Адміністративно-територіальний устрій і регіональний поділ

Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії

Наприкінці XVIII ст. 20 % українських земель перебували в складі Австрійської імперії. Це була територія площею 70 тис. кв. км із 3,5 млн. мешканців.

Першим українським придбанням Австрійської імперії стало Закарпаття. Унаслідок переможних воєн з Туреччиною воно було приєднане до володінь Габсбургів у складі Угорського королівства двома етапами: у XVI ст. та наприкінці XVII ст. Більшість населення Закарпаття становили українці, решту — угорці, румуни, словаки. Східна Галичина приєднана до складу Австрії в 1772 р. внаслідок першого по-Речі Посполитої. Дві третини (66 %) її населення становили українці. Майже 20 % — поляки й приблизно 10 % — євреї. У містах Східної Галичини здавна мешкали також вірмени й німці.

У 1774 р. Австрія відібрала в ослабленої Османської імперії Буковину. Три чверті (75 %) населення Північної Буковини становили українці. Національні меншини представляли румуни, євреї та німці. У Південній Буковині українців проживало майже 40 % від загальної кількості жителів.

Включаючи західноукраїнські землі до імперської адміністративно-територіальної системи, віденський уряд аж ніяк не переймався проблемами етнічного складу населення.

Адміністративно-територіальний устрій і регіональний поділ

З отриманих унаслідок поділу Речі Посполитої земель Австрійська імперія утворила Королівство Галіції та Льодомерії (Галичини й Володимирщини) із центром у Львові. Гучною назвою австрійська влада хотіла підкреслити своє право спадковості на володіння короля Данила Галицького. Однак за пишною назвою приховувалася звичайна імперська провінція.

Усю владу у своїх руках зосереджував намісник, призначений австрійським імператором. Щоб схилити на свій бік провідні верстви Галичини, Відень дозво­лив магнатам, шляхті й духівництву обирати становий сейм. Однак цей орган не мав права приймати ухвали. Йому лише дозволялося звертатися з петиціями до імператора. Наступною адміністративною ланкою був округ (дистрикт). Окружні адміністрації очолювали окружні старости — австрійські чиновники. На місцях адміністративну та судово-поліційну владу здійснювали поміщики або їхні управителі (посесори) чи наглядачі (мандатори).

Містами керували магістрати в складі бургомістра, віце-бургомістрів і радників, яких призначав австрійський уряд. Отже, управління західноукраїнськими землями здійснювала нова соціальна група — дисципліноване й підпорядковане Відню чиновництво. Воно складалося переважно з німців або німецькомовних чехів. Окремим округом цього «королівства» в 1786 р. була Буковина з центром у м. Чернівцях. Після революції 1848-1849 рр. вона стала окремою провінцією — коронним краєм. Ізольованим від західноукраїнських земель було Закарпаття, яке знаходилося під владою політично автономного Угорського королівства. Воно стало частиною Братиславського (Пожоньського) намісництва й поділялося на 4 жупи (області), які очолювали призначені австрійським імператором місцеві управлінці, котрі мали практично необмежену владу в краї.

Поиск по сайту: