 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
ІМЕННИК. Використовуючи іменники у професійному мовленні, слід особливу увагу звертати на такі моменти:
|
Читайте также: |
Використовуючи іменники у професійному мовленні, слід особливу увагу звертати на такі моменти:
І. Уживати іменники, дотримуючись нормативних форм числа та роду.
1. Категорія роду. На відміну від російської мови, деякі іменники, наприклад, біль, Сибір, степ, запис, посуд, продаж, накип, насип, нежить, живопис, кір, літопис, машинопис, напис, перекис, пил, полин, рукопис, висип, ступінь, ярмарок в українській мови належать до чоловічого роду; іменники криза, пара, теза, президія, тополя, філія, вугілля – відповідно до жіночого та середнього. Частина іменників мають варіантні родові форми: зал – зала, абрикос – абрикоса, жираф – жирафа, клавіш – клавіша (не плутати зі словами типу адрес – адреса, гарнітур – гарнітура, задум – задума, кар’єр – кар’єра, пар – пара, які не належать до родових варіантів, оскільки розрізняються за значеннями).
Рід невідмінюваних іменників установлюється так:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;
б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: шимпанзе, поні, какаду. Але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру;
в) назви неістот мають середній рід: комюніке, меню, журі, алібі;
г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Капрі (острів), ця Ай-Петрі (гора), це Гельсінкі (місто);
ґ) складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який уходить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), це МЗС (міністерство), ця СБУ (служба).
Іменники – назви осіб за професією, посадою, званням мають переважно форму чоловічого роду: адвокат, гід, маркетолог, міністр, прокурор, мер, педагог, інженер, економіст, менеджер, ректор, професор, декан тощо. Значна кількість слів утворює паралельні форми чоловічого та жіночого роду, пор.: автор – авторка, аспірант – аспірантка, журналіст – журналістка, лектор – лекторка, редактор – редакторка, лікар – лікарка, професор – професорка. Другі складові цих пар цілком нормативні, але сфера їхнього вживання досі обмежується розмовним, художнім та публіцистичним стилями, що є мовною дискримінацією жінки. Для забезпечення гендерної рівності доцільним є використання в усіх стилях форм чоловічого роду, якщо йдеться про чоловіка, й форм жіночого – якщо про жінку, напр..: ректор ХНУ імені В.Н. Каразіна Бакіров Віль Савбанович, ректорка УІПА Коваленко Олена Едуардівна.
2. Категорія числа. Більшість іменників мають паралельні числові форми, але частина іменників уживається тільки в однині. Це збірні поняття (студентство, молодь, дітвора, рідня, листя, волосся, колосся), назви речовин (залізо, вода, вино, сталь), назви дій, якостей, почуттів (молотьба, сміливість, дружба), власні назви (Олена, Харків, Омельченко). У професійному мовленні речовинні іменники можуть вживатися у формі множини, позначаючи види, сорти: мінеральні води, добірні вина, чисті бензини, солі, смоли, клеї, лаки, пластмаси.
Лише у множині вживаються іменники-назви парних предметів (ножиці, сани, ворота), збірні назви (шпалери, консерви, меблі), назви родин рослин і тварин (злакові, зонтичні, хребетні), назви станів, почуттів (лінощі, заздрощі, гордощі), деякі власні географічні назви (Черкаси, Альпи, Карпати).
II. Називаючи посаду, звання, ім’я та по батькові, слід вживати форму кличного відмінка.Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні правила творення кличного відмінка іменників.
Іменники 1-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на
–о, якщо належать до твердої групи: Олено, Миколо, державо, країно, голово; також закінчення –о мають всі жіночі імена по батькові: Алло Олександрівно, Ганно Сергіївно.
-е, -є, якщо належать до м’якої і мішаної групи: редакціє, душе моя, Ілле.
-ю деякі пестливі іменники м’якої групи: Лесю, Галю, доню.
Іменники 2-ї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень –у, -ю, -е.
На –у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами –ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, ґ, х, к, деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий: критику, супутнику, Олегу (Олеже), читачу, товаришу, слухачу, відвідувачу, доповідачу, позивачу, також іменники сину, тату, діду, всі чоловічі імена по батькові Володимире Семеновичу, Петровичу, Олексійовичу.
Закінчення –ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Юрію, Сергію, виконавцю, лікарю, секретарю, але Ігоре.
На –е закінчуються іменники твердої групи (Артеме, Степане, Олександре, Михайле, друже, командире, іменники мякої групи із суфіксом –ель (хлопче, кравче, але бійцю, знавцю), деякі іменники мішаної групи (стороже, Дороше); іменники на –р (школяре, тесляре).
Іменники 3-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на –е: юносте, радосте, Любове, Нінеле, Аделе.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо в кличному відмінку: пане Миколо, професоре Іполите, добродію Олексію, колего Віталію, пані Маргарито, товаришу Дмитре, студенте Григорію.
У звертаннях, до складу яких увіходять ім’я та по батькові, форму кличного відмінка мають обидва компоненти: Володимире Хомичу, Федоре Андрійовичу, Анатолію Микитовичу, Павле Івановичу, Артеме Сергійовичу, Маріє Кузьмівно, Софіє Іванівно, Наталю Пилипівно, Любове Антонівно, Риммо Ростиславівно.
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге (хоча друге слово може мати й форму називного відмінка): товаришу лейтенанте (лейтенант), добродію студенте (студент), пане Президенте (Президент).
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Коваль, позивачу Литвин, товаришу Гончар.
Звертання можуть містити означення і прикладки. Такі звертання називаються поширеними, наприклад: Високоповажаний пане прокуроре! Вельмишановні колеги! Шановні добродії!
III. Вживаючи іменники на позначення процесу та результату, потрібно розмежовувати поняття дії та наслідку дії.
| Недоконана дія | Доконана дія | Наслідок дії |
| передавання | передання | передача |
| оцінювання | оцінення | оцінка |
| ухвалювання | ухвалення | ухвала |
| змінювання | змінення | зміна |
| викладання | викладення | виклад |
У російській мові на позначення цих понять уживається лише одна або дві форми, порівняйте:
| Недоконана дія | Доконана дія | Наслідок дії |
| передача | передача | передача |
| оценивание | оценка | оценка |
| решение | решение | решение |
| изменение | изменение | изменение |
| излагание | изложение | изложение |
IV. Пам’ятати, що іменникам II відміни властиві деякі особливості:
· Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а (- я) або -у (-ю) залежно від їхнього лексичного значення.
Закінчення -а (-я) мають іменники, коли вони означають:
1. Назви осіб, власні імена та прізвища: студента, Володимира, Шевченка, учителя, робітника.
2. Назви тварин і дерев: вовка, ведмедя, явора, дуба.
3. Назви предметів: олівця, портфеля, стола і столу.
4. Назви населених пунктів: Харкова, Лондона, Парижа. Але Кривого Рогу, Зеленого Гаю, оскільки другою частиною цих складених назв є іменник, який в родовому відмінку має закінчення –у (-ю).
5. Назви річок із наголосом на кінцевому складі: Дінця, Дністра, Іртиша. Але Нілу, Єнісею, Гангу, Дону, Дунаю.
6. Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, метра, грама, тижня (але віку, року); назви місяців і днів тижня: понеділка, листопада (але листопаду – назва процесу); назви грошових знаків: долара, карбованця; числові назви: десятка, мільйона.
7. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, радіуса, сегмента, синуса, а також українські за походженням слова-терміни: відмінка, додатка, іменника, чисельника, числівника, але: виду, роду, синтаксису, складу, способу.
Закінчення –у (-ю) мають іменники, коли вони означають:
1. Речовину, масу, матеріал: азоту, борщу, льоду, меду, піску але хліба.
2. Збірні поняття: капіталу, гаю, саду, тексту; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, звіробою (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету.
3. Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, даху, коридору, палацу, поверху, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, млина, -а (-я) вживається також в іменниках – назвах архітектурних деталей: карниза, портика; обидва закінчення – -а (-я), -у (-ю) мають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.
4. Назви установ, закладів, організацій: клубу, університету, штабу.
5. Слова зі значенням місця, простору тощо: абзацу, краю, яру, але: горба, хутора, а також зменшені форми на –к: ліска, ставка.
6. Явища природи: вітру, грому, землетрусу, туману.
7. Назви почуттів: болю, гніву, страху.
8. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних й абстрактних понять: винятку, галасу, ідеалу, конфлікту, міражу.
9. Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі тощо: аналізу, електролізу, імпульсу, а також літературознавчі терміни: епосу, жанру, роману, сюжету.
10. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, тенісу, хокею, але: гопака, козака.
11. Назви озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Байкалу, Алтаю, Ельбрусу, Кіпру, Алжиру, Донбасу, Кавказу.
Деякі іменники мають паралельні закінчення залежно від значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), апарата (прилад) – апарату (установа), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну (строк).
· Іменники другої відміни у давальному відмінку однини можуть мати закінчення –ові, -еві, -єві або –у, -ю: Петрові, директорові, товаришеві, добродієві, шахтареві, будинкові, дитяткові і Петру, директору, будинку, дитятку тощо. Якщо поряд вживаються два іменники чоловічого роду у давальному відмінку, перший із них слід уживати із закінченням –ові (-еві, -єві), а наступний – з -у(-ю): ректорові Паламарчуку Андрію Петровичу, деканові Омельченку Василю Олександровичу (закінчення –ові, -еві, -єві переважають у назвах істот, -у, -ю – у назвах неістот).
Поиск по сайту: