Граматика музикальна» М. Дилецького

Найвидатнішим українським музикантом, композитором, вченим-теоретиком та філософом 17 ст. був Микола Дилецький. Роки його життя точно не встановлені, але як стверджують джерела він був киянином, навчався у Києві, Вільні та Варшаві. Працював у Воскресенському монастирі під Москвою.

М. Дилецький залишився в історії не лише відомим композитором, який написав церковні твори для хору («Воскресенський канон»), але і вченим-теоретиком, філософом. Особливо його прославила філософсько-естетична теоретична праця «Граматика музикальна», в якій він детально пояснює:

­ роль музичного мистецтва у духовному розвитку людини,

­ закони побудови мелодії і багатоголося,

­ характер музики, який створюється різними засобами.

М. Дилецький вперше дає естетичне визначення музики як мистецтва, яке впливає на душу людини. Пояснює це посиланням на тризвуки ут-мі-соль (мажор) та ре-фа-ля (мінор), тобто виражальними можливостями мінору і мажору. Але, підкреслював він, музика може бути «змішана» - не слід пов‘язувати характер музичного образу з ладом.

Трактат М. Дилецького мав 4 редакції, які протягом 50 років перевидавалися:

­ 1675 р- у м.Вільно – І редакція;

­ 1677 – у м.Смоленську – ІІ редакція;

­ 1679,1681 – у м. Москва – ІІІ редакція;

­ 1723 – у м. Петербурзі – ІУ редакція.

Загальні положення «Граматики музикальної»:

1. Трактат поділяється на 2 частини:

- І – головна «О мусикії» - має 6 розділів, в яких викладені основні положення теорії музики, практичні поради композиторам.

- ІІ – «Конклюзія» (з латинської – висновок) містить філософські міркування щодо походження музики та окремий розділ «Способ до заправи дітей», який вміщує основи музичного виховання дітей-хористів.

2. Це одночасно і теоретичний трактат, і музичний практикум. В перших частинах містяться правила навчання співу з партесних по голосників, в останніх – хрестоматія з існуючих творів.

3. Вперше ділить музику на 2 групи:

- духовну (та, що душу звеселяє);

- світську (та, що тіло звеселяє).

4. Відкидає крюкову нотацію і опирається на 5-тилінійну систему запису зі збереження назви «київське знамя». Абсолютну висоту музики позначає латинськими літерами – СDEFGA, відносну – складами – ут, ре, мі, фа, соль, ля.

5. Охоплює 12 звукоряд, застосовуючи альтерацію – дієз і бемоль і поділяє на 4 категорії:

- музика дуральна (без ключових знаків);

- музика беморальна (з бемолем при ключі);

- музика дієзисна (з дієзами при ключі);

- музика змішана (без ключів, лише з випадковими дієзами або бемолями).

Увагу зосереджує на звукорядах з двома - і не більше 4 ключовими знаками.

6. Найбільша нотна тривалість – бревіс – двотакт – відповідає двом цілим нотам. Далі – ціла, півнота, чвертка, вісімка і шістнадцята. такі і ж паузи. Подає точні вказівки щодо крапки з нотою, лігування, фразування.

7. Подає основи інтервального співвідношення акордів терцевої будови та їх обернень та їх запис у хоровій фактурі.

8. Поради композиторам підкріпленні нотними зразками. Посилається на тогочасних композиторів – Замаревича, Рожицького, Давидовича, Мильчевського (свого вчителя), свої власні твори. Правила композиції – «регули» (регула дуда ліс – використання органного пункту;, регула каденціяліс – каденцій ні звороти, регула хораліс – подвійна канонічна імітація).

9. Всі правила написані чітко, доступною народною мовою, викладені у формі бесіди з учнем. Використовує народні приповідки, наприклад «уперта коза вовку користь».

10. Для підтвердження засад ладової тональної транспозиції (перехід з мажора в мінор) наводить таблиці кварто-квінотового кола тональностей та схеми релятивної сольмізації.

11. В другій частині («Конклюзія») дає методичні поради навчання дітей хорового співу, музичної грамоти, сольфеджіо:

­ рекомендує спочатку співати в дуальному звукоряді, потім в беморальному;

­ вивчення інтервалів рекомендує починати з октави, потім – септима, секста;

­ не опускати виходу за природній діапазон;

­ велику увагу приділяє релятивному сольфеджіо (показу рукою).

­

!!! «Граматика музична» Миколи Дилецького – це перший підручник з теорії музики на Україні, який базується на вітчизняних традиціях, поєднаних з новітніми досягненнями західно-європейської музики. Дилецький виступає за необхідність впровадження нового партесного хорового співу у церковне Богослужіння.