Філософія Демокріта,Анаксагора,Демокріта

Діяльність Демокріта (460-370 pp. до н.е.), за свідченнями античних авторів, була спрямована на розвиток вчення Левкіппа. Тому вчення про атомізм розглядається як теорія Левкіппа — Демокріта. В ній зберігається елейська концепція вічного, сталого і непорушного буття (як і самі атоми). Зберігається і характер чуттєвого існування (лише в уяві, а не в думці) розмаїття навколишнього світу: "Лише в уяві існує колір, солодке, гірке. Насправді ж існують лише атоми і порожнеча". На відміну від елеатів, змушених заперечувати реальність даного в чуттях руху, Демокріт приймає ідею Емпедокла і Анаксагора про множинність фундаменту світу. Поділ дійсності на нескінченну множину атомів (неподільні елементи), однакових за своєю структурою, але відмінних за формою, вагою, і нескінченну порожнечу як реальну умову руху атомів, дає змогу теоретично розв'язати проблему єдиного буття і різноманітності даної в чуттях дійсності. В понятті атома знаходить своє відносне завершення принцип індивідуалізації (розділення на нескінченну множину часточок, серед яких немає жодної абсолютно тотожної іншій) цілісно-мінливого (у іонійців) або цілісно-незмінного (у елеатів) Космосу.

Атоми рухаються і утворюють найрізноманітніші з'єднання, які сприймаються людьми як різні речі, процеси, що виникають і зникають. Але це розмаїття, стверджує Демокріт, удаване: немає різних речей, процесів, є лише різні з'єднання одних і тих самих атомів. Атомізм можна розглядати як філософське усвідомлення реальної життєвої ситуації в рабовласницькому суспільстві, адже атоми тотожні своєю неподільністю і відрізняються лише зовнішньою, тілесною формою, як і люди тотожні в своїй "людяності", але різні за зовнішністю. Ці атоми рухаються відповідно до необхідності в порожнечі, так і люди рухаються відповідно до свого місця в суспільному житті. Соціальний підтекст атомістичної теорії яскраво демонструє римський переклад грецького слова "атом" — "індивід".

Якісно новим для античної філософії є поняття "нескінченності", "незнищенності" Космосу, в якому існує багато різних світів. Ці світи не відрізняються істотно від світу, в якому ми безпосередньо живемо. Розуміння дійсності в уяві Демокріта підпорядковане принципові необхідності. Ця необхідність абсолютна настільки, що не визнає навіть теологічної її інтерпретації: "Боги не потрібні Космосу". Виявлення причин і наслідків, які простягаються у нескінченний ланцюг, і є, з погляду Демокріта, головним предметом пізнання. Там, де виникали питання про можливість, випадковість, Демокріт вбачає проблему пошуку невідомих причин. Так, його концепція ейдосів — чуттєвих образів, виявляє себе як спроба знайти причину розбіжностей між поняттям про атомарну будову Космосу і чуттєвими даними. Ейдоси виникають як проміжне утворення між об'єднанням атомів (конкретною річчю) і відповідним органом чуття людини. Кожна річ виділяє у середовище щось подібне до предмета, яке проникає в око, тактильні органи, вухо тощо. Власне образ предмета виникає у просторі між предметом і органом чуття, потрапляючи до суб'єкта як відбиток. Вирішення проблеми причини невідповідності між уявною картиною буття і чуттєвими даними стає головним предметом розвитку у класичній античній філософії.

Аналогічне положення і в Анаксагора, який прожив понад ЗО років у Афінах, продовжував "логіку" Емпедокла, відноситься до певної філософської традиції і створив власну традицію, але не може бути віднесений до певної ніколи.

Анаксагор, як і Емпедокл, відстоює позицію принципової множинності фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементів, а з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрідним "сім'ям" речей. Подібно до "коренів" Емпедокла, "сім'я" Анаксагора само по собі незмінне і непорушне, але, постійно змішуючись відповідно до законів буття, воно роз'єднується і з'єднується, утворюючи розмаїття навколишнього світу.

Геракліт є одним з основоположників діалектики, величезне історичне значення якого визначається створеною ним концепцією розвитку матерії. Першоречовиною він обрав вогонь, що сприймав як матеріал, як силу, джерело безупинної зміни. Уся природа в уявленні Геракліта — метаморфоза вогню. Діалектична натурфілософія Геракліта була однією з перших форм розв’язання проблеми єдності матерії як «матеріалу» і як джерела руху.
Приймаючи як першооснову сущого деяке конкретно-почуттєве (воду, повітря, вогонь), філософи античності тлумачили її як загальну основу, що не є нерухомою і містить у собі єдність різноманіття. З одного боку — це єдине, особливе (вода, повітря, вогонь), з іншого боку - це нескінченне різноманіття явищ природи, тому що всі предмети, речі, явища складаються з цього єдиного.
Головний твір Геракліта — «Про природу». Збереглося близько 130 його фрагментів, які зрозуміти нелегко. Після ознайомлення з цією працею Сократ сказав: «Те, що я зрозумів, - чудово. Думаю, що таким є і те, чого я не зрозумів». Геракліт дійсно глибокий. На жаль, глибина його думки не прозора, вона затемнюється стилем її викладення. Геракліт намагався бути загадковим, але сучасники прозвали його «Темний» за туманний виклад своїх думок. У той же час, Геракліт — аристократ не лише за народженням, але й по духу. Він вважав, «що найдостойніші бажають одного: вічної слави смертним речам». Це ті, яких небагато, і кожен з них дорогий.
Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук — Логос. Він — субстанційно-генетична причина всього існуючого.
У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Геракліт вбачав початок усього сущого у вогні, тому що з чотирьох стихій вогонь найбільш рухливий і мінливий. Думку про субстанціональність вогню Геракліт виражає в порівнянні його з золотом, а речей - з товарами. «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь — на все, подібно тому, як золото на товари, а товари на золото».
Вогонь не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. Геракліт бачив у вогні не тільки те, що лежить в основі всього сущого, але і те, з чого усе виникає.

Поиск по сайту: