Несуча можливість дернини. Стійкість дернини

Несуча здатність дернини. При дії того або іншого зовнішнього навантаження, направленого на стиснення дернини, в ній виникають пружні або залишкові деформації, які залежать від величини навантаження і ступені вологості дернини. Велика або менша величина пружних деформацій залежить від кращого або гіршого обдерновування і головним чином від більшого або меншого кількостей живих і мертвих (що не розклалися)підземних органів рослин, характеру їх розповсюдження в ґрунті, їх механічної міцності, а також від густини травостою. При сухому ґрунті спостерігаються переважно упругі деформації, але із збільшенням вологості при одній і тій же нагрузці прогресивно збільшуються остаточні деформації. Нижче приводиться характер кривих опору глинистої і піщаної дернини вдавлюванню (мал. 3).

О 10 20 50 1-0 50 60 70 80 90 10О

Мал. 3. Опір глинистої (1) і пісчаної (2) дернин вдавлюванню (по Міщенко, 1950)

Опір вдавлювання різних дернин залежно від ввологості коливається від 40 до 3 кг/см. На величину опору дернини вдавлювання надають вплив такі чинники, як механічний склад ґрунту, густина травостану, кількість живих і мертвих підземних органів рослин, а також характер основи дернини.

Стійкість дернини визначається витривалістю травостану до проїзду різних видів колісного транспорту (автомобілі, літаки трактори, брички), а також стійкістю до витоптування і частому скошуванню.

Витоптування. За норму сильного витоптування звичайно приймається 2400 кроків на 1 м через день або 1200 кроків щоденно (Саар Сейбак, 1977). Це навантаження приводить до ущільнення ґрунту, випадання цінних злаків з травостану і сприяє розповсюдженню хвороб. Середнім навантаженням вважається 1200 кроків/м через день, слабим 600 кроків/м кожні 6 днів. Рахується, що при слабкій нормі витоптування дернина може зберігатися безумовно довго при інших благоприємних умовах. Стійкість газонної дернини до витоптування залежить від видів, що складають травостан (їх зколого-біоморфологічної структури), від умов місто проростання і від положення дернини в рельєфі. Більш стійкими до витоптування є низові, щільно кущові і корневищно-кущові трави. Менш стійкі рихлокущові і ще менш кореневищні (особливо довго кореневищні).Основні види газонних трав по стійкості до витоптування поділяються на: досить стійкі (і др.); средньостійкі (тонка і біла і ін.) і слабостійкі.

Режим стрижки надає помітний вплив на видовий склад, густину і структуру газонних травостанів, а отже, на зносостійкість дернини і її довголіття.

Вплив частоти і висоти стрижки (скошування) на формування газонних травостоїв вивчали X. Б. Массер (1950), Р. Б. Доусон (1954), X. Айселе (1962)А. Р. Адоян (1966, 1977). А. А. Лаптев (1970, 1976, 1979), М. Лепик(1970) і ін.

Дослідженнями багатьох авторів встановлено, що при систематичній (не рідше одного разу на 7-10 днів) низькій стрижці газонних травостанів (на висоті 2-3 см) із злакових травосумішів раніше інших випадають крупно стебелині і крупно листові трави, такі, як вівсяниця лугова житняки, багаття безосте, пирій без кореневищний. З часом зменшується чисельність пагонів райграсу пасовищного, польовиці білої, ще пізніше вівсяниці червоної, знижується також кількість смітного різнотрав'я. Мятлик луговий низьку стрижку (нижче 2,5 см) переносить також слабо. Кількість польовиці тонкої, вівсяниці тонколистої і інших вузьколистих тонкостебелевих трав при низькій стрижці поступово збільшується в травосумішах, і з часом ці трави починають домінувати в них.

На підставі польових дослідів і узагальнення літературних джерел розроблені оптимальні рівні скошування газонних трав (Лаптев 1979):

-для великостеблевих і відносно широколистяних трав кореневищної і рихлокущової групи (вівсяниця лугова, польовиця біла, види житняків багаття безосте) - на 4-5 см при досягненні висоти травостану 10-15 см;

-для середньо-рослих корневищно-кущових і рихлокущових трав (мятлики луговий, вузьколистий і сплюснутий, вівсяниці червона і різнолиста, райграс пасовищний, гребінник звичайний) -від 2,5 до 4 см при досягненні травостоєм висоти 8-10 см;

-для дрібнотравних видів корневищно-кущової і рихлокущової груп (польовиця тонка, вівсяниця тонколиста) - 2-2,5 см при досягненні травостоєм висоти 6-8 см. Частота і висота скошування травосумішів встановлюється згідно з видовим складом травосумішів і класом якості газонів.

Систематичне скошування газонів приводить до більш швидкого і дружнього відрощуванню трав в порівнянні з рідкісними зношеннями, при яких віддаляється найбільша поверхня асимілюючих органів.

Старіння дернини і заходи боротьби з ним. З часом розростаючись, газонні травостої утворюють на поверхні ґрунту горизонт дернового войлоку, який, ущільнюючись, значно утрудняє нормальною аерацію в ґрунті (в ризосфері). Причиною створення шару войлоку є щорічне відмирання всіх надземних органів багаторічних трав і накопичення на поверхні ґрунту мертвих рослинних залишків у виді дрантя і підстилки. Роль накопичення відмерлих рослинних залишків на поверхні ґрунту настільки велика, що вона може обумовлювати зміну рослинних співтовариств (Семенова-Тянь-Шанская, 1977, і ін.). Сам верхній шар ґрунту також з часом значно ущільнюється. Ущільнення ґрунту і порушення аерації погіршує зростання коренів трав і пригноблює життєдіяльність корисних ґрунтових мікроорганізмів, порушуються умови живлення і зростання трав в цілому, трави пригноблюються і відмирають, дернина старіє.

В таких умовах найбільш ефективним заходом є аерація дернини пророблення крупних отворів за допомогою спеціальних аераційних машин з порожнистими трубками і видаленням вийнятого ґрунту, а також вертикальним прорізуванням і розпушуванням підстилки і верхнього шару ґрунту, землуванням, добривом і поливом травостоїв. В практиці звичайно замість аерації дернини прибігають до її перепахування, що здорожує зміст газонів, а часто через порушення агротехніки приводить до погіршення їх якості.

Розмивання і запилення дернини. Багаторічні трави зі всіх сільськогосподарських рослин є кращими для перестороги водних і вітрових ерозійних процесів в ґрунтах. Це являється слідством структуроутворюючої і арміруючої ролі їх кореневих систем в ґрунтовому шарі і ролі травостою, своїми численними пагонами і листям захищаючого поверхню ґрунту від цих процесів. Наявність травостою уповільнює швидкість руху підземних шарів потоку води. Трави, нахиляючись убік руху цього потоку, вистилають поверхню ґрунту і тим оберігають її від дії потоку навіть при значних ухилах (табл. 1).

Таблиця 1.

Змивання ґрунту за весняний період залежно від наявності рослинного покриву (Бронзова, 1949)

В. И. Искрин, Н. Ф. Мищенко(1950) порівняльною перевіркою установили, що за однакових умов досліду суглинний ґрунт розмивається в 3,2 рази повільніше, ніж піщаний. Але якщо такі ґрунти задернити багаторічними травами, то задерненний піщаний ґрунт розмивається вже в 108 разів повільніше, ніж не задерненний власне суглинистий в 150 разів повільніше.

Таким чином, міцна дернина з густим травостаном є хорошим засобом проти розмиваючої дії води.

Запилення дернини спостерігається, в основному, при її механічних пошкодженнях, при стиранні травостану; і верхнього шару ґрунту, коли на ділянках зустрічаються не покриті травостаном площі.

Для усунення запиленості газони звичайно систематично ремонтують укладанням готового дерну і підсівом газонних трав.

Поиск по сайту: