Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського

Видатний вітчизняний психолог Л.С.Виготський (1896-1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії вчений виділяє три основних закони розвитку особистості.

Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій.

Другий закон формулюється так: відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки.

Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки.

За Л.С.Виготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людина усвідомлює себе як певну єдність.

Отже, вивчення особистості в класичній психолога спричинило утворення низки фундаментальних положень, що відкрили можливість для розгортання подальших психологічних досліджень С.Л.Рубінштейна, О.МЛеонтьєва, Б.Г.Ананьєва, Г.С.Костюка та інших.

Вітчизняні теорії особистості. У вітчизняній психології існує велика кількість теорій та підходів до тлумачення сутності особистості, її структури. Зупинимося лише на фундаментальних концепціях видатних вітчизняних психологів, які стали підґрунтям для розвитку вітчизняної психології особистості.

С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість — це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Головне місце серед них відводиться системі мотивів і цілей, які людина ставить перед собою; властивості характеру, які зумовлюють вчинки людини, здібності, які роблять її здатною виконувати ті чи інші види діяльності. Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім світом, тому велике значення для розуміння особистості має діяльність. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують та регулюють поведінку та діяльність особистості.

О.М. Леонтьєв визначав особистість як відносно пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Особистість є результатом інтеграції процесів, які забезпечують життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характеризуються свідомим регулюванням, а на певних етапах передбачають наявність самосвідомості особистості. Особистість характеризують лише ті психічні процеси й особливості, які забезпечують виконання людиною діяльності.

О. М. Леонтьев виокремлює три головні параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, міра їх ієрархізованості та загальна структура. Самостійними одиницями життя особистості є ієрархія її мотивів та діяльності. Психологічними подструктурами особистості є темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, звички та навички, моральні риси характеру тощо. Особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості.

Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість — це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. З іншого боку, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням, певною організацією властивостей людини, функціонування якого можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості.

Б.Г. Ананьєв вибудовує структуру особистості одночасно за двома принципами: субординаційним і координаційним (детальніше у підрозділі „Структура особистості").

Згідно з концепцією Г. С.Костюка, індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, утворення системи психічних властивостей, здатності брати участь у житті суспільства. При цьому не слід забувати про природну сутність особистості. Природне „знімається" в суспільному, але не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу, а особистістю стає лише на певному етапі і може перестати нею бути. Природне жодним чином не протиставляється соціальному; без природного, біологічного немає соціального, суспільного.

Поиск по сайту: