З виступу міністра закордонних справ Росії С.Д. Сазонова про цілі Антанти. 14 вересня 1914р

Головна мета союзників – зламати могутність Німеччини та Ії претензії на панування, воєнне і політичне…

Територіальні зміни повинні визначатись за національним принципом. Росія приєднує до себе нижню течію Немана і східну частину Галичини, а до Царства Польського вона приєднує Східну Познань, Сілезію і Західну частину Галичини.

Франція отримає назад Ельзас – Лотарингію, додавши до неї, яку хоче, частину Рейнської Пруссії.

Англія, Франція та Японія розподіляють між собою німецькі колонії… Німеччина й Австрія виплатять воєнну контрибуцію.

Запитання до документа

Які цілі, судячи з цього документа, ставили перед собою держави Антанти, розпочинаючи Першу світову війну?

З листа імператора Вільгельма II австрійському імператору Францу Йосифу I. 1914р.

Все повинне бути затопленим у вогні й крові, необхідно вбивати чоловіків і жінок, дітей і старих, не слід лишати жодного будинку, жодного дерева. За допомогою цих терористичних методів, єдиних, які спроможні залякати такий звироднілий народ, як французи, війну буде завершено менше ніж за два місяці, в той час як, якщо я візьму до уваги гуманні міркування, війна триватиме кілька років.

Запитання до документа

Які методи ведення війни імператор Вільгельм II вважав можливими?

Викладач: Разом з вами ми можемо визначити головні цілі провідних держав, а саме:

Німеччина прагнула покінчити з британським пануванням на морі, захопити англійські колонії. Великими були претензії Німеччини до Франції і Росії. Вище військове командування планувало захопити економічно розвинені райони Північно – Східної Франції, відірвати від Росії Прибалтику, «Донську область», Крим і Кавказ.

Англія хотіла зберегти свої колонії і панування на морі, відібрати в Туреччини багаті на нафту Месопотамію та частину Аравійського півострова.

Франція, яка зазнала поразки у франко – прусській війні 1870 – 1871 рр., розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну та Саарський вугільний басейн.

Австро – Угорщина мала загарбницькі плани щодо Росії (Волинь, Поділля) та Сербії.

Росія прагнула приєднати до себе Східну Галичину, Буковину, Закарпаття та оволодіти чорноморськими протоками Босфором та Дарданеллами.

США прагнули розширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявила Японія.

Привід для війни

На 1914 рік протиріччя між двома військово – політичними угрупованнями європейських держав – Троїстим союзом і Антантою – загострилися вкрай. Зоною особливої напруженості став Балканський півострів. Правлячі кола Австро – Угорщини, взявши до уваги пораду німецького імператора, вирішили одним ударом по Сербії остаточно утвердити свій вплив на Балканах. Невдовзі з’явився привід для війни.

28 червня 1914 року в м. Сараєво, столиці Боснії, яка насильницькі була приєднана до Австро – Угорщини в 1908 році, був убитий спадкоємець австро – угорського престолу ерцгерцог Франц Фердінанд. Терористичний акт здійснив боснійський серб Г. Принцип із таємної організації «Млада Босна».

5 липня 1914 року австрійський уряд отримав запевнення Німеччини в підтримці його претензій до Сербії. Імператор(кайзер) Вільгельм II обіцяв австрійському представнику, що Німеччина підтримає Австрію навіть у тому випадку, якщо конфлікт із Сербією призведе до війни з Росією.

23 липня австрійський уряд пред’явив ультиматум Сербії. Це відбулось о шостій годині вечора, відповідь повинна була надійти через 48 годин.

Союзниця Сербії Росія зробила спробу уладнати конфлікт мирним шляхом, виступивши з ініціативою об’єднання зусиль трьох країн – Англії, Франції та Росії.

Не зважаючи на те, що Сербія згодилась прийняти майже всі вимоги ультиматуму, Австро – Угорщина 28 липня розірвала з нею дипломатичні стосунки і оголосила війну.

Воєнні дії 1914 – 1918рр.

1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. В основі німецького плану війни, відомого як план «Шліфена» (за ім’ям начальника генерального штабу), лежала ідея миттєвої війни (бліцкріга) на Заході проти Франції. В Берліні планували, зосередивши велику частину військ, в одній генеральній битві розгромити французьку армію і ще до листопада завершити кампанію на Заході, після чого нанести удар по Росії.

Таким чином, основними фронтами війни були Західний і Східний. Відповідно до плану німецькі війська вторглися в Бельгію, захопивши Льєж і Брюссель, увійшли в Північну Францію, що дало їм можливість наступати на Париж. Французька армія й англійський армійський корпус не змогли зупинити німців у боях в Лотарингії і в «прикордонній битві» поблизу Мобежа в Північній Бельгії. Становище франції стало загрозливим.

