АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Філософія Демокріта,Анаксагора,Демокріта

Читайте также:
  1. Антична філософія
  2. Антична філософія
  3. Антропо-соціальна філософія Гегеля
  4. Антропологічна філософія Л.Фейєрбаха
  5. Визначення терміну філософія
  6. Вкажіть, хто вперше використав термін “філософія” як визначення особливої сфери знання?
  7. Г) філософія
  8. Д) релігійна філософія
  9. До програми навчання Академії входили слов’янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, математика, філософія, богослов’я.
  10. Досократична філософія.
  11. Енциклопедична філософія Д.Дідро, Ж.Л.д’Аламбер
  12. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Діяльність Демокріта (460-370 pp. до н.е.), за свідченнями античних авторів, була спрямована на розвиток вчення Левкіппа. Тому вчення про атомізм розглядається як теорія Левкіппа — Демокріта. В ній зберігається елейська концепція вічного, сталого і непорушного буття (як і самі атоми). Зберігається і характер чуттєвого існування (лише в уяві, а не в думці) розмаїття навколишнього світу: "Лише в уяві існує колір, солодке, гірке. Насправді ж існують лише атоми і порожнеча". На відміну від елеатів, змушених заперечувати реальність даного в чуттях руху, Демокріт приймає ідею Емпедокла і Анаксагора про множинність фундаменту світу. Поділ дійсності на нескінченну множину атомів (неподільні елементи), однакових за своєю структурою, але відмінних за формою, вагою, і нескінченну порожнечу як реальну умову руху атомів, дає змогу теоретично розв'язати проблему єдиного буття і різноманітності даної в чуттях дійсності. В понятті атома знаходить своє відносне завершення принцип індивідуалізації (розділення на нескінченну множину часточок, серед яких немає жодної абсолютно тотожної іншій) цілісно-мінливого (у іонійців) або цілісно-незмінного (у елеатів) Космосу.

Атоми рухаються і утворюють найрізноманітніші з'єднання, які сприймаються людьми як різні речі, процеси, що виникають і зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокріт, удаване: немає різних речей, процесів, є лише різні з'єднання одних і тих самих атомів. Атомізм можна розглядати як філософське усвідомлення реальної життєвої ситуації в рабовласницькому суспільстві, адже атоми тотожні своєю неподільністю і відрізняються лише зовнішньою, тілесною формою, як і люди тотожні в своїй "людяності", але різні за зовнішністю. Ці атоми рухаються відповідно до необхідності в порожнечі, так і люди рухаються відповідно до свого місця в суспільному житті. Соціальний підтекст атомістичної теорії яскраво демонструє римський переклад грецького слова "атом" — "індивід".

Якісно новим для античної філософії є поняття "нескінченності", "незнищенності" Космосу, в якому існує багато різних світів. Ці світи не відрізняються істотно від світу, в якому ми безпосередньо живемо. Розуміння дійсності в уяві Демокріта підпорядковане принципові необхідності. Ця необхідність абсолютна настільки, що не визнає навіть теологічної її інтерпретації: "Боги не потрібні Космосу". Виявлення причин і наслідків, які простягаються у нескінченний ланцюг, і є, з погляду Демокріта, головним предметом пізнання. Там, де виникали питання про можливість, випадковість, Демокріт вбачає проблему пошуку невідомих причин. Так, його концепція ейдосів — чуттєвих образів, виявляє себе як спроба знайти причину розбіжностей між поняттям про атомарну будову Космосу і чуттєвими даними. Ейдоси виникають як проміжне утворення між об'єднанням атомів (конкретною річчю) і відповідним органом чуття людини. Кожна річ виділяє у середовище щось подібне до предмета, яке проникає в око, тактильні органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторі між предметом і органом чуття, потрапляючи до суб'єкта як відбиток. Вирішення проблеми причини невідповідності між уявною картиною буття і чуттєвими даними стає головним предметом розвитку у класичній античній філософії.

Аналогічне положення і в Анаксагора, який прожив понад ЗО років у Афінах, продовжував "логіку" Емпедокла, відноситься до певної філософської традиції і створив власну традицію, але не може бути віднесений до певної ніколи.

Анаксагор, як і Емпедокл, відстоює позицію принципової множинності фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементів, а з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрідним "сім'ям" речей. Подібно до "коренів" Емпедокла, "сім'я" Анаксагора само по собі незмінне і непорушне, але, постійно змішуючись відповідно до законів буття, воно роз'єднується і з'єднується, утворюючи розмаїття навколишнього світу.

Геракліт є одним з основоположників діалектики, величезне історичне значення якого визначається створеною ним концепцією розвитку матерії. Першоречовиною він обрав вогонь, що сприймав як матеріал, як силу, джерело безупинної зміни. Уся природа в уявленні Геракліта — метаморфоза вогню. Діалектична натурфілософія Геракліта була однією з перших форм розв’язання проблеми єдності матерії як «матеріалу» і як джерела руху.
Приймаючи як першооснову сущого деяке конкретно-почуттєве (воду, повітря, вогонь), філософи античності тлумачили її як загальну основу, що не є нерухомою і містить у собі єдність різноманіття. З одного боку — це єдине, особливе (вода, повітря, вогонь), з іншого боку - це нескінченне різноманіття явищ природи, тому що всі предмети, речі, явища складаються з цього єдиного.
Головний твір Геракліта — «Про природу». Збереглося близько 130 його фрагментів, які зрозуміти нелегко. Після ознайомлення з цією працею Сократ сказав: «Те, що я зрозумів, - чудово. Думаю, що таким є і те, чого я не зрозумів». Геракліт дійсно глибокий. На жаль, глибина його думки не прозора, вона затемнюється стилем її викладення. Геракліт намагався бути загадковим, але сучасники прозвали його «Темний» за туманний виклад своїх думок. У той же час, Геракліт — аристократ не лише за народженням, але й по духу. Він вважав, «що найдостойніші бажають одного: вічної слави смертним речам». Це ті, яких небагато, і кожен з них дорогий.
Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук — Логос. Він — субстанційно-генетична причина всього існуючого.
У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Геракліт вбачав початок усього сущого у вогні, тому що з чотирьох стихій вогонь найбільш рухливий і мінливий. Думку про субстанціональність вогню Геракліт виражає в порівнянні його з золотом, а речей - з товарами. «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь — на все, подібно тому, як золото на товари, а товари на золото».
Вогонь не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. Геракліт бачив у вогні не тільки те, що лежить в основі всього сущого, але і те, з чого усе виникає.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)