Мотив і мета злочинного діяння

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату — її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію: по-перше — усвідомлення правопорушником об’єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге— бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв’язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а) “невиконання” мети (приготування до злочину і замах на скоєння злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квартири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

б) “виконання” мети — злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що на розраховувала);

в) “перевиконання” мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб’єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. У зв’язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери

особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому. Більшість дослідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об’єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається становищем індивіда у суспільстві. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розваги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням. Однак у злочинній поведінці завжди можна виявити мотив, який домінує. Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: “Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов’язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого піддано сумніву. Такий мотив активізується, стає дієвим.

Виникнення мотиву опосередковується потребами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, це обґрунтування рішення діяти по задоволенню потреби на рівні свідомості. Мотив – усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших спонукаючих стимулів.

За соціальною значимістю мотиви можна поділити на: 1) нормальні (схвалювані моралю та правом); 2) деформовані (засуджувані); 3)викривлені (аморальні).

Джерелом виникнення мотивів є емоції, почуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.

Особлива роль належить інтересам, які реалізуються через свідомість індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину.

Прагнення можна поділити на 4 групи:

1) до результату дії – при співпадінні цілі і наслідків, що наступили;

2) до самих дій (коли ціль і результат не співпадають);

3) до злочинної поведінки безвідносно до ії результату;

4) до самоствердження через демонстрацію сили, хоробрості, перваги.

Безпосередньою причиною виникнення мотиву є привід – об’єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчинені злочину. Це може бути образа, сварка, насильство. Мотив може виникнути і без зовнішніх приводів, більш того – іноді провокуватися потерпілим – хуліганство.

Мотив слід відрізняти від наміру – мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити; при одному і тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задоволення.

За джерелами утворення, специфікою відносин мотиви можна поділяти на кілька груп (за Кондратьєвим):

1)особистого характеру (помста, ревнощі, особиста зацікавленість);

2)такі, що не мають прямого (безпосереднього) особистісного значення (хуліганство, прагнення протидіяти законним вимогам представників закону, порушення громадського порядку);

3) зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією (ексцес оборони, невиправданого ризику), коли утруднена правильна оцінка події та прийняття адекватного рішення.

Особлива група – мотиви злочинів, що скоєні неповнолітніми (зумовлені віковими особливостями).

Взагалі можлива тільки сама загальна, груба класифікація мотивів. Н-д (за Єнікеєвим): політичні, цивільні, моральні, серед останніх низинні та високо моральні.

Мотив має істотне значення для:

· визначення ступені суспільної небезпеки злочинного діяння;

· визначення ступені суспільної небезпеки особистості злочинця;

· для кваліфікації злочину;

· для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом;

· визначення виду та ступеню покарання;

· при визначенні у вироки режиму утримання у місцях позбавлення волі.

Злочинних мотивів не буває (Єнікеєв). Людина несе відповідальність за протиправне суспільне небезпечне діяння, а не за думку про нього.

У злочинах з необережності не існує прямих намірів до скоєння злочину, злочинний результат не співпадає з мотивами і цілями дій. Але, на думку Єнікеєва, не можна погодитися з тим, що злочини з необережності є безмотивними злочинами. Аналізуючи злочини з необережності, особлива увага повинна приділятися ступені суспільної небезпеки звинуваченого. Це визначається наскільки необачність поведінка притаманна даній особистості. Незважаючи на те, що мотиви злочинів з необережності не спрямовані на скоєння злочину, вони, як правило, містять елементи негативного відношення людини до соціальних норм і правил поведінки (н-д, до правил поводження зі зброєю, керуванням автотранспортом та ін.). Таким чином, у злочинах з необережності завжди мають місце мотиви порушення правил поведінки або невиконання окремих дій, які людина повинна і могла виконати, виходячи зі своїх громадянських, професійних або посадових обов’язків.

Мотивація. В мотиві завжди відображається особистість. Виникнення мотиву опосередковується потребами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потребою, це – обгрунтування рішення діяти по ії задоволенню на рівні свідомості. Мотив – усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших спонукаючих стимулів.

Потреби виступають у кожної людини як система необхідністей. Потреби осіб, що вчинили злочин мають наступні особливості:

1) обмеженість, їх матеріально-утилітарний характер;

2) нерозвиненость соціально-необхідних потреб (праці, моральної поведінки);

3) гіпертрофованість, перебільшення середнього стандарту та правомірних можливостей їх задоволення;

4) збоченість.

Потреби проявляються в інтересах, бажаннях, ідеалах, мріях, настановках.

Мотив – це суб’єктивний зміст поведінки. Причому злочинна поведінка часто є полімотивованою, причому полімотивованість слід розуміти як одночасне існування та функціонування різних мотивів, і как існування останніх в різних пластах психіки – свідомості та підсвідомості.

Перважна більшість злочинів носить явно егоїстичний характер, але іноді можлива злочинна діяльність – геноцід, політичний терор, релігіозний фанатизм – мотивом вчинення якої ідеологічні цінності та інтереси.

Розглянемо, для прикладу, мотиви скоєння вбивств.

Переважна біьшість вбивств є навмисними, а третина з них готується заздалегідь.

Мотиви насильницьких злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, згвалтування) є достатньо різними. Взагалі, назвати мотивом саме насильницьтво було би помилкою, тому що вчинювати злочинні дії заради них самих можуть лише психічно хворі, невмянямие люди.

Злочини проти особи можуть вчинюватися з різних мотивів, так особи що діють за мотивом особистого збагачення належать до корисливого типу. Особи, дії яких обумовлени мотивами ревнощів, помст, хуліганських спонукань можуть бути віднесені до насильницького типу; особи, винні в згвалтуванні та інших статтевих злочинах – до сексуального типу. В літературі часто розглядаються мотиви сексуальних вбивств. Так, відомий дослідник В.Сальва відмічає, щ вбивство коханки частіше здійснюється за наступними мотивами:

· наявність небажаної вагітності;

· загроза можливої огласки відносин (в т.ч. і з боку коханки з метою шантажа);

· неможливість легалізації відносин;

· економічні фактори (неможливість утримання коханки, економічна залежність від неї);

· характерологічні особливості партнерів;

При тому вбивство спочатку викликає почуття полегшення, а потім – страх перед покаранням.

Вбивство дружини, на думку В.Сальва, може мати наступні мотиви:

· несприйняття ії характерологічних особливостей;

· равнодушие до чоловіка;

· почуття власної непотреби у родині, почуття образи, дратування.

Статистика свідчить про те, що мотивом 88% сексуальних вбивств є зняття сексуальної напруги та вирішення міжлічностного (42+9%) та внутрілічностного (27+8%) конфлікту.

Мотивом багатьох вбивств є захист від агрессії середовища та потреба у самоствердженні. Ствердження особи передбачає отримання визнання з боку особисто значимого ближнього кола, т.т. на груповому рівні. Це може бути родина або еталонна група. В таких випадках злочинна повединка може бути способом включення та визнання в дану групу. Самостверджуюсь людини почуває себе більш незалежною. Найбільше самоствердження виявляється при зґвалтуваннях.

Отже, мотиви не лежать на поверхні, їх неможливо вирахувати тільки аналізуючи вчинки, без проникнення у суть особи, структуру ії психологічних особливостей, життєвий досвід, не розглядаючи скоєний злочин у зв’язку з іншими подіями.

На відміну від мотиву, мета – як психічне уявлення майбутнього результату дії – може бути злочинною, якщо злочинним є плануємий результат.

Безпосереднім стимулом до скоєння злочину є зовнішні обставини – привід. Це може бути образа, сварка, насильство тощо. Більш загальним щодо приводу є поняття “стимул”, тобто зовнішня необхідність, що є безпосередньою активізуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуація, примус, насильство, прохання).

Кульмінаційним актом у структурі злочинного діяння є прийняття рішення – затвердження обраного варіанту поведінки. Це стартовий момент реалізації дій. У рішення знаходять відображення всі об’єктивні і суб’єктивні чинники, що обумовили вчинення злочину (передували йому) і модель майбутнього злочину, його можливі наслідки не лише як результат, але й як можливість покарання за його вчинення.

Структура процесу прийняття рішення представлена наступними етапами:

· підготовчий – переробка інформації і осмислення варіантів наступних дій (бездіяльності), можливих наслідків;

· основний – вибір одного найбільш прийнятного варіанту поведінки;

· контрольний – оцінка рішення із позицій необхідності і доцільності, його можлива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийняття нового рішення (можлива – добровільна відмова від здійснення злочинного умислу);

· заключний (операціональний) – реалізація прийняття рішення, безпосереднє вчинення злочину.

Рішення можуть бути оптимальним, таким, що враховує логіку подій (транзитивне) і неоптимальним, таким, що не враховує всіх умов реалізації злочинних дій (нетранзитивне). До обставин, що сприяють прийняттю рішень належать: провокуюча поведінка потерпілих; тиск з боку злочинної групи; надія на підтримку співучасників; послаблення свідомого контролю у конфліктних емоційних ситуаціях, стані алкогольного та наркотичного сп’яніння.

Поиск по сайту: