Диференційна діагностика блефаритів

Анатомія та фізіологія кон’юнктиви. Кон’юнктива – тонка від 0,05 – 0,1 мм слизова тканина, яка у вигляді ніжної оболонки прикриває всю задню поверхню повік, утворюючи склепіння кон’юнктивального мішка переходить на передню поверхню очного яблука. Закінчується біля лімбу. В кон’юнктиві повік виділяють дві частини – тарзальну і орбітальну, у вигляді перехідної складки.

При закритих повіках між листками кон’юнктиви утворюється порожнина, глибша вгорі. Кон’юнктива хряща вкрита двошаровим циліндричним епітелієм і містить біля краю повік келихоподібні клітини, а біля дистального краю хряща – крипти Генне. Вони виробляють муцин. Крізь кон’юнктиву проглядаються мейбомієві залози. Під епітелієм знаходиться ретикулярна тканина, щільно з’єднана з хрящем. Біля вільного краю повік кон’юнктива гладка, а далі стає горбистою за рахунок сосочків. Кон’юнктива перехідної складки гладка, вкрита 5 – 6 шаровим циліндричним епітелієм з великою кількістю келихоподібних клітин. Субепітеліально розташована пухка сполучна тканина, що складається з еластичних волокон, містить плазматичні клітини і лімфоцити, які здатні утворювати скупчення у вигляді фолікулів або лімфом. За рахунок добре розвинутої субкон’юнктивальної тканини ця частина кон’юнктиви дуже мобільна. На межі між тар зальною і орбітальною частинами в кон’юнктиві містяться додаткові слізні залози Вольфрінга, а в ділянці склепіння – залози Краузе. Їхня кількість 6-8 на нижній повіці, та від 15 – 40 на верхній. По своїй будові вони схожі до головної слізної залози.

Кон’юнктива очного яблука вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, рихло з’єднана зі склерою і тому може легко переміщуватися по її поверхні. Містить клітини Бехера. Біля лімбу розташовані залози Манца. Кровопостачання кон’юнктиви повік здійснюється за рахунок судинних стовбурів, що відходять від артеріальних дуг. В кон’юнктиві очного яблука міститься два шари судин – поверхневий і глибокий. Поверхневий шар утворений гілками, що відходять від артерій повік і передніх війчастих артерій (гілки м’язових артерій). Артерії повік ідуть в напрямку від склепіння кон’юнктиви до рогівки, а передні війчасті – назустріч їм. Глибокі (епісклеральні) судини кон’юнктиви є гілками тільки передніх війчастих артерій. Вони скеровані в напрямку рогівки і утворюють навколо неї густу сітку. Основні стовбури передніх війчастих артерій, не доходячи до лімбу, заходять всередину ока і беруть участь в кровопостачанні війчастого тіла. Вени супроводжують артерії. Відтік лімфи від слизової оболонки верхньої повіки відбувається в перед вушні лімфатичні вузли, від нижньої – в під щелепові. Чутлива інервація забезпечується за рахунок гілочок першої гілки трійничного нерва.

Кон’юнктивіт - запальне захворювання кон’юнктиви ока. Розрізняють екзогенний та ендогенний види кон’юнктивітів. Залежно від етіології виділяють бактеріальний, вірусний, алергічний, хламідійний, сухий, дифтерійний, гонорейний.

Бактеріальний кон’юнктивіт - зумовлений стафілококом. Характерні гнійні виділення.

Аденовірусний – спричинений аденовірусами серотипів 8,11, 19,22. Висока контагіозність. Інкубаційний період становить 4 – 10 днів. Початок гострий. Вражає два ока. Скарги на почервоніння, відчуття стороннього тіла, сльозотеча, світлобоязнь, помірні слизові виділення. Набряк повік, гіперемія, множинні сірі фолікули, що нагадують трахому.

Алергічний – виражений свербіж, виражений набряк, наявні сосочки, незначні слизові виділення.

Хламідійний – виражена гіперемія, слизово – гнійні виділення, виражені фолікули. Наявний хламідійний антиген в мазку, або антитіла до хламідій в крові.

Трахома - захворювання, що посідає перше місце з причин сліпоти. Тепер не зустрічається. Викликаний хламідіями, що займають проміжне положення між вірусами та рикетсіями. Він утворює включення в епітеліальні клітини кон’юнктиви, які називають тільця Провачека. Інкубаційний період 2 тижні. Перебігає в 4 стадії.

І стадія – інфільтрація слизової оболонки та утворення фолікулів. Кон’юнктива гіперемійована, наявні мутні фолікули в її товщі.Локалізація – верхня перехідна складка.

ІІ стадія – ознаки дегенерації фолікулів і настання регресивного періоду. Крім рубчиків, ознакою дегенерації є їхнє злиття між собою.

ІІІ стадія – переважання процесів рубцювання. Поодинокі острівці інфільтрації або поодинокі зерна.

IV стадія – закінчення процесу. Наявні тільки рубці, інфільтрація відсутня.

Панус – виникнення в верхньому відділі рогівки васкуляризованого помутніння, яке має тенденцію спускатися вниз по рогівці. На межі прозорої рогівки можуть виникати виразки, які мають тяжкий перебіг.