Напередодні війни російський генеральний штаб розробив два варіанти ведення війни – на півночі, в Пруссії, проти німецької армії і на півдні - проти армії Австро – Угорщини. Австрійська армія була порівняно слабкою, тому південний напрям видавався більш перспективним – давав можливість вивести Австро – Угорщину з війни, залишивши Німеччину на одинці з могутніми арміями Антанти. Оптимізм російського генерального штабу щодо Австро – Угорщини ґрунтувався на правильному аналізі ії збройних сил. За чисельністю вони одними з найбільших у Європі, що підігрівало загарбницькі амбіції правлячої верхівки імперії. Проте дві якості австро – угорської армії перетворювали ії у вразливого суперника. По – перше, протягом другої половини XIX і початку XX ст. вона розвивалася екстенсивно: зростала загальна чисельність і витрати на утримання військ без належного технічного переоснащення осучаснення військової доктрини, стратегічного і тактичного мислення. Австрійський генштаб дотримувався застарілих поглядів на ведення війни, надаючи перевагу обороні, облозі фортець, пішим передислокаціям військ, ефективним ударам кавалерії й обмеженим діям авіації. По – друге, політичне становищ імперії Габсбургів з ії невирішеним національним питанням обумовили багатонаціональний склад армії. В ній існували військові формування змішаного складу і формування, утворені за національною ознакою. Це таїло в собі потенційну небезпеку виникнення національних протиріч всередині армії. Зосередження російських військ поблизу Балкан дозволяло російському командуванню розгорнути наступ в напрямку Босфору і Дарданелл. Однак з початком війни дії російської армії були поставлені в повну залежність від подій на Західному фронті.

В розпал німецького наступу а заході 17 серпня російські війська силами двох армій (під командуванням генералів П. Ренненкампфа і А. Самсонова) перейшли в наступ у Східній Пруссії, завдали поразки німецькій армії в районі Гумбінена і почали тіснити ії до Кенігсберга. Німецьке командування змушене було зняти два корпуси із Західного фронту. Скориставшись неузгодженістю дій російських командуючих, німецькі війська під командуванням Гінденбурга і Людендорфа оточили і знищили два корпуси армії Самсонова, а у вересні повністю витіснили росіян із Східної Пруссії.

Невдачі на півночі були компенсовані успішним наступом на півдні російського фронту, де як і передбачалося, російські війська захопили 3 вересня Львів, відкинули австрійські війська за р. Сан, оволоділи фортецею Перемишль. Втрати австрійців складали близько 400 тис. чол., що впритул наблизило Австро – Угорщину до катастрофи.

На західному фронті німецькі війська відмовилися від обхідного маневру на Париж, що дало змогу французьким військам почати контрнаступ. 5 вересня почалася битва на Марні, внаслідок якої німці відступили від Парижа, зазнавши значних втрат. Восени 1914 оку продовжувалися локальні бої на півночі Франції і зрештою фронт стабілізувався по лінії Ньюпорт – Ельзас. Почалася позиційна окопна війна.

На східному фронті восени австро – німецькі війська, побоюючись втратити промислову Сілезію, почали наступ на Варшаву. Однак в ході боїв під Варшавою й Івангородом російська війська зупинили дев’яту німецьку армію і розбили першу австрійську. Невдачею завершився також наступ німецької армії в листопаді в районі Лодзі (Польща). Російські війська оточили і розгромили велику німецьку армійську групу генерала Шиффера.

Поразки німецької та австрійської армій на Західному і Східному фронтах означали крах німецького «бліцкригу».

Останні місяці 1914 року позначилися вступом у війну Туреччини, яка зобов’язувалася вступити на боці Німеччини відповідно до таємного союзного договору від 2 серпня 1914 року. Після його підписання в Мармурове море ввійшли два німецьких крейсери «Гебен» і «Бреслау», які змінили співвідношення сил на Чорному морі на користь Туреччини. В жовтні турецько – німецька ескадра почала бойові дії, обстрілявши Севастополь, Феодосію, Одесу, Новоросійськ. В листопаді Росія, Англія і Франція оголосили війну Туреччині. У грудні головні сили турецької армії атакували російські війська в Закавказзі, проте в Сарикамишській битві були розгромлені, втративши 78 тис. із 90 тис. чоловік.

