Социологические поиски «громадовцев», научный задел «Женевского» кружка

У рамках даної теми окремого виділення і розгляду заслуговує діяльність численного київського товариства “Громада” („Стара Громада”), яке зародилося на початку 1860-х років. „Громада” мала наукове, просвітницьке, педагогічне, радикально-політичне і громадське спрямування, викликало значний резонанс серед численних патріотичних представників вітчизняної інтеліґенції в Україні і поза її межами. Слід зауважити, що подібні спілки інтелектуалів під назвою „Громада” доволі скоро виникли у багатьох містах – у тому числі, зарубіжних, між ними, як правило, існували стійкі зв’язки.

Найбільш плідна робота „Старої Громади” відбувалася у 70-х роках ХІХ ст., а політична програма передбачала відстоювання основних принципів демократичної держави (як їх бачили громадівці): політичного федералізму, демократизму соціальних відносин, раціоналізму у культурі. Членами цієї організації були В.Антонович, М.Зібер, М.Драгоманов, Ф.Вовк, П.Чубинський, М.Старицький, М.Лисенко та інші дослідники історії, культурології, лінгвістики.

Економіст, професор кафедри політичної економіки та статистики Київського університету Микола Іванович Зібер (1844 – 1888 рр.), який зрештою був вимушений еміґрувати до Швейцарії, загалом опікувався соціологічними проблемами суспільства, його розвитку, народонаселення та історії соціології. Де в чому погоджуючись з К.Марксом стосовно концепції базису і надбудови, економічних стосунків, стадіальності суспільного розвитку, він, однак, наголошував, що порядок суспільних відносин має змінюватися еволюційно і не підтримував позицію щодо методів досягнення стану соціалізму.

У своїх роботах “Нариси первісної економічної культури”, “До історії російської общини”, “Вибрані економічні твори” М.Зібер досліджував первісне суспільство, викладав порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, характеризував риси общинної організації, віднайшов відмінності між цим суспільним станом і сучасною йому європейською цивілізацією. Розмірковуючи над суспільним розвитком, професор вказував зрештою, що європейська цивілізація створює значно більші умови для розвитку особистої свободи.

Сергій Андрійович Подолинський (1850 – 1891 рр.), також член “Женевського” гуртка, був економістом, соціологом і публіцистом. Коло його наукових інтересів включало академічну соціологічну тематику: соціальні аспекти виробничої діяльності, господарські стосунки, суспільну стратифікацію, мобільність, залежність статусу індивіда від національної належності, ряд соціологічних законів. Аналізуючи їх, С.Подолинський, як і деякі інші вчені, звертався до марксистських поглядів, вміло поєднуючи їх з соціал-дарвіністськими.

Соціолог, подібно до більшості вітчизняних науковців, також виступав проти мальтузіанства – аргументи його були подібними до висловлених М.Зібером.

У свою чергу, український антрополог, етнограф і політичний діяч, Федір Кіндратович Вовк (1847 – 1918 рр.) тлумачив соціологію як науку про громадське життя, а також як своєрідну складову базової науки про людину – антропології, до якої також мають входити спеціальна та передісторична археологія, етнологія та етнографія. Будучи під впливом ідей О.Конта, Г.Спенсера, український соціолог припускав, що антропології еволюційно передують геологія, палеонтологія та біологія.

У дусі раннього позитивізму Ф.Вовк певною мірою прагнув біологізувати соціологію, вважаючи, що форми суспільного життя можуть еволюціонувати навіть без зовнішнього впливу. Їх розвиток доволі суперечливо тлумачився як вивільнення і реалізація у сфері соціального внутрішніх зародків фізичної природи людини. При цьому певне розмаїття соціальних явищ пояснюється вченим різними природними умовами, у яких реалізуються ці принципово однакові біологічні потенції.

Поиск по сайту: