|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Запис визначення у зошити
Драма-феєрія – п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами. Написала свій твір Леся в 1911 році, перебуваючи у Грузії, за два роки до смерті, під впливом розлуки з рідним краєм. Прогресуюча хвороба на той час забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, кликало до творчості. Це була творчість на межі життя і смерті. Тому не дивно, що п’єсу було написано в небачено короткі строки – за дванадцять днів. „Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала „Лісову пісню і все, що писала останнього часу,” - розповідала письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію. Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян. Косачі часто їздили у Скулин, в урочище Нечемне, що на Волині до дядька Лева на прізвище Бас. Він і став прототипом одного з героїв твору. Спогади Ольги Косач–Кривинюк, сестри Лесі Українки про відвідини цих місць найяскравіше розкривають джерела драми-феєрії „Лісова пісня”. „ У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку „силу” лісову, водяну, польову та про звичаї і відносини між собою і людьми. Коли перечитую „Лісову пісню або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечемне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами... У Лесиній „Лісовій пісні нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, - все то мої давні поліські знайомі...” Чому ж Леся так довго не торкалася цієї, такої близької її серцю теми? Чому приступила до неї вже тоді, коли була автором з великим письменницьким досвідом? Справа в тому, що „Лісова пісня” не така вже й проста річ, як здається на перший погляд. Це бездонна криниця з живою водою, яку п’єш і не нап’єшся вдосталь. ЇЇ треба читати протягом усього життя, і кожне прочитання буде відкривати новий зміст, нову мудрість. Для вас, юних читачів „Лісова пісня” – прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Людей з життєвим досвідом драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, до згоди з власною душею. А для науковців-фольклористів, народознавців цей твір є цілою лабораторією пізнання народної поезії і міфології. Тому „Лісову пісню” не можна ні читати, ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитися над людськими цінностями, і своїм життям. В цьому нам допоможе опрацювання та аналіз змісту твору.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.002 сек.) |