Наслідки трахоми – трихіаз, заворот повік, симблефарон, ксероз рогівки та сполучної оболонки.

Сухий – виражена печія, помірна гіперемія, помірно виражений свербіж, незначні пластинчасті виділення.

Дифтерійний – захворювання кон’юнктиви, спричинене паличкою Лєффлєра. Ізольовано трапляється рідко. Супроводжує дифтерію носа, зіву, гортані. Сильний набряк, гіперемія, болючість та ущільнення повік. Мутні виділення, з пластівцями. По краю повік видно сірувато-білі плівки, що поширюються на кон’юнктиву повік та очного яблука. Плівки щільно спаяні з підлеглою тканиною, відділяються важко, а під час виділення кровоточать. Часто з перших діб у процес втягується рогівка, на якій виникають множинні інфільтрати, виразки. Настає перфорація рогівки. Для захворювання характерні загальні ознаки – висока гарячка, біль голови, слабкість, збільшення та болючість реґіонарних лімфатичних вузлів.

Гонорейний – викликається гонококом, який заносять з статевих органів. Інкубаційний період – до 3-х діб. Уражає два ока.

Стадії:

-інфільтрація

-набряк

-піорея

-папілярна гіпертрофія

Щільний набряк повік, шкіра стає синьо-багряна, напружена.Повіки відкриваються важко. Кров’янисті виділення, по типу м’ясних помиїв. НА 5 день виділення стають густі, гнійні, жовтого кольору. Це період триває 2 тижні. Гнійні інфільтрати. Через 7 діб гній стає рідшим та зеленуватим. Захворювання триває 1 – 2 місяці.

Профілактика гонореї новонароджених- 30% сульфацил натрію, через 2 год – повторно.

Анатомія та фізіологія слізного апарату. Слізний апарат складається з слізної залози і слізних шляхів(слізні точки, слізні канальці, слізний мішок і носослізний канал).

Слізна залоза – розташована в заглибині верхньозовнішньої стінки орбіти позаду тарзоорбітальної фасції і складається з трубчастих залозок, зібраних у часточки.

Міцна сполучнотканинна пластинка поділяє залозу на орбітальну і пальпебральну частини. Орбітальна частина спереду вкрита тарзоорбітальною фасцією, а ззаду до неї прилягає орбітальна клітковина, відмежована тонкою фасцією. Пальпебральна частина нижнім краєм прилягає до склепіння кон’юнктиви, що її можна побачити, вивернувши верхню повіку і спрямувавши погляд донизу.

Кілька вивідних проток залоза відкриваються у верхньо – зовнішньому склепінні кон’юнктиви.

Сльоза містить 98% води, близько 0,1% білка, 0,8% мінеральних солей, трохи родоніду калію, епітелій, слиз, жир, лізоцим (антибіотик тваринного походження).

Слізні шляхи починаються слізними крапками, діаметром 0,5 мм, розташованих на вершинах слізних сосочків у внутрішньому куті повік по їх задньому ребру. Із цих крапок виходять слізні канальці, просвіт яких дорівнює 0,5 мм. Спершу ці канальці розташовуються вертикально (2 мм), далі- у горизонтальній площині, перед впадінням у слізний мішок вони часто зливаються. Стінки канальців складаються з тонкої слизової оболонки, вистеленої багатошаровим плоским епітелієм, під яким є шар еластичних і м’язових волокон. Слізні канальні відкриваються в слізний мішок, укритий фасціальним футляром. Передню стінку мішка утворює глибокий листок фасції, колового м’язу, внутрішню – окістя слізної ямки, задню – тарзоорбітальна фасція. Між нею та слізним мішком є шар м’язових волокон Горнера. Самі стінки мішка складаються із слизової оболонки, вкритої двошаровим циліндричним епітелієм, і підслизової тканини. Вертикальний розмір мішка – 1 –1,5 см.

Механізм сльозовиведення остаточно не з’ясований. Основні моменти процесу можна подати так. Сльози виділяються у верхнє склепіння кон’юнктиви та стікають униз під дією власної ваги, накопичуючись у слізному струмку.

Захисна функція слізного апарату полягає у виділенні сльози, що справляє згубну дію на мікробів, зволожує кон'юнктиву і рогівку.Рефлекторна сльозотеча у відповідьна подразнення пом'якшує дію ушкоджуючих чинників або усуває її зовсім.

Дакріоаденіт гострий – гостре запалення слізної залози.

Етіологія: грип, ангіна, скарлатина, пневмонія.

Симптоми: гіперемія, набряк, болючість зовнішньої частини верхньої повіки, S-подібна форма очної щілини, збільшення слізної залози і передвушних лімфатичних вузлів, озноб, біль при повороті очей.

Дакріоцистит гострий – гостре запалення слізного мішка, розвивається гостро на фоні хронічного дакріоциститу в умовах непрохідності носо – слізної протоки.

Клініка: гіперемія шкіри, набряк, болюча припухість в ділянці слізного мішка, що поширюється на щоку, перенісся, збільшуються лімфатичні вузли, звужується очна щілина, підвищується температура тіла. Розм'якшення та флюктуація в ділянці інфільтрату.

Поиск по сайту: