Причини та умови виникнення укр. козацтва

Основні причини виникнення козацтва:

а) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізацію нових земель;

б) посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян;

в) політика полонізації українського народу, наступ католицької церкви на права православної,посилення релігійного гніту українців;

г) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від турок і кримських татар.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст. Ще за часів Русі (Київської Русі) літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на половців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водно-час зі шляхтою протягом ХУ-ХУІ ст. Фактично майже до кінця XVI -ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя,рід занять.

4. Запорізька Січ. Реєстрове козацтво

За польської доби дніпровські пороги стають найбільшим центром українського козацтва. Постійна загроза з боку урядових польських військ, нападів татар і турків змушувала козаків будувати укріплені засіками містечка, так звані “січі”. У середині XVI ст. з’явилося перше достовірно відоме постійне укріплення на дніпровському острові Мала Хортиця, яке прийнято вважати першою Запорізькою Січчю.

Соціальну базу Січі становили селяни, що втекли від своїх феодалів, а також представники інших верств населення, зокрема, — міщани, які не могли розрахуватися з боргами, шляхтичі, які тікали від судового переслідування, невдоволені владою священики. Окрім українців, тут знаходили притулок литовці, поляки, росіяни, білоруси, греки. Польським законодавством переселення й перебування на цих землях підданим Речі Посполитої заборонялося (конституція Вального сейму 1590 p., ухвала Віденського сейму 1593 p.). Особливості соціальних джерел формування Запорозької Січі, законодавча неврегульованість її існування сприяли розвитку Січі як антиурядової опозиції, зробили її центром соціального невдоволення в українському суспільстві. Січ бере активну участь у козацьких і селянських повстаннях.

Запорозька Січ формувалася на добровільних засадах із чоловіків за умови православного віровизнання та проходження випробувального терміну. Організаційно в мирний час Січ складалася з куренів (максимально їх було 38), де перебувало 5-6 тис. козаків. Територія на берегах Дніпра біля Запорозької Січі поділялася на паланки — області з власним самоврядуванням, яких у різні періоди було 5-8, максимально — 10. Щорічно за жеребом землі отримували ті чи інші курені. На цих територіях козаки займалися господарством, там же, на хуторах, жили із сім’ями одружені козаки. Але постійна воєнна небезпека унеможливлювала активне господарське освоєння земельних угідь, розвиток промислів і скотарства. Позбавлене в польській державі офіційного статусу, а також платні, запорозьке козацтво активно займалося військовим найманством і походами на землі Османської імперії.

Найвищим військовим, адміністративним і судовим органом була загальна військова рада за участю всіх козаків, яка скликалася за потреби й обов’язково — 1 січня, на Великдень, 1 жовтня. На раді вирішувалися найважливіші питання — вибору кошового отамана й військової старшини, війни і миру, розподілу земель, воєнних походів, покарання злочинців. Кошовий отаман і військова старшина звітували на радах про річну діяльність. Існували ради (“сходки”) у куренях і паланках.

На чолі Запорозької Січі стояв кошовий отаман, який уособлював усю вищу владу (воєнну, адміністративну, судову й певною мірою духовну). Під час воєнних дій він мав диктаторські повноваження з правом карати на смерть тих, хто не виконував його наказів. Кошовий отаман затверджував обраних на військовій раді старшин, визначав духівництво для січової та паланкових церков, розподіляв воєнну здобич, прибутки, виконував функції найвищого судді, здійснював загальне керівництво військовими справами, представляв Січ у міжнародних відносинах тощо. Проте найважливіші справи кошовий отаман вирішував, тільки скликавши військову раду.

До військової старшини належали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Військовий суддя (заступник кошового) здійснював основні судові функції, водночас був скарбником і начальником артилерії. Військовий писар вів документацію, облік прибутків та витрат. Військовий осавул відповідав за громадський порядок, виконання судових вироків, проводив слідство, виконував інтендантські функції, організовував охорону іноземних послів та купців, керував військовою розвідкою. Рангом нижче стояли військові службовці (довбиш, пушкар, толмач, шафар, булавничий, бунчужний, хорунжий та ін.). Під час війни діяла походна старшина — полковник, осавул і писар. У межах паланок керівництво здійснювала паланкова старшина – полковник, осавул, писар, підосавул та підскарбій.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях і паланках діяв суд курінних отаманів та паланкових полковників. Справи про тяжкі злочини передавалися на розгляд військовим суддею чи кошовим отаманом. Для військової старшини судом першої інстанції вважався суд кошового отамана, а другої — суд військової ради.

Отже, аналіз організації козацького самоврядування й судочинства дає підстави стверджувати, що тут відроджувалась українська державність. Система органів військово-адміністративної влади забезпечувала виконання властивих державі внутрішніх і зовнішніх функцій. Запорізька Січ була новою військово-демократичною державою.

Виникнення реєстрового козацтва. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і дістало правовий статус регулярного війська. I хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах Польської держави (наприклад захист її кордонів), все ж вона започаткувала два важливі суспільні процеси:

а) утворення реєстрових збройних формувань;

б) легітимізацію козацького стану - юридичне визнання прав та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Неоднорідність козацтва. На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства населення не було однорідним:

а) реєстрове (городове) козацтво - заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій;

б) запорозьке (низове) козацтво - козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозької Січі;

в) нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і, не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя в прикордонних районах;

г) паланкове козацтво; паланкові козаки - сімейні козаки, які проживали на хуторах і зимівниках, належали до певної паланки.

Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї - вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.

Поиск по сайту: