За моментом виникнення зобов’язань: реальні та концесуальні

86) Літеральні контракти (litteris) – це контракти, які породжували зобов’язання між кредитором і боржником в силу дотримання письмової форми. Літеральні контракти укладалися шляхом запису в спеціальних книгах або у відповідних інших актах (лат. littera – буква). Було звичним, що громадяни Риму, які вступали в ділові відношення з іншими людьми, вели книги. Відомі два типи книг: журнал (adversaria) і книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi).

Вербальними називали договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони набували з моменту проголошення їх — verbis. Звідси і їхня назва — вербальні. Це найдавніші договори, стипуляція, обіцянка вільновідпущеника патрону при звільненні, обіцянка про встановлення посагу. Два останніх договори укладалися рідко. Стипуляція, навпаки, виявилася досить зручною формою і стала одним з найпоширеніших вербальних договорів.

Сутність вербальних договорів найбільшою мірою відображає стипуляція (stipulatio, sponsio). Це договір, що встановлювався у формі певного запитання майбутнього кредитора і відповідної відповіді майбутнього боржника.

87) До реальних контрактів римське приватне право відносило чотири види договорів: позику, позичку, зберігання, заставу.

Mutuum {позика) — найдавніший вид реальних договорів, які були різновидом кредиту. Кредиторами за договором позики, як правило, були люди заможні. Боржниками, навпаки, майже завжди виступали представники найбідніших кіл вільного населення.

Commodatum (позичка) — реальний контракт, за яким одна сторона (комодант) передає іншій особі (комодата-рію) індивідуально-визначену річ у тимчасове безплатне користування, а позичальник (комодатарій) зобов´язується повернути ту саму річ у справному стані.

Depositum (зберігання, схов) — це реальний контракт, за яким одна сторона (депонент) передає іншій стороні (депозитарію) індивідуально-визначену річ на схов, зберігання.

Договір застави укладався у тих випадках, якщо застава супроводжувалася передачею речі заставодержателю. Ранні форми римської застави (fiducia, pignus) полягали саме у передачі предмета застави іншій стороні.

Консенсуальні контракти. Укладення договору досягалося тут простою угодою сторін.

Emptio-venditio (купівля-продаж). Обіг речей у суспільстві здійснюється в основному в формі купівлі-продажу.

Locatio-conductio (найм). Класичне римське право знало три договори найму: найм речей; найм послуг; найм роботи. Між ними багато спільного, проте є й істотні відмінності. Спільне те, що в кожному з них одна сторона що-небудь передає другій стороні в тимчасове користування за певну плату, а різниця полягає в тому, що предмет договору різний — речі, послуги, робота.

Societas (договір про сумісну діяльність, або ж договір товариства) — контракт, за яким дві або кілька осіб об´єднувалися для досягнення якоїсь спільної господарської мети.

88) Для захисту розвиваються економічних відносин римськими юристами були введені в обіг нові види контрактів, забезпечені спеціальною позовної захистом, але виходять із загальної системи цивільних контрактів. Сам термін «безіменні контракти» для договорів зазначеного виду був введений середньовічними глосаторами.У безіменного контракту має бути реальне умова, він повинен бути оплатним і підпадати під формулу «Даю (роблю), щоб ти дав (зробив) - do (facto) ut des (facias)».Прикладами безіменних контрактів є договір міни, оцінний договір.У договорі міни (permutatto) в якості ціни товару, що виступають не гроші, а інший товар, а в іншому, як в економічному, так і в юридичному аспектах він нагадує договір купівлі-продажу.Оціночний договір (contractus aestimatorius) є аналогом сучасного договору комісії. За цим договором одна сторона передає певну річ іншій для продажу за заздалегідь обумовленою ціною, після продажу речі її колишньому господареві безпосереднім продавцем віддається оціночна вартість. Разом з тим оцінювач міг повернути річ господареві, не продавши її.Безіменні контракти в посткласичний період стали захищатися позовами (action praescriptis verbis). За стороною, яка виконала своє зобов'язання по безіменному контрактом і не отримала задоволення від іншої сторони, визнавалося право замість пред'явлення позову про спонукання контрагента до зустрічного надання пред'явити кондікціонний позов про повернення виконаного першою стороною як безпідставного збагачення.

89) 1) згода сторін (conventio), причому одна із сторін берена себе ініціативу щодо його укладення (понудітельная сторона);

2) законність змісту (без протиріччя з добрими вдачами);

3) визначеність змісту (престація як мінімум повинна бутивизначуваної);

4) предмет (дія) зобов'язання має бути можливим (немаєзобов'язання, якщо його предмет неможливий; неможливість моглабути фізичної, первісної (вичерпати воду з моря), юридичної (вилучити з обороту), моральної);

5) дія має бути цікавим для кредитора;

6) дія повинна ставитися до майновій сфері, і преста-ція повинна бути визначена в грошовому відношенні.

90)

Елементи змісту договору поділяли на три види: істотні (необхідні), звичайні та випадкові.

Істотними були такі, без яких договір взагалі не міг існувати (наприклад, у договорі купівлі-продажу — товар, ціна). Кожний договір мав свої специфічні необхідні елементи, які об´єднувалися однією властивістю.

Разом з тим договір міг містити елементи, без яких він не втрачав юридичного значення. Наприклад, у той же договір купівлі-продажу включався пункт, який встановлював обов´язок продавця доставити товар у домівку покупця. Це не було безперечно обов´язковим. Такі елементи змісту договору називали звичайними. Крім них, за бажанням сторін у договір можна було включити елементи, які не були для нього необхідними і звичайними. їх називали випадковими (умови, строки).

Умова як чинник дійсності договору відрізняється від умови як випадкового елемента в договорі. В цьому разі умова розглядається в останньому значенні. Як випадковий елемент умова включається в договір тільки за бажанням сторін і є застереженням у договорі, що ставить його чинність в залежність від настання певної обумовленої в договорі події. При укладенні ще достеменно не відомо, настане ця подія чи ні, якщо настане, то договір набуває чинності або припиняє її. Якщо настання чинності договору зумовлено настанням цієї події, то така умова називається відкладальною або сус-пензивною. Якщо ж чинність договору продовжується до настання обумовленої події, то така умова називається скасувальною, або резолютивною. При скосувальній умові договір набуває чинності відразу після його укладення і припиняє чинність з настанням цієї умови, а при відкладальній умові — набуває чинності тільки при настанні цієї умови.

Чотири конститутивних (есенціальних, базових) елемента договору:

1) сторони повинні бути правомочні;

2) згода сторін, вираження волі та наявність мети договору;

3) соблюдение пяти условий престации

4) законная форма

92) На відміну від контрактів, пакти були результатами взаємних домовленостей, що ґрунтувалися на довірі і не захищалися в позовному порядку. Пакти вважалися неформальними договорами.

Залежно від юридичної природи та джерел захисту останні поділялися на види: pacta adiecta — пакти, приєднані до контракту, що захищався позовом, pacta praetoria — пакти, що отримали захист від претора, і pacta legitima — пакти, що отримали імператорський захист через закріплення в імператорських законах.

Пакти, що приєднані до контрактів (pacta adiecta). Pacta adiecta — це додаткові до будь-якого виду контракту умови, що доповнювали його. Пакти використовувалися тоді, коли чітко встановлена форма контракту не дозволяла сторонам включити певні, важливі для них умови.

Преторські пакти. Преторськими пактами називалися пакти, що отримали захист від претора, а отже, і набули обов’язкового характеру. До числа таких пактів римляни відносили constitutum debiti, receptum.
Constitutum debiti (підтвердження боргу) — угода, за якою одна особа зобов’язувалася сплатити борг другій особі і тим самим його визнавала. Боржник за цим пактом урочисто зобов’язувався сплатити свій або чужий борг.

Receptum arbitri — це взяття на себе ролі третейського судді за пропозицією сторін, що уклали між собою позасудову угоду про те, щоб віддати спір на розгляд арбітра (compromissum). Зобов’язана особа повинна була розглянути спір та винести відповідне рішення. В протилежному випадку претор міг накласти на нього штрафні санкції
Receptum argentarii — так називалася угода, за якою банкір (argentarius) брав на себе зобов’язання перед своїм клієнтом сплатити його борг третій особі. Банкір відповідав за невиконання зобов’язання за спеціальним позовом — actio recepticia. В силу такої угоди банкір не ставав боржником третьої особи: третя особа залишалася кредитором тільки клієнта банкіра, до клієнта третя особа і повинна була направляти претензію. Якщо ж боржникові бракувало коштів, він пропонував кредитору отримати борг з банкіра, що уклав відповідну угоду з боржником (клієнтом).
Receptum nautarum, cauponum, stabulariorum — прийняття відповідальності за збереження речей пасажирів та постояльців. У Стародавньому Римі досить часто траплялися випадки, коли хазяї кораблів (nautae), утримувачі трактирів та готелів (cau­pones), постоялих дворів (stabularii) мали злочинні зв’язки із злодіями та грабіжниками. Особи, що подорожували та зупинялися в даних містах, нерідко страждали від організованих ними спільно злочинів.

Pacta legitima (імператорські пакти) — пакти, які дістали юридичне визнання в законодавстві пізньої імперії. їх було захищено кондикційними позовами, що випливали із закону, яким було визнано цю угоду.

Угода про надання посагу (pactum dotis) — неформальна угода, внаслідок якої батько нареченої брав на себе зобов'язання передати майбутньому чоловікові своєї доньки певне майно як посаг для полегшення сімейного життя. Згідно з цим пактом, чоловік отримував спеціальний кондикційний позов, за допомогою якого міг вимагати від батька своєї дружини обіцяного посагу.

Пакт про дарування (pactum donationis) — неформальна угода, за якою одна сторона (дарувальник) здійснює безоплатне майнове надання другій стороні з метою виявлення до неї певної щедрості.

Поиск по сайту: