Закарія Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами.- М., 2004

Фарід Закарія – відомий американський журналіст і публіцист, мусульманин індійського походження. Можливо, саме такий сплав культур і цивілізацій в одній людині і дозволив йому знайти багатовимірне бачення сучасної західної демократії, апологетом і одночасно критиком якої він є.

Ф.Закарія народився в 1964 році. Від є одним з найвидатніших американських політичних аналітиків і експертів в області міжнародних відносин, роботи якого вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини адміністрації Джорджа Буша-молодшего. Він працював редактором тижневика Newsweek International, а у 1992–2000 роках був відповідальним редактором часопису Foreign Affairs.

Що таке «неліберальна демократія»? Це режими, в яких перемішані виборність і авторитаризм. І таких країн дуже багато. До них можна віднести Росію і майже всі пострадянські держави, низку держав Латинської Америки, Азії і майже всю Африку. У цьому ряду можуть бути і відверто авторитарні політичні режими. Отже серед країн, що мають формальний демократичний устрій, тобто виборність вищої влади і наявність парламентів (а таких держав на сучасному світі 119), справжніх, ліберальних демократій меншість.

Особливість же неліберальних демократій в тому, що в них наявні всі або майже всі формальні ознаки демократії, але немає цілого ряду реальних економічних, політичних і соціальних (у термінології Закарія) ліберальних свобод.

Втім, і в ліберальних західних демократіях не все благополучно. Приклад – ті ж США, де, з точки зору Закарії, за останні півстоліття демократії стало багато більше, зате свободи стало менше. Автор книги вважає, що на сучасному Заході демократії повинно бути менше. Інакше західна ліберальна демократія рухне під гаслом «більше демократії», як, додамо від себе, рухнув соціалізм в СРСР, разом з самим СРСР, під перебудовним лозунгом «більше соціалізму!».

Основна думка Ф. Закарії полягає в тому, що на Заході люди роблять все менше відмінностей між такими поняттями, як демократія і лібералізм, лібералізм і свобода, свобода і справедливий політичний устрій.

Міркуючи про причини становлення неліберальної демократії, Закарія не намагається шукати їх в культурі того або іншого народу («культури неоднорідні, — пише він, — кожен знайде в них те, що шукає»), не шукає він пояснень і в авторитарних схильностях окремих правителів. Фундаментом неліберальних демократій він вважає структуру економіки відповідних країн, як правило, засновану на сировинному секторі. «Урядам країн, що мають в своєму розпорядженні рясні ресурси надр, — затверджує Закарія, — багатство дістається дуже легко; вони розпоряджаються ним як би за дорученням. Вони жирують, отримуючи дохід від продажу мінеральної сировини або нафти; їм не доводиться вирішувати куди складнішу задачу створення рамкового законодавства і інститутів, сприяючих процвітанню нації». Легкі гроші, на думку автора, мають на увазі відсутність стимул-реакції до економічної або політичної модернізації. Вони «позбавляють державу від необхідності обкладати своїх громадян податками і в обмін забезпечувати їх чимось у вигляді політичної звітності».

Для того, щоб арабські країни встали на дорогу лібералізації, Закарія пропонує створити прецедент процвітаючої держави на Близькому Сході.

Але він наполягає на тому, що вибори в країні повинні проводитися вже після того, як почнуть функціонувати цивільні інститути, суди, політичні партії і економіка. А це означає, що американці в Іраку надовго, і їм слід звикнути до думки, що «ця держава перетворилася на 51-й штат». «Ірак, — заявляє Закарія, — цілком міг би стати першою крупною арабською країною, об'єднуючою арабську культуру з господарським динамізмом, релігійною терпимістю, ліберальною політикою і сучасним поглядом на світ».

Т.ч., Фарід Закарія обережно вніс до політологічного дискурсу думку, у зв'язку з якою демократичні країни можуть відкласти демократизацію на потім. Демократизація – програма-максимум.

Програма-мінімум – встановлення опіки. Тобто, на даний момент в країнах демократії, що розвиваються, можна віддати перевагу порядку. Краще хороший порядок, чим безладна неліберальна демократія. Тим паче, що є така країна, яка готова звалити собі на плечі відповідальність за порядок у всьому світі. Це США.

Отже, після ознайомлення з даним текстом, можна зробити доволі цікавий висновок: для виникнення демократії доволі критичним виступає рівень багатств, що знаходяться під політичним контролем тієї чи іншої держави. У випадку, коли таких ресурсів замало, суспільство, за умови сприятливого збігу обставин в міжнародному економічному оточенні, має більші шанси на «демократичну мутацію» – перетворення на центр світу-економіки і демократію. У випадку ж, коли «внутрішнє багатство» доволі значне, відповідно до спостереженню Ф.Закарії, їх шанси на демократію втрачаються пропорційно його обсягам. Отже, легше верблюду пролізти в вушко голки, аніж багатій країні стати демократією.

9. Панарин А.С. Исторические судьбы демократии // Политология. Учебник для вузов. – М., 2000. – С.152-186 ^[8] .

О.С.Панарін (1940 - 2003) по праву може вважатися одним з визначних політологів кінця XX – початку XXI століття. В своєму підручнику з політології він в систематизованому вигляді виклав головні, з його точки зору, проблеми політичної теорії. Проблемі демократії (окрім суміжних питань) присвячений розділ «Історична доля демократії», який містить три підрозділи: «демократія як міжформаційний феномен», «демократизація на сході: екзогенні та ендогенні фактори», «формаційний, цивілізаційний і світ-системний підходи до демократії».

О.С.Панарін розпочав науковий шлях як ліберальний дисидент, що критикує радянську систему. Але після її розпаду він не зупинився на повторюванні ліберальної риторики, а, скориставшись нагодою безпосереднього спостереження практичної реалізації демократичних ідеалів на російському ґрунті, залишився в опозиції до діючої влади. Його увага перемістилася до проблем глобалізму, критиці суспільства споживання тощо. Його перу належить й найбільш твереза (на мій погляд – І.Г.) інтерпретація феномену демократії і факторів його виникнення.

Знайомство з вказаними розділами підручника (який, до речі, цілком може претендувати на статус наукової монографії), має здійснюватися лише після опрацювання раніш рекомендованих текстів. Це дозволить створити уявлення про сторону, з якою О.С.Панарін дискутує на сторінках свого твору.

Автор даного посібника в багатьох аспектах, але не цілком розділяє погляди О.С.Панаріна.

10. Валлерстайн И. Миро-системный анализ // http:// www.nsu.ru/filf/ rpha/papers/geoecon/waller.htm. или Чешков М.А. Критика миросистемного подхода и концепкии капитализма И.Валлерстайна ^[9]

Перед знайомством з однією із запропонованих книг, уважно прочитайте довідкові матеріали, розміщені на сайті «Политнаука. Политоолгия в России и в Мире», який можна знайти тут: http://www.politnauka.org/person/wallerstein.php.

Приведений нижче матеріал на 80% повторює зміст довідкової інформації і дуже корисний для розуміння суті проблем.

Іммануїл Валлерстайн – американський соціолог, представник неомарксистського напряму в теорії міжнародних відносин, один з творців світ-системной теорії. Закінчив Колумбійський університет (Columbia University) із ступенем доктора соціології (1959 р.). Працював в Колумбійському університеті (1958–1971), Університеті Мак-Гілла (1971–1976, McGill University), Бінгемтонському університеті (1976–1999, Binghamton University). З 1976 по 2005 рік керував організованим ним Центром Фернана Броделя по вивченню економік, історичних систем і цивілізацій при Бінгемтонському університеті (Fernand Brodel Center for the Study of Economies, Historical Systems and Civilizations). У 1994–1998 рр. був президентом Міжнародної соціологічної асоціації (International Sociological Association). З 2000 року І. Валлерстайн – старший науковий співробітник Йельського університету (Yale University).

На першому етапі своєї наукової діяльності (1955-1970) Валлерстайн займався дослідженням африканських суспільств, але потім перемкнув свою увагу на загальну теорію соціально-економічного розвитку. Розроблена їм світ-системна теорія спирається на запропоновані французьким істориком Фернаном Броделем принципи комплексного історичного аналізу. Вона синтезує соціологічний, історичний і економічний підходи до вивчення суспільної еволюції.

Головна праця І. Валлерстайна — багатотомна «Сучасна світ-система». У першому томі (1974) розглядається генезис європейської світ-економіки в XVI ст., в другому (1980) — її розвиток в період меркантилізму, в третьому томі (1989) він довів її історію до 1840-х.

У інших своїх роботах Валлерстайн аналізує еволюцію капіталістичної світ-економіки в XIX–XX ст. і навіть робить прогнози на XXI столітт|.

Його головний внесок у розвиток соціальних наук полягає в розробці оригінальної теорії світових систем.... По Валлерстайну вони можуть бути трьох типів.

1. Світ-імперія, що складається з декількох локальних культур, приєднаних шляхом завоювання. Наприклад, Давній Єгипет, Давній Рим, Росія епохи кріпацтва.

2. Світ-економіка, яку складають незалежні держави-нації. Єдиним історичним прикладом тут служить Європа від Нового часу до наших днів, яка з континентальної виросла до усесвітньої капіталістичної світ-економіки, що включає й існуючі соціалістичні країни.

3. Світ-соціалізм, який представляє, по Валлерстайну, гіпотетичну систему, ніколи і ніде не здійснену.

Учення І.Валлерстайна про світ-економіку, в контексті нашого курсу, має привертати головну увагу. Вона, відповідно до положень автора, має трирівневу структуру.

У її центрі, або ядрі, знаходяться| високорозвинені держави, домінуючі в економічних стосунках, витягуючи додаткові прибутки завдяки міжнародному розподілу праці, визначаючі світову політику (на сучасному етапі – це високорозвинені країни).

Периферію світу-економіки складають країни, що поставляють сировину країнам ядра і тому економічно і політично залежні від останніх. Країни периферії управляються слабкими корумпованими урядами (це слаборозвинені країни Азії, Африки, Латинської Америки). Напівпериферійні країни світу-еконміки (держави Центральної, Східної Європи, країни Південно-східної Азії) займають проміжне положення між державами ядра і периферії. Вони виробляють менш технологічну продукцію і залежні від високих технологій країн ядра, але використовують свої переваги при торгівлі з країнами периферії.

Як видно з лекційної частини курсу, концепція І.Валлерстайна і школи світ-системного аналізу складає методологічні підвалини нашого підходу до вивчення демократії. Цим даний курс і схожий на розробки І.Валлерстайна і водночас відрізняється від них, оскільки, концентруючи увагу на дослідженні економічної історії від Ф.Броделя до І.Валлерстайна, представники цієї школи залишали поза увагою «священну корову» людності заходу – демократію, яка, відповідно до висновків нашого курсу, свої життєві сили черпає саме із закономірностей розвитку світу-економіки.

Цим визначається важливість ознайомлення з творчості І.Валлерстайна, що я вам і рекомендую (І.Г.).

* * *

Решта статей і монографій, представлених у переліку додаткової літератури, допоможе уточнити окремі аспекти проблем, які обговорюються в нашому курсі. На ці книги, зокрема, спирався й автор даного посібника. Опанування даного матеріалу займає багато часу і, в контексті даного курсу, мало ефективне, у зв’язку з чим можу рекомендувати залишити їх на час дозвілля, коли знайдеться достатньо часу для розширення власної ерудиції.

Питання для підготовки до першого модульного контролю

1. Здійснення свободи: на шляху від авторитаризму до демократії

2. Соціальні передумови творення суспільства власників

3. Держава, цивілізація та світ-економіка: вибір адекватного простору для пошуку причин демократичних перетворень

4. Воєнна демократія і специфіка господарського устрою кочового світу

5. Карфаген: міжнародна торгівля, полісне господарство та суспільний устрій

6. Політичне життя Афін та історія світ-економіки Східного Середземномор’я

7. Рим від епохи царів через республіку до деспотії: міжнародно-економічні передумови політичних трансформацій

8. Основні положення статті П.І.Новгородцева «Демократия на распутье»

9. Основні положення статті Ф.Фукуями «Конфуцианство и демократия»

10. Основні положення вчення М.Крадіна про специфіку соціального устрою кочових суспільств

Питання для підготовки до другого модульного контролю

11. Основні висновки Р.Даля про зміст та соціальне підґрунтя демократії

12. М.Фридмен та Ф.Хайек о свободе

13. Ф.Закарія і майбутнє західної демократії

14. Доля демократії в роботі А.С.Панаріна

15. И.Валлерстайн и миро-системный анализ

16. Джерела політичної модернізації Японії і формування азійсько-тихоокеанського світу-економіки

17. Запорізька Січ: джерела матеріального статку козацької демократії

18. Великобританія в стихії розвитку трансатлантичного світу-економіки

19. Виникнення та розвиток трансатлантичного світу-економіки і становлення демократії у Великій Британії, XVI – перша половина XIX ст.

20. Утвердження Великої Британії в ролі центру трансатлантичного світу-економіки та розквіт британської демократії (др. пол. XIX – поч. XX ст.).

Поиск по сайту: