Колективні угоди: поняття і сторони

Угода - це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.

Сторони угод визначено в ст. 3 Закону України "Про колективні договори і угоди". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Зокрема, Генеральна угода на 1997 -1998 роки була укладена між Кабінетом Міністрів України, що здійснює управління об'єктами державної власності, і Українським союзом промисловців і підприємців, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, з іншого боку. 16 жовтня 1998 р., як уже зазначалося, була підписана Декларація про створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше число представників роботодавців. І Генеральну угоду на 1999-2000 роки було підписано вже Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки або об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їх дії. На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а при їх відсутності - інші об'єднання власників за галузевим принципом (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки або об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі мають відповідні повноваження.

Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально- й східноєвропейських країн. Причина полягає у тому, що є труднощі в організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою. І тому профспілки спрямовані туди, де є партнер у переговорах - уряд чи, навпаки, профспілки шукають партнера на місцевому рівні. Представники МОП наполегливо пропонують усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирішенні проблем окремих галузей, а тому актуальним є створення галузевої ланки об'єднань роботодавців. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження,:і об'єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами. Змістом колективних угод є взаємні зобов'язання сторін. Згідно із ст. 8 Закону України "Про колективні договори і угоди" угодою на.державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці й навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці. Кабінет Міністрів України 5 квітня 1999 р. видав постанову №532 "Про підсумки виконання Генеральної угоди її між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997-1998 роки". У постанові зазначається, що більшість зобов'язань за Генеральною угодою виконано. Зокрема, введено в дію 65,4 тис. робочих місць, число працевлаштованих громадян, котрі перебували на обліку в державній службі зайнятості, збільшилося в 1998 р. порівняно з 1997 р. на 28,7%, створено умови для тимчасової зайнятості 82,6 тис. безробітних шляхом організації громадських робіт, за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення організовано професійне навчання 105,2 тис. незайнятих громадян, що забезпечило підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Мінімальна заробітна плата зросла з 45 гривень на початок 1998 р. до 74 гривень на початок 1999 р., а співвідношення розміру мінімальної заробітної плати з вартісною величиною межі малозабезпеченості доведено з 21,2 до 81,6%. У листопаді 1998 р. було відновлено індексацію грошових доходів населення та запроваджено компенсацію втрат від знецінення заробітної плати через несвоєчасну її виплату. Разом з тим не забезпечено своєчасної виплати поточної заробітної плати працівникам установ і організацій бюджетної сфери з державного і місцевих бюджетів. Станом на 1 січня 1999 р. заборгованість з виплати зарплати у бюджетній сфері становила 938,4 млн грн. У цілому заборгованість з виплати зарплати у галузях економіки зросла з початку 1998 р. на 26%. На підприємствах недержавної форми власності заборгованість становить 60% загальної суми заборгованості на підприємствах галузей економіки. Кількість нещасних смертельних випадків на виробництві у вугільній галузі в 1998 р. зросла порівняно з 1997 р. на 26%. Не забезпечено здійснення функцій контролю щодо виконання положень Генеральної угоди державними органами та представниками профспілкових організацій.

Поиск по сайту: