період отримають таку кваліфікацію (їх чисельність береться із прогнозів освітнього обслуговування населення).

Прогнозні значення потреб у ресурсах праці отримуються на основі прогнозів розвитку кожної галузі господарства регіону. Спочатку нормативними методами визначаються потреби у робочій силі по кожній галузі господарства (з використанням стандартних технологічних нормативів витрат праці на виробництво одиниці продукції), а потім за допомогою методів лінійного програмування оптимізується міжгалузевий розподіл потреб у трудових ресурсах. Важливим є врахування можливості зміни працеємності кожного виду виробництва у зв’язку з технологічним прогресом.

Для виявлення майбутнього стану використання трудових ресурсів регіону на прогнозний рік розраховується показник навантаження на одне робоче місце (отримана екстраполяційним шляхом чисельність трудових ресурсів регіону ділиться на прогнозну кількість робочих місць). На основі такого показника для праценадлишкових і працедефіцитних регіонів обґрунтовуються шляхи директивного впливу на раціоналізацію використання ресурсів праці – можливості перепідготовки кадрів, створення нових робочих місць чи заохочення трудових міграцій до регіону тощо. Окремо, виходячи із прогнозної ємності відповідних освітніх закладів соціальної інфраструктури регіону, розраховується прогнозна чисельність трудових ресурсів, що перебуватимуть на навчанні. У разі перевищення прогнозних запасів трудових ресурсів над господарськими потребами в них прогнозується чисельність безробітних в регіоні (як різниця між цими показниками). Екстраполяційними методами та методами експертних оцінок обґрунтовується перспективна чисельність трудових мігрантів за межі регіону.

З метою оптимізації процесів використання трудових ресурсів на перспективу розраховуються баланси трудових ресурсів, що в загальному вигляді являють собою рівняння, у лівій частині якого відображається працересурсний потенціал, у правій – структура його використання:

ΣТРіj + І = ΣВk + Н + Е + БР (5.7), де

ТРіj – прогнозна чисельність контингенту трудових ресурсів і -ї вікової групи j -ї кваліфікації; І – прогнозна чисельність трудових мігрантів з інших регіонів; Вk – прогнозна чисельність зайнятих в k-й галузі господарства регіону; Н – прогнозна чисельність трудових ресурсів, що навчатиметься; Е – прогнозна чисельність трудових мігрантів, що працюватимуть за межами регіону; БР – прогнозна чисельність безробітних.

6. Прогнозування фінансових і технологічних ресурсів. Поряд із природними ресурсами та ресурсами праці важливе значення для соціально-економічного розвитку регіону мають і фінансові ресурси. Їх формування відбувається по двох основних шляхах – з доходної частини місцевого бюджету та через залучення інвестицій. Оскільки потреби у фінансових ресурсах практично завжди перевищують їх наявну кількість, тому вони завжди залишаються частково незадоволеними.

Прогнозні запаси фінансових ресурсів регіонального розвитку визначаються на основі передбачень у зміні рівня економічного розвитку, динаміки основних галузей господарства регіону, оскільки доходна частина місцевого бюджету складається з відрахувань від прибутків підприємств, плати за природні ресурси, прибуткового податку з населення тощо, а обсяги інвестицій напряму пов’язані із інвестиційною привабливістю території.

Прогнозні обсяги доходної частини місцевого бюджету розраховуються по п’яти основних блоках. Перший блок - прогноз обсягів фінансових надходжень від виробництва та реалізації продукції. Державними законами встановлено нормативні частки податків на додану вартість, акцизних зборів, податків на прибуток підприємств різних форм власності, що йдуть до місцевого бюджету. Тому ці значення розраховуються на основі прогнозних значень обсягів виробництва та реалізації відповідної продукції в регіоні. Другий блок – прогноз фінансових надходжень від населення – прибуткового податку з громадян, податку з власників транспортних засобів, податку на промисел. Прибутки громадян спрогнозувати досить неважко, оскільки це робиться на основі прогнозів кількості зайнятих та середньорічної заробітної плати. Для цього будуються як трендові, так і кореляційно-регресивні моделі. Третій блок – прогноз обсягів фінансових надходжень за використання місцевих ресурсів. Оскільки за використання підприємствами, організаціями та установами відповідно до кожної з форм власності місцевих ресурсів державою встановлені платні, що повністю зараховуються до місцевого бюджету, то їх обсяги визначаються шляхом множення стандартних нормативів на прогнозні обсяги використання ресурсів по їх основних групах - земельних (включаючи лісові), водних, мінерально-сировинних, трудових. Четвертий блок – прогноз місцевих податків та зборів (штрафів, держмита тощо), що також повністю йдуть до місцевого бюджету. І, нарешті, п’ятий блок – прогноз фінансових надходжень від приватизації майна. Ці значення базуються на даних відповідної програми, що затверджується органами державної влади, і звичайно беруться з економічних прогнозів.

Окрему складову фінансових ресурсів регіону становлять різноманітні позабюджетні фонди, обсяги яких на сьогодні спрогнозувати доволі проблематично. Тут прийнятні лише експертні методи прогнозування.

Прогнозні розрахунки обсягів залучення інвестицій в економіку регіону також є доволі суб’єктивними, оскільки оцінки експерта, що прогнозує інвестиційну привабливість того чи іншого регіону, та самого інвестора можуть мати різні критерії, різні цільові орієнтири. Основними методами прогнозування залучення інвестицій є методи індивідуальної та колективної експертизи, передусім СВОТ-аналізу. Останній, зокрема, дозволяє, бально оцінивши сильні і слабкі сторони, можливості і загрози розвитку господарства регіону, виявити приблизні обсяги інвестицій за аналогією з іншими регіонами, що на певній стадії свого розвитку мали аналогічну бальну оцінку. Важливу роль при цьому відіграють прогнози економістів щодо динаміки на перспективу рівня інфляції та номінальних відсоткових ставок, на основі яких можна визначити реальні відсоткові ставки, що є орієнтиром для залучення інвестицій. Додаткові корективи вносяться і з урахуванням наявності чи можливості створення в майбутньому в межах регіону територій з особливим режимом інвестиційної діяльності.

І, нарешті, остання складова запасів фінансових ресурсів – прибуткові кошти підприємств, організацій та установ, що можуть бути використані для розширеного відтворення господарства регіону. Прогнозні значення цієї складової фінансових ресурсів регіонального розвитку визначаються нормативними методами на основі прогнозних обсягів виробництва продукції та рівня рентабельності.

Прогнозні значення потреб у фінансових ресурсах розраховуються окремо по кожній галузі господарства регіону нормативним способом. При цьому сумарні значення прогнозних потреб кожного сектору економіки формуються із окремих прогнозів обсягів фінансування, необхідного для підтримки належного рівня функціонування підприємств, організацій та установ даного сектору та для їх технологічного оновлення. Звичайно такі прогнози є багатоваріантними, визначають максимальний і мінімально можливий обсяги залучення фінансових ресурсів.

Прогнозні витрати фінансових ресурсів розраховуються окремо по різних категоріях їх використання. Так, витрати на розвиток освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури та спорту, соціальний захист населення, утримання органів державної влади та охорони правопорядку, експлуатацію та будівництво об’єктів магістральної інфраструктури майже повністю фінансуються з бюджету території. Тому спочатку розраховуються необхідні обсяги витрат по цих напрямах, а потім, надавши їм певних вагових коефіцієнтів (за їх пріоритетністю), перераховуються у відносному вигляді - у відсотках до загальних витрат бюджету.

Прогнозні витрати на розвиток виробничої сфери господарства регіону формуються трьома шляхами – шляхом передбачення обсягів цільових державних капіталовкладень, залучення прямих і портфельних приватних інвестицій та отримання кредитів. Прогнозні обсяги витрат першої групи фінансових ресурсів визначаються у відповідності до затверджених державних програм соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх пріоритетності та можливостей наповнення держбюджету. Розподіл прогнозованих можливих обсягів інвестицій по секторах економіки здійснюється в розрізі окремих найбільш інвестиційно привабливих підприємств та організацій. Різниця між прогнозними запасами фінансових ресурсів регіону та прогнозними потребами в них частково покривається за рахунок отримання різноманітних кредитів.

З метою узгодження прогнозних потоків фінансових ресурсів розраховується відповідний баланс, що в загальному вигляді може бути представленим у вигляді такого рівняння:

Б + ПБ + І + КП + К = Фс + Фв + Фі (5.8), де

Б – прогнозні обсяги бюджетних ресурсів; ПБ – прогнозні обсяги фінансових ресурсів позабюджетних фондів; І – прогнозні обсяги інвестицій до господарського комплексу регіону; КП – прогнозні обсяги коштів підприємств, організацій та установ, що можуть бути залучені до фінансування регіонального розвитку; К – прогнозні обсяги кредитування; Фс – прогнозні обсяги фінансування соціальних витрат; Фв – прогнозні обсяги фінансування виробничих потреб; Фі – прогнозні обсяги фінансування інших витрат.

Поряд із традиційними факторами регіонального розвитку – природними ресурсами, ресурсами праці, капіталу на сьогоднішній день важливу роль відіграють технологічні ресурси – рівень технологічного оснащення господарства регіону, що в багатьох випадках за інших рівних умов суттєво гальмує його розвиток.

Прогноз “запасів” технологічних ресурсів базується на оцінці рівня новизни технологій по кожній галузі господарства регіону. Для цього визначаються прогнозне значення середнього “віку” технологій, рівень фондоозброєності, рівень автоматизації, електронізації, іншими словами – “сучасність” технології за умови збереження існуючого технологічного рівня в майбутньому. Важливим при цьому є порівняння наявних технологій із загальносвітовими аналогами, визначення ступеня відставання від них. На основі таких порівнянь визначаються прогнозні потреби у технологічних змінах в різних галузях господарства регіону.

Основним методом прогнозування процесів використання технологічних ресурсів, зважаючи на їх специфіку, є метод експертних оцінок. На його основі визначаються пріоритетні напрями залучення нових технологій. При цьому важливим моментом є обґрунтування доцільності проведення власної інноваційної діяльності чи закупівлі необхідних технологій за межами регіону. Технологічні прогнози завжди мають високий ступінь багатоваріантності. Критерієм вибору найоптимальнішого з них є показник сумарної ефективності їх впровадження:

Е = ΔП + ΔВ – КВ (5.9), де

ΔП – прогнозний приріст прибутків від впровадження технології, ΔВ – скорочення витрат на природоохоронну діяльність (наприклад, зменшення плати за забруднення оточуючого природного середовища, якщо нова технологія є екологічно безпечнішою), КВ - капіталовкладення на науково-технічну розробку технології (або її закупівлю) та її впровадження.

В деяких випадках доцільною є побудова кореляційно-регресивної моделі, що представляє ймовірність технологічних змін як функцію багатьох факторів y = f(x1, …, xn), де в якості факторів (хi) виступають технологічний рівень, стан науково-технічної діяльності, фінансове забезпечення тощо.

 

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)