У 1915 році основними фронтами залишалися Західний і Східний. Зрозумівши, що війною на два фронти досягти вирішального успіху неможливо, німецьке командування вирішило перейти на Західному фронті до стратегічної оборони, а основні сили зосередити на сході з метою нанесення вирішального удару по Росії і виведення ії з війни. Розрахунки німецького командування спиралися на данні розвідки про недостатню підготовленість Росії до війни: військові запаси було розраховані лише на тримісячну кампанію, і вже з кінця 1914 року багато частин відчували нестачу в боєприпасах і зброї. Вступ у війну Туреччини фактично означав економічну блокаду Росії, яка могла розраховувати лише на власні сили.

Ці фактори зумовили поразки російської армії в 1915 році з вражаючими втратами. В лютому – березні в боях біля Мазурських озер німцям вдалося витіснити російську армію з Східної Пруссії. А в травні почався широкомасштабний наступ німецьких та австрійських військ на півдні російського фронту. Російські війська залишили Львів, згодом – Варшаву. Лише восени вдалося стабілізувати фронт, але німецькі війська окупували Галичину, Польщу, Литву, частково Прибалтику і Білорусію. Половина російської армії була виведена з ладу (150 тис. вбитих, близько 700 тис. поранених, 900 тис. полонених).

На Західному фронті відбувалися локальні битви у Фландрії та Шампані. Лише в травні німецькі війська активізували бойові дії північніше р. Іпр, де німці вперше застосували отруйні гази. Від газу загинуло 5 тис. і 10 тис. чоловік було травмовано. Німеччина починає «підводну війну», і командири підводних човнів отримують наказ топити судна навіть нейтральних держав.

Навесні 1915 року почалися активні переговори з Італією і країнами Антанти. Італію цікавила західна частина Балканського півострова, а також деякі території, які належали Австро – Угорщині, Туреччині та Албанії. Англія і Франція підтримували ці домагання Італії, і в квітні в Лондоні був укладений таємний договір, за яким країни Антанти обіцяли ці території Італії. В травні 1915 року Італія розірвала договір про Троїстий союз і оголосила Австро – Угорщині війну. Проте успіхи італійської армії були дуже скромними і не могли вплинути на перебіг подій на інших фронтах.

Після тривалих переговорів у вересні 1915 року Болгарія офіційно стала союзником Німеччини. В жовтні вона оголосила війну Сербії, і незабаром війська союзників повністю окупували ії територію. Залишки сербської армії були евакуйовані на грецький острів Корфу. Поразка Сербії мала стратегічне значення – Німеччині вдалося встановити прямий зв'язок з Туреччиною.

На початку 1916 року головні сили Німеччини були зосереджені на Західному фронті. У лютому почався наступ поблизу Вердена, який прикривав шлях на Париж. Кинувши в бій 12 дивізій, німецьке командування вирішило остаточно розгромити французькі та англійські війська. Битва під Верденом завершилася наприкінці 1916 року. Втрати з кожного боку перевищували 300 тис. чоловік. Остаточний результат ії так і не виправдав сподівань німецького командування.

Не менш кривавою, запеклою і практично безрезультатною була друга найбільша битва на р. Сомі. В червні – липні англійські та французькі війська перейшли в наступ, намагаючись прорвати німецький фронт і розвинути наступ на Брюссель. Однак добре укріплена оборона німців протягом багатьох місяців стримувала атаки союзників. Не змінило ситуації і введення у бій у вересні нової англійської зброї – танків. Битва на Сомі завершилася в листопаді і втрати союзників склали понад 600 тис. чол., а німців – 450 тис. чоловік.

У червні 1916 року почався наступ російських військ на півдні. Війська під командуванням генерала О. Брусилова прорвали фронт австрійців і німців протяжністю 350 км. Були зайняті Луцьк і Чернівці. Втрати противника складали близько 1,5 млн. чоловік. Німецьке командування змушене було припинити дії, під Верденом і перекинути на схід 6 дивізій. Однак наступ російських армій не приніс стратегічних результатів. Він не був підтриманий іншими арміями. В жовтні активні бойові дії припинились і знову набули позиційного характеру.

Румунія вступила у війну 18 серпня. Під натиском австрійських і німецьких військ румунська армія відступила. Лише наприкінці 1916 року за допомогою російської армії вдалося зупинити айстро – німецькі війська, які захопили Бухаресті більшість нафтових свердловин.

У 1916 році становище країн Четвертного союзу було критичним. Майже половина армій була виведена із ладу, стратегічні резерви закінчувалися, валовий збір зернових скоротився вдвічі, зменшилися розміри посівних площ, була введена карткова система розподілу продовольства. Німеччина опинилася в економічній і військовій блокаді. Англія зайняла майже всі ії колонії. Спроба прорвати блокаду в морській битві поблизу Ютландського півострова 31 травня 1916 року закінчилася невдачею. В урядових колах визрівали плани мирних переговорів.

Поиск по сайту: